Світлана ІВАНИСЬКО Доля культових цінностей, вилучених із Софії Київської в 20-х роках ХХ століття

21 лютого 2016

Протягом століть православні храми збира­ли предмети культового характеру, деякі з них мали також історичне, художнє, культурне та мистецьке значення. Одним із місць зосередження подібних цінностей був Софійський собор у Києві як один із центрів релігійного життя не тільки міста, а й усього регіону.

Слід зазначити, що в Російській імперії, відповідно до усталеної практики, щороку здійснювали перевірку майна Софії Київської, її ризниці та бібліотеки. Існували докладні ін­вентарні описи культового начиння. Окремі списки складалися на предмети, які не використовувалися під час служб, проте мали іс­торичне значення. Для їх складання рекомен­дувалося запрошувати фахівців — істориків, археологів, ювелірів.

Згідно з цими описами, у соборі св. Софії на початку ХХ ст. зберігалася колекція цінних монет, медалей, портретів, перлів. У ризниці знаходилося багато речей, які мали цінність не тільки матеріальну, а також як твори мис­тецтва, виготовлені київськими майстрами XVIII—ХІХ ст. Багатою була бібліотека храму. В ній нараховувалося понад 1 тис. друкованих книжок, деякі з них учені відносили до XVI— ХІХ ст., серед них такі неповторні унікальні твори, як Острозька Біблія 1581 р. і Львів­ський Апостол 1574 р. та близько 1 тис. руко­писних [13; 14; 37]. У колекції були автографи П. Могили та інших митрополитів, а також книги, дібрані та подаровані митрополитом і дослідником історії храму Є. Болховітіновим (митрополит Київський, 1822—1837).

На жаль, практично всі цінності Софій­ського собору були втрачені під час буремних 20—30-х років ХХ ст.

Питання конфіскації на початку 1920-х ро­ків церковних цінностей висвітлювалися, передусім, у роботах представників української діаспори В. Вериги [30], Т. Геврика [31], О.По­встенка [38] та ін. В українській вітчизняній історіографії ця тема активно досліджується з 80—90-х років ХХ ст. і тут вагомим є вне­сок О. Нестулі в розробку цієї проблематики [32—34]. Проте більшість досліджень мають загальний характер.

Метою публікації є висвітлення деяких аспектів, пов’язаних із художніми цінностями Софійського собору, а саме: їх взяття на об­лік, конфіскації у фонд боротьби з голодом на початку 1920-х років, а також їхня подальша доля.

Історичні та культурні цінності, що місти­лись у культових спорудах, завжди привер­тали увагу науковців, пам’яткоохоронців та представників влади. У травні 1919 р. Рада Народних Комісарів (РНК) УСРР ухвалює декрет “Про передачу майна монастирських церковних та інших релігійних установ у ві­дання Народного Комісаріату соціального забезпечення” [29]. Як і самі храми, все майно, що знаходилося в культових спорудах, націоналізувалося та передавалося в користуван­ня релігійним громадам. Пізніше була створена Комісія з ліквідації майна церковних, монастирських та інших релігійних установ (П ОЛІР), що впроваджувала декрет у життя. До складу цієї комісії увійшли представни­ки від комісаріатів соціального забезпечен­ня, землеробства, внутрішніх справ, охорони здоров’я, юстиції, фінансів та освіти.

Майно, що зберігалося в Софійському со­борі, було визначене як таке, що має мистець­ке та історичне значення. Воно передавалось у відання Народного Комісаріату Освіти (НКО) і на користування — релігійним громадам. Співробітники ПОЛІРу провели опис речей, що знаходилися в Софійському соборі. Проте списки було складено наче зумисно недбало, відомості, що в них містилися, досить скупі, на зразок: 1 престол, 1 жертовник, 2 вели­ких підсвічники, 1 малий підсвічник, 1 шафа з книгами, 3 ікони, 3 електричні лампи… [5, арк. 1—1зв, 4—9; 4, арк. 1—9]. Вони нена­че призначені для того, щоб не можна було встановити не тільки справжню історичну та художню цінність предмета, а й просто його вигляд.

