Самвел АЗІЗЯН Вірменський музей Львова: питання повернення національних культурних цінностей

20 січня 2016
Самвел АЗІЗЯН   Вірменський музей Львова: питання повернення національних культурних цінностей

У квітні 1943 р. гестапо здійснило обшук усіх приміщень вірменського кафедрального собору Львова. Що шукали нацисти у приміщеннях собору? Все стає зрозумілим, коли відкриємо львівську газету «Вільна Україна» за 25 серпня 1944 р.: «1943 р. у Львові пішло систематичне грабування — вилучення найцінніших книг, рукописів, стародруків, рідкісних гравюр. Вивезено 5113 рукописів, 3139 стародруків, 2346 рідкісних гравюр. Пропали всі рукописи великих польських письменників Міцкевича і Словацького, всі книги-унікуми XVI сторіччя, рідкісні книги з колишніх королівських бібліотек...».

Під час Другої світової війни, коли місто Львів потрапило під німецьку окупацію, нацисти створили управління архівами та музеями, яке очолив досвідчений фахівець з культури доктор Генріх Вінтер. У його відомстві існували спеціальні «трофейні» підрозділи, що вистежували та конфісковували найцінніші твори світового та національного мистецтва. Саме це окупаційне відомство несе відповідальність за викрадення малюнків Дюрера із Львівського музею (безпосередньо керував операцією штандартенфюрер СС Мюльман). Після війни малюнки Дюрера опинилися в музеях США та Британії. За роки окупації нацисти планомірно вивезли — як воєнні трофеї — сотні  тисяч одиниць національних культурних цінностей з музеїв та бібліотек України. Не уникли пограбування й вірменські культурні цінності. Окрім картин та мистецьких творів, нацисти вивезли до Німеччини  книжкові фонди Бібліотеки АН УРСР і Києво-Печерської лаври. Серед стародавніх книг бібліотеки Києво-Печерської лаври були вірменські релігійні манускрипти. Доля багатьох із вилучених музейних та бібліотечних раритетів дотепер невідома. Лише одна з вірменських рукописних книг зі знаменитого стародавнього зібрання церковної бібліотеки Лаври повернулась до країни. Нині вірменське Євангеліє XVIII ст. зберігається у фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки ім. Вернадського НАН України.

Наприкінці 1943 року, за даними радянської розвідки, нацисти планували «евакуацію» культурних цінностей Галичини, тобто пограбування та вивезення до Німеччини всіх найцінніших експонатів із музеїв і бібліотек Львова. В таких умовах керівництво Львівського вірменського кафедрального собору побоювалося за долю своїх церковних реліквій. При соборі ще з 1932 року працював багатий церковний музей — Вірменський музей Львова, у якому поряд із коштовними експонатами, художніми картинами та ювелірними виробами зберігалися рідкісні ікони, безцінні  найдавніші вірменські рукописні книги ХІ століття, привезені до Львова одразу після падіння наприкінці ХІV ст. Вірменського королівства. Особливо хвилювалися священнослужителі за старе «Євангеліє зі Скеври», і на те були вагомі підстави. «Євангеліє зі Скеври» було написано в 1197—1198 р., а, можливо, й ще раніше. На його 422—423 сторінках є пам’ятний запис із датою смерті вірменського короля Кілікії Леона ІІ — 1219 рік — що дає підстави науковим дослідникам робити припущення, що саме це Євангеліє використовувалося при коронації та відправленні похорон вірменських королів. Книга оформлена у стилі кілікійської школи мініатюри та розкішно ілюстрована яскравими малюнками й рослинними візерунками вірменського національного орнаменту з використанням позолоти.

