Жак ЛЮСТ (Бельгія) ЗАКОНОДАВСТВО БЕЛЬГІЇ ЩОДО ЗАХИСТУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ТА РЕСТИТУЦІЇ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ, ВТРАЧЕНИХ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

21 грудня 2015
Жак ЛЮСТ (Бельгія)  Законодавство Бельгії щодо захисту культурної спадщини

1. Бельгійська рекуперація предметів культури після другої світової війни.

Перша фаза бельгійської рекуперації почалася у 1946 році зі створення нової служби економічного відновлення (О. R. Е.), головною метою якої була рекуперація таких бельгійських економічних об'єктів, як поїзди, кораблі, вугілля, а також налагодження німецьких платежів у відповідності з резолюціями Паризької конференції 1945 року.

У рамках О. R. Е. був сформований невеликий підрозділ під проводом професора Лувенського університету доктора Р. Лемейєра. Крім адміністративного штату, такі спеціалісти, як відомі історики мистецтва та спеціаліст з проблем епохи пломеніючого бароко доктор Ф. Бодуін, були направлені до американських окупаційних зон у Германії та Австрії.

Їм довелося мати справу з різними завданнями та перепонами: перш за все - відшукувати у Німеччині та Австрії загублені бельгійські твори мистецтва, бібліотеки та архіви, діючи у тісному контакті з силами союзників та пунктами накопичення. По-друге, формувати центри документації бельгійських втрат. По-трете, вести кореспонденцію та підтримувати контакти з приватними жертвами пограбування. По-четверте, розбирати німецькі склади, що лишилися в Бельгії. По-п'яте, підтримувати міжнародні контакти у разі виникнення суперечок.

Ця перша і вирішальна фаза продовжувалась до 1952 року. Її наслідками були: повернення 492 творів мистецтва та 2749 книг з Німеччини та Австрії; повернення сотень об'єктів мистецтва та меблів, знайдених у Бельгії, їхнім власникам; рекуперація архівів Еупен-Малмеді та деяких архівів приватного походження; повернення з Гамбургу (Німеччина) частини з 4568 церковних дзвонів.

Найбільш визначними художніми результатами були: рекуперація полотна братів Ван Ейк "Таємниче ягня" з церкви Сентбаво у Дженті (Gent) та "Мадонни" Мікелянжело і 10 предметів живопису з церкви Богоматері у Бруджесі (Bruges).

Друга адміністративна фаза розпочалась у 1950 році в тісному контакті з західно-німецькими властями.

З 1956 року почалося нове співробітництво між Федеральною службою реституцій (Bundesamt für aussere Restitutionen) у Баден-Бадені та Бельгійською службою у справі розшуку. Бельгійський уряд надіслав західно-німецькому уряду список із 1564 втрачених творів мистецтва, головним чином живопису, скульптури, гобеленів. Цей розшук закінчився в 1964 році без будь-яких результатів.

Третя фаза почалася в 1993 році завдяки недавньому розвитку подій у Східній Європі. Бельгійська служба економіки та сільського господарства, пізніше Міністерство економіки, як наступник О. R. Е., відновила свою діяльність, що була офіційно припинена в 1967 році. Вже перші кроки запевнили Міністерство економіки, що безпосередньо після Другої світової війни тільки частина творів мистецтва була повернена їх законним власникам (20).

Не дивлячись на рекуперацію творів мистецтва, 3273 задокументованих предметів живопису, скульптури, гобеленів, гравюр, меблів та малюнків все ще лишаються втраченими. (Треба бути обережними з цією інформацією: по-перше, через те, що пограбування були тільки частково документовані, по-друге, ці цифри базуються на німецьких документах і на вимогах про повернення, зроблених після другої світової війни. По-трете, О. R. Е. приймала до уваги тільки культурні об'єкти, що піддавалися ідентифікації у вимогах на повернення). З цієї причини 74% втрат зареєстровані як живопис, а меблі складають тільки 5% від загалу, хоча в дійсності мають складати набагато більше.

