Олена ЖИВКОВА Колекціонер В.О.Щавинський

20 січня 2016
Олена ЖИВКОВА   Колекціонер В.О.Щавинський

Доповідь на конференції  Ханенківські читання  (Вип. 3. «Кий». К., 2001, С. 3 - 18)

 

«По моему мнению, художественное собрание … находится в заточении, в тюрьме … в частном собрании, где оно не всегда и не всем доступно. Обладать, например картиной Тициана или греческим мрамором V века и не показывать эти предметы – то же, что присвоить себе одному неизданные произведения Пушкина, Гёте или Шекспира. Творения гениев, по своему существу, не должны принадлежать одним тем, кто ими владеет … художественное произведение … -  достояние, которое принадлежит всем…, достояние, которое будит и облагораживает чувства и мечты человечества…в которых человечество вправе созерцать и узнавать себя» - ці слова Б.И.Ханенко, сказані на церемонії посвячення і відкриття Київського художньо-промислового музею - не тільки кредо його власної діяльності, але і вираженням прагнень усього покоління збирачів кінця тепер уже позаминулого XIX сторіччя - покоління «ідеалістів 70-х років», до якого безсумнівно належав і автор останнього визначення Василь Олександрович Щавинський. Моє повідомлення базується, головним чином, на матеріалах архіву музею, і має за мету в новий для нашої країни час нагадати про внесок цієї видатної людини у формування колекції музею Ханенків, а отже й в історію вітчизняної культури, а також ввести в науковий обіг документи музейного архіву, що раніше не публікувалися .

         Це матеріали, що зберігаються у «Справі №5» (одиниця збереження №49, опис №1) :

  1. Короткий життєпис, що його склав сам В.О.Щавинський.
  2. Відгук про наукову діяльність В.О.Щавинського, складений академіком А.Є.Ферсманом.
  3. Відгук про діяльність професора В.О.Щавінского в галузі мистецтв, складений професором Б.В.Фармаковським.
  4. Відгук про діяльність В.О.Щавинського в галузі археологічної технології, складений вченим секретарем Інституту Археологічної технології М.В.Фармаковським.
  5. Відгук про діяльність В.О.Щавинського в галузі колекціонування і вивчення пам'яток мистецтва, складений членом Державної Академії історії матеріальної культури, професором Н.Сичовим
  6. Копія заповіту В.О.Щавинського, що був складений 18 листопада 1917 р.
  7. Заява В.О.Щавинського до Всеукраїнської Академії наук від 14.08.1923 р.

 

Документи архіву дозволяють нагадати біографію колекціонера. В.О.Щавинський, «родился в 1868 г. в глухом местечке Киевской губернии, где отец его служил мировым посредником». «Поступил сначала в Каменец-Подольскую гимназию, затем учился в реальном училище города Новозыбкова в Черниговской губернии, где в дополнительном классе избрал себе специальностью химию, что и определило дальнейшую работу Василия Александровича»1. Приналежність до українського дворянського роду і гостра національна самосвідомість, властива Щавинському з молодих років, привели майбутнього вченого до активної участі в антиурядовій діяльності. Внаслідок репресій він був позбавлений можливості одержати вищу освіту в Росії. Лише у віці 23 років у 1891 р. «ему удалось, выехав за границу, поступить в Цюрихский Политехнический институт по химико-технологическому отделению »2. Проте, під час однієї з літніх подорожей на батьківщину Щавинський був затриманий охоронкою. «Во время вынужденного перерыва, он жил в Киеве и работал в лаборатории Юго-Западной Железной дороги», «а затем, когда и это ему было запрещено, - писал в Киевских газетах»3.

Тому, як розповідає сам Щавинський у своїй автобіографії, «по обстоятельствам вне моей воли», лише знову «получив возможность продолжать учение, я снова был принят в Цюрихский Политехнический Институт, где прослушал полный курс наук, сдал дипломные работы и экзамены и окончил таковой в 1898г. с дипломом»4 (через 7 років після початку навчання). Від свого вчителя професора Т.Лунге Щавинський одержав, як він пише, «весьма лестное для меня приглашение занять место химика по производству на фабрике в Людвигсхафене, от которого, однако, отказался, желая остаться в России»5.

