Патриція КЕННЕДІ ГРІМСТЕД "Празькі архіви" у Києві та Москві: Повоєнні розшуки і вивезення еміграційної архівної україніки

3 березня 2016

Еміграційна Россіка й Україніка та кінець РЗІА у Празі

Повоєнні стимули до розшуків та повернення

Документи, пов'язані з українською еміграцією і привезені до Києва після Другої світової війни, зараз складають найбільш значний компонент радянських повоєнних архівних трофеїв у складі архівної спадщини України. Тоді велику частину цього надходження було офіційно представлено як "дружній подарунок" Чехословацького уряду Українській РСР.

І навіть сьогодні багато хто доводитиме, що відвантаження одного товарного вагону з матеріалами Українського історичного кабінету (УІК) з Праги до Києва, як і набагато більше за обсягом вивезення до Москви - дев'ять вагонів - з матеріалами Російського закордонного історичного архіву (РЗІА), не мають вважатись ані "здобиччю", ані "трофейними" архівами. Інші, у тому числі автор цих рядків, протестують і наполягають, що визначення їхнього статусу як подарунка слід вживати у лапках. Як ми побачимо, ці вивезення складають лише частину повоєнного надбання як Україніки, так і Россіки. Крім того, всупереч поширеній думці, більшість еміграційної архівної Україніки, переданої з Праги й інших місць Європи по війні, тепер зберігається в Києві, а не в Російській Федерації.

Радянське архівне керівництво у Москві, яке наказало проводити конфіскації, не робило різниці між Россікою (або більш коректно - совєтикою) та Українікою. Ці терміни, однак, рідко використовувалися під час операцій. Еміграційна частина великих повоєнних архівних конфіскатів складалася з двох основних категорій. По-перше, радянські органи розшукували еміграційні матеріали ХХ ст., що стосувалися громадянської війни та іноземної інтервенції, українських визвольних змагань, білої політичної еміграції, документи російських і українських еміграційних громад, що діяли за кордоном у міжвоєнний період.

На другому за важливістю місці для радянських органів були матеріали, пов'язані з міжнародним робітничим та революційним рухом, - вони вважалися найбільшою "історично-науковою" цінністю в контексті совєтики. До них відносилися документи російських та українських небільшовицьких партій, таких як меншовики та соціалісти-революціонери (есери), так само як і неросійських марксистських елементів. Більшість із документів цієї, другої, категорії потрапили до колишнього Центрального партійного архіву (тепер РДАСПІ), хоч багато документів еміграційних партій, які не пов'язали себе згодом з комуністами (есери, меншовики), опинилися у Центральному архіві Жовтневої революції СРСР (ЦДАЖР СРСР, нині ДА РФ) у Москві1.

У жодній категорії не враховувался така засаднича ознака, як походження документів, - не мало значення, чи вони походили з територій колишньої Російської імперії чи Радянського Союзу, чи були створені за кордоном, на еміграції. Документи вивозилися радянськими спеціальними архівними службами звідусіль, де були знайдені, - від Праги та Подєбрад до еміграційних сховищ Софії й Маньчжурії. Інші з захоплених еміграційних матеріалів були раніше отримані з західноєвропейських джерел нацистськими архівними службами для організації досліджень з історії більшовизму. Згідно з загальною політикою радянських органів, усі вони підлягали конфіскації і вивезенню до СРСР.

Інтелектуальне підґрунтя та основна спрямованість нинішніх заходів щодо реєстрації та повернення зарубіжної архівної Україніки, зрозуміло, є іншими. На сьогодні метою є якомога ширше здійснення українознавчих історико-культурницьких досліджень, відновлення зв'язків української діаспори з тепер уже незалежною батьківщиною. Після розпаду Радянського Союзу в Україні спостерігається бурхливе відродження національної історико-культурної ідентичності. Звільнені від вузьких рамок радянської ідеології й культурницької залізної завіси, що була її ознакою, українські вчені й діячі культури переконалися у необхідності переписати свою політичну й культурну історію, спираючись на нововідкриті вітчизняні архіви, доступну західну перекладну літературу й різноманітні методології. Також важливо, що вони прагнуть наново визначити власний історіографічний і культурниий контекст, успадкований від десятиліть політичного режиму, який намагався визначити українську культуру відповідно до вузького радянського і здебільше русифікованого іміджу. Нині українські інтелектуали усіх відтінків політичної палітри шукають можливості інтегруватися зі "втраченою" чи "вигнаною" українською історією та культурою на еміграції.

Сьогодні українські політичні та інтелектуальні лідери у пошуках архівної Україніки часто звертають свої погляди за кордон, але вони, здається, не дуже обізнані з важливою і сенсаційною - з огляду на тривалу втаємниченість - стороною переміщень архівів у повоєнній Європі. Йдеться про Україніку, захоплену радянськими органами і привезену назад, до Києва, після Другої світової війни. Прагнучи подорожувати за кордон у пошуках Україніки, вони не помічали, що екзильну Україніку було вже повернуто у повоєнний період, але упродовж десятиліть вона зберігалася таємно, для "використання" лише спецслужбами, ніколи не описувалась і не була доступною для громадськості. Відповідно, ми й хотіли б розглянути ці масштабні повоєнні операції з вивезення Україніки. Десятиліття по тому, як були відчинені двері до архівів, в Україні не було видруковано жодного нового путівника чи бодай коротенького списку фондів, не говорячи про попередні електронні чи машинописні описи. Як тільки ці величезні колекції стануть відомими, громадськість матиме можливість оцінити величезні масштаби і значення еміграційних колекцій, привезених в Україну після війни. У той же час, не можна не згадати про неблагородну мету її повернення, про "оперативні" антиукраїнські цілі, задля яких її використовували під час тривалого періоду приховування від громадськості.

У 1940-х рр. лише кілька осіб у Москві визнали наукову й культурну, окрім оперативної, цінність захопленої за кордоном Россіки. Зокрема, широко відомий більшовицький інтелектуал Володимир Дмитрович Бонч-Бруєвіч, який у 1930-х рр. був директором Державного літературного музею в Москві, у лютому 1945 р. написав тепер вже відомий лист до Сталіна, накреслюючи найбільш агресивний можливий план для повернення російських (у тому числі українських) архівних і рукописних зібрань2. Говорячи про переможну ходу Червоної Армії по Східній Європі, він передбачив: "В ближайшие месяцы несомненно Германия будет разгромлена, а стало быть, скоро наступит время репараций"3. Він окреслив основні зібрання Россіки, "находящихся в странах агрессора и их сателитов (т.е. в Германии, в Австрии, в Румынии, в Венгрии, в Финляндии, в Италии и Болгарии)" і наполегливо рекомендував, "что именно теперь наступило время, когда возможно будет эти архивы целиком и полностью изъять из-за границы и приобщить к нашим советским фондам". І далі: "Я полагаю, что эти архивы должны быть изьяты из этих стран целиком и полностью - русские рукописи, документы, эпистолярий, портреты, гравюры, картины, ценные редкие книги из библиотек, вещественные предметы и пр. и т.п., а также все славянские рукописи. Главным образом из Германии должно быть изъято все русское, все славянское, все без остатка"4.

На відміну від представників НКВС та інших сучасників з їхніми імперіалістичними настановами, Бонч-Бруєвіч додавав важливе застереження, що ця конфіскація проводитиметься передусім з метою "тщательного изучения их, и, главное, для хорошего издания в научной обработке". Він робив акцент на "степени, до которой эти материалы нужны нашей истории, нашей литературе и нашей науке"5. Якби послідовно дотримувалися його рекомендацій, то у німецьких та інших східноєвропейських сховищах сьогодні середньовічних слов'янських рукописів залишилося б набагато менше.

Сталінський приспішник у службі безпеки - комісар внутрішніх справ Лаврентій Берія та його розвідники-архівісти, навпаки, були більше зацікавлені в Россіці (і Україніці, хоча її так ніколи не називали), не тому, що вона презентувала "втрачені елементи" чи російську культуру й могла бути базою для "наукових досліджень", а тому, що могла служити знаряддям для таємної політики та спецоперацій для виявлення членів різних еміграційних організацій, втягнутих в "антирадянську" діяльність, і тих, хто співпрацював з нацистами. Лист Бонч-Бруєвіча потрапив до Андрія Жданова, який очолював одну з найголовніших партійних структур - відділ ідеології та культури ЦК ВКП(б), і, відповідно, був пересланий до заступника народного комісара закордонних справ - С. Лозовського (псевдонім С. Дрідзо)6. Лозовський схвалив план Бонч-Бруєвіча, хоча у його формулюванні пошук Россіки був, зрозуміло, на третьому місці після таких завдань: "1. Возвращение в Советский Союз всех документальных материалов Государственного архивного фонда СССР, вывезенных немцами в период Отечественной войны 1941-45" і "2. Возвращение документальных материалов, вывезенных немцами из России в Первую мировую войну и в период интервенции в Украине в 1918 г.". Жданов погодився7.

4 травня 1945 р., тобто безпосередньо напередодні капітуляції нацистської Німеччини, народний комісар внутрішніх справ України Валентин Рясний телеграфував до Берії про те, що у Троппау (чеською Опава) і у Берліні знайдено цінні архівні матеріали, вивезені нацистами з України. Але більшу політичну вагу мало те, про що він написав далі: "В Берлине и Праге, и др[угих] городах, существовали учреждения украинско-немецких националистов, в которых сосредоточено огромное количество документов, имеющих научный и оперативный интерес". На розшифровці "цілком таємної" телеграми своєю резолюцією традиційно червоним олівцем Берія наказав діяти8. До Чехо-словаччини було направлено українську архівну пошукову команду з метою повернути матеріали, пограбовані нацистами. Важливо також, що операції з повернення мали на меті, зокрема, за евфемізмами московських архівних керівників, виявлення "архивов иностранного происхождения, имеющих оперативное и научно-историческое значение для нашей страны"9. Найціннішими для"оперативних" цілей були російська та українська еміграційні колекції, оскільки вони могли потенційно надати інформацію про "контрреволюційні націоналістичні елементи" та їхню "антирадянську діяльність".

 


1 Про пошуки і переміщення російських та інших еміграційних архівів, що стосуються Радянського Союзу, див. також мої публікації: "Russian Attitudes Towards Archival Rossica Abroad: Cultural Reintegration or Political Agendas?", Russian and East European Books and Manuscripts in the United States: Proceedings of a Conference in Honor of the Fiftieth Anniversary of the Bakhmeteff Archive of Russian and East European History and Culture, ed. Tanya Chebotarev and Jared S. Ingersoll (New York, 2004): 107-139 (опубл. як окремий том у серійному виданні Slavic & East European Information Resources 4, no. 4 (2003); Цель выявления зарубежной архивной Россики: Политика или культура? // Зарубежная архивная Россика: Итоги и перспективы выявления и возвращения: материалы Международной научно-практической конференции, 16-17 ноября 2000 г., Москва / Ред. В. П. Козлов, Е. Е. Новикова. - Москва, 2001. - С. 20-39. Див. також мої попередні статті: "Archival Rossica/Sovietica Abroad: Provenance or Pertinence. Bibliographic and Descriptive Needs", Cahiers du Monde russe et soviйtique 34(3) 1993, особл. с. 449-452, 463-465; попередній російськомовний варіант: Зарубежная архивная Россика и Советика. Происхождение документов или их отношение к истории России (СССР): потребность в описании и библиографии // Отечественные архивы. - 1993. - № 1. - С. 20-53.

2 В. Бонч-Бруєвіч до Й. Сталіна (24 лютого 1945 р.): РДАСПІ, ф. 17, оп. 125, спр.308, арк. 2-8 (не підписана копія, отримана канцелярією А. Жданова 5 березня 1945 р.). Первісний рукопис та машинописна чернетка зберігається серед паперів В. Бонч-Бруєвіча у РДБ (ВР, ф. 369, оп. 206, спр. 11, арк. 28-34, 35-40). Оригінал не знайдено. У вересні 1994 р. Архів президента Російської Федерації (АП РФ) повідомив мене, що ні копія, ані будь-які інші подібні матеріали там не були знайдені. Текст (з копії РДАСПІ) опубліковано Павлом Книшевським: Добыча: тайны германской репарации. - Москва: "Соратник", 1994. - С. 89-94.

3 В. Бонч-Бруєвіч до Й. Сталіна (24 лютого 1945 р.): РДАСПІ, ф. 17, оп. 125, спр. 308, арк. 2.
Тут і далі тексти архівних документів, що публікуються у витягах, наводяться мовою оригіналу (прим. ред.).

4 Там само, арк. 3.

5 В. Бонч-Бруєвіч до Й. Сталіна (24 лютого 1945 р.): там само, арк. 3, 7-8.

6 Копія листа В. Бонч-Бруєвіча з РДАСПІ отримана канцелярією А. Жданова 5 березня 1945 р. Резолюція Жданова свідчить, що документ мав бути надісланий заступникові міністра закордонних справ "т. Лозовскому с просьбой среагировать".

7 Пояснення начальника Головархіву НКВС СРСР І. Нікітінського заступникові наркома внутрішніх справ СРСР С. Круглову (16 травня 1945 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 1353, арк. 33.

8 Телеграма В. Рясного до Л. Берії (4 травня 1945 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 10, спр. 2029, арк. 1; див. док. № 18.

9 "Справка о результатах работы ГАУ НКВД СССР по возвращению в Советский Союз документальных материалов Государственного архивного фонда СССР и о вывозе в СССР архивов иностранного происхождения", підписана Голубцовим та Кузьміним (15 грудня 1945 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 10, спр. 2148, арк.1.


 

Кінець РЗІА у Празі

Найважливішою нагородою для Бонч-Бруєвічa був Російський закордонний історичний архів - РЗІА (Русский заграничный исторический архив), величезний російський архів, що знаходився під протегуванням Міністерства закордонних справ, який він зміг відвідати під час однієї зі своїх подорожей до Чехо-словаччини. Він згадував "ошеломляющее багатство рукописей и эпистолярной литературы 19 века" у РЗІА і у Празьких музеях з "множеством интересных документов, связанных с гражданской войной". Він описав цей архів в особистому зверненні до Сталіна ще у 1935 р. і цитував згоду Едварда Бенеша надати сприяння у виготовленні фотокопій: "Это было бы замечательно для вас увидеть все эти коллекции в одном месте", он [Бенеш] сказал мне: "Вы можете обращаться по этому делу ко мне" и добавил, что "дело должно быть включено в наш культурный договор"10.

Спроби Бонч-Бруєвіча отримати кошти для копіювання документів у середині 1930-х виявилися невдалими; десятьма роками пізніше він був набагато рішучішим в аргументуванні необхідності придбати РЗІА. Це зібрання, як він запевняв Сталіна у 1945 р., "Бенеш буде готовий подарувати Радянському Союзу"11.

Російський закордонний історичний архів, створений на початку 1923 р., перейшов під протегування Міністерства закордонних справ Чехо-Словаччини 1928 р. Безперечно, це був найважливіший архівний центр для політично дражливих матеріалів, які потрапили за кордон після 1917 р. чи були створені в екзилі російськими, українськими та білоруськими емігрантами. Звіти, що публікувались систематично, починаючи від 1929 р., показують довоєнний розвиток колекцій12. РЗІА мав представників по всій Європі, які активно шукали архівні матеріали і умовляли власників подарувати або продати їх. Документальний відділ РЗІА тривалий час очолював Олександр Філаретович Ізюмов (1855-1951), який у ранні пореволюційні роки, перед тим, як його було заарештовано і вислано за кордон у 1922 р. за участь у Народній соціалістичній партії, працював архівістом у Росії. Він брав активну участь у діяльності РЗІА після того, як осів у Празі 1925 р., і в 1935 р. був заступником директора, продовжуючи також керувати документальним відділом13.