З колекційної або власницької точки зору 14% цих предметів належать Бельгійській державі, причому один з кожних чотирьох належить королівському музею образотворчих мистецтв Бельгії. Значну частину становлять пограбування приватних осіб. 60% загалу - то є твори мистецтва XIX та XX сторіч.

Десять тисяч архівів не були відновлені після другої світової війни, і тисячі сотень книг з приватних колекцій залишилися втраченими. Бельгійська держава повернула тільки телескоп королівської обсерваторії з російської окупаційної зони в Німеччині та Австрії.

 

2. Міжнародне юридичне становище щодо предметів культури, загублених упродовж другої світової війни у Бельгії.

А. Бельгійський уряд у вигнанні в Лондоні голосуванням від 10 січня 1940 року прийняв закон проти актів відбирання власності ворогом. (Надруковано в "Монітор Лондрес" ("Moniteur Londres") 25 лютого 1941 року). У ньому сказано: "Своєю постановою-законом від 10 січня 1941 року Рада Міністрів проголосила незаконність усіх засобів, застосованих німецькими окупаційними властями. Ця декларація принципів не визначає зайвих положень постанови, більше маючи на увазі певні категорії дій, здійснених ворогом під час узурпації ним власності у Бельгії. Ця постанова видана з метою визнання недійсними наслідків усіх дій, що полягають у відбиранні власності або у викраданні рухомого чи нерухомого майна у Держави, чи в інших власників, чи з громадських установ, чи у приватних осіб".

У статтях першій та другій відповідно записано: "Вважати недійсними та такими, що не мають сили, якщо тільки вони не відносяться до нормального випадку, всі розпорядні або заставні акти, що мають відношення до рухомого або нерухомого майна Держави, та акти накладання арешту, здійснені або приписані до здійснення ворогом з 10 травня 1940 року" та "Паралельно визнати недійсними й такими, що не мають сили, усі розпорядні або заставні акти, що стосуються рухомого або нерухомого майна, здійснені з боку ворога, починаючи з 10 травня 1940 року, у вигляді конфіскації, накладання арешту, примусового продажу або будь-яким іншим чином, що завдає шкоди приватній власності. Вважати приватною власністю майно громад, провінцій та громадських установ".

(Ці закони посилаються на Гаазьку конвенцію 1907 року, на положення "Закони та мито на землю").

Б. Бельгійський уряд разом з урядами Південної Африки, Сполучених Штатів Америки, Австралії, Канади, Китаю, Чехословаччини, Об'єднаного Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, Греції, Індії, Люксембургу, Нідерландів, Нової Зеландії, Норвегії, Польщі, СРСР, Югославії та Французьким комітетом у Лондоні 5 січня 1943 року підписав Міжсоюзницьку декларацію проти актів відбирання власності, здійснених на територіях ворожої окупації або контролю, що мала назву Спільної декларації: "Цим розпорядженням офіційно повідомляють усім зацікавленим особам, а особливо постійним резидентам нейтральних країн, що вони мають намір робити все, що є у їхній владі, для того, щоб осоромити методи експропріації, практиковані Урядами, що розв'язали війну, - методи жорстоких нападів та пограбувань країн і населення.

Відповідно Уряди, що підписали цю декларацію, та Французький Національний Комітет залишають за собою всі права декларувати недійсними всі передачі або угоди, що стосуються власності, прав та інтересів будь-якої природи, які відбуваються чи відбулися на окупованих територіях або під прямим чи непрямим контролем Урядів| що розв'язали війну, або належать чи належали особам (тут маються на увазі юридичні особи), що проживають на цих територіях. Це повідомлення стосується як передач або угод, здійснених за допомогою грабіжницьких адвокатів, так і до виконаних шляхом пограбування, якому надано вигляду легальності, навіть якщо воно видається здійсненим за згодою жертв".