Однак і на підставі цих матеріалів ми мо­жемо встановити, що на той час в Софії Ки­ївській знаходилося, крім срібних царських врат із позолоченим іконостасом середини XVIII ст. в центральній наві, ще іконостаси з 26 і 37 образами, іконостас XVII ст. із 16 об­разами та 15 медальйонами, різьблені царські врата в бічних приділах та на хорах, близько 150 ікон, 1 рака з часточками мощей святих.

Усього, згідно з інвентарним списком, в Со­фійському соборі нараховувалося 836 предметів, в Трапезній церкві — 165. Зауважимо, що деякі ікони дослідники відносили до давньо­руського часу, як, наприклад, ікони Миколи Чудотворця та Миколи Мокрого.

Після ліквідації ПОЛІРУ, в травні 1921 р., опис майна ризниці Софійського собору з ме­тою взяття на облік всіх художніх цінностей та їхньої подальшої наукової обробки розпо­чала Комісія підвідділу мистецтв губерніаль­ного професійно-освітнього комітету НКО (губпрофосвіти). До участі в її роботі запро­сили інструктора-експерта музейної секції і священика Старокиївської парафії УАПЦ Ю. Красицького; співробітника губернської робітниче-селянської інспекції (губРСІ); про­тоєрея Малого Софійського собору М.Браїловського, священика Стрельникова та Н.Полонську-Василенко як представників Російської Православної Церкви; від Всеу­країнської Православної Церковної Ради священика К. Соколовського [11, арк. 75, 76, 78, 93, 99, 100].

Робота з узяття на облік цінностей з Со­фійського собору гальмувалась через по­стійні конфлікти між представниками Укра­їнської Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) та Російської Православної Церк­ви (РПЦ), органів влади та реорганізації пам’яткоохоронних установ [2, арк. 9; 6, арк. 18, 34; 8, арк. 104—105; 10, арк. 74; 11, арк. 87, 109, 111].

Остаточне підписання опису майна ризни­ці Софійського собору призначили на липень 1921 р., але через різні причини воно постійно відкладалось. В опису були посилання на дореволюційні списки, окремо вносилися нові надходження. До окремого списку записували речі, що мали художню та історичну цінність. Один примірник списків та акта залишили в ризниці, ключі від якої передали представни­кам УАПЦ та РПЦ [9, арк. 168]. Зазначалося, що всі речі ризниці взято на облік губкопмису і їхнє переміщення без дозволу останнього за­боронялося.

Описи історико-художніх цінностей вико­ристовувалися під час конфіскації церковних предметів із храмів. Для вилучення культових цінностей влада скористалася складним становищем під час голоду 1922 р.

Розуміючи катастрофічне становище голо­дуючих, патріарх Тихон закликав віруючих робити пожертви для надання допомоги в постраждалі райони. Для збору коштів утво­рився Всеросійський Церковний комітет до­помоги голодуючим. Проте радянський уряд визнав таку організацію зайвою і наказав усі зібрані гроші передати урядовим органам [21, 113—115; 22, 10—11, 14—15; 29, 192—199; 36, 32—35].

Всеукраїнська Православна Церковна Рада створила свою Комісію допомоги голодую­чим. Її представники зверталися до віруючих під час богослужінь, піклувалися про органі­зацію харчування голодуючих, організували збір коштів для них. У храмах ввели окрему статтю пожертв: на користь голодуючих [3, арк. 1—7]. Проте таку діяльність релігійних громад влада заборонила, натомість вирішила вилучити цінності з ризниць храмів.

Ще на початку 1922 р. більшовицька вла­да запровадила практику “обкладення церкви золотом і сріблом” у голодуючих губерніях [23, 427]. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) 8 березня 1922 р., слідом за Всеросійським, ухвалив постанову “Про передачу церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим” [21, 15—18; 22, 39, 51; 27].

Перед вилученням цінностей Державне Політичне Управління вирішило провести широку агітацію серед населення. Передба­чалося підготувати та опублікувати відповідні статті у пресі, організувати доповіді-диспути із залученням голодуючих та пересувні ви­ставки, в яких висвітлювати стан потерпілих [21, 115—118, 175]. Після отримання перших цінностей планувалося відразу відправити ешелони з продовольством до голодуючих гу­берній, водночас зазначаючи, що вони отри­мані через реалізацію цінностей.