Нагадаємо, що монастир Скеври розташовувався у вірменському середземноморському королівстві Кілікія, поблизу перевалу «Кілікійські ворота»,  через який простяглась дорога, що найкоротшим сухопутним шляхом єднала Європу із Близьким Сходом. Повз його стіни упродовж століть проходили орди завойовників та полчища хрестоносців. Біля монастиря в ХІІ столітті  († 10 червня 1190 р.) під час Третього хрестового походу загинув германський імператор Фрідріх І, більш відомий на прізвисько Барбаросса (Рожева Борода).  Тут завжди зупинялися богомольці з європейських країн, у тому числі й з України, що йшли пішки до святих місць. А середньовічні українські міста Львів та Київ за часи панування руських князів вели досить жваву торгівлю з Кілікією, і зокрема з містом Сис. Українські (руські) купці привозили свої товари, натомість вірменські купці приїжджали з товаром в Україну. Підтвердження тому можна знайти й сьогодні у київському соборі Св. Софії, де у східній ризниці збереглися стародавні настінні написи — графіті, — зроблені середньовічними прочанами та мандрівниками, серед інших там є напис, зроблений на шарі штукатурки ХІІІ ст. вірменською мовою: «Я... Тер-Матос із міста Сис», є там і інший напис ХVI століття: — «Я, Мутах, слуга Божий із міста Сис в року 994 (1545 р.)». До речі,  кафедральний собор Св. Софії у вірменській столиці Сис мав таку ж назву, що й константинопольський та київський кафедральні собори, що теж свідчить про історичну близькість культурних та релігійних традицій обох народів. 

Але з часом у 1375 році щаслива доля відвернулася від Кілікії, королівство було розгромлено єгипетськими мамелюками. Коли полчища найманців кинулися грабувати багаті міста, ченці з монастирів почали рятувати своє найдорожче майно — рукописні церковні книги. Вважається, що саме в той час із Кілікії було таємно вивезено в українське місто Львів стародавнє Євангеліє Вірменського королівства, більш відоме у світі як «Євангеліє зі Скеври», або і «львівське Євангеліє». Чому вибір припав саме на Львів, а не на інше європейське місто? Версій багато, одна з них полягає в тому, що Євангеліє перебувало у віданні Патріарха та зберігалося в монастирі. Тому логічною залишається версія, що книгу привезли до Львова, де на той час уже перебував вірменський єпископ, саме з доручення вірменського Патріарха. Про те на його 423 сторінці є запис 1422 року про викуп Євангелія в якогось ченця Симона (запис зроблений вже у Львові).

Сьогодні мало хто знає в Україні про те, що більш як півтисячі років у вірменському кафедральному соборі Львова зберігалася одна із найстаріших релігійних книг і одна із найважливіших державних реліквій вірмен — «Євангеліє зі Скеври». Упродовж усіх століть книга не залишала стін кафедрального собору Львова. Виняток було зроблено лише 2 грудня 1928 року, коли на виставці, присвяченій історії міста Івано-Франківська, поруч з іншими експонатами галицького народного мистецтва було виставлено «львівське Євангеліє».

На щастя, плани нацистів щодо «тотального» вивезення галицьких культурних цінностей не здійснилися і вони дуже поспішно залишили місто Львів. Але, на превеликий жаль, з приходом Червоної Армії полювання за релігійними раритетами не припинилося, а ставлення влади до галицьких християнських церков дедалі погіршувалося. Невдовзі після смерті митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, що сталася 1 листопада 1944 року, військова влада Львова, більше не приховуючи своїх антирелігійних поглядів, застосувала жорсткі репресії проти священиків усіх місцевих церков. Почалися масові арешти духовенства, обшуки храмів, конфіскація церковного майна, закриття церков.

Про обшук і конфіскацію церковного майна у вірменському кафедральному соборі ходить багато різних суперечливих чуток. Обшук храму супроводжувався арештом і висилкою до ГУЛАГу його настоятеля. За польськими джерелами, під час обшуку зі сховища Львівського вірменського кафедрального собору і приміщення церковного музею були вилучені та вивезені зі Львова найцінніші експонати. При тому підкреслюється, що керував цією операцією якийсь високопосадовий офіцер Радянської Армії, фахівець у галузі культурних цінностей. Такі спеціалізовані підрозділи створювалися при НКВС. Разом з конфіскацією музейних цінностей припинив своє існування львівський Вірменський музей, лише одиниці з численних експонатів були передані в інші музеї Львова — решта зникла. Однак незрозуміло: чому треба було вивозити цінності, якщо, за Ялтинськими домовленостями, Львів мав залишитися у складі колишнього СРСР?