В. Наміри Міжсоюзницької Спільної Декларації від 5 січня 1943 року були підтверджені резолюцією конференції у Бретонському лісі (липень 1944 року).

Г. На конференції у Парижі (9 листопада - 21 грудня 1945 року), присвяченій питанням репарації, було відрегульовано питання про реституцію. Ця міжнародна угода була підписана урядами Албанії, Сполучених Штатів Америки, Австралії, Бельгії, Канади, Голландії, Єгипту, Франції, Об'єднаного Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, Індії, Греції, Люксембургу, Норвегії, Нової Зеландії, Нідерландів, Чехословаччини, Південноафриканського Союзу держав та Югославії. У додатках було роз'яснено положення про реституції:

а)      "Питання реституції власності, відібраної німцями у країнах союзних держав, повинно розглядатись у всіх випадках у світлі Декларації Об'єднаних Націй від 5 січня 1943 року;

б)      у загальному випадку реституції будуть лімітовані власністю, що може бути ідентифікована, а саме (і) існувала на момент інтервенції окупантів до даної країни і яку було відібрано за платіж або без такого; (іі) була виготовлена під час окупації та відібрана силою". Цей міжнародний договір був надрукований у Бельгійській Державній Газеті 30 березня 1948 року.

Д. У січні 1946 року Рада Союзницького контролю в Німеччині розглянула проблему реституції виробів мистецтва з точки зору Спільної декларації.

Е. 8 березня 1946 року Рада Союзницького контролю надрукувала "Інтерпретацію статті 2 визначення поняття реституції":

1. "Беручи до уваги параграф 2 CONL/Р, очевидно, що якщо предмет був узятий силою в будь-який час упродовж окупації країни і може бути ідентифікований, право на його повернення власнику є абсолютним правом. Слово "силою" означає фізичне примушення, яке могло статися з насильством або без насильства. У цю концепцію входять також пограбування, крадіжки та інші форми відбирання власності, неналежно від того, чи вони були скоєні за наказом німецьких властей, чи представниками німецької цивільної або воєнної адміністрації, навіть за відсутності наказу німецьких властей, а також окремими особами",

2.      У третьому підпараграфі параграфа 2 очевидно, що до слів "вся інша власність, відібрана ворогом" було бажано додати "уся власність, що була віднята будь яким іншим шляхом". Це означає, що можливо вимагати реституцію власності кожного разу, коли могли мати місце випадки або причини відбирання власності. Але власність, віднята у такий спосіб, не дає "абсолютного права" на реституцію, яке може бути надане тільки у межах, сумісних з репараціями.

Є. У серпні 1947 року пан Е. С. Норріс, голова відділу пам'ятників образотворчих мистецтв ти архівів воєнного уряду, заявив у документі "Реституція придбаних матеріалів образотворчого мистецтво": "Цей відділ мне на увазі, що тепер домовлено про повернення виробів мистецтва до націй, які заявили претензії на об'єкти мистецтва, придбані німецькою нацією або установами на окупованій території. Це включає об'єкти мистецтва, відносно яких можуть бути знайдені докази, що вони були об'єктами захвату або купівлі на окупованій території, і які теперішній власник міг придбати в Німеччині".

Бельгійська держава, через офіційну організацію — Службу економічного відновлення, діяла відповідно до цих угод і піддавала рекуперації вкрадені та незаконно продані твори мистецтва, вкрадені бібліотеки й архіви, що перебували в Німеччині, Австрії і, опосередковано, в Польщі та Чехословаччині (через співробітництво з Францією та Нідерландами).

Спірне положення про реституцію працює звичайно у двох напрямках. Це означає, що Бельгійська держава також повертала культурні цінності, які були німецького походження, державного або приватного. Наведемо два приклади.

Художня спадщина німецького живописця Ф. Нюсбаума, який втік перед другою світовою війною до Бельгії і був депортований до Аусвітца та не повернувся. Живопис митця було повернуто до його рідного міста Оснабрюка.

