Оксана ЄМЧУК Співпраця музейників та бібліофілів Сергія Маслова та Василя Базилевича

10 лютого 2016

Тема співпраці українського літературознавця Сергія Маслова (1880-1957) та історика Василя Базилевича (1892-1942) на даний час малодосліджена, зокрема їх спільні інтереси в галузі музейної справи, архівної освіти, бібліофільство, а також пам’яткоохоронна та краєзнавча діяльність.

Василь Базилевич (1892-1942)

Творчий шлях В. Базилевича та С. Маслова розпочався в Імператорському університеті св. Володимира на історико-філологічному факультеті, де вони почали друкувати свої перші наукові праці та який закінчили відповідно у 1912 та 1915 рр. С. Маслов обрав літературознавство як пріоритетний напрям своєї науково-педагогічної роботи, В. Базилевич, в свою чергу, – історичний. В Імператорському університеті св. Володимира вони активно співпрацювали в Історичному товаристві Нестора-літописця, де були призначені секретарями: С. Маслов – у період 1914–1917 та 1921–1927 рр., В. Базилевич – у 1927–1930 рр. Відомо, що у 1935 р. під час арешту у В. Базилевича було вилучено протоколи цього товариства за останні роки. [Білокінь С. Базилевич Василь Митрофанович // Словник музейників України (1917 – 1943)] В. Базилевич постійно нагадував С. Маслову графік засідань товариства, теми доповідей, описував свої враження від них. Особливо він був захоплений доповіддю С. Маслова про перші українські друкарні, виголошену 24 березня 1924 р. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5135, арк. 47.] У кожному листі В. Базилевича відчувалась постійна турбота про те, щоб С. Маслов потрапив на всі важливі заходи, був своєчасно обізнаний щодо актуальних подій та новин. В. Базилевич писав, що заходив до С. Маслова, але не заставав його вдома. Це відбувалось нерідко тому, що С. Маслов одночасно працював у багатьох установах, намагаючись утримувати дружину та двох синів.

У 1919 р. В. Базилевич та С. Маслов розпочали спільну діяльність як працівники археологічної секції при Колегії соціального забезпечення Київського Виконкому, так званого Підвідділу по «ЛИРУ» – («ликвидации имущества религиозных установлений»). С. Маслов працював разом з В. Базилевичем під керівництвом В. Кульженка. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 2211, арк. 5.] В. Базилевич був призначений секретарем цієї секції. Результатом проведеної роботи археологічної секції та загалом Підвідділу був великий масив документів, копії яких в архіві С. Маслова налічуюють більше 120 арк. Археологічна секція збиралась на засідання 18 разів, було складено 52 акти оглядів установ, подано 30 доповідних записок, описано документи та бібліотечні зібрання 34 православних храмів та 16 храмів інших конфесій, а також архівно-бібліотечні зібрання всіх навчальних закладів релігійного спрямування.

Сергій Маслов (1880-1957)

Бурхливі події 1919 р. у Києві ускладнювали та гальмували роботу вчених, проте їх зусиллями було описано бібліотечно-архівні зібрання Києво-Печерської лаври, Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, Києво-Софійського собору. У зв’язку з евакуацією, спеціальним мандатом М. Довнар-Запольського С. Маслову та В. Базилевичу було доручено перевезти документи Києво-Софійського собору до Історичного товариства Нестора-літописця у приміщення університету. До подальшої долі окремих бібліотечних реліквій був причетний С.Маслов як завідувач відділом стародруків ВБУ у 1926–1937 рр. [У 1934 р. Всенародну Бібліотеку України перейменовано у Бібліотеку Всеукраїнської Академії наук.]

Найбільш тісна співпраця В. Базилевича та С. Маслова відбувалась у 1919–1924 рр. в Музеї війни і революції при Київському університеті, коли університетська наукова спільнота намагалась створити власні осередки вивчення та збереження історичних пам’яток. За ініціативою Історико-літературного товариства, головою якого працював С. Маслов, був створений новий університетський Музей. У Державному архіві м. Києва зберігся документ про відкриття Музею: заява декана історико-філологічного факультету Університету св. Володимира від 13 вересня 1919 р. до Ради Університету із погодженням прийняти Музей до володіння факультету та клопотання призначити на посаду завідувача Музеєм доцента С. Маслова, на посаду помічника завідувача – професора-ординатора В. Базилевича. [Державний архів м. Києва, ф. 16 , оп. 469, спр. 249, арк. 1] Головними завданнями нового Музею було збирання, накопичення, каталогізація, зберігання документів, речей та різноманітних експонатів про війну та революцію, що мали історичну цінність.