Повернувшись у 1898 р. зі Швейцарії до Петербургу, Щавинський «получил место в Центральной Лаборатории заводов А.М.Жукова»,  де «прослужил до 1915г. сначала в качестве помощника директора, а с 1906г. в качестве директора завода»6.

«В течение многолетней работы на заводе Василий Александрович почти ежегодно бывал за границей, посещал преимущественно большие города, где вместе с техническими делами, занимался в музеях изучением памятников старинного искусства, чем увлекался еще со времен студенчества»7. Щавинський відвідав Німеччину, Англію, Францію, Голландію, Австрію, і результатом цих відряджень стали не лише науково-технічні дослідження в галузях стеаринового, гліцеринового, олеїнового виробництва, дослідження по перегонці жирних кислот і новаторські для свого часу роботи по виробництву камфори, але і ряд статей з питань образотворчого мистецтва в журналі «Старые годы» з 1908 до 1916р., які, на думку прфесора Фармаковського, серед іншого «впервые в России серьёзно ставили вопросы изучения технической стороны живописи»8.

Одна з цих талановито і професійно написаних статей, з якими можна сьогодні ознайомитись у бібліотеці музею, присвячена опису надзвичайно цінної колекції відомого російського вченого і мандрівника, глибокого знавця живопису Петра Петровича Семенова Тянь-Шанського. Близька дружба з цією видатною людиною і спільність поглядів на мистецтво, безсумнівно, вплинула на Щавинського ще на самому початку його колекціонерської діяльності. Як і Семенов Тянь-Шанський, Щавинський обмежує рамки своєї колекції нідерландською, голландською і фламандською школами, що дозволяє йому, користуючись своїми глибокими пізнаннями в хімії, проводити унікальні для того часу технологічні дослідження.

Початок колекціонерської діяльності Щавинського припадає, як вказують усі без винятку біографи, на 1906 р.

«Василий Александрович начал собирать старинные картины и книги по искусству с совершенно определенной целью – составить небольшое, но тщательно изученное собрание картин старинных иностранных  мастеров и соответствующую библиотеку для Киевского городского … музея, что им и было подтверждено духовным завещанием»9, яке було складене у 1917р.

Дозволю собі майже повністю привести цей надзвичайно важливий для історії нашого зібрання документ - основну частину тексту заповіту Щавинського, який зберігається в архіві музею в машинописній копії, завіреної 1925 р. у Київській нотаріальній конторі по клопотанню Миколи Федотовича Біляшівського :

«Петроград, 1917 года ноября 18-го дня. Я, нижеподписавшийся потомственный дворянин Василий Александрович Щавинский, будучи в здравом уме и светлой памяти, заблагорассудил на случай моей смерти распорядиться всем своим имуществом следующим образом: Киевскому музею завещаю я: во-первых, все картины моего собрания, в количестве ста пятидесяти, перечисленных в каталоге… и прошу, по переходе их в собственность Музея, выставить их по возможности отдельно, когда же Музей будет пополнен значительным количеством других старых картин, мои картины могут быть распределены вместе с новыми пополнениями по школам; во-вторых, - другие мои картины современных и старинных школ, которые Администрацией… будут найдены для Музея подходящими; в-третьих, все мое собрание гравюр, рисунков и фотографических снимков с картин, в-четвертых, мое собрание старинного фарфора, фаянса, стекла и других художественных предметов по выбору Администрации Музея; в-пятых, все художественные изделия, журналы и книги по искусству и его истории, по истории народов, игравших видную роль в развитии искусства, и по отраслям знания, сопредельным и вспомогательным искусству; в-шестых, те из книг по украиноведению или же на украинском языке, которые будут найдены для Музея полезными.

Все поступающие в собственность Киевского Национального Украинского Музея вещи предназначаются для общего пользования, должны быть, наравне с остальными музейными предметами, доступными для публики и продаже не подлежат».