Твори мистецтва з Аахена, які були анексовані впродовж другої світової війни у Германського Рейху і знайдені після війни у Еупен-Малмеді, були повернуті Бельгійською державою в 1951 році.

 

3.      Компетенція з питань культури у Бельгії.

Спочатку Бельгія була унітарною державою, з простою структурою, що була впорядкована від вищих ешелонів влади (Держава) до властей найбільші близьких до громадян (муніципалітет), та включала єдину проміжну ланку (провінцію). Це впорядкування мало місце впродовж ста сорока років, але у 1970 році постали культурні та економічні запити, що потребували нової влади. Тож сьогодні з'явились громади та регіони, - п'ять ланок влади, що доповнюють одна одну: федеральний уряд, громада, регіон, провінція та муніципалітет.

Внаслідок чотирьох успішних фаз інституційних реформ, право приймати рішення не належить більше виключно Національному Урядові і Національному Парламенту. Зараз управління країною припадає на декількох партнерів, рівних перед законом, які діють незалежно у різних сферах у межах своєї компетенції.

Цей розподіл ішов двома широкими курсами. Перший, за бажанням фламандців, стосується лінгвістичних проблем і, ширше, всього, що має відношення до культури. Він призвів сьогодні до виникнення Громад, що базуються на спільній мові: Фламандської Громади. Французької Громади та Німецькомовної Громади. Вони відповідають певним групам населення.

Другий основний курс державних реформ історично був викликаний економічними проблемами, проблемами валлонців, які водночас хотіли мати більшу автономію. Це призвело до виникнення трьох регіонів: Фламандського Регіону, Столичного Регіону Брюсселя та Валлонського Регіону. Вони відповідають певним територіям.

Створення цих інституцій, нових інстанцій прийняття рішень, успадкування компетенцій, що перейшли від унітарної держави, було закінчено 14 липня 1993 року в Національному Парламенті під час кінцевого голосування по закону, що був уведений для утвердження федеральної структури Держави.

З цієї реформи виникли п'ять головних чинників діяльності: реформа інституцій, нова передача компетенцій, фінансування Громад та Регіонів, розділення провінції Брабант та захист лінгвістичних меншостей.

Таким чином, вперше у Бельгійську конституцію першим розділом вписані слова: "Бельгія являє собою федеральну державу, яка складається з громад та регіонів". Реформа Бельгійської держави та створення Європейського Союзу не протирічать одне одному, як може видатись на перший погляд. їхні цілі однакові: створення політичних структур, що здатні краще задовольнити потреби громади. "Принцип допоміжності" є для них головним. Іншими словами, те, що може бути розв'язане на нижчому рівні, не повинно передаватись на більш високий політичний рівень. Більш низький рівень повинен узгоджуватись якомога ближче з громадою, до якої люди почувають себе причетними. Якщо вирішення проблеми вимагає більш глобального підходу, компетенція по цьому питанню повинна бути притаманна вищому рівню.

У Бельгії вживаними є три офіційні мови: голландська, французька та німецька. Її географічне положення, на межі між латинською та німецькою культурами, великою мірою пояснює лінгвістичну різноманітність Бельгії, що є джерелом культурного багатства але й водночас інколи конфліктів і напруженості.

Багатонаціональний характер країни, до якого додається різноманітність політичної, соціальної та економічної природи, надихає різні групи на пошуки нових форм співробітництва і соціального життя.

Таким чином, завдяки чотирьом конституційним реформам (1970, 1980, 1988-1989 і 1993 роки), країна швидко (але мирним шляхом) перетворилася з унітарної на федеральну Державу, що складається з федеральних властей, Громад (фламандської, французької та німецькомовної) і Регіонів (фламандського, валлонського та столиці - Брюсселя), з яких усі мають виключну компетенцію. Кожна з Громад і кожний Регіон мають свій власний Парламент - Раду і свій власний уряд.