Під час підготовки до вилучення цінностей учені наголошували, що в церковних ризницях зберігалися не лише матеріальні цінності, а й унікальні історичні і художні пам’ятки, якими не можна жертвувати ні за яких обставин [15, арк. 15; 18, арк. 11, 96; 19, арк. 256; 25]. Вони наполягали на тому, щоб вилучалися тільки речі, які мали значну матеріальну цінність за малої історично-художньої. Всеукраїнська Академія Наук сподівалася, що добір речей в церквах будуть проводити відповідні органи із залученням кваліфікованих фазівців від наукових організацій.

Про цінності Софійського собору митропо­лит В. Липківський зазначав, що серед них є предмети, що мають художньо-історичне зна­чення, а також речі, які слугують тільки зайвим тягарем, оскільки не використовуються, а громада несе за них відповідальність [39].

Представники правління Київської спілки православних общин просили владу надати приходським громадам можливість викупо­вувати призначені до вилучення предмети церковного начиння, виплачуючи їхню дійсну вартість. Проте більшовики не прийняли цієї пропозиції [33, 120—121, 130—135].

Відповідно до вимог науковців 21 берез­ня 1922 р. вийшла інструкція “Про порядок вилучення церковних скарбів на користь го­лодуючих” [28]. Створювалася спеціальна комісія для вилучення церковних цінностей, яка призначала релігійній громаді день і час конфіскації. До роботи комісії залучалися від трьох до п’яти представників релігійної громади. При собі вони повинні були мати доре­волюційний церковний опис чи інвентарний список, згідно з яким і вирішували, які речі можна передати для допомоги голодуючим. Усі предмети, що вилучались, обов’язково детально описувалися, відзначалися в храмо­вому списку та вносилися до окремого прото­колу, який підписували як члени комісії, так і представники громади віруючих. Останні мали право вносити до протоколу свої заува­ження та заперечення щодо передання на ко­ристь голодуючих речей, без яких неможливо правити богослужіння, та заміни їх іншими, менш коштовними. Предмети, що мали музейне значення, передавалися до губернських музеїв до особливого розпорядження комісії з вилучення церковних скарбів.

Проте на практиці часто не враховувалося положення, декларовані в нормативних ак­тах, пам’яткоохоронців не залучали, а осно­вну роль в комісіях із вилучення культових речей відігравали представники органів влади та Народного Комісаріату Внутрішніх Справ (НКВС), фінансових установ. До обов’язків офіційних комісій із вилучення цінностей входив формальний прийом цінностей, пере­говори з віруючими тощо. До їхньої роботи планувалося залучати лояльне духовенство.

Необхідно зауважити, що вилучення цін­ностей із Софійського собору відбувалось в той період, коли не працювала спеціальна ко­місія з охорони та вивчення пам’ятки — Со­фійська Комісія [16, арк. 44—45, 52, 54; 24, 479—481].

14 березня 1922 р. в Софійському соборі працювала Комісія з перевірки майна в церк­вах та молитовних домах Києва. До участі в її роботі запросили представника релігійної громади та київського губкопмису [12, арк. 134]. Старокиївська Парафія УАПЦ звернула­ся до київського губкопмису з проханням зня­ти з обліку ті речі ризниці, які не мали істо­ричної та художньої цінності і були відібрані для передання державним органам допомоги голодуючим.

Про вилучення цінностей з’явилися пові­домлення у пресі. Наприклад, вказувалося, що 9 квітня 1922 р. із Софійського собору взято 2 хрести, панагію з діамантами та іншими каменями, срібні речі та перлини, а також золоту чашу — подарунок князя Г. Потьомкіна [40]. За свідченнями О.Повстенко [38, 179], під час вилучення речей із Софійської скарбниці за­гинула дорогоцінна збірка речей, в якій зна­ходилися високохудожні реліквії (деякі з них датувалися давньоруським часом, XV ст.) — коштовні облачення, панікадила, окуття з пре­столів тощо.