Для Щавинського важливо було не тільки зібрати і передати колекцію громадському музею, але й науково описати її. У 1917 р. у видавництві общини Св.Євгенії Василь Олександрович видає каталог зібраних ним художніх робіт, що, на думку дослідників, став найбільш фундаментальним описом приватних зібрань, що з’явився у Росії на початку ХХ ст.

Як відзначає професор Б.В.Фармаковский, «Описания картин сделаны строго научно с указанием определений и историко-художественного их значения. Этот труд Василия Александровича безусловно представляет …вклад совершенно исключительного значения»10.

У передмові до каталогу Щавинський сам висловлює своє колекціонерське кредо, пояснюючи необхідність наукового підходу до створення колекції: «Обладание стариной обязывает. Находясь в близком общении с победившим всесокрушающее время памятником старины, временный его обладатель знакомится с историческим прошлым этого памятника и, знакомясь, проникается сознанием абсолютности культурного значения его, далеко выходящего за пределы той ценности, которую он может иметь для своего случайного обладателя. С этого момента собирательство получает глубокий смысл и значение. Проникаясь чувством ответственности перед веками грядущими, собиратель заботится о физической охране своих сокровищ, ибо ничто не оправдает его, если приобретенное сохранным, уйдет испорченным. В этом основная задача собирательства. … У охраняющего целость ставших близкими ему предметов возникает желание приобщить их к той вечной сокровищнице человеческого знания, неиспользованные частицы которой они пока составляют. Изучая прилежно, собиратель радуется найдя подходящее, хотя, быть может, и очень скромное местечко для своей вещи в этой сокровищнице. … Регистрация и описание ее увеличивают вероятность того, что, переживая тревожный период странствований по многоопасным этапам антикварного рынка и любительских хранилищ, она не пропадет бесследно для будущего»11.

Високу відповідальність Щавинський відчував не тільки перед картинами власної колекції, але і перед усіма реліквіями  «сивої старовини», що потрапляли в поле його зору. Багато зусиль він докладав до того, щоб  «закрепить за ними более надежное будущее»12.

У звіті, складеному вченим секретарем Інституту Археологічної Технології Мст. Фармаковським, нам відкриваються все нові і нові сторони завжди високопрофесійної і плідної діяльності Щавинського. Цей період його життя Фармаковський описує так:

«Статьи Василия Александровича по истории живописи, не раз затрагивавшие больные вопросы сохранности картин, и постепенно упрочивавшаяся известность его, как тонкого собирателя, были причиной того, что с 1915г. Василий Александрович был приглашен в качестве специалиста по технике живописи в особую комиссию по расследованию случаев гибели картин в Эрмитаже от неумелой реставрации, и здесь им был поставлен решительный вопрос о научной постановке реставрационного дела. В собрании из 24 специалистов Василий Александрович оказался единственным лицом, сочетающим глубокое знание живописи как искусства, с широкой научной подготовкой в области красок.

Это выступление было переломом в деятельности В.А., и хотя он еще  оставался во главе крупного промышленного предприятия, как технический директор, и продолжал работать в области индустриальной химии, но главную свою работу он перенес в область изучения истории технологии живописных красок и техники живописи. Полное применение своим научным склонностям В.А. нашел в Институте Археологической Технологии, совмещая некоторое время работу здесь с преподаванием химии в Высшем Институте Фотографии и Фототехники. Членом Института Археологической Технологии В.А. был избран в 1919г.