У 1929 р. також під протегуванням Міністерства закордонних справ Чехо-Словаччини, що забезпечило фінансування роботи у міжвоєнний період, було створено окремий Український історичний кабінет (УІК). Розміщений у тому самому приміщенні (Тосканський палац, Прага 4, Лоретанська площа, 109), архів "вел свою работу самостоятельно". За свідченням О. Ізюмова, який стверджував, що він "совершенно не знаком с составом фондов Украинского архива", "конечно, часть украинских документов имеется и в Русском архиве"14.

У 1933 р. було утворено як окрему струкуру (також під протегуванням Міністерства закордонних справ Чехо-Словаччини) Білоруський архів, який паралельно з УІК склав другу, значно меншу частину РЗІА15.

Після анексії нацистською Німеччиною Судет у 1938 р. і створення Протекторату Богемії і Моравії контроль над РЗІА, УІК і Білоруськими збірками був переданий до Міністерства внутрішніх справ. Зазнали невдачі зусилля російської та української еміграційної спільноти у Празі щодо евакуації архіву на Захід, включаючи пропозиції щодо його збереження і передавання до Сполучених Штатів Америки16. У червні 1941 р. нацистами був ув'язнений Олександр Ізюмов, отже, РЗІА втратив найбільш обізнаного архівіста.

Під час війни нацисти залишили колекції в Празі, хоча матеріали, що мали відношення до військової справи, перемістили із РЗІА до відділення Військового архіву Рейху (Heeresarchiv), розташованого у будинку Чеського воєнного музею у Жижкові в околицях Праги17. Нацисти мали детальні описи німецькою мовою переміщених матеріалів18. Олександр Ізюмов пізніше припускав, що німці забрали приблизно лише п'яту частину архіву, який був, імовірно, вивезений до Берліна19. Однак будь-які інші джерела, що свідчили б про масштабні захоплення празьких архівів, відсутні, - значна частина колекції залишалася в Празі, коли у травні 1945 р. Червона армія звільнила місто від нацистів20. Білоруським емігрантам, однак, більше пощастило у переміщенні Білоруського архіву з Праги, хоча його доля все ще невідома. Микола Абрамчик, який очолював Білоруську Народну Республіку (БНР) після загибелі її екзильного президента Василя Захарки у Празі 1943 р, як повідомлялося, зумів взяти "дві валізи документів" БНР до Парижа. В той час як папери Абрамчика все ще залишаються у приватних руках у Парижі, решта празьких матеріалів, відомих як архів Крехевського-Захарки, зникла21. Наскільки відомо, лише кілька білоруських документів були придбані безпосередньо РЗІА і включені до матеріалів, що передавались до Москви, жоден з них не потрапив до Мінська22. Один із празьких спеціалістів припустив, що у Празі залишилася найменша частина Білоруського архіву, але там відсутня інформація про її подальшу долю23. Необхідні подальші зусилля, щоб визначити точно, що могло зберегтися в Парижі чи де-небудь в іншому місці і переконатися, що цей архів не зник безслідно.

В. Бонч-Бруєвіч міг бути одним з перших радянських лідерів початку 1930-х рр., хто привернув увагу керівництва СРСР доскарбів РЗІА і рекомендував передати їх після війни до Москви. Ми не знаємо, наскільки переговори з Е. Бенешем були визначальними у підготовці шляху для чеського "подарунку" колекцій Росії й Україні, але офіційні переговори у 1945 р. проводилися без нього. Привласнення зібрань РЗІА та УІК у 1945 р. та їх відправлення до Москви і Києва добре ілюструють природу архівних переміщень, репатріацій радянського зразку й загалом - традиційного радянського ставлення до еміграційної архівної Росіки та Україніки за кордоном часів "холодної війни". У червні 1945 р. стаття у "Правді" оголосила про "дар чешского правительства Академии наук СССР"24. Кількома днями пізніше Наркомат внутрішніх справ проголосив, що "документальные материалы, хранящиеся в Русском заграничном историческом архиве в Праге, являются неотъемлемой частью Государственного архивного фонда СССР и подлежат возврату в Советский Союз". Від комісара закордонних справ В'ячеслава Молотова вимагалося "сделать соответствующее представление представительству Чехословацкой республики об их возвращении"25.

Нещодавно опубліковане фундаментальне російське дослідження історії і складу РЗІА не відбиває, однак, все ще не оприлюднен ий перебіг переговорів про передавання, як і не бере до уваги потенційно серйозні заперечення в середовищі еміграції щодо передавання у той час РЗІА до УРСР26. Американський славіст Джордж Фішер відвідав Прагу влітку 1948 р., коли архів уже був у Москві, і його доповідь додає декілька деталей до долі РЗІА27. Однак, як він зрозумів, йшлося про велику політику, а не про історичне значення цінних документів. Ця точка зору була озвучена на конференції 1995 р., присвяченій російській, українській та білоруській міжвоєнній еміграції у Чехо-словаччині. Політичні фактори, що зумовили завершення празького етапу в історії РЗІА, добре підтверджуються документами чеського журналіста і перекладача Володимира Бистрова28.

Російська еміграційна спільнота у Празі, яка збирала архів, без сумніву, мала намір для його остаточного повернення до Росії. Коли у 1928 р. РЗІА перейшов під протегування Міністерства закордонних справ Чехо-Словаччини, було домовлено, що "РЗИА должен быть передан России - только когда власть перестанет принадлежать диктаторству Коммунистической партии" і буде така політична влада, яка "будет гарантировать законный порядок, персональную свободу, собственное социально-ориентированное правительство и законное возвращение теперешней эмиграции в Россию"29. Після тріумфального підняття радянського прапора Червоною армією в Берліні у травні 1945 р., багато хто з еміграційної спільноти був вражений Сталінською перемогою над Гітлером і мав надії на краще майбутнє в СРСР. Олександр Ізюмов, повертаючися з нацистського ув'язнення, підтримав ідею передавання РЗІА до Москви. У своїх спогадах, підготовлених після того, як питання передавання до Москви було вирішене, він усвідомив, що "раньше или позже, архив будет возвращен на родину". Він вважав, що "дар Академии наук сделал мое пребывание за пределами родины служебной командировкой, к достижению цели которой я приложил максимум усилий"30. Проте сам Олександр Ізюмов вирішив залишитися у Празі.

Інші, безперечно, не погодяться, що у 1945 р. прийшов час для передавання РЗІА до Москви, хоча, з цієї точки зору, альтернативи не було. Дехто, як Лев Магеровський, який очолював газетний відділ РЗІА, утік до Сполучених Штатів. Сергія Постнікова (1883-1965), який очолював бібліотеку РЗІА, засудили, визнавши винним у членстві в Соціалістичній революційній партії і ув'язнили в СРСР. Хоча він вижив у в'язниці й вигнанні і повернувся доживати віку в Празі, два інші бібліотекарі РЗІА загинули в ув'язненні31.

Бистров торкнувся небезпечного аспекту використання документації архіву в політичних цілях для звинувачення цих та багатьох інших представників російської та української еміграційної спільноти у Чехо-Словаччині, ув'язнених у повоєнне десятиріччя. Він нагадує нам, що, насправді, такі політичні і людські фактори треба взяти сьогодні до уваги для розуміння контексту "подарунків", чи, як інші називають, "захоплень", у тому числі нехтування волі емігрантів, чиї документи були на депозитному зберіганні у РЗІА та УІК. Нема нічого дивного у скаргах чехів, що вони так і не дочекалися обіцяних мікрофільмів з матеріалів після їхнього надходження до Москви та Києва32.

 


10В. Бонч-Бруєвіч до Й. Сталіна (5 липня 1935 р.): РДБ, ВР, ф. 369, оп. 206, спр.10, арк. 47-47 зв. (засвідчена машинописна копія).

11 Там само, арк. 6.

12 Щорічні звіти починаються у 1929 р., деякі з них публікувалися окремо: Русский заграничный исторический архив при Министерстве иностранных дел Чехословацкой республики в 1929 году. - Прага, [1930]; [-] в 1931 г. - Прага, 1932; [видання на мікрофішах: IDC-R-11,233]; [-] в 1936 г. - Прага, 1936; [видання на мікрофішах: IDC-R-11,236]). Огляд архівних матеріалів, зібраних протягом першого десятиліття: А. Изюмов. Отдел документов. Русский заграничный исторический архив в Праге (1923-1932 гг.) - Прага, 1932; [видання на мікрофішах: ІDC-R-11,232], доповнено за статтею, опублікованою у: Roиenka slovanskйho ъstavu, т. 4 (1931), с. 228-245; його інформація у щорічному звіті за 1936 р. (с. 12-21) доповнює огляд 1932 р. і подає перелік останніх надходжень (с. 45). Копії цих звітів та інших машинописних матеріалів зберігаються серед адміністративних документів РЗІА: ДА РФ, ф. 7030, оп. 1, спр. 20, 21, 28, 30, 39, 114 та ін.

13 Про О. Ізюмова див.: Т. Павлова. А.Ф. Изюмов и РЗИА. - Отечественные архивы. - 1996. - № 4. - С. 28-37. Кілька справ з особових паперів Ізюмова складають окремий фонд у ДА РФ (ф. Р-5962, 29 спр., 1922-1940).

14 Звіт О. Ізюмова: ДА РФ, ф. 7030, оп. 1, спр. 95, арк. 10 зв.; Александр Изюмов. Записка о Русском историческом архиве // Постников Сергей Порфирьевич. Политика, идеология, быт и ученые труды русской эмиграции: 1918-1945: Библиография. Из каталога библиотеки РЗИ архива / Под. ред. Сергея Блинова, в 2-х тт. - Нью-Йорк: Norman Ross Publishing, 1993. - Т. 2. - С. 406. Рукопис звіту О. Ізюмова (липень 1945 р.) по РЗІА зберігається серед адміністративних матеріалів РЗІА: ДА РФ, ф. 7030, оп. 1, спр. 95, арк. 1-15.

15 Короткий огляд Білоруського архів у Празі підготовлений його директором Томашем Грибом (Беларускі загранічны архіў у Празе // Калоссе: Беларускі літаратурна-науковы часопіс (Вільнюс). - 1935 - № 1. - С. 72) пояснює організацію архіву по лінії РЗІА, але не описує зібрання.

16 Т. Павлова документально підтвердила зусилля О. Ізюмова знайти притулок для РЗІА в Америці (А.Ф. Изюмов и РЗИА. - С. 35). Олександр Ізюмов спростовує пропозицію щодо $1 000 000 (А. Изюмов. Записка о Русском историческом архиве. - С. 407).

17 Звіт зберігається серед документів про передавання РЗІА до ДА РФ і подає більше деталей про події під час війни: ДА РФ, ф. 5325, оп. 10, спр. 2024. Див. також більш ранню публікацію Вацлава Пешака: "Zprбva o иinnosti Ruskйho historickйho archivu, Ukrajinskйho historickйho kabinetu a Bмloruskйho archivu v lйtech 1939-1946", Roиenka slovanskйho ъstavu v Praze, t. 12, Za lйta 1939-1946. Praha, 1947, s. 211-221, але тут немає ні спеціальної ідентифікації важливих груп зібрань, ані посилань на нацистську документацію та звіти РЗІА з воєнного періоду, які відтоді стали доступними.

18 Німецькі друковані інвентарі, у яких описано передані до Військового архіву матеріали РЗІА, зберігаються в архіві РЗІА у Москві: ДА РФ, ф. 7030, оп. 1, спр. 103а (1941 р., 390 с.), 103б (476 с.) та 119 (1942 р. - до № 10 265). Описи відображають порядок збільшення номерів надходжень, за якими вони були обліковані у РЗІА.

19 А. Изюмов. Записка о Русском историческом архиве в Праге. - С. 406. О. Ізюмов, якого звільнили з нацистського ув'язнення у червні 1945 р., очевидно не мав чіткого уявлення про масштаби передавання матеріалів до відділення Геєрсархіву у Празі, або повторював чутки, поширювані у Празі.

20 Крім джерел, доступних у Москві, документи про функціонування архіву під час війни зберігаються серед документів Міністерства внутрішніх справ у Національному архіві у Празі: Nбrodnн archiv, Ministerstvo vnitra, II, novб registratura (особливо P 1411 - P 1313, k. 5488-5489). Разом з колегами з Інституту української археографії НАН України ми досліджували їх у серпні 1991 р.

21 Див.: Ганна А. Сурмач. Белорусский заграничный архив // Международная конференция "Русская, украинская и белорусская эмиграция в Чехословакии между двумя мировыми войнами. Результаты и перспективы исследований. Фонды Славянской библиотеки и пражских архивов". Прага, 14-15 августа 1995 г.: Сборник докладов. В 2-х тт. - Прага, 1995. - Т. 1. - С. 85-90; (далі - Русская, украинская и белорусская эмиграция); вона ж: Пошукі страчаных архіваў па гісторыі беларускай дзяржаўнасці (Прага, Масква, Парыж) // Рэстытуцыя культурных каштоўнасцей... - Мінск, 1997. - С. 185-188. Микола Абрамчик змінив Василя Захарку на посту Президента Ради Білоруської Народної Республіки (БНР) в екзилі. Базуючися на мемуарних джерелах, Сурмач припускає, що документи забрані до Парижа в 1943 р., разом з деякими власними документами Абрамчика з архіву уряду в екзилі за період 1943-1970 рр. залишаються у його вдови пані Левкович.

22 Див.: Ніна Стужынская. Матерыялы па гісторыі Беларусі у Рускім замежным гістарычным архіве // Рэстытуцыя культурных каштоўнасцей... - Мінск, 1997. - С. 188-192.

23 Владимир Быстров. Конец Русского заграничного исторического архива в Праге // Медународная конференция "Русская, украинская и белорусская эмиграция..." - Прага, 1995, Т. 1. - С. 79-80.

24 Оголошення у "Правде" з'явилося 18 червня 1945 р.: Дар Академии наук СССР от чехословацкого правительства (ТАРС, 17 червня, 1945 р.) // Правда. - 18 червня 1945 р.

25 Чернишов до Молотова (22 червня 1945 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 1353, арк. 51; інша копія зберігається в "особливій теці" В. Молотова з грифом "цілком таємно": ДА РФ, ф. 9401, оп. 2, спр. 103, арк. 208 зв. - 209. РЗІА була оголошена частиною Державного архівного фонду СРСР відповідно до постанови РНК СРСР від 27 березня 1941 р.

26Див.: Т. Павлова. Русский заграничный исторический архив в Праге // Вопросы истории. - 1990. - № 11. - С. 19-30. Це - перше наукове дослідження про РЗІА, що з'явилося у період "гласності". Найбільш детальне дослідження РЗІА - у неопублікованій дисертації Т. Павлової. Складаю подяку автору за надану можливість ознайомитися з цим рукописом. Див. також інтерв'ю 1990 р. Н. Давидової із спеціалістом Московського державного історико-архівного інституту В. Сєдєльниковим: Архив, о котором долго молчали // Московские новости. - 1990. - № 15 (15 березня). - С. 16.

27 Див.: George Fischer, "The Russian Archive in Prague", American Slavic and East European Review 8 (December 1949): 289-295.

28 В. Быстров. Конец Русского заграничного исторического архива в Праге // Русская, украинская и белорусская эмиграция. - 1995. - Т. 1. - С. 70-84.

29 В. Бистров посилається на протокол 1928 р. передавання архіву РЗІА від Земгору ("Объединение российских земских и городских деятелей в Чехо-Словацкой Республике", Прага, 1921-1935) (Конец РЗИА. - С. 75). Копії документів щодо передавання архіву РЗІА від Земгору зберігаються в архіві РЗІА в Москві.

30 Изюмов А. Записка о Русском историческом архиве в Праге. - С. 407.