Цінності вилучали не тільки з церков, а й з установ, підвідомчих НКО, та музеїв, ство­рених при храмах. З порушеннями пройшли вилучення з музею, заснованого з ініціати­ви губкопмису при Софійському соборі. Не зважаючи на протести пам’яткоохоронців, із цього закладу вилучили золоту чашу з фініф­тями XVIII ст. — подарунок Катерини ІІ та вийняли діамант із хреста XVIII ст. [18, арк. 6, 144]. Вислухавши аргументацію представ­ника Комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини Д. Щербаківського, Комісія з вилу­чення пообіцяла більше з Софійського музею цінності не конфісковувати і склала акт про неправомірність вилучення.

Неправомірній діяльності Губзовнішторгу протидіяв Археологічний комітет Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН) та Губкопмис. Вони звернулись до ВУЦВК із протестом про­ти вилучення цінностей із музеїв і храмів, зо­крема і з собору св. Софії, зробили все можли­ве, щоб ці цінності не залишили меж України [12, арк. 147; 15, арк, 9]. Також наголошувало­ся, що матеріальна цінність цих речей нікчем­на порівняно з їхнім історичним значенням, використання подібних предметів як брухту є великою помилкою і продаж їх за кордон є нижчий гідності робітничо-селянської влади.

З протестами проти вилучень виступив та­кож НКО УСРР [35, 295—297]. На своєму засіданні колегія комісаріату вирішила вказати на ті порушення інструкції, що були допущені під час вилучення історико-художніх ціннос­тей із культових київських пам’яток, зокрема із Софійського собору та його музею, та вима­гати повернення речей. Із відповідним листом НКО звернувся до ВУЦВК.

Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН) та Головполітосвіта НКО УСРР надали Д.Щербаківському та його помічникам мандати з правом вести в Харкові та Москві переговори про повернення неправомірно вилучених із київських музеїв і церков предметів історико- художнього значення [18, арк. 5, 11; 19, арк. 194, 198]. Всі відібрані спеціалістами речі пе­редавалися до Першого Державного музею Києва.

Д. Щербаківський нарікав, що доводилося працювати в складних умовах: “…один чоло­вік фізично не може перебрати в день сто пу­дів речей, такі умови праці в Госхрані, пильно їх переглянути, вибрати з них старовинні, пе­реписати й занотовувати останні. …Умови перегляду речей в Госхрані досить тяжкі й тяжкі з одного боку, самі речі присилаються в Госх­ран в напівзнищеному виді — побиті, полома­ні, розвинчені на свої составні части, так що членам Колегії доводиться багато часу гаяти на розшукування окремих частин старовин­ного потира або хреста і все ж таки залиша­ти деякі прекрасні речі тільки в фрагментах. З другого боку, розборка речей провадиться в такім швидкім темпі (100—120 пудів речей в день), в таких негігієнічних умовах щодня ві­сім годин напруженої праці в куряві серед без­упинного стуку молотів, тріску розбиваємих ящиків, що виснажують до краю сили членів комісії, все ж неможливо поставити науковий бік праці на відповідну височінь…” [7, арк. 40; 19, арк. 194, 368].

Уже незабаром Д. Щербаківський звітував, що діяльність Комісії з відбору цінностей, вилучених в пам’ятках України завершена. За повідомленням вченого, “…усього таким чином переглянуто 3730 пудів, з яких відібра­но 3077 музейних речей, загальною вагою 81 пуд, що дає 2,17% усіх речей… багато старо­винних предметів було доставлено в Госхран зіпсутими, поломаними або тільки в фрагмен­тах, так що їх не було рації залишати для музеїв…” [7, арк. 39].

На жаль, речі із св. Софії Д. Щербаківсько­му не вдалося врятувати. Їх попсували ще під час транспортування й у Москві здали на брухт до приїзду комісії.

Слід зазначити, що частина речей з Софій­ського собору буда передана самою парафією в користування іншим парафіям, незважаючи на зобов’язання не переміщати цінності з собору. Зокрема, в користування іншій парафії була надана ікона Любецької Божої матері, що викликало протести пам’яткоохоронних та на­укових організацій [17, арк. 28, 30].