Музейна документація велась власноруч С. Масловим, за винятком декількох записів В. Базилевича. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 2074, арк. 11 зв.] Пакет документації складався із: книги обліку вихідних документів на 16 арк., книги обліку фінансової звітності на 10 арк., дозвільних документів на отримання експонатів для Музею на 18 арк., акту про передавання експонатів Музею до Комісії для збирання і вивчення матеріалів з історії Жовтневої революції та історії Російської комуністичної партії ЦК КПУ (Істпарту) від 27 серпня 1924 р. на 1 арк. В архіві зберігаються також аркуші з відбитками музейної печатки. 7 червня 1920 р. В. Базилевич повідомив С. Маслова, що Музей перереєстрований та що треба це зафіксувати у щоденнику Музею. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5103, арк. 7] У червні 1920 р. він також планував разом з С. Масловим розглянути плани роботи Музею, особливу увагу приділяючи газетному фонду. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5104, арк. 8]

Музейне приміщення вимагало суттєвого ремонту, освітлення, придбання меблів і необхідних канцелярських приладів, про що свідчать письмові звернення до Відділу народної освіти з проханнями фінансових асигнувань. Повноцінного грошового утримання штатних працівників Музею не було. Частина експонатів була отримана в кредит. Фінансова звітність свідчить про те, що музейна справа здійснювалася зусиллями справжніх ентузіастів. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 2075, арк. 3. ]

Помічниками С. Маслова та В. Базилевича були П. Попов, П. Рулін, В. Маслов, М. Калинович, Б. Кисельов, Я. Швець, Т. Айзенберг, Ю. Яворський, Н. Грачов, Г. Косткевич, Г. Петрушевський та ін. Вони отримували спеціальні мандати та свідоцтва для відряджень у різні регіони з метою збирання історичних матеріалів. Масштаб районів, охоплених розшуками матеріалів, був значний. Музей звертався до агітаційних пунктів армії та флоту, відділів пропаганди різних революційних комітетів та установ. Зафіксовано подяки тим, хто передавав Музею цінні матеріали, наприклад, дякували колегам з далекого Туркестану. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 2074, арк.16 зв.]

Брат Сергія Маслова – відомий краєзнавець і музеєзнавець Василь Маслов (1884-1959) збирав історичні матеріали в Ромнах, Прилуках, Пирятині. Він брав участь у відборі необхідних Музею видань із Всеукраїнського державного видавництва. Василь Маслов у 1920 р. переїхав до Прилук, де працював завідувачем місцевого Краєзнавчого музею [Клочко О. Дороги, які нас вибирають / О. Клочко // Прилуки. Фортеця : культуролог. часопис. – Прилуки, 2008. – № 2. – С. 6–13.], проте його зусиллями Музей війни і революції поповнився цінними матеріалами з Полтавщини, Чернігівщини та Сумщини. Крім того, Василя Маслова та В. Базилевича пов'язували спільні наукові інтереси в галузі декабристознавства. Зауважимо, що існують спірні дати щодо проведення В. Базилевичем виставки «Декабристи» у Музеї війни і революції, які зазначено у документах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві. [ЦДІАК України, ф. 833, оп. 1, спр. 5, арк. 1-2.] Йдеться про виставку, організовану в 1925-1926 рр., проте на той час Музей війни і революції було вже передано Істпарту згідно з архівними документами С. Маслова.

Керівники Музею якомога ширше використовували можливості безкоштовного отримання різних друкованих видань, доки безкоштовне розповсюдження творів друку було припинено. Фонди Музею постійно поповнювалися газетами, агітаційними плакатами, брошурами, листівками, портретами, книгами революційної, військово-історичної тематики – російською, українською, польською та єврейською мовами. Були випадки обмежень, або відмови в отриманні видань, наприклад газети “Кієвскія новости” та польської газети “Dziennik Kiyowski”. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 2074, арк. 8.] Архівні документи містять відомості про всі існуючі в Києві видавництва. Крім того, С. Маслов ґрунтовно описав понад 100 плакатів, які видавалися у Києві відділами політичної пропаганди, зібрав різні бібліографічні матеріали та газетні вирізки про конкурси плакатів. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 584, арк. 4.]..У 1920 р. С. Маслов підготував статтю про Музей, яка мала додаток оголошення із закликом до всіх громадян збирати музейні експонати. Важливо, що в тексті цього оголошення Музей називався “Музей-архів війни і революції”, що більш точно передавало специфіку цього закладу. Перелік матеріалів, які закликали передавати в Музей, свідчить про бажання керівників значно розширити музейний фонд:

“1) Відозви, об’яви, плакати;

2) Малюнки, карикатури, гравюри, картки;

3) Газети, журнали, книжки і ріжну літературу, як українську, так і на інших мовах;

4) Прапори з ріжними написами, а також ріжні стрічки і інші відзнаки (жетони всяких днів-зборів на ріжні фонди, ювілейні <…>);

5) Фотографії з фронту, знимки з ріжних процесій, портрети політичних діячів (письменників, організаторів, представників з’їздів) і т.д.;

6) Військова зброя, як цінна, так и пошкоджена на війні;

7) Спомини про ріжні події, щоденники і ріжні листи;

8) Військова одежа нашого часу:

(форма російського вояка: піхотинця, кавалериста, артилериста, сапера і других, форми закордонних вояків).” [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 353, арк. 1-4.]

До експонатів Музею потрапили архівні документи 1-ої Київської гімназії та “Друкарні І. М. Кушнарьова і К”, що була розташована на Караваєвській вулиці. В. Базилевич у листі С. Маслову 11 червня 1920 р. звертав увагу на цінність зразків шрифтів цієї друкарні. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5102, арк. 5. ] Як завжди, він постійно нагадував С. Маслову про терміновість тих чи інших справ, але головне – складав програми та описи Музею, брав участь у поповненні музейних фондів новою літературою та виданнями з ліквідованих друкарень, видавництв та бібліотек. Наприклад, у листі С. Маслову від 14 травня 1920 р. він написав, що Комітет з охорони пам’яток історії та мистецтва, стурбований загрозою знищення літератури Всеукраїнського державного видавництва, запланував перевезти її до Академії наук. Увага до цієї проблеми була навіть з боку представників польського військового командування, які пообіцяли надати транспорт. В. Базилевич особисто відібрав та привіз до Музею деякі видання, хоча газети не став відбирати, хвилюючись, щоб «в спешке не привести их в хаотическое состояние». [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5101, арк. 4.]

Музейна колекція поповнювалася також різними фінансовими документами. Це були кредитні білети, грошові купюри, фінансові рахунки [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 2075, ч.3, арк. 1.] Серед документів Музею були типові для часів війни брошури Військово-санітарного управління про небезпеку інфекційних хвороб, що стрімко розповсюджувалися серед населення.

Влітку 1920 р. було створено Київський вищий інститут народної освіти імені М. П. Драгоманова (ВІНО). У червні 1921 р. деканом основного курсу ВІНО було призначено 21-річного історика О. Оглоблина (з квітня 1922 р. – професор кафедри історії). 5 листопада 1921 р. С. Маслов передав йому заяву про включення Музею війни і революції до складу Історичного кабінету ВІНО. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 2074, арк. 14.] У заяві зазначалось, що Музей війни і революції планувалось організувати при кафедрі історії російської революції, але така кафедра не була створена. Керівником Музею знову призначили С. Маслова, помічником – В. Базилевича. О. Оглоблину подавались щорічні звіти про роботу, але помітної участі в роботі Музею він не брав.

Отже, проіснувавши п’ять років, у серпні 1924 р. Музей війни і революції був переданий до Істпарту. Акт про передачу експонатів зафіксував дивний факт про те, що матеріали Музею не були описані та систематизовані. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 2077, арк. 1.] Можна зробити припущення, що відсутність належного музейного каталогу та опису експонатів свідчить про великий обсяг фонду, проте більш вірогідним здається небажання керівників Музею зафіксувати всі експонати та матеріали в цьому описі – з метою збереження фонду від ймовірного знищення більшовиками. Цю думку можна підтвердити записом С. Маслова у щоденнику 1924 р. про те, що “имущество Музея упаковано для перевозки в б. Педагогический Музей (на Владим.(ирской) ул.).” [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 3672, арк. 4.] Враховуючи особливу педантичність, надзвичайну відповідальність С.Маслова та В. Базилевича, фонд Музею не міг залишитись без опису та у розпорошеному стані на момент підписання акту. Частину музейних матеріалів С. Маслов та В. Базилевич вірогідно могли залишити до кращих часів, щоб згодом передати до фонду ВБУ та інших музеїв.