31 Стосовно С. П. Постнікова див. посмертну публікацію його бібліографії: Сергей Порфирьевич Постников. Политика, идеология, быт и ученые труды русской эмиграци: 1918-1945. - Т. 1. - С. vii-ix. Бистров називає прізвища бібліотекарів, які загинули: Петро Боровський та Микола Цвєтков (Конец РЗИА. - С. 79).

32Хоча й не включене до офіційного акта передання, положення про мікрофільми було одним з предметів попередньої домовленості. Див. лист від 22 серпня 1945 р. до посла В. Зоріна (ЦДАВО, ф. 4703, оп.2, спр. 2, арк. 11-12; опубл.: Trophies of War and Empire, App. VIII, p. 563). Див. також: В. Быстров. Конец РЗИА. - С. 78. Див. док. № 23.


 

Український історичний кабінет  (УІК) у Празі

Український історичний кабінет (УІК) з моменту його заснування у 1929 р. під протегуванням Міністерства закордонних справ Чехо-Словаччини був збагачений матеріалами, що раніше знаходилися в Українському національному архіві-музеї - УНАМ у Празі, що діяв у 1920-х рр. Реєстрація отриманих архівом матеріалів, які раніше зберігалися в Музеї, починається у 1925 р. Перші 29 колекцій надійшли (переважно на депозитне зберігання) перед тим, як у 1929 р. було засновано окремий Український кабінет33. Повний поодиничний опис, що тепер зберігається у Києві, охоплює архівні матеріали і книги з Музею (№ 1-3232), більша половина яких є рукописами і фотографіями (№ 1-1927), які, очевидно, усі разом зберігалися в складі УІК як окрема колекція34. Були підготовлені додаткові детальні списки інших документальних матеріалів, придбаних УІК. На більшість архівних груп (інституційні документи, особові папери чи колекції), отриманих пізніше (тобто ті, що мають нумерацію з 451 по 549), складені подокументні описи. Вони потрапили до Києва разом з колекцією і можуть тепер слугувати за вичерпний путівник по скарбах УІК у тому вигляді, в якому первісно зберігалися у Празі35. УІК, однак, ніколи не приймав усіх українських матеріалів, які вже були на депозиті у РЗІА. Важлива українська документація, що включала багато груп документів УНР, була або придбана, або подарована РЗІА як частина більш загальних колекцій. Формування українського блоку колекції РЗІА продовжувалася й після створення УІК.

У перші два роки роботи УІК очолював етнограф і поет Михайло Обідний разом з Аркадієм Животком та іншим помічником36. У перший рік, наприкінці якого був підготовлений друкований звіт з обмежувальним грифом, був третій помічник37. Однак у 1934-1936 рр. Аркадій Животко обходився без допомоги оплачуваного помічника. Наприкінці 1935 р. він підготував п'ятирічний звіт, який, проте, не був опублікований. На той час документальний фонд нараховував 78 895 аркушів38. Активне надходження багатьох важливих українських архівних колекцій продовжувалося шляхом дарування, придбання чи приймання на депозит для тимчасового зберігання - разом з книгами, газетами, журналами і фотографіями.

У 1940 р., під час нацистської окупації, Животко опублікував звіт за 10 років, підсумовуючи цю діяльність і згадуючи кілька найважливіших архівних придбань39. Документальний відділ зібрав разом значну документацію періоду боротьби за встановлення незалежної держави, включаючи матеріали Центральної Ради, Гетьманату та Української Народної Республіки (УНР), у тому числі колекції документів українських військових частин і організацій, таборів для інтернованих у Польщі та Чехо-Словаччині й документи дипломатичних місій. Це були матеріали різних українських політичних партій, таких, як Революційна українська партія (РУП), Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). Колекція містила важливу групу кореспонденції Симона Петлюри, Володимира Винниченка, Павла Скоропадського. Вже у середині 1930-х рр. разом із документами українських еміграційних організацій УІК отримав принаймні частину документів та інших зібрань від Українського соціологічного інституту, Українського високого педагогічного інституту в Празі, Української господарської академії в Подєбрадах і Українського громадського комітету в Чехо-Словаччині, а також матеріали студентських організацій та газет40.

Окремі зібрання були передані Науковим товариством ім. Шевченка у Львові, деякі - Українським науковим інститутом у Варшаві. У 1939 р. УІК отримав матеріали дипломатичної місії УНР у Вашінгтоні, серед інших - особовий фонд письменника, журналіста і видавця Юрія Тищенка. Серед багатьох особових паперів українських емігрантів, придбаних у 1930-х рр., були також документи етнографа і поета Михайла Обідного, Микити Шаповала, генерала О. Пількевича і громадського й політичного діяча професора Сергія Шелухіна. Більша частина архіву Шелухіна була отримана на депозит пізніше, під час війни41.

Животко продовжував очолювати УІК під час нацистської окупації; його останній місячний звіт підписано у лютому 1945 р.42

Документи воєнного часу, що зберігаються у Києві і Празі, не дають підстав для припущення, що нацисти вилучали якісь матеріали з УІК, хоча зберігся акт вилучення 34 книжок, виданих у липні 1939 р. для Російської бібліотеки при СС у Берліні43. На відміну від РЗІА, відомості про передавання документів УІК до Військового архіву в Празі відсутні. Др. Георг Лейббрандт, спеціальний помічник Альфреда Розенберга з питань України і радянської зони, відвідав УІК у січні і травні 1940 р., але, вочевидь, вирішив не пересувати чи вилучати частину архіву.

Нацисти вирішили збільшити кількість обслуговуючого персоналу, і з того часу в архіві працювало двоє, іноді троє співробітників. Особливо активним був Микола Балаш, який короткий проміжок часу був останнім головою УІК у Празі. Він підготував останній звіт воєнного періоду за березень 1945 р44. Під час війни тривало описування архівних матеріалів, внаслідок чого були описані архів Українського педагогічного інституту (депозит), архів і бібліотека Українського соціологічного інституту, Українського техніко-господарського інституту у Подєбрадах, матеріали театру "Просвіта" в Ужгороді, Української селянської спілки, Кубанського архіву й бібліотеки, архів і колекція Юрія Тищенка, деякі матеріали, отримані від Вячеслава Липинського і Микити Шаповала, особові папери історика літератури Леоніда Білецького45. Ще раніше були підготовлені описи матеріалів, отриманих на депозит від Сергія Шелухіна46. Під час війни нацистська влада вимагала також від співробітників УІК готувати огляди преси й аналітичні матеріали для статей з журналів і газет, що надходили до УІК47.

 


33 У рукописному журналі обліку надходжень останні зареєстровано за іменами осіб, відповідальних за передання (власник, донатор чи від кого отримано): ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 23, арк. 1-9. Щодо іншої частини журналу обліку див. вин. 52 розділу 1. Див. док. № 2.

34 Див. рукописний журнал обліку надходжень УІК: ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 33. Друковані та рукописні матеріали (№ 1-3232, арк. 1-152) зареєстровано за датами надходження; фотографії зареєстровано нижче у цьому самому томі, починаючи від надходжень 1927 р. (№ 1-1344). Див. док. № 3.

35 Два томи рукописних журналів обліку (томи 2 і 3) зберігаються серед інших матеріалів УІК (ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 34, 36; див. док. № 5, 7. Спр. 36 (позначена як т. 2), охоплює групи документів за № № 451-487; спр. 34 (позначена як т. 3) охоплює відповідно №№ 488-549. В акті передавання згадано три томи облікових журналів, хоча тільки два визначені як такі, що були передані (№№ 451-588 [sic!]; див. вин. 51 та 56). У липні 1999 р., коли я вперше змогла ознайомитися з цими матеріалами, архівісти не знайшли перший том журналу реєстрації надходжень, який, як зазначено в акті передавання, охоплює групи документів №№ 1-450. Численні виправлення нечіткість та недостатній рівень організації документів у сучасному описі ф. 3866 не дають змоги визначити, чи перший том насправді відсутній, чи він ніколи не передавався до архіву. Журнал обліку, що охоплює ранні колекції УНАМ (ф. 3866, оп. 1, спр. 33, див. вище, вин. 34; див. також док. № 3, 5), має позначку олівцем "Том 1", хоча, зрозуміло, це не міг насправді бути перший том.

36Аркадій Животко (1890-1948) був активним діячем Української партії соціалістів-революціонерів у студентські роки в Санкт-Петербурзі; у 1917-1918 рр. він представляв Воронеж у Центральній Раді. Після еміграції до Праги навчався в Українському педагогічному інституті. Наприкінці війни емігрував до Західної Німеччини, де очолював Ашафенбурзьке відділення Музею-архіву УВАН до його смерті у 1948 р.

37 Бюлетень Українського історичного кабінету в Празі, 1 (Прага, 1932 [видання на мікрофішах =IDC-R-14,895]), де зареєстровані отримані газети та журнали, а також архівні збірки. Звіти та листування за ці роки див. у ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 1-3. Архівна копія бюлетеню 1932 р. (що охоплює діяльність за 1931 р.): там само, оп. 1, спр. 20; інша копія: там само, оп. 3, спр. 4. Див. також повідомлення про українську колекцію у: Roиenka slovanskйho ъstavu v Praze, т. 11 (Прага 1938), с. 159-160.

38 ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 6; звіт який також включає листування та місячні звіти за 1935 р. Звіти та листування за інші роки складають окремі справи у ЦДАВО: ф. 3866, оп. 1, спр. 4 (1933), 5 (1934), 7 (1936), 8 (1937), 9 (1938-1939).

39 Аркадій Животко. Десять років Українського історичного кабінету (1939-1940). - Прага, 1940 [видання на мікрофішах=IDC-R-14,920; репринт: =New York: Norman Ross Publishing, 1994] [=Інвентарі архіву Міністерства внутрішніх справ, серія С, 1]. Центральна частина (с. 12-19) описує документальні зібрання, передусім матеріали незалежник українських урядів (1917-1919), офіційну документацію, особові папери та колекції листів, рукописів, карт, фотографій. Чернетка та гранки книжки зберігаються у ЦДАВО: ф. 3866, оп. 1, спр. 21 та 22; недатована копія без назви: там само, оп. 3, спр. 3.

40 Багато з них зафіксовано у річних неопублікованих звітах УІК, а також і у згаданих вище журналах обліку надходжень УІК. Див. також: А. Животко. Десять років, особливо с. 16-18.

41 Багато з цих отриманих особових паперів загадано у неопублікованих звітах УІК, також у журналах обліку; див., наприклад, за 1939 р.: ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 9, арк. 73-75, 85; А. Животко. Десять років, особливо с. 12-19. Щодо паперів Шаповала, що нині складають ф. 3563 у ЦДАВО, див.: Н. Миронец. Документы фонда Никиты Шаповала как источник для изучения украинской эмиграции в Чехословакии // Русская, украинская и белорусская эмиграция. - 1995. - Т. 2. - С. 565-571.

42 Звіти та листування за 1940-1945 рр. зберігаються в ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 10. Див., наприклад, звіт чеською мовою за 1941 р. (арк. 103-105; див. док. № 15); німецькою - за 1943 р. (арк. 161-161 зв.); останній звіт датований березнем 1945 р. (арк. 187-187 зв.). Усі звіти підписані А. Животком. Див. додатки, відповідно, док. 15, 16, 17.

43 ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 8, арк. 189.

44 Див. звіти УІК за 1940-1945 рр.: ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 10. Збільшені під час нацистської окупації штати УІК уможливили, очевидно, ретельнішу фіксацію надходжень: під номерами 451-549 подано більш детальні інвентарі колекцій (див. вин. 35).

45ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 10, арк, 1,7.

46 Ці описи (а можливо - й інші) зберігаються серед документів УІК у ЦДАВО: ф. 3866, оп. 1, спр. 39, 41. Ймовірно, їх ніколи не використовували при упорядкуванні архіву УІК після прибуття цих матеріалів до Києва. У Празі описані колекції просто записувалися до головної реєстраційної книги УІК: т. 2 (охоплює колекції № 451-487: ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 36) та т. 3 (охоплює №№ 488-549: там само, спр. 34); див також вин. 35.

47 Так, майже половина з новооправленої справи з листуванням та звітами воєнного періоду (ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 10, арк. 189-306) містить огляди преси за 1938-1939 рр.

 


Кінець УІК   і передавання архіву до Києва

Невдовзі після домовленості про передавання РЗІА до Москви, у липні 1945 р. до Праги прибула українська архівна група для розшуку українських архівних матеріалів, пограбованих нацистами. Її головним завданням було повернення українських еміграційних колекцій, розміщених у Празі. До групи, очолюваної начальником Головного архівного управління НКВС УРСР Павлом Павлюком, увійшли директор Центрального державного архіву кінофотодокументів Гордій Пшеничний і начальник Архівного управління Львівської області Григорій Прокопович Неклеса48. Перед прибуттям вони, очевидно, не були добре обізнані з діяльністю української еміграційної спільноти у Празі, місцезнаходженні та статусі УІК. На початку серпня 1945 р. Павло Павлюк повідомляв: "Установлено местонахождение так наз. Украинского кабинета (архив буржуазно-националистических правительств и видных украинских националистов), этот архив был обнаружен при архиве Министерства внутренних дел Чехословацкой республики. При помощи Советского посольства веду переговоры о получении этого архива в дар украинским советским архивам"49.

У серпні 1945 р. під час переговорів, за свідченням Володимира Бистрова, прийнято рішення "изъять из РЗИА Украинский исторический архив и послать его Украинской Советской Социалистической Республике, чтобы продемонстровать дружественные отношения двух стран"50. Це пояснення, однак, вводить в оману, оскільки свідчень про вилучення зі складу РЗІА будь-яких українських матеріалів для передавання до Києва немає. Отримані Києвом матеріали включали лише документи власне Українського історичного кабінету (УІК) та, можливо, як додаток, - матеріали інших українських еміграційних установ у Празі, більшість з яких зберігалася в УІК. Офіційна церемонія передавання УІК як "дару Чехословацького уряду Українській РСР" відбулась у Празі 4 вересня. Передавання було оформлене, з чеської сторони, Йозефом Боровічкою (голова Архіву Міністерства внутрішніх справ Чехо-Словаччини), Миколою Балашем, останнім головою УІК у Празі, і Вацлавом Пешаком, спеціальним радником Архіву Міністерства внутрішніх справ Чехословаччини, та з української сторони - вищезгаданими представниками Архівного управління НКВС УРСР, які знаходились у Празі51.

У той час, коли тривали переговори, у різноманітних звітах та списках подавалися різні цифри загальної кількості архівних фондів та колекцій, придбаних і зареєстрованих УІК на середину 1945 р. Короткий зведений реєстр надходжень до УІК містить 605 позицій із зазначенням особи, відповідальної за передавання, відомостей про пожертвування, придбання чи депозит52. Останній (1946) звіт про діяльність УІК, надрукований відповідальним архівістом Міністерства внутрішніх справ Вацлавом Пешаком, нараховує 604 архівні фонди53. Однак деякі з цих позицій містять тільки книжки та фотографії, тому не повинні рахуватися окремими архівними групами (діловодними документами, особовими паперами чи колекціями)54.

Останній том журналу обліку документальної секції УІК, що у більшості випадків включає п'ятирівневий опис архівних зібрань, продовжується до номера 54955. Можливо, деякі з пізніших надходжень не були включені до реєстру у повному обсязі. Зрозуміло, сюди не увійшли нaдходження, що складалися виключно з друкованих видань.

Як зазначено в офіційному акті передавання, "подарунок" включав усі 588 архівних колекцій (тобто групи діловодних документів, особових паперів чи колекцій) власне Українського історичного кабінету, зафіксованих у трьох томах інвентарів станом на 1945 р., включно з фотографіями й деякими неопрацьованими матеріалами. Було також передано споріднені фотоматеріали, зазначені три томи інвентарних описів й адміністративні документи, що стосувалися УІК у Празі. Сюди ж були включені архівні документи із зібрання колишнього Національного архіву-музею (УНАМ; №№ 1-3232) і збірки фотографій УНАМ (№№ 1-1344), описані в окремому інвентарі56.