Пізніше деякі предмети з Софійського со­бору, що мали історичне та мистецьке значен­ня, були передані до організованого в 1926 р. музею на базі Києво-Печерської Лаври [33, 116]. Необхідно також вказати, що з огляду на недостатнє забезпечення охорони Софійського собору траплялись і прикрі випадки пограбу­вання храму, іноді навіть серед білого дня [1, арк. 36]. Як зазначав І.Скуленко, перший ди­ректор музею, створеного на базі Софійського собору, відбувались і зовсім незрозумілі ви­падки зникнення речей: “…до всього того ще повадилися оригінальні злодії: замки на місці, ґрати на вікнах цілі, а речі зникають…” [20, арк. 1].

 

Висновки. Протягом 20—30-х років ХХ ст. більшість культових цінностей, що знаходи­лись в соборі св. Софії, вже були поза його межами. Як зазначав І. Скуленко, при пере­творенні собору з храму на музей в 1934 р. “…прийняти від релігійної громади і скласти відповідного акта було доручено мені, як за­відуючому філіала. В березні почали здачу- прийомку. А що там було приймати? Перепи­сали іконостаси, ікони, панікадила та 12 пар бархатних тапочок, що вживалися “при омо­веніїї ніг”. 5 травня 1934 року підписали акт, що релігійна громада здала, а музейний городок прийняв у своє відання Софійський собор з усім майном…” [20, арк. 2].

Опис і взяття на облік цінностей Київської Софії в радянський період відбувалося склад­но, з огляду на низку переважно суб’єктивних чинників, їх вилучення здійснювалося часто неправомірно, і наразі іноді важко встанови­ти, чи цінності втрачені назавжди, чи розпорошені по різних музейних установах.

Література:

1. Алексеев В. А. Иллюзии и догмы / В.А. Алексеев. — М.: Издательство политической литературы, 1991. — 398 с.

2. Архивы Кремля. Политбюро и церковь. 1922—1925 гг.: в 2 кн. / Н. Н. Покровский (подгот.), С. Г. Петров (подгот.). — Новосибирск, М.: Сибирский хронограф, РОССПЭН, 1997. — Кн. 1. — 599 с.

3. Архивы Кремля. Политбюро и церковь. 1922—1925 гг.: в 2 кн. / Н. Н. Покровский (подгот.), С. Г. Петров (подгот.). — Новосибирск, М.: Сибирский хронограф, РОССПЭН, 1998. — Кн. 2. — 648 с.

4. Верига В. Конфіскація церковних цінностей в Україні в 1922 р. / Василь Верига. — Нью-Йорк, К., Торонто: Видавни­цтво ім. Олени Теліги, 1996. — 192 с.

5. Геврик Т. Втрачені архітектурні пам’ятки Києва / Редакція журналу Пам’ятки України; Тит Геврик. — К., 1991. — 62 с.

6. Державний архів Київської області. — Ф. р-862. Підвідділ з ліквідації майна релігійних установ при Київському губер­ніальному відділі соціального забезпечення. — Оп. 1. — Спр. 28. — Звіт про діяльність секції релігійного культу ЛІРУ за квітень 1919 р. — 9 арк.

7. Державний архів Київської області. — Ф. р-862. Підвідділ з ліквідації майна релігійних установ при Київському губер­ніальному відділі соціального забезпечення. — Оп. 1. — Спр. 210. — Циркуляри і розпорядження Наркомюсту про відо­кремлення церкви від держави за 1921-22 рр. — 38 арк.

8. Державний архів Київської області. — Ф. р-2412. Музей архів переходової доби. — Оп. 2. — Спр. 15. — Документи за 1919, 1922, 1923, 1925, 1926, 1927, 1932 рр. — 66 арк.

9. Державний архів Київської області. — Ф. р-4156. Київ­ський губерніальний комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини губерніального відділу народної освіти. — Оп. 1. — Спр. 14. — Заяви громадян та листування з Київським, Чер­нігівським та іншими революційними комітетами про зараху­вання на посади, звільнення, виплату зарплат співробітникам архівного управління, археологічної секції державного музея та Губкопису про взяття на облік речей старовини та мисте­цтва. 3 січня — 6 квітня 1921 р. — 256 арк.