Поспішність обшуку, проведеного у соборі, та вилучення коштовних раритетів, можливо, були пов’язані із місією Станіслава Грабовського (керівник Крайової Ради Народної Польщі), який вів переговори з радянським керівництвом, безпосередньо з Йосифом Сталіним, і наполегливо вимагав  передачі польській стороні всіх музейних і книжкових цінностей, що були в музеях, інститутах і бібліотеках  міста Львова. Вимоги польської сторони, як відомо, були  задоволені московським урядом. Почалася поетапна (у чотири етапи) евакуація зі Львова знаменитого книгосховища «Оссоленіум», а також фондів інших культурних і наукових закладів, у яких разом з іншими зберігалися давньоруські та вірменські фоліанти. Деякі з вивезених книг, як-от Архів Товариства «Просвіта» (1868-1923 рр.), були повернені з Польщі в Україну лише у 1993 році. 

Достеменно відомо, що у 1945 році під час вчиненого співпрацівниками НКВС обшуку в кафедральному вірменському соборі королівського Євангелія у скарбниці храму вже не було. Подальші пошуки, арешти та допити ченців нічого ні дали, Євангеліє щезло навік. Здавалося, що книга назавжди поповнила сумний список загублених та безповоротно зниклих під час Другої світової війни культурних цінностей України.

Таємниця зниклого Євангелія відкрилася лише через півстоліття, у 1993 році. Після оприлюднення інформації про місцезнаходження львівського Євангелія німецьким дослідником Гюнтером Принцингемом (з Університету Яна Гутенберга), таємницю зниклого рукопису було остаточно розкрито. Тоді ж з’ясувалося, що священнослужителі Львівського вірменського кафедрального собору в 1945 році, просто вгадавши намір радянської військової влади вчинити конфіскацію — до того вже було вчинено обшук в українському греко-католицькому кафедральному соборі Св. Юра — встигли  своєчасно переховати, а потім разом з депортованими мирянами вивезти зі Львова та інших галицьких вірменських уніатських церков до Польщі частину стародавніх рукописів, ікон, історичних і культових реліквій. Разом з ними зі львівського Вірменського собору була таємно вивезена о. Францишком Якубовичем і схована у монастирі бенедиктинців у Тинці релігійна святиня галицьких вірмен й одночасно державна реліквія «Євангеліє зі Скеври». Тривалий час львівське Євангеліє вважалося втраченим, а монастирські ченці півстоліття тримали відомості про місцезнаходження книги у великій таємниці, навіть від уряду соціалістичної Польщі. В 1996 році розпорядженням варшавського кардинала Євангеліє було доставлено в монастир міста Гнезно і, нарешті, стало доступним для наукового дослідження. Нагадаємо, що у сусідній країні діють дуже суворі  закони щодо збереження національного культурного надбання. Наприклад, у повоєнній Польщі до останнього часу діяла негласна заборона на вивезення із країни старовинних літописів та ікон, що зберігаються у храмах, музеях та приватних колекціях, навіть для експозиції на міжнародних виставках.

Тож у 1997 році у польській пресі з’явилися повідомлення про категоричні протести польських учених проти вивезення з країни стародавнього вірменського рукопису «Євангеліє зі Скеври» на виставку «Слава Візантії» до знаменитого нью-йоркського музею «Метрополітен» (Metropolitan Museum of Art). Зчинився навіть міжнародний скандал, та незважаючи на все організатори виставки, на вимогу польських учених і міністерства закордонних справ Польщі, терміново завернули з півдороги до Сполучених Штатів уже відправлене Євангеліє і помістили в архів архідієцезії міста Гнезно. Але з часом, дбаючи про подальшу схоронність і поліпшення умов зберігання манускрипту, митрополит варшавський, ординарій вірмено-католиків, кардинал Йозеф Глемп прийняв рішення передати львівське Євангеліє під охорону польській державі. 4 жовтня 2006 року Євангеліє було передано на збереження у депозитарій варшавській «Бібліотеці Народовій», де воно знаходиться й нині. Побачити та  доторкнутися до Євангелія сьогодні можна лише за спеціальним дозволом адміністрації в присутності співпрацівника та охоронця бібліотечного фонду.

Зі вступом Польщі до ЄС культурний обмін між європейськими країнами пожвавився, і на початку 2007 року варшавська національна «Бібліотека Народова» на виставці в Марселі репрезентувала для огляду стародавні ікони і старовинні книги галицьких вірмен, зокрема й львівське «Євангеліє зі Скеври». У музейному каталозі репрезентованих експонатів з-поміж інших літописних авторів згадувався Симон Лехаци.