Музей війни і революції відрізнявся від подібних університетських музеїв чи історичних кабінетів тематичним та кількісним складом фонду – за рахунок збирання та накопичення 3–5-ти примірників усіх друкованих видань того часу. Відсутність даних про спеціальні музейні видання або активну екскурсійну та виставкову діяльність свідчить про специфічний архівно-бібліотечний напрям діяльності цього закладу. Закриття Музею було пов’язано із загальними тенденціями реформування вищої освіти на початку 1920-х рр. Водночас аполітичний, суто науковий, професійний рівень роботи засновників Музею не міг влаштовувати більшовицьку владу.

Крім музейної справи, С. Маслова та В. Базилевича поєднували бібліофільські захоплення як власників приватних бібліотек. Про С. Маслова як бібліофіла добре відомо у зв’язку з тим, що його велика та цінна бібліотека (понад 13 тис. книг) вивчалась дослідниками після того, як була подарована за його заповітом у 1957 р. Державній публічній бібліотеці УРСР [Вядро Ш. Дар ученого : (О передаче библиотеки С. И. Маслова в Гос. публ. б-ку АН УССР) // Библиотекарь. – 1958. – № 12. – С. 59–60.].

Про склад та цінність бібліотеки В. Базилевича не відомо, оскільки під час арешту 1935 р. її було вилучено, зокрема велику збірку київських газет 1917-1922 рр., можливо саме тих газет, що були зібрані в Музеї війни і революції. Збережене у фонді С. Маслова листування вчених доводить цінність бібліотеки В. Базилевича. Незважаючи на те, що бібліотека С. Маслова була надзвичайно велика та різноманітна, він не мав всіх потрібних йому для роботи видань, тому неодноразово користувався книгами В. Базилевича. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5125, арк. 34.]

Епістолярій вчених продемонстрував особливо пильне, турботливе, ледве не ревниве та болісне ставлення вчених до книг, що стало приводом тимчасового розриву їх дружніх відносин. Під час роботи С. Маслова над історією видання «Київського Синопсиса» [Див.: Маслов С. І. Етюди з історії стародруків. ІХ–Х / С. І. Маслов. – К., 1927. – 24 с. ; Маслов С. К истории изданий киевского “Синопсиса” / С. И. Маслов // Сб. ст. в честь акад. А. И. Соболевского. – Л., 1928. – С. 341–348.] виявилось, що саме ця потрібна йому унікальна книга є у бібліотеці В. Базилевича.

Утім В. Базилевич неохоче розставався з цим рідкісним виданням, навіть, на думку С. Маслова, приховував його, а коли все ж надав книгу, то обмежив С. Маслова неможливо коротким строком користування. С. Маслов дуже образився на це, написав досить нетиповий для нього лист, що викликало відповідну реакцію В. Базилевича. Ці виняткові по емоційній напруженості листи вчених – можливо єдиний в епістолярії С. Маслова випадок, коли не вживались обов’язкові форми ввічливості у листах: «Шановний» та «З повагою». Наводимо тексти згаданих листів із збереженням мови та стилю оригіналів:

Лист С. І. Маслова – В. М. Базилевичу

[Киев] 13 января 1927 г. 5 ч. 30 м. у[тра]

Василий Митрофанович, возвращаю Вам Ваш экземпляр «Синопсиса». Благодарю и очень извиняюсь за те тревоги и страдания, которые Вам причинил тем, что задержал книжку на лишние сутки. Молю Бога, чтобы в дальнейших работах Он избавил меня от необходимости пользоваться Вашей любезностью.

Серг[ей] Маслов [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 4678, арк. 1. ]

Лист В. М. Базилевича – С. І. Маслову

Киев, 13 января 1927 г.

Сергей Иванович!

Сообщаю Вам, что переданный Вами мой экземпляр «Синопсиса» получил. Вместе с ним мною получено и Ваше письмо от 13 января 1927 г. (sic!), послужившее своеобразным праздничным приветствием. Очень досадно, что любезность, оказанная мною, воспринята Вами так странно.

Заключительное пожелание Ваше, я полагаю, исполнится. Ведь все любопытные для Вас издания моей библиотеки уже использованы Вами, благодаря моим прежним добрым и дружеским отношениям к Вам.