Як додаток до архівних матеріалів УІК та УНАМ, зареєстрованих у інвентарних описах, офіційний акт про передавання містив перелік "неопрацьованих" архівних матеріалів з одинадцяти інших українських еміграційних установ, які, очевидно, ще мали статус депозиту, та подеколи документи, що формально ніколи не були придбані УІК. Це були документи Українського робітничого університету, Української партії соціалістів-революціонерів за кордоном (УПСР), Українського педагогічного інституту в Празі, Українського громадського видавничого фонду57>. Деякі з цих матеріалів, як зрозуміло зі звітів періоду окупації, були опрацьовані УІК, і їхній зміст, хоч і не завжди, але відбито в інвентарних описах УІК. Міністерством закордонних справ Чехо-Словаччини було підготовлено додатковий документ з метою упередження будь-яких потенційних претензій у зв'язку з цими документами та особовими паперами, незаконно внесеними до каталога УІК (наприклад, тими, що ще перебували на депозиті, відповідно, - незаконно привласненими архівом), включно з деякми іншими матеріалами, що походили з українських еміграційних інституцій у Празі та Подєбрадах58.

Нарком НКВС УРСР Валентин Рясний з гордістю доповідав про "подарунок" Секретареві ЦК КП(б)У і Голові Раднаркому Микиті Хрущову та Лаврентію Берії до Москви: "-т.н. украинский архив, состоящий в основе своей из документов "украинского исторического кабинета", организованного в свое время в Праге украинской националистической эмиграцией- Среди принятых документов имеются важные материалы украинских буржуазно-националистических организаций, учреждений и их деятелей - напр. - фонд Украинской партии социалистов-революционеров, Украинской Селянской Спилки, Украинской Вольной Спилки, Украинского общественного комитета, Украинского Социологического Института, украинского Педагогического Института, Украинского Рабочего Университета и др., а также документы и письма видных деятелей украинских буржуазно-националистических партий и правительств - М. Шаповала, М. Ткаченка, [А.] Животько, [М.] Обидного, проф. Григорьева, проф. Тимченко, проф. С. Шелухина, [В.] Винниченка и т.д. Кроме того, имеются отдельные письма известных украинских писателей - М. Коцюбинского, В. Стефаника, П. Мирного и др. Среди всех этих материалов имеется большое количество документов периода Октябрьской революции и гражданской войны на Украине, а также значительная часть документов о деятельности украинской эмиграции за границей"59.

У жовтні 1945 р. товарний вагон з матеріалами Українського історичного кабінету було передано безпосередньо з Праги до Києва.

Вживання узагальненого терміну "Український архів", як на нього посилаються в офіційних звітах, є дещо некоректним, оскільки більшість матеріалів, переданих до Києва, були або офіційно зареєстровані як надходження до УІК, або перебували на депозитному зберіганні в УІК. Ця найбільш важлива колекція українських матеріалів з Праги дійсно надійшла з УІК, як зазначив у своєму звіті у серпні 1945 р. П. Павлюк, а не з університету в Подєбрадах. Тому посилання на Подєбради (яке іноді трапляється в офіційних документах) є також хибним (наскільки можна стверджувати, УІК ніколи не був пов'язаний з інституціями в Подєбрадах). Деякі матеріали з Подєбрад, опрацьовані УІК, було включено до офіційного інвентаря УІК, але інші перебували там лише на депозитному зберіганні, і їхнє передавання до Києва було, без сумніву, незаконним. У них містилися, наприклад, адміністративні матеріали як Української господарської академії, так і її кореспондентської філії - Українського техніко-господарського інституту; деякі з них були опрацьовані в Празі, з них у Києві були сформовані окремі фонди; це стосується й тих організацій, що були пов'язані з ними інституційно60. Частина матеріалів цих інституцій, як видно з путівника 1995 р. по російських та українських еміграційних архівних фондах та колекціях у Чеській республіці, залишилася у Празі61.

Немає свідчень, що українські матеріали, розпорошені поміж колекцій РЗІА (більше, ніж УІК), були передані до Києва, - скоріше за все їх передали до Москви. Списки нових надходжень українських матеріалів РЗІА не зберігалися окремо, і українські матеріали, що надійшли до РЗІА, особливо ті, які були придбані до заснування УІК у 1929 р., залишилися частиною українських і російських зібрань. Крім того, у багатьох колекціях, придбаних РЗІА пізніше, українські та російські документи перемішалися.

УІК мав одну з найбільших колекцій українських газет і еміграційних публікацій за межами СРСР, але за нещодавніми підрахунками, лише близько 35 комплектів газет і близько 2100 книжок з газетних і бібліотечних колекцій УІК передані до Києва. Жодні з цих матеріалів не зазначені в офіційному акті передавання62. Проте багато бібліотечних книжок і серій потрапили до Києва разом з матеріалами й архівними колекціями з інших українських інституцій у Чехії, що ускладнює характеристику бібліотечних зібрань, які надійшли до Києва. Один із звітів за 1945 р. повідомляє про 5000 томів, отриманих з Праги, але посилання на бібліотеку відсутнє; очевидно, менше половини з них були з УІК63. Деякі відомчі публікації еміграційних установ були пізніше опрацьовані як частина архівних фондів. Більшість бібліотечних зібрань, однак, було сконцентровано у головній архівній бібліотеці у Києві - Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України, хоча деякі й було передано до інших бібліотек. Печатки та екслібриси книжок, зрозуміло, не зареєстровані в бібліотечному каталозі НДБ ЦДА, тому тепер важко визначити, скільки видань належить до еміграційної колекції. Попереднє обстеження, проведене бібліотекою, виявило щонайменше 500 томів українською та понад 125 - іноземною мовою з Українського вільного університету і Української читальні ім. Тараса Шевченка в Празі. Майбутнім дослідникам варто провести детальніший огляд зібрань цієї та інших бібліотек з Праги, передусім щоб встановити наявність у цьому масиві друкованих матеріалів УІК64.

Хоча більшість книжок і газет РЗІА та бібліотечних колекцій УІК спершу мали бути включені до відправлень до Москви та Києва, у процесі переговорів плани змінилися, і більшість бібліотеки РЗІА та її газетного відділу, разом з бібліотекою УІК, залишились у Празі65. Згодом ці колекції стали частиною Слов'янської бібліотеки; однак колекції РЗІА не були інтегровані у загальну бібліотечну колекцію і їхнє існування у Празі за комуністичного режиму було приховане. Деякі книги в ті роки були заборонені цензурою, загальний доступ до колекції був дуже обмеженим. Нині ці зібрання є частиною Національної бібліотеки Чеської республіки, хоча у її складі вони залишаються цілісними окремими колекціями. Нещодавно у Празі презентоване видання каталога бібліотеки РЗІА на мікрофішах, яке можна придбати разом з деякими бібліографічними довідниками, що охоплюють частину колекції. Газети УІК і колекції книжок, що зберігалися окремо у Празі, також закаталогізовані і є частиною бібліотеки РЗІА66.

В офіційному комюніке уряду Чехословаччини до радянського посла в Празі В. Зоріна у серпні 1945 р., за тиждень до того, як був підписаний акт про передавання УІК, зазначено дві важливі умови для дарунку "Правительству Украинской Советской Социалистической Республики, как доказательство искренних дружеских отношений между нашими народами, являющимися теперь близкими соседями, украинской части так называемого Пражского "Русского архива". По-перше, "Украинский центральний архив представляет Чехословакии фотокопии передаваемых документов", по-друге, "передаваемый архив будет находиться в Киеве в Украинском центральном архиве в качестве самостоятельного отделения, именуемого "Пражский украинский архив"67. Ці умови не були включені до офіційного акту передавання (30 серпня 1945 р.), жодна з них не виконана й донині.

Так званий "Празький український архів" у Києві має свою бібліографію. Короткий огляд колишнього директора ЦДАВО у Києві, архіву, де тепер зберігається більшість матеріалів з Праги, підготовлений ще у 1994 р. Невдовзі з'явилася дещо детальніша стаття Людмили Лозенко. Авторка, спираючися на чеське комюніке, трактує українські еміграційні матеріали у Києві як такі, що нібито складають інтегральну частину "Українського архіву" в Празі і окрему частину в Києві, але вона дає мало деталей про УІК і не цитує документ. Більше того, вона несвідомо припускає, що більшість документів УНР та інших важливих українських еміграційних матеріалів надійшли до Києва саме з Праги68. Вичерпне дослідження українських еміграційних архівних матеріалів, створених і зібраних у Празі, обставин їхнього переміщення після війни з Праги та інших країн потребують більш детального дослідження, що має базуватися як на московських і празьких, так і на київських архівних джерелах. Наш попередній огляд, сподіваємося, може дати основу для подальших досліджень.

 


48Депеша про цю місію з грифом "цілком таємно" зберігається у "спеціальній теці" ("особой папке") В. Молотова (ДА РФ, ф. 9401, оп. 2, спр.103, арк. 254). У 1989 р. я, за сприяння Головархіву України, мала можливість зустрітися з П. Павлюком та Г. Пшеничним і почути деякі (обмежені) спогади про місію. Однак у той час вони не були готові обговорювати передавання УІК.

49П. Павлюк до І. Нікітінського (Прага, 9 серпня 1945 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 1353, арк. 81. Інша копія звіту П. Павлюка зберігається в Києві: ЦДАВО, ф. 14, оп. 7, спр. 56, арк. 37-39.

50В.Быстров. Конец РЗИА. - С. 77.

51Копії офіційного акта передачі (30 серпня 1945 р.) українською та чеською мовами, а також переклад російською зберігаються у складі окремого (донедавна засекреченого) опису діловодного архіву ЦДІАК: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 2, арк. 15-23; див. док. № 25. Документи цього опису досі фізично зберігаються у ЦДІАК, хоча мають відповідні шифри, і, як і решта фонду, мають зберігатися у ЦДАВО під номером 4703. Доступ до цього фонду ще восени 1998 р. вимагав спеціального дозволу директора ЦДІАК, нині необмежений. Інша копія акта передавання: ЦДАВО, ф. 3866, оп. 3, спр. 1.

52Реєстр фіксує колекції за номерами 1-605: ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 23, арк. 10-22. Щодо першої частини реєстру, що охоплюють колекції УНАМ, див. вин. 33 розділу 1.

53V. Peљбk. "Zprбva o иinnosti Ruskйho historickйho archivu, Ukrajinskйho historickйho kabinetu a Bмloruskйho archivu v lйtech 1939-1946", Roиenka slovanskйho ъstavu v Praze, t. 12, Za lйta 1939-1946. Praha, 1947, s. 218-219.

54Насправді останнiй запис у реєстрі надходжень (позиція 605), стосується колекції фотографій, що пояснює розбіжність на один номер.

55Тут зареєстровано матеріали за №№ 488-549: ЦДАВО, ф. 3866, оп. 1, спр. 23, арк. 10-22. Див. також вин. 35 розділу 1.

56Подаємо дані за офіційним актом передавання. Залишається питання, чи були також передані якісь інші еміграційні колекції з Праги, не зареєстровані в УІК. Офіційний акт не містить жодних українських матеріалів із РЗІА, переданих до Києва. Щодо колекції УНАМ див. також вин. 34 розділу 1.

57В офіційному акті передавання перераховано окремо: Український робітничий університет, Український соціологічний інститут, Український громадський комітет, Українська закордонна партія соціалістів-революціонерів (УПСР), Українська селянська спілка, Українська вільна спілка, Організація "Українська хата", Українська книгозбірня у Празі (1927-1928), Кубанський архів та Український громадський видавничий фонд (український текст: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 2, арк. 17). Більшість із цих інституцій насправді зареєстровано в інвентарях УІК; частину їхніх документів, як видно з місячних звітів УІК, було опрацьовано й описано більш детально.

58Див.: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 2, арк. 13-14; див. док. № 22. Див. також чеські документи, що стосуються радянського привласнення і статусу різних фондів, в архіві Міністерства внутрішніх справ: Nбrodnн archiv, Ministerstvo vnitra II, novб registratura, P 1412, k. 5488.

59В. Рясний до М. Хрущова (25 вересня 1945): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 2, арк. 28-30: до Л. Берії: там само, арк. 31-33. Офіційний таємний звіт Архівного управління у Москві ідентичного змісту: "Специальное сообщение о составе "Украинского архива"" (І. Нікітінський до С. Круглова, вересень 1945 р.; отримано 29 вересня): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 1353, арк 88-88 зв. Такий самий текст повторено у підсумковому річному звіті: "Справка о результатах работы ГАУ НКВД СССР по возвращению в Советский Союз архивов иностранного происхождения" (за підписами Голубцова та С. Кузьміна, 15 грудня 1945 р.); див. док. № 26; ДА РФ, ф. 5325, оп. 10, спр. 2148, арк. 2-2зв.

60Ці матеріали згадані як окремі фонди у робочому плані ЦДІА УРСР на 1949 р. Український техніко-господарський інститут заочного навчання в Подєбрадах фігурує в російськомовному описі 1949 р. (8 667 од.зб.; 1932-1945); на 1960 р. фонд мав № 3879 у ЦДАЖР (2 описи, 8 250 та 250 од. зб., 1927-1945). Фонд Української господарської академії в Чехословаччині, Подєбради, згаданий у 1949 р. (2 135 од. зб., 1922-1936), отримав № 3795 з чотирма описами (2 298 од. зб, 1922-1936: 339 од. зб., 1922-1939; 104 од. зб., 1922-1939; і 49 од. зб., 1922-1927). Фонд з тим самим номером зафіксовано у ЦДІА УРСР у 1962 р. з п'ятьма описами (780 од.зб., 1922-1938). Окреме фондування свідчить про ймовірне надходження з різних джерел. Пізніше ці матеріали були всі сконцентровані в ЦДАЖР УРСР.

61Русская и украинская эмиграция в Чехословацкой республике, 1918-1938: Путеводитель по архивным фондам и собраниям в Чешской республике / Вацлав Поданы, Хана Барвикова и др. Перевод: Любовь Белошевска и Марина Луптакова. - Прага: Euroslavika, 1995.

60Статистику для книжок та газет УІК, переданих до Києва, наведено В. Пешаком: Peљбk, "Zprбva o иinnosti Ruskйho", s. 219. Цю цифру підтверджують спеціалісти у Празі, хоча ймовірно, що деякі додаткові колекції, не закаталогізовані в УІК, були також передані до Києва.

63За звітом ЦДІА УРСР за 1945 р. (12 січня 1946 р.): ЦДАВО, ф. 14, оп. 2, спр. 51, арк. 70.

64Автор складає подяку бібліотекарям НДБ ЦДА за допомогу в ідентифікації празьких видань за екслібрісами та штемпелями на книжках. Пошук було проведено лише за колишнім "спецфондом" (де зберігалися празькі видання), але не за основним книжковим, журнальним і газетним фондом, оскільки це потребує фронтального перегляду величезного масиву видань.

65Повідомлення про це В. Бистрова (Конец РЗИА. - С. 78) підтверджуються звітами московських та київських представників у Празі.

66Йдеться про Каталог бывшей библиотеки Русского заграничного историчного архива (New York: Norman Ross Publishing, 1995). Довідник містить вступні коментарі Річарда Нілі (Richard J. Kneeley) та Едварда Казинця (Edward Kasinec), що базуються на їхній попередній публікації: "The Slovanska knihovna in Prague and its RZIA Collection", Slavic Review 51 (1), Spring 1992: 122-130. Див. вин. 9 розділу 3 щодо інших опублікованих бібліографій РЗІА. Директор Слов'янської бібліотеки Мілена Клімова нещодавно люб'язно підтвердила деякі з цих деталей.

67ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 2, арк. 11; див. док. № 23.