У зв’язку з цим нагадаємо історію книги «Дорожні нотатки» найвідомішого галицького вірменського письменника епохи ренесансу Симона Дпир Лехаци (уродженець міста Замостя). Книга була написана живою середньовічною вірменською мовою у 1619—1635 рр. В ній оповідається про дванадцятирічні мандри, які здійснив Симон у XVII столітті до святих міст. Він вийшов у подорож з рідного міста Замостя, що в Західній Галичині, пройшов скрізь десятки європейських та близькосхідних країн, зробив опис міста Львова, Ечміадзина, Єрусалима, Константинополя, Венеції, розповів про особливості традицій та звичаїв різних народів. Зокрема цікавими для вітчизняних науковців є сторінки, присвячені стародавнім українським містам. Уперше «Дорожні нотатки» були опубліковані відомим  вірменознавцем  Н. Акиняном у віденському вірменомовному журналі  «Андес Амсореа» (1932—1935 р). Підставою для цих публікацій був рукопис-автограф Симона, що зберігався до початку Другої світової війни  у бібліотеці Львівського університету. Рукопис являв собою переплетений у ясно-червону шкіру томик у 396 сторінок. Манускрипт було написано на папері вірменською курсивним письмом. Вважається, що у роки Другої світової війни, під час німецької окупації, рукопис зник. Це не дивно, бо, гортаючи тогочасну львівську газету «Вільна Україна», можна натрапити на такі рядки: «Взимку 1943 р. німці заполонили будинок Державного університету ім. Івана Франка. Щоб відігрітися від сталінградського морозу, гітлерівці розклали на домівках залі вогнища, на яких, за наказом штурмфюрера Штумма, спалили безліч цінних книжок з університетської бібліотеки, а решту весною викинули у вуличне болото». 

Пошуки рукопису Симона Дпир Лехаци, розпочаті співробітниками Львівського університету, дотепер не увінчалися успіхом. Не можна твердити, чи є репрезентована у Марселі книга копією або оригіналом зниклого львівського рукопису, проте саме існування навіть копії з рукопису такої рідкісної книги не може не  радувати сучасників.

Але історичні рукописи та релігійні коштовності вивозили зі Львова не тільки німці. Згідно з наданою інформацією директора Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника Лариси Крушельницької, з посиланням на польський журнал (Czasopismo Zakladu Narodowego im. Ossolińskich, zeszyt 1, s. 158—165.), 1 квітня 1944 р. до Кракова був відправлений опломбований вагон, в якому разом з іншими раритетами було вивезено 404 з 450 львівських інкунабул — розкішно оформлених вірменських Євангелій з фондів бібліотеки Львівського університету. Підтвердженням цього свідчить документ Міністерства внутрішніх справ і Адміністрації Польщі від 2006 року, в якому  виділяються державні кошти на  реставрацію  численних  стародавніх вірменських фоліантів XІV—XVIII століття,  яки мають або галицьке походження, або були в різні часи привезені з Галичини чи Вірменії. Серед інших книг згадані рукописи з бібліотеки львівського вірменського архієпископа Йосифа Теодоровича. Нині вірменські реліквії, вивезені у Польщу, зберігаються при вірмено-католицьких парафіях у Гданську, Гливице, Ополі, Кракові, у Варшавській архідієцезії, у «Бібліотеці  Народовій», у колекціях приватних осіб. Разом з реставрацією, профінансованою МВС Польщі, було зроблено експертне оцінювання, облік і цифрове фотографування всіх вірменських рукописів.

