Реституція: повернути чи залишити?

August 21, 2016

У грудні 1945 року до Києва прибули запломбовані вагони. В них була не зброя, не верстати і навіть не золото – там знаходились картини, книги та рукописи.

Частина з них була вивезена в роки війни до Німеччини, однак більшість становили "культурні трофеї" з німецьких музеїв, бібліотек та університетів. Тоді ніхто не міг уявити, що через 60 років питання їх повернення стане для потомків надзвичайно гострою проблемою.

 Шість робіт XVI століття, в тому числі, роботи Лукаса Кранаха-молодшого зникли з Німеччини ще 1945 року. Співробітник одного з німецьких фондів, випадково переглядаючи сайт Полтавського музею в процесі підготовки виставки "Кранах в готичному будинку", звернув увагу на фото картин, які належали родині фон Ангальт-Десса. Вважалось, що ці твори були вивезені радянською трофейною командою в кінці війни.

Полтавський краєзнавчий музей, де "випадково" виявились 6 картин Лукаса Кранаха.

 

Спадкоємець родин принц Едуард фон Ангальт-Дессау повідомив, що буде звертатись до німецького уряду з проханям порушити питання повернення вивезених творів мистецтва перед урядом України. Свого часу у  1990 році, після об'єднання Німеччини, принц виграв судову справу щодо повернення у власність родини замку Балленштадт, який був конфіскований комуністичними режимом Східної Німеччини.

Картини, виявлені в Полтавському музеї, серед яких і портрети предків принца, є важливим культурним надбанням не лише для його сім'ї, але і для федеральної землі Заксен-Ангальт та Німеччини в цілому, а й для інших європейських королівських родин, адже сам Едуард Ангальтський повязаний родинними зв`язками з Британським королівським домом.

Картини у Полтаві – це лише верхівка айсберга, – каже Едуард фон Ангальт. – Понад дві тисячі творів мистецтва, якими володіла родина Ангальт, були вивезені 1946 року до СРСР, швидше за усе, до України, у тому числі й роботи Дюрера і Гольбейна, коштовності родини Ангальт, колекції монет і багато іншого.

 Культурна контрибуція

Власне питання повернення до Німеччини культурних цінностей, вивезених після війни,  є одним з найболючіших у відносинах ФРН з Україною, Польщею та Росією.  Після 1945 року величезна кількість цінностей вивозилась до СРСР, як централізовано, так і індивідуально.

Пергамський вівтар, незважаючи на масивність, також був вивезений до СРСР. У 50-х роках його повернули до Берліну.

 

З 1943 року діяли так звані "трофейні бригади", головним завданням яких було віднайдення та  вивезення майна, в тому числі творів  мистецтва та наукових зібрань  В подальшому частина творів була повернена комуністичній Східній Німеччині у кінці 50-х років (це зокрема Пергамський вівтар, "Сикстинська мадонна" Рафаеля та більша частина троянських знахідок Генріха Шлімана).

Процес повернення продовжився після 1991 року, однак і зараз згідно підрахунків фонду "Пруська культурна спадщина" лише в одній Росії досі знаходиться біля 1,5 млн. творів мистецтва та 4,5 млн книг і рукописів. У 2005 році виявилось, що одна з вивезених з Дрезденської галереї картин – "Тарквіній та Лукреція" Рубенса знаходиться у приватній колеції російського підприємця Володимира Логвиненка.

Картина Рубенса

Картина Рубенса "Тарквіній та Лукреція" яка зникла у 1945 році та віднайдена у 2005 році у приватній колекції.
 
В Україні також опинилась значна частина німецьких "трофеїв". В 1945 році, коли на території Німеччини ще діяли трофейні бригади українських фронтів, до фондів Київського музею західного і східного мистецтва надійшло більш ніж 500 картин та значна кількість малюнків і гравюр (у деяких публікаціях фігурує число 102 200 одиниць), у тому числі з Дрезденської картинної галереї. До цього музею потрапили також рукописи й малюнки, пов’язані з ім’ям Іоганна Гете з музею у Веймарі.

Картини та гравюри (в меншій кількості) опинилися також у фондах Київського державного історичного музею та Київського художнього інституту (16 творів). Музейні предмети (20 виробів з мейсенської порцеляни з довоєнних фондів Дрезденської картинної галереї) у 1945 році потрапили до Державного музею українського мистецтва в Києві. Археологічна збірка матеріалів зі стоянки давніх германців Каблов опинилася у фондах Інституту археології АН України.

 

Вивозили також і наукові книги та дорогоцінні рукописи.


У 1946 році по 14 областях України було розподілено 213 581 одиницю привезених з Німеччини книг. Через рікАкадемія архітектури України додатково отримала 11 тонн трофейної німецької літератури переважно технічного характеру. Однак серед цих книг – як "посібники з будівництва та архітектури" – виявилися альбоми гравюр ХVІІІ століття, що тривалий час зберігалися без використання в опломбованих шафах у приміщеннях академії, а потім, на прохання її адміністрації, були передані Київському музею західного і східного мистецтва.
 
Архів Баха


Одним з найвідоміших "трофеїв" став Архів Баха – унікальне зібрання рукописів європейських композиторів XVI-XIX ст. з колекції Берлінської академії співу  Серед них – автографи та першодруки творів членів родини Баха — Вільгельма Фрідемана Баха та Карла Філіппа Емануеля Баха, а також Моцарта, Вівальді, Гайдна, Генделя, Бетховена, Мендельсона, українського композитора Дмитра Бортнянського та багатьох інших.