68Л. Яковлєва. Празькі фонди в Києві // Пам'ятки України. - 1994. - № 3-6[26]. - С. 120-122; Л. Лозенко. Празький український архів: історія і сьогодення // Архіви України. - 1994. - № 1-6. - С. 18-30; вона ж: З історії Празького українського архіву // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. - К., 1997. - С. 85-94.

 


Україніка у Києві з Праги та інших місць

Празька українська колекція у Києві

Празька українська колекція, що прибула до Києва у жовтні 1945 р., була одразу ж розміщена в Спеціальному відділі таємних фондів (ООСФ) Центрального державного історичного архіву УРСР (ЦДІА УРСР). До Центрального державного архіву кінофотофонодокументів (ЦДАКФФД УРСР) з празьких колекцій було передано 1496 фотопозитивів1. На жаль, всупереч умовам, висунутим чехами, колекції УІК при їх науково-технічному опрацюванні в Києві були розпорошені, а не залишені цілісними; не врахована й їхня попередня систематизація. На сьогодні практично неможливо віднайти їхні компоненти в будь-якому архіві.

Еміграційні документальні матеріали з УІК та інших джерел у Празі спочатку були розбиті на понад 280 фондів за фондоутворювачами, від яких первісно надійшли документи, чи особами, в яких відклалися матеріали. В УІК, навпаки, матеріали зберігалися разом як інтегральна велика колекція, внутрішньо розподілена на 588 архівних груп у порядку їхнього придбання. Коли ж у Києві проводилося фондування (подеколи штучно), не робилося жодних посилань, жодних співставлень із попередньою систематизацією, оригінальною нумерацією чи пошуковими засобами, які існували у Празі.

Радянська організація празьких матеріалів розділила їх на певні, але часто дуже дрібні фонди, повністю зруйнувала первісний порядок в УІК і, відповідно, зробила майже повністю невпізнаним їхнє архівне походження. Якщо київські архівісти й розуміли цей порядок, вони не мали часу для його реконструкції за часто різноманітними та іноді несортованими пакунками, що прибули з Праги. На жаль, вони не робили спроби зберегти будь-які записи щодо цього (як, наприклад, номери придбання УІК). Тепер це ускладнює процес встановлення походження матеріалів чи джерело надходження до УІК. Одна з причин полягає у тому, що офіційний "подарунок" празьких колекцій принципово ототожнювався з УІК, хоча насправді багато еміграційних матеріалів, отриманих з Праги та інших джерел, ніколи не були офіційно внесені до списків УІК, багато з них навіть надійшло не з Праги. Адміністративні документи УІК у Празі, передані до Києва у 1945 р., містять оригінали детальних інвентарних списків як додатків до звітів і кореспонденції з важливими відомостями про походження, організацію і розвиток колекцій УІК, але вони не були детально проаналізовані, ні під час початкового опрацювання матеріалів, ані навіть сьогодні2.

 


1Звіт Г. Пшеничного - "Докладная записка о проделанной работе ЦГАФФКД МВД УССР за І-е полугодие 1946 г." (13 липня 1946 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 1620, арк. 114. За даними звіту, на той час уже було складено інвентарний опис для цієї колекції. Архівісти у ЦДАКФФД не знали про існування окремого опису для празьких фотографічних матеріалів, які згодом розчинилися у зібраннях цього архіву.

2Діловодний архів УІК зберігається в ЦДАВО: ф. 3866 (бл. 230 од. зб., 1930-1945). Ці матеріали не згадувалися Л. Яковлєвою та Л. Лозенко у їхніх статтях про празькі зібрання.

 


"Оперативне використання"

Київські архівісти, перебуваючи у відомстві НКВС/МВС, мали більш важливі завдання, аніж дотримання відповідних принципів архівного описування. Із нещодавно розсекречених архівних звітів раннього повоєнного періоду стає зрозумілим, що деякі з українських еміграційних "фондів найвищого оперативного інтересу", привезені з Праги та інших місць, вже у 1945 р. в Спеціальному відділі таємних фондів ЦДІАК були "підготовлені для негайного оперативного використання". "Інші мали бути готові на початок 1946 р.". Річний звіт розподіляє "оперативну" інформацію документів за такими тематичними блоками:

"1.Украинская белоэмиграция в Чехословакии (основные группировки, связь с другими белоэмиграционными центрами и др.).

2. Контрреволюционная антисоветская деятельность украинских политических партий (главным образом УПСР и УСДРП).

3. Украинские фашистские организации за границей.

4. Директория УНР за границей"3.

Складалися повні картотеки на діячів української еміграції, і на кінець 1946 р. відділ вже рапортував: "- взято на карточный учет 190 украинских белоэмигрантов, занимавшихся антисоветской деятельностью. Из них на 170 лиц посланы сведения в МВД УССР (в виде списков-справочников и специальных сообщений)- Составлено 30 персональных характеристик на украинских белоэмигрантов (той же политокраски)- Для ЦК ВКП(б) и ЦК КП(б)У снято 32 копии документов о деятельности Украинской Центральной Рады и М[ихаиле] Грушевском"4.

Звіт за 1946 р. фіксує загалом 291 фонд з "документальними матеріалами українсько-націоналістичної еміграції", з яких на кінець року вже було складено повідомлень на 1885. На 1948 р. були підготовлені й надіслані до МДБ довідки на 19 298 осіб, переважно "украинских буржуазно-националистических емигрантов" й детальні звіти по кількох організаціях українських націоналістів за кордоном6. Крім того, "в целях создания научно-справочного аппарата к фондам" планувалося "написать три групповых исторических справки на 58 архивных фондов: 1) Украинские учебные заведения в Чехословакии, 2) Украинские студенческие организации в Чехословакии, 3) Украинские сельские общества (селянські спілки) в Чехословакии". Для МДБ і МВС складалася вичерпна картотека "на украинских белоэмигрантов за границей" та списки-довідники з доданими копіями найважливіших документів про "контрреволюційні елементи, що характеризують їхню "злочинну діяльність"7. Повідомлення, що готувалися в Києві, використовувалися з метою арештів "контреволюційних елементів" чи нагляду за ними у Празі чи інших місцях.

На 1948 р. архівісти опрацювали 75 еміграційних фондів і особових справ, переважно з Праги та Подєбрад; протягом того ж року збиралися опрацювати ще 418. На кінець року було опрацьовано 148 фондів, 16 планувалося опрацювати протягом 1949 р. На той час, однак, багато фондів, що містили інформацію про політично підозрілі "буржуазно-націоналістичні" організації та особи, було передано зі Львова та інших західних центрів для перевірки органами у Києві9. У квітні 1949 р. повідомлялося про 361 окремий фонд в Особливому відділі таємних фондів ЦДІА УРСР10.

"Оперативний" аналіз став рушійною силою роботи із впорядкування фондів. Протягом 1949 р. Особливий відділ архіву повідомляв, що "в оперативних цілях для використання документів органами МДБ і МВС" на основі 13 781 документа протягом року підготовлено 72 000 карток "на белых эмигрантов", 55 400 карток "на к[онтр]р[еволюционные] элементы", і детальніші списки на 235 вояків дивізії "Галичина"11.

 


3 "Отчет о работе Особого секретного отделения ЦГИА УССР за 1945 год", підписаний В. Стрельським (30 листопада/27 грудня 1945 р.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 1, арк. 3-4; див. док. № 28. Звіт подає цифру у 280 фондів з Чехословаччини, принаймні 203 з яких були з УІК. Виокремлено й проанотовано фонди передусім найбільшої (з точки зору "оперативних" інтересів) ваги: Український громадський комітет у Празі (1921-1939) та особові архіви Марії Деркач, Спиридона Довгаля (1931-1942), Мирослава Григор'їва (1943-1944), Никифора Григор'їва (1919-1933), Панька Калюжного, професора Дмитра Антоновича (1943-1944), професора Бориса Мартоса (1919-1944).

4 "Отчет о работе над секретными фондами ЦГИА УРСР за 1946-й год" (27 січня 1947 р.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 7, арк. 11-13; див. док. № 29. Див. також загальний звіт архіву за 1946 р. (12 січня 1946 р.): там само, оп. 1, спр. 18, арк. 27-28.

5"Отчет о работе над секретными фондами ЦГИА УССР за 1946-й год": ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 7, арк. 11-13 (машинопис); див. док. № 29; арк. 21-23 (рукописна чернетка). 188 фондів, поставлених на облік станом на 1 січня 1947 р., становили 72% усіх таємних фондів відділу і містили 19 750 од. зб. та 3 510 кг розсипу. На цей час у відділі залишалося невпорядкованих 149 фондів - 12 469 од. зб. та 1 680 кг розсипу (там само, арк. 22-23).

6"Отчет о работе Особого отдела секретных фондов за 1948-й год": ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 13, арк. 35; див. док. № 31.

7"План работы Особого отдела секретных фондов на 1948 г.", підписаний І. Олійником (4 лютого 1948 р.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 13, арк. 8-9. У звіті Особливого відділу за 1948 р. у тій самій справі (арк. 3) згадано шість особливих шаф у архіві, що містять ці картотеки та довідкові матеріали; подальша доля їх невідома.

8 Там само, арк. 13-17.

9 "Список фондов Особого отдела секретных фондов ЦГИА УССР, подлежащих упорядочению в 1949 г." (25 січня 1949 р.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 16, арк. 10-18; та "Список фондов Особого отдела секретных фондов ЦГИА УССР, подлежащих разработке в 1949 году" (25 января 1949 г.): там само, арк. 19-20. Обидва списки були додатками до офіційного плану архівної роботи на 1949 р. Майже половина фондів, перелічених у першому списку, - особові папери та матеріали українських громадських, політичних, культурних та релігійних організацій - надійшла зі Львова.

10"Список фондов Особого отдела секретных фондов Центрального государственного исторического архива УССР" (квітень 1949 р.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 18, арк. 18-73.

11"Отчет о работе Особого отдела ЦГИА УССР за 1949 г." (5 января 1950 г.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 16, арк. 47-48; див. док. № 32.

 


Пізніші надходження з Праги

"Повернення" архівів з Праги не обмежилося "подарунком" 1945 р. Інша важлива група документів українських еміграційних архівних матеріалів була передана з Праги Службою безпеки Чехословаччини і Слов'янською бібліотекою у 1958 р. Принаймні 25 із отриманих фондів були спочатку розміщені у ЦДІАК; за розпорядженням начальника Архівного управління МВС УРСР "разборку указанных материалов" було включено до плану роботи архіву на 1959 р.12

Інші документи надійшли у 1962 р. Збереглися списки цих та інших матеріалів, складені під час їхнього передавання з Праги13.

Особливо слід наголосити на тому, що багато з них раніше зберігалися у Музеї визвольної боротьби України у Празі, заснованому відомим українським істориком Дмитром Антоновичем; у 1945 р. із зрозумілих політичних причин його називали просто Українським музеєм у Празі. Діяльність Музею і частину його багатої документальної колекції висвітлено у тогочаснихпразьких публікаціях14. Долю Музею та його зібрань багато років спеціально досліджує Микола Мушинка15. Згідно з одним зі звітів, матеріали з Музею, передані до Києва у 1958 р. і опрацьовані у 1959-1963 рр., були розподілені на 173 фонди, що включали 7 232 одиниці зберігання й були важливим доповненням до матеріалів Українського історичного кабінету та більш ранніх надходжень з Праги (частина колекцій Музею прибула в складі УІК у 1945 р.). Інші фрагментарні архівні матеріали з Музею було передано до ЦДІАЛ та державних архівів різних областей - до Луцька, Рівного, Тернополя та Харкова. Фотоальбоми з Музею потрапили до нинішнього ЦДКФФА; бібліотечні матеріали сконцентрувалися у Києві в бібліотеці ЦДІАК (нині - НДБ ЦДА), а також в інших бібліотеках; окремі музейні експонати надійшли до Історичного музею (нині - Національний музей історії України). Ще 27 пакунків документів з Праги було отримано в Києві у 1983 р., а частина колекцій Музею залишилася у Празі і нині зберігається там у Національному (раншіе - Державному центральному) архіві16. У 1996 р. у Києві побачив світ підготовлений Р. Махатковою опис документів цього зібрання17.

У 1988 р. значну за обсягом групу архівних матеріалів, що зберігалися в архівах КДБ або МВС (чи то в обох) в Україні, було передано Міністерством внутрішніх справ колишньому Партійному архіву в Києві (нині - ЦДАГО). Масив документів у процесі опрацювання було об'єднано в один фонд, що згодом дістав назву Колекція документів "Український музей в Празі". На жаль, українські архівісти відокремили ці матеріали від інших, більших груп документів, що раніше потрапили до ЦДАВО18. Зібрана працівниками спецслужб з багатьох джерел колекція містить багато важливих документів різних українських емігрантів - від листів Симона Петлюри і Володимира Дорошенка до великої колекції видавничих матеріалів, складених для української еміграційної енциклопедії, що готувалася в Празі під керівництвом Василя Симовича.

Деякі матеріали ЦДАВО доповнені випадковими документами, зібраними свого часу по місту, і, поза сумнівом, "врятованими" спецслужбами від подальших експертиз або повернень, як свідчать аналітичні матеріали, подані до МВС секретним відділом ЦДІАК. Окремі матеріали надійшли з інших джерел. Малоймовірно, що вони походили з Праги чи УІК, як, наприклад, документи студентських товариств у Берліні та Гданську, або матеріали, пов'язані з лідером ЗУНР Євгеном Петрушевичем (можливо, останні походять з Берліна чи Відня)19. Попри те, що ці українські еміграційні матеріали пройшли професійне впорядкування у ЦДАГО, їхні нескінченні передавання і розривання на частини спричинили, на жаль, подальше розпорошення багатьох раніше інтегральних колекцій.

Як приклад розпорошення матеріалів між двома архівами є листування Івана Рудичіва, бібліотекаря Бібліотеки ім. Петлюри у Парижі, викликаного нацистами до Берліна у 1941 р. Декілька його листів, які тепер зберігаються в ЦДАГО, очевидно походять з того самого джерела, що й інші листи з фонду Бібліотеки ім. Петлюри у ЦДАВО20. Хоча ці матеріали були частиною зібрань Паризької бібліотеки чи особистих передвоєнних паперів Iвана Рудичіва, більшість з них - листування й праці періоду 1941-1942 рр., коли він жив у Берліні. У звіті до Ради Бібліотеки в Парижі у грудні 1942 р., після свого повернення, він визнає, що передав своєму колезі з Праги Євгену Вировому деяку документацію з Бібліотеки разом із власними мемуарами, написаними в Берліні, частково - на зберігання, а деякі - для МВБУ. Отже, цілком імовірно, матеріали Рудичіва й деякі інші документи з Бібліотеки ім. Петлюри могли надійти до Києва з Праги, проте їх могли захопити нацисти й у Берліні21.

 


12С. Пількевич до директора ЦДІА УРСР М. Тесленка (18 грудня 1958 р.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 39, арк. 2, 8. Подано список 25 фондів (арк. 3-7).

13Див.: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 39, арк. 59-63 ("Список фондів емігрантських організацій та установ українських націоналістів", листопад 1961 р.); арк. 65-78 (загальний "Список фондів організацій, установ, та особистих фондів українських емігрантів Відділу фондів республіканських установ ЦДІА УРСР", січень 1962 р.) та арк. 85-98 (уточнений аналогічний список з усіма номерами фондів і описів, квітень 1962 р.; див. док. № 36).

14Див. Інформаційні бюлетені, опубліковані у Празі за редакцією Д. Антоновича: Вісті Музею визвольної боротьби України. У 22-х вип. - Прага, 1925-1938; [видання на мікрофішах = IDC-R-14,894]. Тринадцять додаткових випусків були опубліковані Музеєм у 1944 р., але вони не були доступними для включення у видання на мікрофішах під час його підготовки.