Є також відомості про вивіз львівських вірменських манускриптів у музеї Росії. Відомо, що нині в петербурзькому Ермітажі є «Львівський служебник» ХVІІ століття (інвентарний №АР-730). Рукопис має плетіння ХVІІ століття, розмір 31х21 см., лист у два стовпці по 31 рядку. Усього в служебнику 742 сторінки й титульний аркуш. Примітно, що на гербі титульного аркуша «Львівського служебника» зображений лев — герб міста Львова й вірменського кілікійського королівства. Книга була написана в 1677 році у Львові вірменським переписувачем Онуфрієм. Книга була привезена в 1955 році в Ленінград з відділу рукописів Львівського історичного музею. Так само львівське походження має «Четвероєвангеліє» ХVІІ століття (V3-765) і кілікійська Біблія початку ХІ століття (VР-1011). Яким чином сталася передача львівських манускриптів до ленінградського Ермітажу — не відомо. Як повідомляє укладач каталогу Т.Ізмайлова: «Зібрання вірменських ілюстрованих рукописів Державного Ермітажу невеликі — вони складаються із семи кодексів. Зібрання колекції почалися в 1909 р., але останні надходження мали місце в 1955 році». Таким чином, виходить, що майже половина всієї колекції вірменських рукописів Ермітажу була вивезена зі Львова в повоєнні роки, після приєднання Західної України до складу СРСР. Тому є всі підстави вважати, що до війни, тобто до радянської націоналізації вірменського церковного майна Галичини (1945—1946 рр.), рукописи були власністю Вірменського музею Львова.

На превеликий жаль, музейні пропажі мали місце і в часи незалежності України. Відомо, що зміна влади в країні — найзручніший час для  активізації кримінального світу. І цим часом повною мірою скористалися «чорні антиквари», які на початку 90-х років ініціювали серію крадіжок творів мистецтва з музеїв України, що змусило владу створити каталог украдених цінностей і звернутися до ІНТЕРПОЛУ. В газетах тих часів залишилися рядки про сумні музейні події, що більше схожі на некрологи. Статистика свідчить, що ступінь розкриття таких музейних крадіжок дуже низький. Імовірність знайдення музейних експонатів значно зменшується через близькість і відкритість державного кордону. Аналізуючи перелік украдених музейних творів, бачимо, що були викрадені найцінніші речі, що мають художню та історичну цінність, що свідчить про замовний характер крадіжки. Так, наприклад, у середині 1992 року з музею в Переяславі-Хмельницькому була викрадена шабля гетьмана Богдана Хмельницького і дві булави, одна з яких належала польському королеві Яну Собеському. На гетьманській шаблі були двосторонні пам’ятні написи: з одного боку «Богдан Зіновій Хмельницький», з другого — «Що здобув під Зборовом, то загубив під Берестечком». Натомість рукоять королівської булави декорована написом: «Ян Собеський Божою Милістю Король польський» Немає потреби пояснювати, що викрадена шабля й булава були державними реліквіями, одними з найцінніших  клейнодів української і польської державності.

У той же час наприкінці  1991 року з  Історичного музею було викрадено стародавні картини, що саме безпосередньо стосуються історії вірменської громади Галичини. Серед викрадених картин виявилися родинні портрети відомих львівських меценатів вірменського походження Констанції і Григорія  Бернатовичів (XVII ст.). Деякі з вкрадених картин, як-от «Батальна сцена», імовірно належали пензлю львівського вірменського художника XVII ст. Богуша (Богушевича). Через чотири роки у 1995 році з,  Кам’янець-Подільського музею було вкрадено картину XVIIІ ст. львівського вірменського митрополита Валеріана Тумановича. Всі вкрадені картини упродовж століть прикрашали стіни картинної галереї в палаці вірменських архієпископів (державний охоронний №318/3), а потім Вірменського музею Львова на вулиці Вірменській, 7/9. Картини свого часу були подаровані Історичному музею Львова для поповнення колекції. Потрібно нагадати, що Вірменський музей Львова (1932 р.) був створений вірменським митрополитом Йосифом Теодоровичем за прообразом Українського національного музею, закладеного українським митрополитом Андреєм Шептицьким ще 1905 року. Крім музеїв, мали місце крадіжки історичних раритетів з львівських архівів та бібліотек. Першим у 2005 році, виявивши пропажу архівних документів, забив на сполох відомий український вчений Ярослав Дашкевич. З того часу й дотепер  в архівах Львова провадять інвентаризацію стародавніх фондів, створено відомчу комісію, до справи підключено правоохоронні органи. Нагадаємо, що Державний історичний архів Львова — один із найстаріших і найбільших архівів України. Цікавий факт, але в 1944 році архів було повністю вивезено зі Львова. Як розповів директор бібліотеки Львівського національного університету ім. Івана Франка, а в минулому — співробітник історичного архіву Василь Кметь, «В останні дні окупації Львова  німці акуратно запакували всі документи історичного архіву в спеціальні мішки, ретельно згідно з описами склали у товарні вагони й вивезли в Польщу. Однак ешелон був зупинений радянськими військами на станції Тинець, що під Краковом, і одразу повернутий до Львова, минаючи обов’язкове відправлення трофейного майна в Москву. Таким чином, Державний історичний архів Львова і є одним з небагатьох українських архівів, що зберіг свої довоєнні фонди в повному обсязі».

