Артур РУДЗИЦЬКИЙ Українські адреси Варшави: фрески Є.Новосельського та іконостас О.І.Мурашка

5 лютого 2016

Серед нечисленних пам’яток української історії у Варшаві особливе місце займає православна церква та цвинтар у районі Воля. Вольський некрополь — перший за часом виникнення, а нині і єдиний православний цвинтар на території Варшави. Офіційне відкриття цвинтаря відбулося в 1841 році. Відтоді аж до Першої світової війни цвинтар обслуговував усю варшавську православну громаду. Тут ховали як аристократів і вищих чиновників, так і бідняків. 

Українські адреси Варшави: фрески Новосельського та іконостас Мурашка

У 1915-му, коли на територію Царства Польського ступили німецькі окупанти, все православне духівництво й майже всі росіяни залишили Варшаву. Цвинтар зостався без належного догляду. Далі — гірше. Початок 1920-х років ознаменувався руйнуванням пам’яток «російських загарбників», до числа яких багато поляків відносили і Вольський цвинтар. Доходило до того, що деякі націоналістичні організації, наприклад «Товариство друзів Волі», прямо закликали знести цвинтар.

Під час Другої світової війни цвинтар не зазнав серйозних руйнувань, хоча в 1944-му в церкві розміщалися німецькі частини й проходили масові страти цивільних осіб. У післявоєнний період було вирішено поступитися частиною території для поховання католиків, хоча це й здавалося парадоксальним.

Католики почали викуповувати місця для поховання, і православний цвинтар перетворився на цвинтар двох віросповідань, але, як і раніше, під православним управлінням.

На цвинтарі є й ділянка поховання українських солдатів та офіцерів, які в 1920-му воювали разом із поляками проти радянської Росії за незалежну Україну, та могили інших українських солдатів — тих, що співробітничали з німцями під час другої світової війни.

На Вольському цвинтарі поховані також відомі російські літератори — Михайло Арцибашев (1878—1927) і Дмитро Філософов (1892—1940).

У 1903-му на спеціально купленій і приєднаній до цвинтаря ділянці землі був споруджений храм — Церква Святого Яна Климака, що становить величезну історичну й духовну цінність.

Ранньохристиянського ченця-богослова Яна Климака (Іоанна Лествичника), який жив у кінці VI століття на горі Синай, шанують як православна, так католицька церкви. У російських джерелах назва церкви може звучати як Святоіоаннівська.

Серед нечисленних пам’яток російської та української історії у Варшаві особливе місце займає православна церква та цвинтар у районі Воля. Вольський некрополь — перший за часом виникнення, а нині і єдиний православний цвинтар на території Варшави. Офіційне  відкриття цвинтаря відбулося в 1841 році. Відтоді аж до Першої світової війни цвинтар обслуговував усю варшавську православну громаду. Тут ховали як аристократів і вищих чиновників, так і бідняків.

Церква була побудована на кошти митрополита Ієронима Екземплярського, який бажав увічнити пам’ять свого померлого сина Яна, якого поховали в крипті під церквою. Із часу смерті Екземплярського крипта стала головним місцем поховання православних варшавських митрополитів.

Сама церква будувалася в 1902—1905 роках у стилі ростовських і тверських соборів XVI—XVII століть із грецьким хрестом за проектом відомого українського архітектора Покровського, який після закінчення з відзнакою Петербурзької академії мистецтв, був направлений у Варшаву як єпархіальний архітектор Варшавсько- Холмської єпархії. Усього архітектор Покровський створив понад 60 проектів церков. У1907—1917 роках він був єпархіальним архітектором у Харкові, а після революції викладав у Харківському художньому училищі й Технологічному інституті.

Саме під його керівництвом у 1920році був побудований харківський Будинок письменників імені Блакитного.

Але повернімося до варшавської Святоіванівської церкви. Крім роботи українського архітектора Покровського, центральний іконостас і фресковий розпис у ній створиливідомий український іконописець Олександр Мурашко та один із найвидатніших сучасних живописців Польщі — Єжи Новосельський (1923-2011)

Церква на Волі, як і всі православні церкви, має вівтар (престол), притвор, а також поділяється на верхню й нижню церкву. Саме у верхній церкві розташований прекрасний різьблений дубовий іконостас роботи Олександра Івановича Мурашка (1842-1910).