 

Компетенція Громад

Громади базуються на спільній мові. Мова поєднує людей. Крім певної мови, у сфері її домінування може бути подальший розподіл компетенції, пов'язаний з "областями, які ідентифікуються як належні до певних груп діяльності": культурної, освітньої, аудіовізуальної, лікувальної та превентивної медицини, захисту молодих людей, використання мови, наукових досліджень, міжнародних відносин у згаданих вище областях.

 

4. Законоположення у Бельгії.

А. Найбільші втрати культурної спадщини у Бельгії сталися впродовж двох світових війн. Дослідження та реституція втрат другої світової війни у даний момент координується федеральним органом - Міністерством економічних справ, у тісному співробітництві з Міністерством закордонних справ, Міністерством наукової політики. Десять найбільших культурних установ Бельгії, Фламандської та Французької Громад узгоджують з ними свою діяльність. Існує також тісне співробітництво з інституціями, які стали жертвами другої світової війни (АМСАБ, єврейська громада Бельгії, вільні масони і т. ін.). Усі ці органи згруповані у два комітети (Технічна робоча група та Комісія з офіційних осіб високого рангу у Міністерстві).

Однією з найбільш важливих цілей було документування та класифікація культурних втрат Бельгії (на початку 1997 року будуть готові 5 каталогів).

По-друге, у випадку, якщо вдасться прослідкувати за пересуванням у минулому бельгійських об'єктів культури, має бути визначений спосіб рекуперації та Міністерством економічних справ у тісному співробітництві з Міністерством закордонних справ має бути організована відповідна діяльність, що буде узгоджена з громадами у Бельгії.

Б. Законоположення та його повноваження, що стосуються культурної спадщини у Бельгії, перемістилися від федеральної держави до громад, які готують і протягом останніх двох років прийняли відповідні закони (Фламандська громада два роки тому прийняла закон про археологічні знахідки у Бельгії).

В. На міжнародному рівні директиви Європейського Союзу, №3912 від 9 грудня 1992 року стосовно вивозу художніх, історичних та археологічних цінностей (спадщини) та № від 15 березня 1993 року стосовно реституції предметів культури, які були незаконно вивезені з території (або ввезені на територію) країни і члена Європейського Союзу, не були ще прийняті бельгійським законом. Тричі висувалася пропозиція про прийняття цього закону. Остання новина полягає в тому, що кінцева пропозиція знаходиться у Раді Держави і цей закон буде нормально прийнятий на початку 1997 року.

Відповідно до цих директив, для вивозу, наприклад, творів живопису з Бельгії, на визначений або невизначений час, територія громади повинна видати ліцензію на вивезення. У випадку вивезення з Брюсселю можна вибирати, у якої громади отримати ліцензію. Музеї образотворчого мистецтва Бельгії у Брюсселі під час створення виставок тісно співпрацюють з Французькою громадою й отримують свої ліцензії через Міністерство культури.

Г. Обговорення проекту ЮНІДРУА-конвенції відкладено цілком до 1997 року. Цей проект, здається, зустрічає багато юридичних труднощів у багатьох країнах Європи та в Сполучених Штатах Америки, і здається, що йому доведеться пройти той самий шлях, що і конвенції ЮНЕСКО 1970 року.

 

Висновки

Бельгійська Держава знаходиться у процесі реорганізації законодавства стосовно кращого захисту її культурної спадщини, у відповідності з новими національними та міжнародними пропозиціями. У випадку реституції предметів культури (у сфері громадської власності) Бельгійська Держава проводить позитивну політику, якщо вимоги або претензії є доцільними. Бельгія в цьому відношенні є скоріше жертвою, ніж утримувачем об'єктів культури, що являють собою трофеї з інших країн.

 

Подано за виданням: Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, перспективи. – Київ, 1997. – Вип. 10.