10. Державний архів Київської області. — Ф. р-4156. Київ­ський губерніальний комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини губерніального відділу народної освіти. — Оп. 1. — Спр. 15. — Акти та описи предметів художньо-історичної цінності, взятих на облік губкописом. 3 січня — 29 квітня 1921 р. — 214 арк.

11. Державний архів Київської області. — Ф. р-4156. Київ­ський губерніальний комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини губерніального відділу народної освіти. — Оп. 1. — Спр. 17. — Копії мандатів, посвідчень та листування з Ки­ївською Губернською Робітничо-Селянською Інспекцією, ВУ­КОПИСом та іншими установами про приймання майна анти­кварних магазинів, про збереження будинків з архітектурними цінностями та іншими питанням. 3 березня — 21 вересня 1921 р. — 244 арк.

12. Державний архів Київської області. — Ф. р-4156. Київ­ський губерніальний комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини губерніального відділу народної освіти. — Оп. 1. — Спр. 18. — Копії посвідчень, справи та заяви співробіт­ників про надання відпусток, видання продовольчих пайків. Листування з Академією Наук, Губпрофосом та іншими організаціями про передачу Академії 2-го державного музею, про виплату зарплати співробітникам та іншим питанням. 19 квітня — 3 червня 1921 р. — 122 арк.

13. Державний архів Київської області. — Ф. р-4156. Київ­ський губерніальний комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини губерніального відділу народної освіти. — Оп. 1. — Спр. 21. — Копії посвідчень співробітникам Губкопису та громадянам на дозвіл вивозу предметів за кордон. Листуван­ня. 2 січня — 21 квітня 1922 р. — 150 арк.

14. Документи трагічної історії України (1917—1927 рр.) / Редактор-упор. Бачинський П. П. — К., 1999. — 640 с.

15. Інститут рукописів Національної бібліотеки України іме­ні В.І. Вернадського. — Ф. 233. Києво-Софійський собор. — Спр. 17. — Каталог рукописів Києво-Софійской бібліотеки. 1850 р. — 403 с.

16. Інститут рукописів Національної бібліотеки України іме­ні В.І. Вернадського. — Ф. 233. Києво-Софійський собор. — Спр. 31. — Каталог книг друкованих Києво-Софійскої бібліотеки. 1850 р. — 397 с.

17. Інститут рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. — Ф. 279. Новицький О. П. — Спр. 830. — Новицький О. П. Комісія по студіюванню художніх цінностей, вилучених з церков та молитовних домів України. Записки, виписки з протоколів, копії листів до ВУАН та ін. 6 березня 1922 р. — 21 лютого 1931 р. — 16 арк.

18. Історія Академії наук України. 1918-1923 р. Документи і матеріали / АН України; Інститут української археографії; Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського; Інститут архівознавства; Інститут рукопису / П. С. Сохань (відп. ред.), В.Г. Шмельов (упоряд.). — К.: Наукова думка, 1993. — 376 с.

19. Лист Київського археологічного інституту до Всеукраїн­ського центрального виконавчого комітету, Ради народних ко­місарів України. Наркомату освіти республіки, Всеукраїнської академії наук, Київського губернського виконавчого комітету про необхідність прийняття пам’яткоохоронних заходів в ході вилучення церковних цінностей у фонд боротьби з голодом // Репресоване краєзнавство (20—30-ті роки). — К.: Рідний край, 1991. — С. 365.

20. Науковий архів Інституту археології НАН України. — Ф. Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК). — Спр. 410. — Софійська Комісія. 1921, 1922, 1930, 1931 рр. — 83 арк.

21. Науковий архів Інституту археології НАН України. — Ф. Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК). — Спр. 410/3. — Софійська комісія. 28. 01. — 7. 11 1925 р. — 30 арк.

22. Науковий архів Інституту археології НАН України. — Ф. 9. Щербаківський Д.М. — Спр. 62. — Вилучення історичних та художніх цінностей з сейфів та церков УРСР. — 205 арк.