Досі невідомо, як ця збірка потрапила до Києва. Існує думка, що її вивезли радянські танкісти, які знайшли колекцію під час бойових дій у Сілезії ,   куди були евакуйовані  зібрання Берлінської співочої академії. Спочатку воан зберігалась в Київській консерваторії, а в 1973 році була передана до Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва (ЦДАМЛМ). У 1999 році амерканський дослідник Кристофер Вольф встановив, що  саме ця збірка була вивезена з Сілезії та входила до втрачених фондів Берлінської співочої академії.

Сторінка рукопису з архіву Баха.


Після тривалих україно-німецьких переговорів 30 листопада 2001 року більша частина архіву була повернена до Берліна, а звідти до Лейпцига. Україна залишила рукописи Дмитра Бортнянського та Максима Березовського (які входили до колекції) та копії переданих документів.

Інші повернення


Надалі процес повернення значно прискорився. У січні 2009 року українські урядовці надали офіційний дозвіл на вивезення та повернення Дрезденському кабінету гравюр з рисунка Георга Фрідріха Августа Лукаса. Згодом німецьким експертам було передано списки 248 видань з бібліотеки "Розаріум" міста Зангергаузен, які після війни потрапили до бібліотеки Національного ботанічного саду ім. М. Гришка.

Складень

Іконостас вивезений під час війни з Києво-Печерської Лаври та повернутий до України.

 

Повертаються на Батьківщину і українські пам'ятки. 11 квітня 2011 року у Національному музеї українського народно-декоративного мистецтва відбулася урочиста церемонія передачі Україні урядом ФРН творів народного мистецтва (210 писанок та одного керамічного тареля), які до війни належали Всеукраїнському історичному музею ім. Т. Шевченка та були вивезені у 1943 році. Також було повернено  археологічну колекцію XIV-XV століття, книги з бібліотеки київського митрополита Флавіана, скіфське дзеркало, фільми довоєнного виробництва українських студій та інші об'єкти.

Нотне видання Людвіга ван Бетховена, що зберігається в Києві 

Сторінка з музичного архіву німецьких композиторів, вивезеного у 1945 році.

 

Однак значна частина вивезених трофеїв ще зберігається в Україні та Німеччині. Так в бібліотеці робочих комплектів нот Національного ансамблю солістів України "Київська камерата" збергіається понад нотних зібрань, виданих у Німеччині до Другої світової війни (в тому числі перше повне друковане видання творів Баха). Для віднайдення переміщених експонатів навіть створена електронна база Lost Art Internet Database.

 НТШ в обмін на Оссолінеум

Однак це питання фігурує лише у відновинах з німцями, але і з Польщею. Особливо це питання постало після Другої світовоїУ 1945 - 1946 роках Україна добровільно передала Польщі сотні тисяч раритетних експонатів з бібліотеки імені Стефаника. Зокрема лише з бібліотеки Львівського університету було вивезено 94 938 томів. Однак згодом влада припиниоа передачу експонатів, мотивуючи різними адмінпитанням, а невдовзі польському уряду пояснили , що більше нічого передавати не будуть.

Бібліотека Львівського Оссолінеуму була однією з найбільших у довоєнній Польщі.

 

Після 1991 року ця проблема виникає знову. Була створення навіть спільна Міжурядової україно-польська комісія щодо повернення та охорони культурних цінностей. У червні 2015 року на засіданні  у  Ольштині було підписано протокол. Комісія рекомендувала здійснити обмін деякими архівними матеріалами, наприклад повернути до України  Львівську міську книгу 1687 року, що зберігається  у Кракові, на документи центральних органів влади Другої Речі Посполитої, що зберігаються  у Львові. Також чиновники запропонували розглянути можливість передачі Польщі реконструйованої картини "Царі Шуйські перед Зигмундом ІІІ") в обмін на  два давні церковні двзони.

Однак найбільшого розголосу набув намір здійснити обмін матеріалів архіву Наукового товариства ім. Т. Шевченка з Національної бібліотеки у Варшаві та Бібліотеки Національного закладу ім. Оссолінських на архів Національного закладу ім. Оссолінських, що знаходиться у Львові.

Ряд українських вчених одразу виголосили протест та заявили, що не допустять цієї передачі. Вони стверджують, що архів потрапляє під міжнародні правові норми (римський принцип Glebae adscripti), які  гарантують його збереження і знаходження у місці створення. Тому його не можна передавати. Польська сторона твердить, що намагається отримати лише господарський архів Оссолінеум. Це так званий фонд №54, який, до речі, оцифрований. Відскановані документи доступні навіть через сайт вроцлавського Оссолінеуму.

Документ з господарського архіву Оссолінеуму.

 

Проте питання передачі та повернення культурних цінностей гостро стоїть і надалі. Залишати чи повертати – як правило, сторони вирішують лише після важких та тривалих переговорів і то в обмін на щось. Хоча зараз можливо навіть гостріше стоїть проблема збереження цінностей. Тим більше, коли дивишся на хлопців з ІДІЛу, які громлять та руйнують пам'ятки , і не знаєш, що краще – повертати чи залишити.

Джерело

[68 KB]