В Институте Археологической Технологии Василий Александрович заведовал разделом живописи и технологии красок. Первейшей задачей в новом деле В.А. счел  вопрос о методах исследования: строгий эксперименталист, он понимал, как историк искусства, недопустимость нарушения археологической неприкосновенности многих объектов исследования, – другими словами – невозможности в вопросах живописной техники только химического анализа. Поэтому…он занялся разработкой физических методов исследования, в частности, спектральным анализом отдельных исторически известных красок. К сожалению, работа за недостатком средств и сокращением штатов остановилась на полпути. Однако самая постановка вопроса была крайне важным делом. Тогда им было предпринято систематическое изучение старинного русского живописного мастерства, для чего проштудировано большое количество рукописей (лицевые подлинники, мастерственники, и т.п.), выяснены природа и способ применения всех упоминаемых в рукописях живописных материалов, объяснены технологические приемы красильного и красочного дела в Древней России и Украине, изучены технические приемы русских и украинских стенописцев, иконописцев, живописцев и т.п. Эта капитальная работа, выполненная в краткий срок с 1919 по 1924г. положила впервые действительно прочный фундамент изучению древне-русской и украинской живописи со стороны ее техники, без чего изучение ее только со стилистической и исторической точек зрения не давало достаточных данных к ее полному пониманию. Особенно следует отметить, что работа с изумительной непреклонностью и точностью шла в то время, когда В.А. находился в крайне тяжелом материальном положении. Нельзя умолчать, что в эти годы его истинным хранителем была его жена, выходившая В.А. во время тифа, а затем создавшая ему условия для работы в эти тяжелые годы.

Столь же существенное значение имеют работы В.А. по исследованию чернил древних русских и украинских летописей и книг. В этом вопросе В.А.Щавинскому удалось совершенно изменить прежние наши понятия в технике книгописания, выяснив наличие трех типов чернил в разные исторические периоды… 

Результаты своих работ В.А. многократно докладывал в публичных научных собраниях Академии Истории Материальной Культуры, Института Археологической Технологии, Русского музея, в О-ве изучения Украины, а затем он их подготовлял к печати в виде ряда исследований; все рукописи их в готовом к напечатанию виде хранятся в Институте Археологической Технологии.

Кроме того В.А. принимал участие в целом ряде работ специальных комиссий Института, при чем всякий раз придавал работам весьма оригинальную постановку, возможную лишь при условии глубокого понимания прежних исследователей. Так было с изучением вопроса о причинах разрушения мраморных облицовок в новом здании Русского музея, о способах очистки и консервации железных предметов древности, о способах применения народных красителей для крашения тканей, о причинах разрушения античной керамики в музейной обстановке и т.д. Особенно интересна была постановка вопроса о росписи Нередицкой церкви в Новгороде: этот древнейший памятник живописного искусства стоял 700 лет невредимым, но после реставрации, перекрытый начал быстро разрушаться; специальная комиссия, организованная Институтом Археологической Технологии, отвергла все прежние домыслы о причинах этих разрушений и согласилась с предложением В.А. , что причина кроется в цементной коре, в которую был заделан  храм реставраторами, в силу чего создались внутри здания парниковые условия, и в них с необычайной быстротой развились плесневая  и грибковая флора; при отмирании корки этой многообразной флоры свертывались и отрывали от стен живопись. Микроанализы вполне подтвердили правильность предположений В.А., и цементная кора была удалена.

…В.А. был избран руководителем работ Комиссии по выяснению причин разрушения книг и способов борьбы с их вредителями; эти работы были предприняты Институтом по инициативе Государственной Публичной Библиотеки и развернулись, благодаря В.А. в широко поставленное научное исследование.

 По просьбе Техникума Кустарной Промышленности в конце 1924г. В.А. в качестве представителя Института взял на себя руководство красильной и набоечной мастерской Техникума с целью…усовершенствовать сохранившиеся еще кое-где способы крашения.

Эта склонность В.А. к старинной технике особенно окрепла в связи с работами Центрального Бюро Краеведения при Академии Наук, куда В.А. был делегирован представителем Института, и где он был особенно заинтересован работой по фиксированию пережиточных форм техники в русском народном быту»13. Як видно з процитованого документа, наукова діяльність Щавинського завжди відрізнялася новаторським підходом і стала основою того фундаменту, на якому й сьогодні базуються наукова реставрація й атрибуція творів мистецтва.

Проте, Щавинський не обмежувався цією різноманітною діяльністю, якої вистачило б не на одне людське життя, не на одну вчену біографію. Василь Олександрович ніколи не поривав своїх зв'язків із Батьківщиною, він приймав активну участь у формуванні колекції Київського художньо-промислового музею, листувався з М.Ф.Біляшівським та Б.І.Ханенком. Крім того, Щавинський став одним із фундаторів товариства української старовини в Петербурзі і почав збирати колекцію українського декоративно-ужиткового мистецтва (в основному кераміку).