15М. Мушинка. Музей визвольної боротьби України та доля його фондів. - Мельбурн, 1996. Див. також його статтю: Музей визвольної боротьби України у Празі та його останній директор Симон Наріжний // Русская, украинская и белорусская эмиграция. - Т. 1. - С. 806-815. Стаття містить бібліографію публікацій, пов'язаних з історією та долею Музею.

16Ці деталі подано, але не підтверджено документально М. Мушинкою. Наведені ним за київськими звітами дані потребують уточнення, адже не зовсім зрозуміло, чи вони стосуються саме Музею.

17Inventбшe a katalohy fondщ Stбtnнho ъstшednнho archivu v Praze - Ukrajinskй muzeum v Praze. UM, (1659), 1925-1948: Inventбш / Інвентарі і каталоги фондів Державного центрального архіву в Празі - Український музей в Празі, UМ, (1659) 1925-1948: Опис фонду / Укл. Раїса Махаткова. - Київ; Прага, 1996 [=Науково-довідкові видання з історії України, вип. 41].

18Ці колекції, разом з деякими іншими фрагментами, зібраними службами КДБ і МВС у Чехословаччині, були передані з архіву МВС України. Про це у лютому 1994 р. повідомив мене електронною поштою тодішній директор ЦДАГО Руслан Пиріг. Того самого року він показав мені ці матеріали. Нині вони складають фонд 269. Їхнє передавання з Праги згадано Л. Яковлєвою (Празькі фонди в Києві. - С. 121). Опис колекції див.: Центральний державний архів громадських об'єднань України: Путівник. - К., 2001. - С. 243-283.

19Я вдячна архівісту ЦДАГО Анатолію Кентію, який опрацьовував ці матеріали, за обговорення проблем, з якими він зіткнувся, та труднощами при встановленні походження матеріалів. Дослідникам слід мати на увазі, що одні й ті самі матеріали розпорошено між двома архівами: ЦДАГО та ЦДАВО.

20Центральний державний архів громадських об'єднань України: Путівник. - С. 245, 275, 278; Patricia Kennedy Grimsted, "The Postwar Fate of the Petliura Library from Paris and the Records of the Ukrainian National Republic", Harvard Ukrainian Studies 21 (3-4): 395-462, особливо p. 435; А. В. Кентій. Фонд "Український музей у Празі" ЦДАГО України як складова "Празького архіву" // Архіви України. - 2000. - Ч. 1-3. - С. 43-49.

21"Примушений виїзд бібліотекаря Івана Рудичева і його перебування в Берліні" (Доповідь на засіданні Ради Бібліотеки 3 грудня 1942 р.); машинописна копія його звіту з Бібліотеки Петлюри в Парижі була ласкаво надана мені проф. Аркадієм Жуковським. Див. вин. 30 розділу 2.


Українські еміграційні архіви з інших країн

Велику кількість архівних матеріалів, пов'язаних з післяреволюційним українським політичним і культурним життям, у міжвоєнний період було розпорошено українською еміграцією по всій Європі. Серед них - документи про боротьбу за встановлення незалежної української держави під час українського спротиву більшовицькій владі. У період Другої світової війни майже вся документація, що збереглася, - урядів Української Народної Республіки (УНР), Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), значної кількості українських еміграційних організацій - по всьому континенту була під прицілом нацистів як засіб потенційної пропаганди, що використовувалася під час Drang nach Osten та антибільшовицької компанії. По суті, тоді нацистські спеціалісти встигнули захопити і зберегти набагато більше таких матеріалів, ніж здавалося б. Здебільшого матеріали були переміщені до нацистських дослідницьких центрів чи сховищ, спершу - у Берліні, згодом - у більш віддалених зонах - від Сілезії до Австрійського Тіролю, а також у Празі й Кракові22.

Такі еміграційні матеріали, захоплені нацистами, мали також першочергове значення для архівних команд Берії - як тих, хто разом з переможною Червоною армією переслідував нацистів до Берліна, так і тих, хто був відряджений на виконання спеціальної місії, - з метою повернути пограбовані архівні матеріали. Коли радянські представники знайшли нацистські архівні сховища, саме російські та українські еміграційні матеріали привернули найбільшу їхню увагу. Захоплення цих колекцій та їхнє транспортування до Києва і Москви розглядалися в окремих публікаціях, але повного наукового дослідження цих подій досі немає23.

Як сказано раніше, деякі колекції потрапили до Москви з одного із дослідницьких центрів RSHA, розташованого у Сілезії, в той час як інші надійшли з документами французької служби безпеки та розвідки з Судет. Деякі з них були захоплені агентами нацистської військової розвідки та агентами-дослідниками і були знайдені із залишками Геєрсархіву; деякі надійшли зі штабу Розенберга. Переважна більшість українських еміграційних архівних матеріалів, захоплених радянськими службами по війні, потрапили до Києва здебільшого з Праги та Kракова. Радянські спеціалісти енергійно полювали за політично дражливою архівною Українікою, що мала потенційну "оперативну" цінність, повсюди у Східній Європі. Одразу по війні і в перше повоєнне десятиліття радянського контролю над Східною Європою архівні матеріали надходили від агентів розвідки й контррозвідки з Відня, Кракова та інших європейських центрів.

Особливо важливим було відправлення товарного вагона з документами УНР із Кракова. У березні 1945 р. підрозділ контррозвідки Червоної армії (СМЕРШ) знайшов і захопив матеріали Міністерства закордонних справ та Міністерства фінансів УНР у Державному архіві в Кракові24. Під час війни нацисти доставили ці матеріали з Тарнова і передали їх для попереднього опрацювання українським архівістам зі Львова25. Матеріали УНР з Кракова були, очевидно, приєднані до вантажа з чотирьох вагонів із львівськими архівами, вивезеними нацистами на початку 1944 р. до монастиря Тинєц під Краковом. Їх було захоплено підрозділами Червоної армії і повернуто до Львова у квітні 1945 р26. В одному з повідомлень до Москви йдеться про те, що до Львова у травні 1945 р. прибули "в составе одного вагона также документальные материалы б. петлюровской Директории и ее министерств, находившиеся в распоряжении контрразведки "СМЕРШ" 4-го Украинского фронта и вывезенные из Вены"27. Стосовно матеріалів, що надходили з різних джерел (зокрема документів, отриманих з Відня, а також архіву УНР з Кракова), мала місце плутанина, або й навмисне маскування, як видно з українських звітів. Однак, маючи нацистський опис матеріалів Міністерства закордонних справ УНР з Кракова, звіти СМЕРШ про їх захоплення й кілька звітів про їхнє відправлення, можемо стверджувати, що ці матеріали дійсно надійшли до Києва з Кракова.

Повоєнні списки фондів Спеціального таємного відділу ЦДІАК свідчать, що з Відня були відправлені інші українські еміграційні колекції, хоча більш конкретні звіти про їхне віднайдення досі не відомі28. Радянські служби знали про існування деяких матеріалів з архівів УНР і ЗУНР у Відні, однак основні групи документів їм не вдалося там знайти. Так, у липні 1947 р. до Києва з Відня вантажівкою було доставлено 78 коробок, але вони містили австрійські військові матеріали 1868-1945 рр. На базі цих документів, а також картотеки та алфавітного покажчика для реєстраційних книжок з Консолідованої військової реєстратури у Відні був підготовлений спеціальний звіт29.

В іншому місці радянські спеціалісти знайшли багато архівних матеріалів, вивезених нацистами у 1940 р. з Бібліотеки ім. Петлюри в Парижі. Значна кількість матеріалів бібліотеки, частина яких спочатку потрапила до Білорусі, була нещодавно знайдена у Москві. Невелика група документів із Бібліотеки ім. Петлюри і пов'язаних з нею матеріалів потрапила до Києва через Берлін і Прагу30. Половину вагону документів було знайдено у 1947 р. "в вагоне, который прибыл из Германии, среди которых было несколько документов из Парижа на французском". Їхній склад не було встановлено31.

Архівісти просто були завалені документами, що надходили протягом 1945-1946 рр. Деякі матеріали з Праги було перемішано у Спеціальному таємному відділі ЦДІАК з матеріалами, отриманими з інших місць. Інші передали безпосередньо до ЦДАЖР у Харкові. Хоча окремі особові фонди (або ідентифіковані як такі) майже завжди приєднувалися до відповідних інституційних матеріалів, до фондів, визначених як особові, додавалися документи з кількох різних джерел. З часом уже впорядковані фонди зазнавали неодноразових "реорганізацій". Майже у всіх випадках при передаванні з одного архіву до іншого змінювалися номери фондів.

Щоб скласти уявлення про систематизацію цих матеріалів, звернімося до перших сторінок списку фондів, опрацьованих у ЦДІА УРСР у Києві впродовж 1949 р. Тут знайдемо фонд Української учительської семінарії у Відні (1915-1918), Ліги воєнних ветеранів УНР у Франції з Парижа, відділення Українського військового допомогового комітету у Граці (Австрія), Комітету допомоги втікачам з України в Ужгороді, Українського комітету для допомоги голодуючим в Україні з Праги, Товариства українських економістів у Чехо-Словаччині з Подєбрад. Половина фондів, запланованих до опрацювання цього року, походила з Польщі, зокрема кілька фондів з таборів для інтернованих ("лагеря интернированных петлюровцев") у Польщі (1919-1924) і Товариства ветеранів УНР у Каліші (1925-1932)32.

Серед матеріалів польських центральних урядових відомств, що зберігалися в Києві у 1946 р., були документи Президії Кабінету Міністрів (1921-1930), Міністерства внутрішніх справ (1925-1939), Управління пошт і телеграфу (1936-1939), Міністерства фінансів (1930-1939), Польського консульства у Харкові (1931), розрізнені місцеві адміністративні матеріали з Волині й Галичини міжвоєнного періоду. Деякі з них були евакуйовані на Волинь на початку війни. Згодом евакуйовані до Чехо-Словаччини нацистами, вони разом з іншими віднайденими матеріалами надійшли до Києва. Більшість із них пізніше передали до Львова, але точно не встановлено, чи якісь із них повернулися разом з іншими матеріалами у травні 1959 р. до Польщі33.

У 1948 р. ЦДІА УРСР повідомляв, що він завершив опрацювання фонду Міністерства закордонних справ УНР (не маючи копії німецького опису, підготовленого у Кракові, і ніде не зазначивши, що документи надійшли з Тарнова). Насправді список цих фондів з позначкою "совершенно секретно" від 1949 р. свідчить, що фонд Міністерства закордонних справ УНР охоплює роки 1918-1923 і нараховує 858 одиниць зберігання. Він також містить низку фондів дипломатичних місій УНР у кількох різних країнах, що наводить на думку, що матеріали УНР з Тарнова, які нацисти зібрали й описали у Кракові, були опрацьовані заново. У Києві їх було повністю перероблено - розбито на групи і реорганізовано у багато різних фрагментарних фондів. Через цю реорганізацію нині фактично не можна сказати, чи всі матеріали Міністерства закордонних справ УНР з Тарнова залишилися на сьогодні у Києві; ніде не позначено, що принаймні деякі матеріали надійшли з Тарнова34. Група з 18 українських еміграційних фондів, переданих до ЦДАЖР УРСР у жовтні 1954 р., включала принаймні деякі матеріали Міністерства закордонних справ35. Список еміграційних фондів у ЦДІАК за 1962 р. містить один фонд Міністерства закордонних справ УНР (ф. 3696, 17 одиниць зберігання). Деякі фонди дипломатичних місій УНР у інших країнах все ще залишались там36. Але яким чином ці матеріали пов'язані з документами, оформленими у ЦДАВО як фонд 3696 - Міністерство закордонних справ УНР? Історія фонду, що мала б бути зафіксована у "справі фонду", є або надто лаконічною або й зовсім відсутня.

У ЦДАВО зберігаються два інших фонди з документами Міністерства закордонних справ УНР, що знаходилися до війни в Україні, але обидва вони - періоду перебування уряду УНР в Україні. Один (ф. 2592) тепер називається Народне міністерство закордонних справ Української Народної Республіки (1917-1918); інший (ф. 3766) - Міністерство закордонних справ Української держави (1918)37. І тут цілком очевидною є така сама проблема невстановленого походження документів. Декілька невеликих фондів з дипломатичними документами УНР тепер зберігаються у ДА РФ у Москві, але вони скоріше за все потрапили туди безпосередньо зі РЗІА.

 


22Див.: Patricia Kennedy Grimsted, "The Odyssey of the Petliura Library and the Records of the Ukrainian National Republic during World War II", Harvard Ukrainian Studies 22 (1998): 181-208 [=Cultures and Nations of Central and Eastern Europe: Essays in Honor of Roman Szporluk, ed. Zvi Gitelman et al.].

23Див.: Patricia Kennedy Grimsted, "The Fate of Ukrainian Cultural Treasures during World War II: Archives, Libraries, and Museums under the Third Reich", Jahrbьcher fьr Geschichte Osteuropas 39 (1) 1991: 73-74; та мою статтю "Archival Rossica/Sovietica Abroad: Provenance or Pertinence. Bibliographic and Descriptive Needs," Cahiers du Monde russe et soviйtique 34 (3) 1993: 463-465.

24Див. звіт відділу СМЕРШ 4-го Українського фронту у Кракові, який "володів документами Петлюри українською мовою, 1918-1922" (П. Гудзенко до І. Нікітінського, Київ, 27 березня 1945 р.: ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 1353, aрк. 17); копія: ЦДАВО, ф. 14, оп. 7, спр. 56, арк. 11. Це підтверджують нотатки олівцем про захоплення документів у березні 1945 р., зроблені архівістом Адамом Каміньськім на звіті Влодзімєжа Будки "Archiwum Paсstwowe w Krakowie podczas okupacji niemieckiej (6 вересня 1939 р. - 17 січня 1945 р.)" (Краків, 2 березня 1946 р.): Archiwum Paсstwowe w Krakowie, zespуі 819, APKr, 167, k. 26v. Див. детальніше про ці матеріали у моїй публікації "Odyssey of the Petlіura Library".

25Деталі цієї операції зафіксовані у документах нацистської архівної адміністрації у Кракові, очолюваної доктором Рандтом. Копія одного зі звітів Рандта до Берліна та його детальний огляд цих матеріалів ("Archiv der ukrainischen National-regierung (Petlura) aus den Jahren 1917-1922", Краків, 25 березня 1942 р.) також є у документах нацистської архівної адміністрації у Києві: ЦДАВО, ф. 3206, оп. 5, спр. 26, арк. 2-5. Передавання та інвентаризація матеріалів УНР у Кракові підсумовані у звіті Будки (див. виноску 24). Копія німецького опису була знайдена у Федеральному архіві ФРН ("Verzeichnis des Archivs des Aussen-Ministerium der Ukrainischen-Volks Republik, 1918-1926"): BAK, R 146/73.

26Списки матеріалів зі Львова, повернені з Тиньца та Кракова, включені до звіту від 18 квітня 1945 р.: ЦДАВО, ф. 14, оп. 7, спр. 55, арк. 10, 20-21. З цього звіту не зрозуміло, чи матеріали УНР з Кракова були включені до цього відправлення, чи пізнішого.

27П. Гудзенко до І. Нікітінського (Київ, 30 травня 1945 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 1353, арк. 39.

28Кілька колекцій з Відня перераховано серед фондів, що зберігалися в Спеціальному таємному відділі ЦДІА УРСР у ранні повоєнні роки: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 6.

29О. Бондаревський до П. Гудзенка (9 липня 1947 р.), ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 10, арк. 9-13.