Мурашко вже був відомий у Варшаві до цієї роботи. До речі, Олександр Іванович — рідний брат видатного  українського живописця й педагога Миколи Мурашка, засновника й незмінного керівника «Рисувальної школи М. Мурашка», і батько класика українського живопису Олександра Мурашка.

Як відомо, родина Мурашків родом із Глухова Чернігівської губернії (нині Сумська область). Батько майбутніх художників Іван Мурашко був церковним різьбярем. Недалеко від місця свого народження, у Борзні Чернігівської губернії, Олександр Мурашко створив найвідомішу в Росії іконописну майстерню. До Києва він, купець другої гільдії, переїхав у другій половині ХIХ століття для участіу великих роботах у Володимирському соборі. Там майстерня Мурашка працюваланад ґрунтуванням стін і позолотними роботами, а також над нижніми дерев’яними колонами іконостаса.

У варшавській церкві, в першому ряду іконостаса, створеного Мурашком, згідно з православним каноном, знаходяться ікони Спасителя та Божої Матері. На бічних дверях розміщені ікони із зображенням Святого Івана й Преподобного Ієронима Стридонського. На царських воротах — зображення чотирьох євангелістів, над ворітьми знаходиться невелика ікона Спаса Нерукотворного. Вище, в другому ряду, напівкругла ікона Останньої Вечері. Праворуч — ікона Святого Василя Великого й Святої Олександри, ліворуч — Святий Іван Златоуст і Святий Іван Чудотворець. Уцентральному місці верхнього третього ряду іконостаса розміщений образ СвятоїТрійці, а обабіч неї — округлі ікони апостолів Павла і Петра. Над іконостасом знаходиться фрагмент тексту Символу Віри: «Чаю воскресения мертвых» («С надеждой чаю воскресения мертвых и жизни будущего века»). Нижняя частина церкви спочаткубула задумана як мавзолей засновника собору — Архієпископа Ієронима. Але пізніше тут також розпочалися богослужіння.

У 1960—1970-х Єжи Новосельський, один із найбільших польських художників ХХ століття — живописець та іконописець, за походженням русин-лемок і прихильник православ’я, створив найцікавіші розписи-фрески на стінах нижньої частини церкви.

Фрески Новосельського поправу вважаються шедевром сучасного іконографічного мистецтва й надихають не лише парафіян, але й світських відвідувачів своїм милостивим спокійним виглядом. Вони є унікальним зразком реалізації інтер’єру в східнохристиянському, православному стилі.

Єжи Новосельський усе своє життя захоплювався російською та українською іконою. Про себе він писав: «…я польський живописець, але духовно народився в Почаївській Лаврі».

Ще студентом Краківської академії образотворчих мистецтв Новосельський перебував в оточенні видатного польського художника й театрального діяча Тадеуша Кантора. Багато років професор Новосельський викладав в Академії мистецтв, передаючи учням досвід і талант. У своєму мистецтві він дуже різноплановий — ліричні портрети й еротичні зображення жінок, пейзажі українських містечок і високоморальні портрети святих, церковні розписи, й ...абстрактні геометричні композиції.

Крім Святоіванівської церкви Новосельський розписав православні церкви в Бєлостоці, Єлені-Гурі, костьол Святого Хреста у Варшаві...

Його роботи зберігаються в багатьох музеях і приватних колекціях Польщі й усього світу.

Ми вперше демонструємо світлини іконостасу Мурашка з варшавської Святоіванівської церкви, а також фрески Новосельського, в тому числі його новаторську великоформатну ікону Божої Матері, створену в стилі «нової ікони».

 

Поруч із церквою знаходиться пам’ятник на могилі видатного російсько-польського православного богослова Георгія Клінгера (1918—1976), який був випускником Свято-Сергіївського інституту в Парижі, проректором Християнської богословської академії у Варшаві та настоятелем приходу церкви святого Яна Климака.

 

Пам’ятник споруджений у формі маленької каплички, внутрішній бік якої прикрашає фреска Єжи Новосельського.

 

 

Артур Рудзицький,     Варшава—Київ

Фотографії  Автора.

P.S. Щиро вдячний за допомогу в підготовці матеріалу Ользі Друг (Київ), Тамарі Март (Київ) і пані Марії Плахеті (Собор Св. Яна Климака, Варшава).

http://www.aej.org.ua