На жаль, з листування Щавинського з Б.І.Ханенком нам відомі лише кілька листів, які зберігаються в архіві Українського національного музею. Проте самий факт заповіту Щавинского свідчить, що Ханенко напевно обговорював із петербурзьким колекціонером проекти перетворення свого приватного зібрання у загальнодоступний музей. Не випадково після смерті Богдана Івановича, Варвара Ніколовна Ханенко звернулася в першу чергу до Щавинського з проханням приїхати до Києва і очолити музей. На жаль, з-за певних особистих і політичних причин Василь Олександрович не зміг тоді відгукнутися на цю пропозицію.

Саме в цей час, тобто в 1917 р. - у період політичних потрясінь, Василь Олександрович, занепокоєний долею свого зібрання, не тільки складає текст уже наведеного вище заповіту, але і передає велику частину своєї колекції на тимчасове збереження до Ермітажу.

Про беззахисність творів мистецтва в часи історичних катастроф Щавинський знав не з чуток. В одній зі статей 1915 р., що увійшли до збірника «Старые годы», він описував підготовку венеціанців до можливих німецьких бомбардувань: мішки з піском і тирсою навколо стін собору Сан Марко, леси, зведені над статуєю Коллеоне, порожні зали Палацу Дожів, звідки в більш безпечне місце були винесені роботи Тінторетто, Тиціана, Веронезе14. У статті «Виставка «Искусство союзных народов», опублікованої в розпал І Світової війни, охоплений гірким передчуттям, Щавинський пише: «…с болью в сердце читаем мы о безвозвратной гибели лучших … произведений, с грустью предчувствуя гибель многих других, нам неизвестных»15.

Надійні стіни державних сховищ на той час здавалися йому кращим захистом реліквій від лихоліття війни, ніж стіни його власного будинку. Проте, як ми побачимо надалі, не завжди буває так.

У 1923 р. Щавинський подає до Всеукраїнської Академії Наук заяву, текст якої хочеться навести повністю, бо він тут не тільки підтверджує, але й конкретизує волю колекціонера, виражену вперше в заповіті 1917 р. Власні слова Щавинського краще за всі характеристики висвітлюють його людську і громадську позицію:

«Здобутком довголітнього студіювання української історії і історії західноєвропейського мистецтва лишилась у мене наукова бібліотека з кількома тисячами томів, чимала збірка фотографічних репродукцій з художньо-історичних об’єктів, деякі керамічні та інші художні речі, та колекція малюнків, каталог якої було видано коштом общини Св. Євгенії у 1917 році.

Наприкінці 1917-го небезпечного року, турбуючись, аби всі оці мої здобутки, назначені з самого початку Київському Національному музеєві, не обминули свого призначення, я склав тестамент…

Не маючи жадного способу переховувати мої малюнки або перевезти їх до Київського музею, я передав 122 з них, по опису, до Ермітажу на тимчасовий схов.

Московським декретом од 8 березня 1923р. (Изв. В.Ц.И.К.58 від 16-го марта1923р.) було оповіщено, що всі художні речі, що переховуються у державних музеях, визнаються як державна власність й власникам не повертаються.

Не маючи на думці перечити цій постанові, я, проте, гадаю, що я все ж таки маю рацію піклуватися, аби моя колекція, як не дуже корисна Ермітажеві, але маюча велике значення для українського музею, була передана згідно зі своїм призначенням…

Звертаючись з цим моїм проханням до Всеукраїнської Академії Наук, я маю ще додати : 1 що колекція моя складена переважно з малюнків західноєвропейських майстрів XVII ст., доби розквіту північного мистецтва, яка мала великий вплив на українську культуру, 2 що колекція моя складена виключно на мої трудові заробітки, бо жодного майна я не придбав собі, окрім книжок та малюнків, призначених українському музеєві, 3 її можна було б прилучити не тільки до К.Н.М., але, якщо буде ухвалено Всеукраїнською Академією Наук, і до музею Б.І.Ханенків, якій вже має заклад колекції цього гатунку.