30Див. вин. 21 розділу 2. Досі не вдалося встановити документально, де були знайдені радянськими спеціалістами матеріали з Бібліотеки Петлюри, захоплені нацистами в Парижі у січні 1940 р.; частково документи Петлюри з Парижа та Женеви позначені як такі, що були отримані ЦДІА УРСР 10 січня 1946 р. (празькі матеріали надійшли у жовтні 1945 р.). У списку таємних фондів 1947 р. вони значаться під №№ 245-248, 250, 251, та 253: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 6, арк, 35; у списку 1949 р. (там само, арк. 35) вони фігурують як фонди №№ 243, 246-248, 250, 256. Фрагменти тих самих фондів нещодавно виявлені у Москві: Patricia Kennedy Grimsted, "Odyssey of the Petliura Library" and "The Postwar Fate of the Petliura Library and from Paris and the Records of the Ukrainian National Republic", Harvard Ukrainian Studies 21 (3-4): 419-20.

31А. Ярошенко до П. Гудзенка (4 квітня 1947 р.), ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 11, арк. 6.

32"Список фондов- ЦГИА УССР, подлежащих упорядочению в 1949 г.": ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 16, арк. 10; та "Список фондов- ЦГИА УССР, подлежащих разработке в 1949 году" (25 січня 1949 р.): там само, арк. 19-20.

33"Список фондов Особого отдела секретных фондов ЦГИА УССР" (1946): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 6, арк. 34; Список фондів 1948 р.: там само, арк. 82. Про передання архівів до Польщі 1959 р.: Krystyna Wrуbel-Lipowa, Rewindykacja archiwaliуw polskich z ZSSR w latach 1945-1964 (Lublin 1982; Uniwersytet Mariі Curie-Skіodowskiej), s. 103-104. За іншими свідченнями, ці матеріали залишилися у Львові.

34"Отчет о работе Особого отдела секретных фондов за 1948 год": ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 13, арк. 34; див. док. № 31; "Список фондов Особого отдела секретных фондов Центрального государственного исторического архива УССР" (квітень 1949 р.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 18, арк. 51. Номер фонду з основним масивом документів Міністерства закордонних справ (346с) відповідає старому номеру, поданому у сучасному опису фонду № 3696 у ЦДАВО. Проте жодна кореляція з німецькомовним краківським описом, копія якого була знайдена у Федеральному архіві (BAK, NS 30), не видається можливою. Див. детальніше у моїй праці "The Postwar Fate of the Petliura Library".

35Протокол передавання містить 18 еміграційних фондів, включаючи матеріали Міністерства закордонних справ УНР (26 жовтня 1954 р.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 31, арк. 38.

36"Список фондів, організацій, установ та особових фондів українських емігрантів відділу республіканських установ ЦДІА УРСР" (6 січня 1962 р.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 39, арк. 96; див. док. № 36.

37ЦДАВО, ф. 2592 (раніше ф. 344с); 4 описи, 121, 10, 3, 19 од. зб. відповідно. Частина документів стосується Міністерства закордонних справ УНР за 1918 р. Перший опис було підготовлено у 1942 р. у Златоусті, фонд, зрозуміло, зберігався до війни в Україні; другий опис раніше складав фонд № 4614. Фонд № 3766 - з документами переважно доби Гетьманату (1918) - мав навіть складнішу генеалогію; перші два з трьох його описів раніше складали фонд № 345с/2593; опис 3 раніше був окремим фондом № 46.


Україніка та Россіка у Москві

Передавання РЗІА до Москви

Між тим, у Празі восени 1945 р. тривала підготовка до переміщення частин РЗІА та інших празьких російських колекцій, які ще залишилися тут, до Москви. У липні 1945 р. до української делегації приєдналися два представники Головархіву з Москви1. Після відправлення матеріалів УІК у жовтні з Москви до Праги була прибула комісія у справі переговорів з питань остаточного передавання РЗІА. У листопаді цю комісію очолював начальник Головархіву генерал-майор І. Нікітінський. До її складу входили С. Богоявленський та Ісаак Мінц - від Академії наук, С. Сутоцький від Інституту марксизму-ленінізму. Ні Бонч-Бруєвіч, ані літературознавець І. Зільберштейн, якого президент Академії наук рекомендував для цієї місії, не були відряджені до Праги, оскільки "весь архив был доставлен в Москву- [и] товариш Зильберштейн сможет работать с архивом в Москве"2.

Офіційний протокол передавання, підписаний 13 грудня 1945 р., приніс "чешскому правительству надежду, что архив будет потом использоваться научно Академией наук и будет способствовать усилению научных связей между Чехословакией и СССР"3. Додаток до протоколу нараховує 396 коробок матеріалів, що мали бути відправлені до Москви зі РЗІА. Він був підписаний О. Ізюмовим. Як і в українському випадку, відправлення включало навіть матеріали, що були на депозитному зберіганні і не були офіційно передані до РЗІА їхніми законними власниками. До складу вантажу також входило 145 коробок з Архіву-музею донських козаків, взятого з Новочеркаська під час Громадянської війни, який потім перебував під юрисдикцією Військового архіву в Празі. Були включені також архівні матеріали з міжвоєнного Російського культурно-історичного музею, оскільки "указанные материалы Академии наук СССР подарил основатель этого музея бывший секретарь Л. Н. Толстого - В. Ф. Булгаков"4. Російський культурно-історичний музей було створено у 1935 р. при Російському вільному університеті, що розташовувався у Збраславському замку поблизу Праги. Окрім архівних матеріалів, ця колекція також включала музейні експонати, книжки та багато підшивок еміграційних газет. Її супроводжували адміністративні документи РЗІА, у тому числі кореспонденція щодо придбання, журнали для записів та інші подібні матеріали5.

У протоколі й списку відправлення тільки побіжно описуються передані матеріали. Тут згадуються 18 інвентарних книг РЗІА, за якими до Москви було відправлено 10 343 інвентарні одиниці; у деяких випадках є номери придбання РЗІА; багато документів були просто описані як "необработанные архивные материалы"6. Однак, як нещодавно з'ясували архівісти ДА РФ, ці списки, разом з каталогом надходжень РЗІА, листуванням та матеріалами про придбання, німецькими описами часів війни та іншими відомостями, що містяться в адміністративних документах РЗІА в Москві, можуть допомогти реконструювати комплекс таким, яким він існував у Празі. Ці відомості мають виняткову важливість для України і можуть допомогти встановити більш точно походження українських матеріалів РЗІА, що потрапили до Москви. Про білоруські зібрання, які надійшли зі РЗІА і тепер зберігаються у Москві, йшлося на конференції 1997 р. у Мінську7.

До Москви потрапило також багато довідкових видань зі РЗІА, але, як зазначалося вище, разом з матеріалами УІК, тому точну кількість бібліотечних збірок встановити важко. Деякі книжки зазначені у списку відправлень, але, як виявилося, вони є лише дублікатами. На коробки з газетами були складені окремі списки. Відповідно до офіційної статистики, до Москви зі РЗІА було надіслано близько 1 100 книжок і 879 підшивок газет8. З іншого боку, відповідно до даних Центральної бібліотеки ДА РФ, у спецхрані якого довго зберігалася більшість друкованих надходжень РЗІА, є тепер близько 30 000 книжок, брошур, журналів та газет (1917-1940) празького походження. Хоча у ДА РФ тепер відкритий для дослідників картковий каталог, важко визначити, скільки друкованих матеріалів надійшло зі РЗІА відтоді, як бібліотечні збірки РЗІА були інтегровані з друкованими матеріалами з інших джерел. Крім того, деякі друковані матеріали були включені до складу архівних фондів. Можливо, деякі книжки та газети надійшли до Москви з інших джерел, що видно зі списків відправлень РЗІА. Однак, як зазначено вище, значна кількість бібліотечних зібрань РЗІА залишається у Празі і є тепер частиною Слов'янської бібліотеки у Національній бібліотеці Чеської Республіки. Крім публікації бібліотечного каталогу РЗІА на мікрофішах, кілька перевиданих бібліографічних довідників охоплюють частину бібліотечних колекцій РЗІА9.

 


1Відповідно до інструкції від 11 липня 1945 р., офіційна делегація Головархіву складалася з Сергія Кузьміна та директора ЦДАЖР СРСР Миколи Прокопенка: ДА РФ, ф. 5325, оп. 10, спр. 2023, арк. 1; інша копія знайдена в "спеціальній теці" В. Молотова: ДА РФ, ф. 9401, оп. 2, спр. 103, арк. 253.

2Г. Александров до Г. Маленкова. "Справка" (6 грудня 1945 г.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 1353, арк. 30; прохання до Академії місяцем раніше, адресоване Л. Берії (2 листопада 1945 р.), було підписане президентом С. Вавіловим та академіком-секретарем М. Бруєвічем, РДАСПІ, ф. 17 оп. 125, спр. 308, арк. 29.

3Офіційний друкарський примірник акту передання: ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 1354.

4С. Круглов до Й. Сталіна: ДА РФ, ф. 9401, оп. 2, спр. 134, арк. 2. Див. також вин. 15 розділу 3.

5Ці документи тепер складають окремий фонд РЗІА у ДА РФ (ф. 7030). Споріднені фонди у ДА РФ є також важливими для історії РЗІА, включаючи особові папери останнього архівіста РЗІА та заступника директора Олександра Філаретовича Ізюмова (ф. 5962, 29 од. зб.; 1922-1940).

6Протокол підписано у Празі 13 грудня 1945 р.: ДА РФ, ф. 5325, оп. 10, спр. 2024; арк. 3-4 зв.; список матеріалів, що передаються: там само, арк. 5-32. Інша копія - в архіві РЗІА: ДА РФ, ф. 7030, оп. 2, спр. 727.

7Стужынская Ніна. Матерыялы па гісторыі Беларусі у Рускім замежным гістарычным архіве // Рэстытуцыя культурных каштоўнасцей... - Мінск, 1997. - С. 188-192.

8За даними В. Бистрова (Конец РЗИА. - С. 78). Цифри В. Бистрова взято з документів офіційного передавання, але вони не охоплюють відправки до Києва.

9Див. вин. 66 розділу 1 стосовно нью-йоркського видання Нормана Росса каталога на мікрофішах. Той самий видавець нещодавно опублікував репринт бібліографії газет революційного періоду, що зберігалися у РЗІА: Лев Магеровский. Библиография газетных собраний Русского исторического архива за годы 1917-1921. - Прага, 1939; репринт з передмовою Річарда Нілі: New York: Norman Ross Publishing, 1994 ["Инвентари Архива Министерства внутренних дел в Праге", Сер. B: Инвентари РИА, № 1]. 1993 р. було перевидано також бібліографію С. Постнікова (Политика, идеология, быт и ученые труды русской эмиграции), що збереглася лише у машинописній копії.

 


РЗІА  в Москві

Дев'ять товарних вагонів з колекціями РЗІА прибули до Москви щойно перед новим 1946 роком - офіційно як "подарунок" радянській Академії наук на честь її 220-ліття від чеського "робітничого класу". Про прибуття колекцій негайно повідомили Сталіна: документ на двох сторінках демонструє важливість її матеріалів; серед іншого особливо згадувалися "документы правительства Деникина и его ставки, документы правительства Петлюры и других деятелей белой эмиграции"10.

Опинившись у Москві, ці матеріали не потрапили до Академії наук, натомість були негайно доставлені до Головного архівного управління і розміщені у таємному відділі Центрального державного архіву Жовтневої революції СРСР (ЦДАЖР СССР)11. Наприкінці січня президент Академії наук С. Вавілов підписав офіційний документ про передавання колекції до ЦДАЖР СРСР "вввиду ценности материалов архива"12.

Представник радянської архівної адміністрації у Москві гарантував сталінському соратникові А. Жданову, що празькі документи будуть розроблені "с целью использования данных об антисоветской деятельности белой эмиграции в оперативной роботе агентов МВД и МГБ СССР". Він запевнив, що "доступа к указанным материалам архива научных сотрудников различных учреждений не будет"13.

У самому ЦДАЖР невдовзі було розпочато "оперативну розробку" зібрань РЗІА. На жовтень архівісти повідомляли про завершення складання 10 000 довідкових карток з "фондов белых контрреволюционных правительств и их воинских частей" на додаток до "4 560 справок по запросам оперативных органов". Вони знайшли справи з фотографіями 6 835 емігрантів. На кінець року план включав 17 000 індивідуальних карток, хоча не всі фотографії походили зі РЗІА14. У результаті залучення до такої роботи кваліфікованих архівістів вдалося здійснити масштабні обсяги робіт з описування документів у Москві - картотека на два з половиною мільйони карток на російських та українських емігрантів, а також вояків Білої армії зберігаються сьогодні в ДА РФ. На відміну від аналогічних матеріалів у Києві, де місцезнаходження картотек досі не встановлене, довідкові картотеки у Москві удоступнені для дослідників і забезпечують надання у багатьох випадках довідкової інформації по окремих документах - особливо щодо персоналій - для багатьох еміграційних фондів, переданих до СРСР у повоєнний період.

Як і в Києві, матеріали РЗІА у Москві було розподілено на багато дрібних фондів, що складалися з різних груп інституційних документів, що надійшли від урядових діячів, приватних еміграційних установ та громадських організацій, а також з особових зібрань. У Празі, на противагу їм, номери надходжень залишилися, і більша частина архівних матеріалів зберігалася цілісно, у складі колекцій, в яких вона була отримана. Подальше впорядкування, звичайно, здійснювалося за типом документа (наприклад, листи, рукописи тощо). Тут плутанина зумовлена тим, що матеріали, переміщені до Геєрсархіву нацистами, були згодом спаковані радянськими спеціалістами для передавання до Москви, перш ніж їх повернули до інших колекцій РЗІА, що залишилися. Крім того, багато матеріалів РЗІА у Празі, придбаних наприкінці 1930-х рр. або під час війни, були майже неопрацьовані. Відтоді, як О. Ізюмов був ув'язнений нацистами, архівісти не мали відомостей про кількість матеріалів, що могли бути переміщені нацистами. Таким чином, коли матеріали були нашвидкоруч підготовлені для відправлення в 1945 р., жодних пошукових допоміжних засобів не готувалося, а супровідні списки відправлень з частими посиланнями на "неопрацьовані архівні матеріали" - це, власне, й усе, чим могли скористатися московські архівісти. Празькі номери придбання ніколи не зберігалися при впорядкуванні фондів у Москві. У деяких випадках матеріали РЗІА були перемішані з документами, отриманими ЦДАЖР з інших джерел. Різні джерела походження празьких матеріалів, навіть якщо вони були очевидними, не бралися до уваги в Москві. Наприклад, деякі з матеріалів Російського культурно-історичного музею із Збраславського замку були згодом перемішані з матеріалами РЗІА; багато з них було передано до нинішнього ЦДАЛМ СРСР (нині - РДАЛМ)15.

У 1952 р. вийшло секретне видання пофондового путівника по еміграційних матеріалах ЦДАЖР, що містив документи зі РЗІА16. Головним недоліком цього путівника і відповідними ознаками часто нашвидкоруч підготовлених описів особових фондів є те, що тут не подаються деталі про походження фонду, так само як і міграційний шлях, яким документи потрапили до ЦДАЖР СРСР.

На жаль, розпорошення празьких матеріалів серед різних радянських архівів було навіть більш фатальним для цілісності цих колекцій, ніж їхнє роздрібнення на велику кількість окремих фондів. Невдовзі після прибуття празької колекції РЗІА керівник НКВС С. Круглов запевнив А. Жданова у тому, що не буде допущено "передачи архивных фондов или отдельных коллекций документов в другие государственные архивы или научные учреждения"17. Проте ці запевнення не виконувались, і велика група матеріалів, пов'язаних із закордонною політикою РЗІА, була негайно передана Міністерству закордонних справ. У офіційному документі про передання згадані важливі українські дипломатичні матеріали уряду Петлюри, у тому числі - документи представників УНР у Західній Європі18. Ми досі не знаємо, скільки цих українських матеріалів залишається в архівах Міністерства закордонних справ, але документи УНР там офіційно не описані19.

