Батуринский архив и другие документы по истории Украинского гетманства 1690–1709 гг. (С.-Пб,: Дмитрий Буланин, 2014)

15 квітня 2017

Комплекс документів, що їх виявила петербурзька україністка Татьяна Таїрова-Яковлєва, більшість із яких уже три століття вважали втраченими у вогні підпаленої за наказом Алєксандра Мєншикова гетьманської столиці, висвітлює низку білих плям у діяльності Івана Мазепи.

Вступна стаття Татьяни Таїрової-Яковлєвої і Татьяни Базарової висвітлює історію батуринського архіву від його вивезення в листопаді 1708 року з гетьманської столиці до сьогодення. 1710 року за наказом Петра І папери гетьманського архіву розібрали за мовним принципом та з урахуванням адресатів. Авторки припускають, що оглядачі дотримувалися певних критеріїв, які визначили долю матеріялів. Документи, дотичні справ внутрішнього життя Гетьманщини, і дипломатичне листування Мазепи переважно нищили без складання опису. Із листів вищих сановників Московської держави, військових та іноземних адресатів гетьмана зробили нотатки і також знищили. Зберігали тільки документи монархів, адресовані Мазепі. Також уціліли листи Фьодора Ґоловіна до гетьмана і декілька інших документів. До 1727 року описи документів і частина ориґіналів зберігалися вдома у князя Мєншикова. Після його арешту частину паперів відправили до Москви, решта потрапила до казарми петербурзької фортеці без належного нагляду, що позначилося на їхньому стані. У 1760–1770 роки папери передали до Академії наук у Санкт-Петербурзі. У ХІХ столітті їх каталогізували, а кілька матеріялів було опубліковано до 200-річчя від дня народження Петра І. Автори зауважують, що на початку ХХ століття існував проєкт публікації паперів Мєншикова, але на заваді його втіленню стали Перша світова війна та революція 1917 року. У 1932 році бібліотека АН передала фонди похідної канцелярії Мєншикова Історико-археографічному інститутові, сучасному Санкт-Петербурзькому Інститутові історії РАН, де вони й зберігаються. Друга стаття Таїрової-Яковлєвої оповідає про особливості археографічної публікації документів.

Перша частина збірника містить 311 документів, більшість із яких є описом змісту джерел, ориґінали яких було, вочевидь, знищено. Серед гетьманових респондентів — Пьотр І, його дядько, боярин Лєв Кіріловіч Наришкін, ніжинський комендант Іван Містерман, московські урядовці Фьодор Ґоловін, Алєксандр Мєншиков та інші. Зміст документів дає змогу розширити уявлення щодо ролі гетьмана у формуванні зовнішньої політики Московської держави. Джерела дотичні до проведення розмежування і дотримання мирних взаємин із Османською імперією; діяльности гетьманських шпигунів у Валахії та Молдавії, Речі Посполитої Обох Народів; напружених взаємин між Батурином і Військом Запорізьким низовим; близьких стосунків гетьмана з елітами Московії; перебігу козацького повстання 1702–1704 років на Правобережжі. Документи засвідчують, що гетьманська канцелярія вела листування «білоруською», як московські канцеляристи називали українську мову, а також латиною, польською, російською, татарською, грецькою, німецькою.

Друга частина містить листи гетьмана до Мєншикова (документи 312–379), що висвітлюють аспекти внутрішньої політики гетьмана: призначення на полкові уряди, дезертирства запорожців із театру бойових дій проти шведів тощо. Цікаві документи, які стосуються гетьманських походів на Волинь, Любельщизну і Замостя у 1705–1706 роках, і свідчення, як Мазепа опікувався кар’єрою свого небожа Андрія Войнаровського.

Третя частина містить Мазепині листи до московських сановників і козацької старшини. Документи 380–393 стосуються 1704–1708 років, зокрема перебігу бойових дій, стану війська Гетьманщини, взаємин із Річчю Посполитою та початкового періоду повстання гетьмана (листи гетьмана до полтавського полковника Івана Левенця).

Четверта частина (документи 394–470) містить гетьманські універсали (1687–1708 роки). Це папери переважно майнового характеру. Додаток (документи 471–493) знайомить із універсалом Семена Палія, листом матері гетьмана, ігумені Марії Магдалини і документами, пов’язаними з антимосковським повстанням. На увагу заслуговує указ Мєншикова до царського війська у зв’язку зі вступом до України в листопаді 1708 року. Документ, з одного боку, засвідчує усвідомлення серед московського командування важливости зберегти серед української людности лояльність до царського трону, а з другого — демонструє непривабливі аспекти поведінки московських військ у Гетьманщині.

Джерело