В заключение, должен отметить, что все поведение Ваше в данном случае – прекрасный пример к моей беседе с Вами «о нужных и ненужных людях». Отвергая в беседе мои положения Вы на деле лишний раз подтвердили их. Этим и заканчиваю свою переписку с Вами.

В.[асилий] Б.[азилевич] [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5136, арк. 48.]

На щастя, досадне непорозуміння між друзями було забуто, що підтверджують подальші листи В. Базилевича. 1 вересня 1932 р. він писав С. Маслову з Києва до Прилук, що був радий зустрітися з його синами Юрієм та Олексієм, які люб’язно запросили його додому випити чаю. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5137, арк. 51.

] Ця зустріч була для нього особливо приємною, тому що на той час він був у пошуках заробітку, зізнавався, що дуже схуд, що мріє займатись науковою роботою, але такої можливості не було.

Найбільш теплим, хвилюючим було привітання В. Базилевича С. Маслову із Таганрогу в 1940 р.:

24 ноября 1940 г., из Таганрога в Киев

Дорогой Сергей Иванович!

Вы и Ваша семья давно занимаете видное и почетное место в моем сознании. Вот почему я с особым чувством прочитал в «Учительской газете» сообщение о Вашем сорокалетнем юбилее.

Приветствую Вас и горячо желаю всего доброго.

В заметке сказано, что Вы – старейший профессор Киевского университета. Возможно, что это точно, но это не вяжется с моим представлением о старейших профессорах. Я помню хорошо старейших – М. Ф. Владимирского­-Буданова, А. В. Романовича­-Славатинского, В. С. Иконникова, Юлиана Андреевича, Тимофея Дмитриевича, Василия Николаевича, но – Сергей Иванович и… старейший. Это – несовместимые в моем обычном представлении понятия. Несовместимые, потому что мое воображение рисует Вас с густыми черными волосами, в черном сюртуке торжественных заседаний, когда Вы так и просились на рисунок в стиле blanc et noire. Знаю, что теперь Ваши черные волосы покрылись белым серебристым налетом времени, мыслей и чувств. Но знаю также, что под этим неизбежным налетом Вы по­прежнему молоды душой и также преданы, как и раньше, любимой научной работе.

Очень досадую, что не мог лично присутствовать на Вашем чествовании, что не мог слышать юбилейные приветствия, которые вопреки обычая, звучали без гипербол, потому то всякая похвала соответствовала действительности, и что не мог присоединить и свой слабый, но искренний голос к хору горячих приветствий и добрых пожеланий. Делаю это письменно и заочно. Крепко обнимаю Вас. Вместе с тем прошу передать мой привет Всем Вашим, а также многоуважаемой Анне Петровне.

Всего доброго.

Искренне Вас любящий

В.[асилий] Б.[азилевич] [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5141, арк. 56–57.]

Повертаючись до теми бібліофільства, треба зазначити, що для С. Маслова та В. Базилевича матеріально це було важкою справою, зокрема С. Маслов постійно відривав кошти на придбання книг від щоденних матеріальних потреб своєї родини, про що часто скаржився близькому другу та вчителю академіку В. Перетцу (1870-1935). Наприклад, у 1925 р. С. Маслову відмовили в очікуваній доплаті, але він тримався мужньо, на відміну від своєї дружини, яка була у повному розпачі. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр . 4943, арк. 7 зв.] У 1929 р. частину бібліотечної колекції С. Маслов навіть вирішив продати літературознавцю Ю. Яворському (1873-1937), який прислав із Праги свого посильного, [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 3, спр. 6636, арк. 2 зв. ] але факт продажу книг архівні документи не підтверджують. У 1928 р. С. Маслов частину своїх цінних книг відібрав для передачі до Всенародної бібліотеки України, наприклад: «Біблія, М., 1857; Ветхий завет (рос. та нім. мовами), Відень, 1877, т. ІІ; Новая Скрижаль, Спб, 1848, ч. 1-4» [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 7757, зошит 5, арк. 27.].

В. Базилевич постійно турбувався не тільки про свою власну бібліотеку, але й загалом про долю рідкісних видань Всенародної бібліотеки України. У серпні 1932 р. він повідомив С. Маслова про висновки Київської будівельної інспекції, занепокоєний небезпечністю тієї будівлі на Подолі, куди за ініціативою С. Маслова могли бути перевезені стародруки. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5137, арк. 51.]