23. Науковий архів Інституту археології НАН України. — Ф. 9. Щербаківський Д.М. — Спр. 170. — Повернення церковних цінностей з Москви до України (перша і друга подорожі до Москви). 1922—1923 рр. — 334 арк.

24. Науковий архів Національного заповідника “Софія Київ­ська”. — Група зберігання НАДР. — № 147/3. — Боротьба за Софію Київську (спогади першого директора Софійського за­повідника І. Скуленко). — Київ, квітень 1975 р. — 11 арк.

25. Нестуля О. Визвольні змагання українського народу і охорона пам’яток культури (1917—1920 рр.) / Полтав. наук. т-во краєзнавців та ін.; / Олексій Нестуля. — Полтава, 1993 — 90 с.

26. Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні 1917— 1941 рр.: в 2 ч. / Національна академія наук України, Інститут історії України / Олексій Нестуля. — К., 1995. — Ч. 1: 1917 р.— середина 20-х років. — 280 с.

27. Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні 1917— 1941 рр.: в 2 ч. / Національна академія наук України, Інститут історії України; Олексій Нестуля. — К., 1995. — Ч. 2: Кінець 20-х — 1941 р. — 216 с.

28. Нестуля О. Створення музею культу і побуту в Києві / Олексій Нестуля, Світлана Нестуля // Історія релігій в Украї­ні: Праці ХІ Міжнар. наук. конференції (Львів, 16—19 травня 2001 року). — Львів: Логос, 2001. — Кн. 1. — С. 291—298.

29. О передаче имущества монастырских, церковных и дру­гих религиозных установлений в ведение Народного Комис­сариата Социального Обеспечения // Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины за 1919 год. — Ч. 2. — С. 654—655.

30. Пащенко В. О. Держава і православ’я в Україні: 20—30-ті роки ХХ ст. / Центр пам’яткознавства Академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури; Володимир Олександрович Пащенко. — К., 1993. — 187 с.

31. Петровъ Н. Краткое обозрhніе рукописей Кіево-Софійс- кой бібліотеки / Н. Петровъ. — К., 1901. — 22 с.

32. Повстенко О. Катедра св. Софії у Києві / Олексій Пов- стенко. — Нью-Йорк: Українська вільна Академія наук у США, 1954. — 471 с.

33. Про вилучення церковних скарбів в фонд допомоги го­лодним // Збірник узаконень та розпоряджень Робітниче- селянського Уряду України. — 1922. — Ч. 11. — С. 182.

34. Про порядок вилучення церковних скарбів на користь го­лодаючим. Інструкція // Зб. узаконень та розпоряджень... — 1922. — Ч. 13. — С. 219—220.

35. Пролетарська правда: Щоденна газета Київського окруж­ного комітету КП(б)У, Окружного виконавчого комітету й окр- профбюро. — 1922. — 22 березня.

36. Пролетарська правда: Щоденна газета Київського окруж­ного комітету КП(б)У, Окружного виконавчого комітету й ок­рпрофбюро. — 1922. — 12 квітня.

37. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Ф. 1. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет. — Оп. 8. — Спр. 128. — Листування з обласним виконавчим комітетом і райвиконкомами Київ­ської області по розгляду скарг релігійних громад. 17 серпня 1932 р. — 29 грудня 1933 р. — 192 арк.

38. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Ф. 3984. Українська Автокефальна Православна Церква. — Оп. 1. — Спр. 1. — Листування представників церкви з радянським урядом про відокремлення церкви від держави. 1920 р. — 10 арк.

39. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Ф. 3984. Українська Автокефальна Православна Церква. — Оп. 1. — Спр. 276. — Документи ко­місії по допомозі голодуючим. 1922 р. — 7 арк.

40. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Ф. 3984. Українська Автокефаль­на Православна Церква. — Оп. 3. — Спр. 35. — Інвентарна опись Софіївського собору. 1919 р. — 19 арк.

Джерело: Іванисько, Світлана. Доля культових цінностей, вилучених із Софії Київської в 20-х роках ХХ століття // Культурологічна думка, № 5