Судилося мені значну частину мого віку перебувати за українськими кордонами, але ж я ніколи не покидав думки стати колись хоч у малій пригоді країні, яку я й мій рід завше вважали за рідну»16.

Подальшу долю зібрання Щавинського після його трагічної загибелі 28 грудня 1924 р. дозволяє простежити ще один документ, що зберігається в архіві музею. Це лист академіка В.Н.Перетца в дирекцію Музею мистецтв ім. Ханенків, у якому він повідомляє про заповіт Щавинського і далі про те, що:

«Цього тестаменту було анульовано пізнішими декретами Радянської влади. Єдина спадкоємиця небіжчика В.О. – його дружина. Коли його було вбито, вона удалася до ВУАН через мене – з проханням прийняти від неї в дар усю спадщину (картини, книги та інш.).

Одержавши від ВУАН доручення – отримати оцю жертву удови В.О.Щ-го, я склав опис книг, картин, шкла, фаянсу – та зробив все, щоб як найобережніше перевезти все до ВУАН.

Головна частина колекції – залишилася в Ермітажі, тому Музеєві належало б вжити заходів, щоб одержати її та перевезти до Києва, щоб виконати заповіт Щавинського, який мріяв зробити свою колекцію приступною для українського народу»17 .

Таким чином вже після загибелі колекціонера в дарунок від його удови і за допомогою Академіка В.Н.Перетца в 1925 р. музей одержав, за складеним Перетцем описом 14 опечатаних ящиків з картинами і фототекою Щавинського - тобто ту частину колекції, що не була здана на збереження в Ермітаж і залишалася в будинку збирача в Петербурзі. Тоді ж у 1925 р. клопотанням Гілярова в нашому музеї була відкрита виставка, що складалась із 43 картин, щойно привезених з Петербурга, і видано каталог цих робіт. (Виставка проходила в маленькому виставочному залі, де зараз розташований гардероб.)

Потім, внаслідок наполегливого листування з дирекцією Ермітажу,  особистої турботи і надзвичайних зусиль Гилярова, у результаті його відрядження до Ленінграду  навесні 1926 р. музей одержав з Ермітажу інші картини колекції Щавинського, здані на збереження (відповідно до архівного акту, 121 картину)18. Отже, включаючи роботи, отримані в 1924 р., художня колекція Щавинського, що доповнила збірку Ханенків, в 1926 році складалася зі 169 робіт. Крім того, як частина наукового архіву Щавинського, до музею надійшло біля 30 тисяч репродукцій з картин західноєвропейських майстрів, що для того часу стало неоціненним подарунком науковому колективу музею.

Під час проведення конференції за допомогою співробітника Інституту Літератури АН України Захаркіна С.О.  вдалося з'ясувати долю однієї з кращих художніх робіт з колекції В.О.Щавинського. Мова йде про картину вчителя Рембрандта, амстердамського художника Пітера Ластмана (1583-1633) «Вірсавія за туалетом». Ця робота, опублікована в каталозі збірки Щавинського 1917 р., увійшла до складу тих 122 картин, що були передані на тимчасове збереження в Ермітаж. Проте в 1926 р. вона не була включена у список робіт, які повернулися до нашого музею. Тому в акті про отримання19  і вказано не 122, а 121 картина. Сьогодні «Вірсавія» і досі знаходиться в зібранні Ермітажу20, хоча згідно з волею колекціонера, як частина єдиної наукової збірки, повинна була надійти до музею Ханенків. Лишається сподіватися, що це коли-небудь таки станеться.

Нічого, на жаль, не відомо нам про долю колекції порцеляни і фаянсу. У газетній статті 1926 р.21 повідомляється, що Музей сподівається одержати колекцію порцеляни і фаянсу, яка належала Щавинському, з Кабінету мистецтв Всеукраїнської Академії Наук. Проте документів про надходження в Музей експонатів з цієї колекції, докладно описаної у свій час академіком Перетцем, в архіві немає.

Я не випадково не зупиняюся у цьому повідомленні на долі і значенні надзвичайно цінної колекції гравюр Щавинського, оскільки це тема окремої доповіді конференції.