Розглядаючи співпрацю С. Маслова та В. Базилевича, необхідно згадати також їх активну науково-педагогічну діяльність у Київському археологічному інституті, яка відбувалась одночасно з діяльністю в Музеї війни і революції. В. Базилевич, крім викладання різних навчальних курсів з історії, був автором підручника “Из лекций по геральдике”. У листі С. Маслову 9 березня 1923 р. він з радістю повідомляв, що «первые экземпляры геральдики уже розданы студентам. На днях издатели принимаются за изготовление именных экземпляров (среди коих и Ваш). На стр. 38 упомянуто и альбом водяных знаков, в издании коего и Вы приняли участие». [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5133, арк. 45.]

Цей навчальний заклад постійно перебував у стадії реформування і такі ентузіасти, як В. Базилевич та С. Маслов докладали великих зусиль, щоб зберегти в інституті всіх досвідчених фахівців, тому в одному з листів С. Маслову В. Базилевич писав: «И Вас, и всех наших старых «археологов» удалось провести в новый Археологический Институт, чему я очень рад». [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5105, арк. 9.]

Епістолярні джерела розповідають не тільки про службові стосунки, але й про інше. Наприклад, 18 червня 1923 р. В. Базилевич запросив С. Маслова подорожувати по Дніпру. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5134, арк. 46.] Цікаво, що один з листів В.Базилевич з почуттям гумору датував 7431 роком, а також талановито відтворював зразки різних шрифтів. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5128, арк. 37.]

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що В. Базилевич та С. Маслов плідно співпрацювали більше десяти років у різних установах, будучи справжніми однодумцями, ентузіастами науково-педагогічної, музейної, бібліотечної та краєзнавчої роботи. Їх спільними зусиллями було збережено та описано велику кількість історичних документів, виховано плеяду кращих українських істориків та літературознавців. Їх взаємини – це приклад шляхетних стосунків наукової інтелігенції, спроможної піднятися над буденними проблемами, особистими образами та життєвими випробуваннями. Отже, В. Базилевич вдало поєднував наукову, педагогічну роботу з великою кількістю секретарських обов’язків в різних установах, що продемонструвало його організаторські здібності, особливу відповідальність та спроможність виконувати як складні технічні завдання, так і масштабні аналітичні творчі задуми.

Перспективи дослідження цієї теми полягають у повній реконструкції епістолярного діалогу вчених, хоча переважна більшість листів В. Базилевича могла бути знищеною під час його арештів. Крім того, залишаються перспективними джерелознавчі пошуки у музейних сховищах, зокрема Музею історії Київського університету, куди могли потрапити документи Музею війни і революції.

****

У наукових працях С. Білоконя, Г. Казмирчука, О. Вербового, І. Матяш, [Див.: Білокінь С. І. Подвиг науковця // Прапор комунізму. – 1987. – 19 серпня. – № 191; Казьмирчук Г. Д., Силкін А. В. Базилевич та зародження краєзнавчого напрямку в українському декабристознавстві в 1920-х роках // VІІ Всеукраїнська конференція “Історичне краєзнавство України: традиція і сучасність”: У 2-х ч. – Черкаси – К., 1995. – Ч. 1. – С. 37 – 39; їх же. Базилевич В. М. фундатор краєзнавчого руху в Києві // Образ епохи. Культурне середовище Києва кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К., 1995. – С. 174 – 176; Матяш І. Б. Базилевич Василь Митрофанович // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник.- Вип. 1.: (ХІХ ст. – 1930-ті р.р.). – К., 1999. – С. 29-32; її ж. Василь Базилевич: грані таланту й трагізм долі // Особа в українській архівістиці. Біографічні нариси. – К., 2001. – С. 103 – 116.] на нашу думку, не в повному обсязі використано архівні джерела фонду особового походження С. Маслова, що зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (фонд 33 налічує 8351 од.зб.). Цей фонд містить особисте листування вчених, зокрема 44 листа В. Базилевича до С. Маслова періоду 1920-1940 рр., документацію Музею війни та революції при Київському університеті, яким вони керували, та інші важливі для реконструкції наукової біографії В. Базилевича документи. [ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 5098–5141, 2205–2210, 2211, 4677–4678. ]

****

Стаття оприлюднена вперше 15 січня 2013 року на науково-краєзнавчий конференції «Грані таланту та трагізм долі» (до 120-річчя від дня народження Василя Базилевича), яка відбулася в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського у Києві.