Зникнення яких архівних документів виявив професор Ярослав Дашкевич, котрий тривалий час займався вірменськими архівними рукописами, не розголошується в інтересах ревізії. Тільки після закінчення перевірки державної комісії можна буде вести мову про масштаби архівних крадіжок. Таким чином, хоч як це сумно, треба констатувати, на початку 90-х років із західноукраїнських державних установ культури та освіти було викрадено цінні художні твори, а можливо, й безцінні архівні історичні документи, що стосувалися стародавньої історії України та львівської вірменської громади.

Слід зазначити, що не всі вірменські культурні раритети належали вірменським  національно-релігійним громадам України. Так, 2 грудня 1928 року на виставці присвяченій історії міста Івано-Франківська (Станіслава), з задекларованих  147 вірменських раритетів усього 45 (30,6%) екземплярів належали вірменським національно-релігійним громадам Галичини. Самі коштовні стародавні вірменські рукописи були представлені львівським  «Оссоленіумом» і міським архівом Івано-Франківська. Значна частина рукописів належала приватним колекціонерам,  як, наприклад: вірменське рукописне Євангеліє 1551 року, життя святих (вірменською мовою) XVI ст., ілюстрований «Молитовник хоральний вірменський» XVII ст., «Євангеліє вірменське» другої половини  XVII ст.  Львівська бібліотека «Оссоленіум» представила на виставці судові книги вірмен  Cтаніслава за 1681—1689 рр. Крім стародавніх ікон, скульптур, демонструвались вірменські килими, гобелени, а також середньовічна міська печатка львівських вірмен (власник — зазначений Історичний музей Львова). Із  власності вірменської релігійної громади були представлені стародавні художні портрети з галереї палацу Львівського архієпископа (державний охоронний №318/3). Церковна картинна галерея у 1932 році поповнилась новими раритетами, отримала статус музею і була перейменована у Вірменський музей Львова.

За часи незалежностi, завдяки міждержавній співпраці державних архівів в Україну повернулись деякі раритети. Так, у 1994 році з ФРН до ЦДІА України, м. Києва повернулась «Жалувана грамота Петра І про затвердження Варлаама Ясинського у сані митрополита» з Київського архіву давніх актів, вивезена до Німеччини під час Другої світової війни. Пергамент. Рукопис (1700). До Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України з Української вільної академії наук (Нью-Йорк) США, в 2006 році повернулась колекція автографів Тараса Шевченка з довоєнної збірки Будинку-музею Тараса Шевченка. Велику допомогу в розшукуванні вивезених національних цінностей могуть надати передані в 1997 році з РФ архівні документи про долю українських культурних цінностей, вивезених у роки Другої світової війни, що зберігаються в архівах Російської Федерації, а також фотоархів Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга з Федерального архіву ФРН (фотодокументи з Центрального кінофотофоноархіву України, вивезені до Німеччини під час Другої світової війни).

Проте є щасливі історії. Так, нещодавно газета «Львівський Портал» розповіла про випадкову знахідку, виявлену в фондах Національного музею Львова, — фігуру  Богородиці зі скульптурної групи «Голгофа» (державний охоронний №318/7), що у подвір’ї Вірменського собору. Історія має щасливий кінець, бо, як повідомляє далі газета: «Національний музей готовий віддати знахідку вірменській громаді. За словами президента благодійного фонду збереження історико-архітектурної спадщини Львова Андрія Салюка: «…скульптурна група «Голгофа» завжди була дуже шанованою серед львів’ян усіх релігій та конфесій: перед нею молилися вірмени, римо-католики, православні». На цьому прикладі ми бачимо, як добрі наміри і щирі людські вчинки рятують мистецтво і зближують народи. Сподіваємось, що з часом відродиться й Вірменський музей Львова, де знову зберуться всі його унікальні стародавні експонати, розсіяні сьогодні по багатьох музеях і приватних колекціях різних країн світу.

Джерело : журнал "Всесвіт"