Що ж стосується живописних творів з колекції Щавинського, то, ніби виправдовуючи сумне передчуття колекціонера, у роки ІІ Світової війни вони розділили складну долю зібрання Ханенків. Кращі роботи після перебування  в евакуації повернулися до музею і тепер є окрасою колекцій нідерландського, фламандського і голландського мистецтва. Нажаль сьогодні в експозиції і фондах живопису музею залишилося лише 25 із 169 картин колекції Щавинського. Доля інших, що увійшли до «Каталогу творів західноєвропейського живопису, втрачених під час ІІ Світової війни в 1941-1943 р.»22 дотепер   не відома. Серед них - безцінні твори Пітера Артсена, Класа Берхема, Геррі Мет де Блеса, Пауля Бріля, Яна Венікса, Яна ван Гойєна, Хендріка Гольціуса, Мельхіора Гондекутера, Корнеліса де Хеема, Пітера Кваста, Франса Флориса, Антоніо Корреджо, Жака Калло, Жана Фрагонара, Нікола Пуссена і багато інших. Деякою розрадою є лише те, що репродукційне відтворення втрачених робіт і їхній науковий опис усе-таки збереігся у складеному Щавинським каталозі і тільки завдяки цьому «не пропадет бесследно для потомства» за пророчими словами автора з передмови до вищезгаданого каталога.

9 кращих творів із 25 робіт колекції Щавинського, що зберігаються в Музеї, сьогодні представлені в постійній експозиції. Серед них - такі відомі шедеври нашого зібрання, як «Зимовий пейзаж» пензля Гейсбрехта Лейтенса, «Гра в кулі» - Давида Тенірса, «Кухонний натюрморт» - Віллема Кальфа, «Ідолослужіння Соломона» - Леонарда Брамера, «Тріо» - Мартіна Пепейна.

Інші роботи ми періодично включаємо у виставки, 5 щойно відреставрованих картин зі збірки Щавинського увійшли в експозицію виставки, присвяченої пам'яті колекціонера.

 

Закінчити своє повідомлення я хочу словами з відгуку Мстислава Фармаковського, що близько знав і любив Василя Олександровича Щавинського: «Наделенный живым увлекающимся темпераментом, В.А. хотел быть и…  действительно был специалистом в областях знания, казалось бы не сочетаемых: он то ученый химик, то практический организатор заводского производства, то специалист по истории нидерландской живописи, знаток украинской старины, библиофил, археолог, то любитель цветов, тонко изучивший их жизнь, то первый и единственный в России ученый, проникший в тайны древней русской и украинской живописной техники… И над всеми этими увлечениями царила и ими мудро управляла непоколебимая организующая воля»23. До цього хочеться додати тільки, що сьогодні безцінна для нашої країни колекція Музею є кращим пам'ятником не показовому, а дійсному патріотизму істинної духовної аристократії України, до якої без сумніву належали і Б.І.Ханенків, і В.О.Щавинський.

                                


1 Архив музея, Дело №5, ед.хр. №49, опись №1 стр.79   2 стр.91

3 там же

4 стр.79

5 там же

6 там же

7 стр.92

8 стр.85

9 стр.18

10 стр.85

11 В.А.Щавинский “Собрание картин В.А.Щавинского” Петроград, 1917. Предисловие.

12 там же.

13 Архив Музея, Дело №5, ед.хр. №49, опись №1, стр.91-94.

14 “Старые годы”

15 “Старые годы”

16 Архив музея, Дело №5, ед.хр. №49, опись №1, стр.78

17 там же, стр.21

18 там же, стр.101-104

19 Архив музея, Дело №5, ед.хр. №49, опись №1, стр.78

20 Государственный Эрмитаж. Западноевропейская живопись. Каталог. Т.2, стр.141, №5590, илл.121.

21 Пролетарская правда, 6.1.1924, №4.

22 Olena Roslavets “Cataloque of Western European Painters lost during Second World War”  Kyiv, 1998.

23 Архив музея, Дело №5, ед.хр. №49, опись №1, стр.89.