 


10С. Круглов до Й. Сталіна (3 січня 1946 р.): ДА РФ, ф. 9401, оп. 2, спр. 134, арк. 1.

11Деталі про прибуття РЗІА до Москви та його передавання до ЦДАЖР СРСР див. у звіті від 3 січня 1946 р. у Головархіву: ДА РФ, ф. 5325, оп. 10, спр. 2023, арк. 40-41: подальші пояснення (15 травня 1946 р.): там само, арк. 45.

12 Див. офіційний лист С. Вавілова до І. Нікітінського (31 січня 1946 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 10, спр. 2023, арк. 42.

13 С. Круглов до А. Жданова (15 травня 1946 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 10, спр. 2023, арк. 46.

14 Низка звітів про роботу архіву впродовж 1946 р. зберігається в одній справі у фонді Головархіву (ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 1791); наприклад, О. Гурьянов та О. Голікова до І. Нікітінського від 15 жовтня 1946 р. (арк. 8-11), із списком фондів, які вони опрацювали від 10 жовтня 1946 р. (арк. 12-18); О. Голікової до Г. Старова від 27 жовтня 1946 р. (арк. 19-20 зв.); М. Прокопенко до С. Кузьміна від 25 листопада 1946 р. (арк. 23) та до Г. Старова від 23 грудня 1946 р. (арк. 24). Див. також звіт за 1946 р., що містить відомості про роботу над празькими матеріалами: ДА РФ, ф. 3961, оп. 5, спр. 219, арк. 7-9.

15Основна група документів Музею також надійшла з Праги та зберігається сьогодні у ДА РФ (ф. Р-6784), але багато було передано до ЦДАЛМ СРСР (тепер - РДАЛМ). Щодо інших матеріалів про музей див.: М. Досталь. Русский культурно-исторический музей в Праге в творческой судьбе В. Ф. Булгакова (по новым архивным данным) // Русская, украинская и белорусская эмиграция 1995. - Т. 1. - С. 806-815. Див. також окрему брошуру: Е. Докашева. Русский культурно-исторический музей в Праге. - М., 1993.

16Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства СССР: Путеводитель. - Т. 2. - М., 1952. Путівник не був розсекречений до 1987 р., як і більшість матеріалів РЗІА, що зберігалися у ЦДАЖР СРСР. Нині робочий примірник довідника з помітками про передання матеріалів удоступнено у читальному залі ДА РФ.

17С. Круглов до А. Жданова (15 травня 1946 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 10, спр. 2023, арк. 45.

18Офіційне клопотання В. Хвостова (МЗС) про передання, адресоване І. Нікітінському (24 грудня 1946 р.), супроводжується списком на 7 арк.: ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр.1705-а. Оригінальний машинописний список із супровідним листом (24 червня 1947 р.), зберігається в іншій справі: ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 2286-а.

19Архівісти Міністерства закордонних справ у Москві неформально заперечували, що якісь документи УНР ще зберігалися у них. Це може означати, що вони досі перебувають на таємному зберіганні або були впорядковані як частина більшої колекції. Інші фонди РЗІА, передані до Архіву зовнішньої політики Російської імперії, можна ідентифікувати за путівником по РЗІА: Фонды Русского заграничного исторического архива в Праге: Межархивный путеводитель / Сост.: О. Н. Копылова и др.; ред.: Т. Ф. Павлова и др. - М.: Росспэн, 1999. Див. також: А. Попов. Русское зарубежье и архивы: документы российской эмиграции в архивах Москвы: проблемы выявления, комплектования, описания, использования. - М.: Историко-архивный институт РГГУ, 1998. - С.132 [= "Материалы к истории русской политической эмиграции", 4.].

 


Український компонент у РЗІА

Незважаючи на існування у Празі окремого Українського історичного кабінету, як зазначав архівіст РЗІА Олександр Ізюмов, "некоторая украинская документация также хранилась в Российском архиве"20. Однак під час підготовки матеріалів РЗІА та УІК для поспішного передавання з Праги до СРСР у 1945 р. не було зроблено жодних кроків щодо виокремлення українських матеріалів РЗІА для відправлення їх до Києва. І навіть якби українці були обізнані зі ситуацією, їх спроби, ймовірно, були б марними, зважаючи на величезний інтерес Москви до документів УНР, що підтверджується спеціальним акцентуванням на них у повідомленні, надісланому Й. Сталіну в січні 1946 р. Про цей інтерес свідчить сам факт й обставини передавання дипломатичних документів до Міністерства закордонних справ наприкінці того самого року.

Перемішування українських матеріалів РЗІА у Празі легко можна простежити за кореспонденцією щодо придбання РЗІА і пов'язаними з цим адміністративними документами, що нині зберігаються у ДА РФ. Наприклад, об'ємна справа з листами і описами вхідних матеріалів за 1926-1939 рр. чітко показує ступінь змішування українських та білоруських матеріалів з російськими. Іноді різні документи могли бути придбані одночасно - подеколи як частина однієї колекції21.

Після прибуття до Москви колекція РЗІА була організована архівістами ЦДАЖР за фондами, але при цьому не завжди точно визначалась належність документів до певної інституції. Яскравий приклад: хоча більшість дипломатичних документів РЗІА наприкінці 1947 р. було передано до МЗС, серед українських фондів, які тепер зберігаються в ДА РФ, залишилася невелика група матеріалів, визначених як матеріали Міністерства закордонних справ УНР. Архівісти ЦДАЖР, а пізніше - і ДА РФ - спершу приписували їм походження з Тирново (Болгарія), але в 1999 р. воно було визначене як Тарнув (Польща)22. За описом фонду в ДА РФ, три кілограми матеріалів, які спочатку приєднали до цього фонду, у 1956 р було визнано утильними як "не имеющие научной ценности"; шість інших тек, що стосувалися Міністерства закордонних справ, були згодом додані до фонду з нерозібраних матеріалів23. Наявні нині 17 справ цього фонду (більшість яких датована початком 1920-х рр.), ймовірно, надійшла безпосередньо із РЗІА (як частина трьох різних груп документів за 1924, 1926 та 1935 рр.) і була створена у Тарнові чи Варшаві. Вони не складають цілісної групи матеріалів Міністерства, і, скоріше за все, більшість їх було б краще віднести до фонду Ради Міністрів УНР, аніж до Міністерства закордонних справ. Дійсно, у ДА РФ є також окремий фрагментарний фонд з документами, джерелом походження яких зазначена Канцелярія Ради УНР, що значиться у ДА РФ як архів польського походження. Спочатку архівісти вважали, що ці документи також надійшли із РЗІА, й дійсно, кілька документів мали штампи РЗІА. Інші документи, очевидно, надійшли разом з архівними матеріалами з Бібліотеки Петлюри в Парижі й були передані ЦДАЖР з Ленінської бібліотеки у 1948 р.24

Інший фрагментарний фонд УНР у ДА РФ містить матеріали посольства УНР в Берліні. Він вже увійшов як такий до путівника 1952 р25. Він також, як виявилося, був штучно сформованим. Відомо, що документи надійшли до РЗІА наприкінці 1920-х рр. чи на початку 1930-х рр. з кількох різних джерел. Наприклад, записи в архіві РЗІА підтверджують отримання колекції, яка містить документи посольства у Берліні, а також документи делегації УНР у Франції, місій УНР в Англії, Туреччині, Італії, Австрії та інших країнах, так само, як і великого пакунку з Міністерства фінансів УНР (1919-1920). Однак, ці матеріали не відповідають профілю фондів ДА РФ26. Тека, пізніше додана до фонду посольства в Берліні у ЦДАЖР СРСР, містить кілька власноручних листів С. Петлюри до В. Порша - посла УНР у Берліні. Один з цих листів має дарчий запис до РЗІА. Є свідчення, що інший був куплений РЗІА27. Цей специфічний фонд - один з тих, що були у списку матеріалів УНР зі РЗІА, і які мали бути передані до Міністерства закордонних справ СРСР у грудні 1946 р; однак, його не було включено до пакету передавання28. Нещодавно вдалося підтвердити наявність інших матеріалів РЗІА в архіві Міністерства закордонних справ (хоча інших матеріалів УНР серед них немає)29.

У ДА РФ також зберігається окремий фонд делегації УНР на Паризькій мирній конференції (ф. Р-7027, 40 справ, 1919-1921). Це інша група матеріалів, придбаних, принаймні частково, РЗІА. ДА РФ виокремив ці фрагментарні документи від дотичних справ місії УНР у Франції, які тепер є окремим фондом30. Щодо інших подібних справ, то відомо, що вони перед війною зберігалися у Бібліотеці ім. Петлюри в Парижі. Деякі з них разом з іншими архівними матеріалами цієї бібліотеки, ймовірно, були передані у 1948 р. до ЦДАЖР СРСР з Ленінської бібліотеки31.

 


20А. Изюмов. Записка о Русском Историческом архиве. - С. 406.

21Див., особливо, адміністративні матеріали РЗІА (ДА РФ, ф. 7030). Особливий інтерес у цьому контексті викликає справа з перемішаними посвідками про отримання українських та білоруських матеріалів (там само, оп. 1, спр. 91).

22ДА РФ, ф. Р-6087. Нещодавно архівісти ДА РФ погодилися зі мною, що атрибуція Тирново була неточною і замінили її (в останню хвилину) у путівнику РЗІА. Вони ласкаво надали мені детальну анотацію цього фонду (див. вин. 19). У деяких архівних публікаціях у назві фонду присутнє: "Болгарія, дипломатична місія", а місце перебування фондоутворювача подається як Тирново, Болгарія - див., наприклад: Перечень фондов Государственного архива Российской федерации и научно-справочный аппарат к документам архива / Сост. Л. Г. Аронов, О. Н. Копылова и др. Ред. С. В. Мироненко. - М.: Ред.-изд. отдел федеральных архивов, 1998. - С. 161.

23Див. передмову до опису: ДА РФ, ф. 6087. Також: Фонды Русского заграничного исторического архива. - С. 99-100.

24ДА РФ, Р-7526 (16 одиниць зберігання, 1920-1930 рр.). Оригінальний опис, що охоплює справи №№ 1-11, датований 1957 р.; №№ 12-16 були додані у 1960 р. Фонд не включений до путівника РЗІА. У листопаді 1948 р. ЦДАЖР отримав 170 коробок архівних матеріалів з Ленінської бібліотеки у Москві, у яких містились матеріали "Украинских эмиграционных организаций в Париже и др.". Офіційний акт передання підписаний М. Рибинським, начальником відділу РЗІА у ЦДАЖР СРСР (18 листопада 1948 р.): ДА РФ, ф. 5142, оп. 1, спр. 423, арк. 141. Див. також "Рапорт" (9 листопада 1948 р.): ДА РФ, ф. 5142, оп. 1, спр. 423, арк. 140. Факсиміле цих документів опубл.: Patricia Kennedy Grimsted. Odyssey of the Turgenev Library from Paris, 1940-2002: Books as Victims and Trophies of War. Amsterdam: International Institute of Social History, 2003; "IISG Research Papers," no. 42. Електронна версія: http://www.iisg.nl/publications/respap42.pdf.

25Фонд посольства УНР у Берліні залишається у ДА РФ, як було зазначено у таємному путівнику по ЦДАЖР 1952 р.: ф. 5889 (28 одиниць зберігання за 1918-1926). Зараз, однак, фонд нараховує 35 одиниць; справа № 36 є інвентарним описом фонду (14 травня 1947 р.). Інші фрагменти цих матеріалів зберігаються у ЦДАВО в Києві, ймовірно ті, що надійшли з матеріалами Міністерства закордонних справ УНР з Тарнова та були захоплені СМЕРШ у Кракові в березні 1945 р. Опис фонду див.: Фонды Русского заграничного исторического архива. - С. 54-55.

26Див. опис Колекції УНР, отриманої РЗІА: ДА РФ, ф. 7030, оп. 1, спр. 91, арк. 7-8. Назву збирача та джерело надходження колекції не зазначено, окрім того, що її було передано через "M. A."; відсутня й точна дата надходження. У друкованому звіті РЗІА за 1931 р. вказано, що деякі матеріали посольства УНР в Берліні були отримані того самого року: ДА РФ, ф. 7030, оп. 1, спр. 114 (звіт за 1931 р., арк. 7). У кількох інших щорічних звітах РЗІА з цієї справи (1928-1931 рр.) також згадується про отримання документів УНР.

27ДА РФ, ф. 5889, оп. 1, спр. 34. Один з листів С. Петлюри був придбаний РЗІА від В. Форна за чеком на 600 крон. Є також лист В. Винниченка (№ 26) та лист за 1919 р. про кошти УНР у Райхсбанку (№ 29-а).

28Див. список, що супроводжує офіційне клопотання МЗС про передавання документів (24 грудня 1946 р): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 1705-а. За свідченням архівіста ДА РФ Ольги Копилової, фонд відсутній в офіційному акті передавання, як записано у справі фонду. Фонд містив 28 одиниць зберігання у 1948 р., тобто, після передавання до МЗС.

29У путівнику РЗІА названо не всі справи УНР, тому необхідно продовжити дослідження фондів архіву МЗС.

30Див. щорічний звіт РЗІА, що містить надходження за 1928 р., зі згадкою 500 арк. документів Української делегації в Парижі (1919-1922): ДА РФ, ф. 7030, оп. 1, спр. 114, арк. 7. Описи див.: Фонды Русского заграничного исторического архива. - С. 125-127.

31Див. вин. 24 та 45, а також нашу працю "Рostwar Fate of the Petliura Library".

 


Розпорошення РЗІА в СРСР

Передавання матеріалів РЗІА до Міністерства закордонних справ у 1946 р., незважаючи на попереднє запевнення, що колекції будуть зберігатися цілісними, на жаль, створило прецедент. Згодом частина колекцій РЗІА була розпорошена більш ніж по 30 сховищах колишнього Радянського Союзу. Незабаром після їхнього отримання деякі польські матеріали РЗІА були передані до "особого" архіву - ЦДСА. Рукописи Герцена і Огарьова з Праги та Софії потрапили до Відділу рукописів Бібліотеки ім. Леніна. Згодом, у 1956 р., 801 документ Герцена і Огарьова, разом з іншими документами зі РЗІА, був передан до Центрального державного архіву літератури і мистецтва - ЦДАЛМ СРСР. Вони були серед перших віднайдених еміграційних колекцій, про які одразу з'явилися публікації із зазначенням їхнього походження32. Після них до ЦДАЛМ на початку 1960-х рр. передано ще більше фондів, пов'язаних з літературою і мистецтвом, серед яких - численні особові папери і матеріали з Російського культурно-історичного музею у Празі33. Матеріали Білої армії надійшли до спеціалізованого архіву для зберігання військових документів радянського періоду - Центрального державного архіву Радянської армії - ЦДАРА (тепер РДВА), де вони разом з отриманими з інших джерел були описані у новому путівнику (1998)34. Однак довідковий картковий каталог, складений на вояків Білої армії, залишився у ДА РФ. Багато матеріалів РЗІА місцевого характеру було відіслано до регіональних та інших радянських архівів.

Хоча більшість військових документів дореволюційного та радянського періодів після Другої світової війни традиційно концентрувалися у Москві, фрагменти 55-ти фондів РЗІА - переважно документи, пов'язані з військовими з'єднаннями УНР під час спроб встановити незалежну Українську державу, - у 1964 р. були передані з ЦДАЖР СРСР до Києва. Наприкінці 1980-х рр. київські архівісти описали ці фонди35. Звичайно, не всі українські фонди РЗІА було передано до Києва. Деякі архівні матеріали, що надійшли до Києва з колекцією УІК, перемістили в іншому напрямку - з Києва до Москви.

 


32Л. Р. Ланский, В. А. Путинцев. Рукописи произведений Герцена в "Пражской" и "Софийской" коллекциях: описание // Литературное наследство. - T. 63 (1956). - С. 725-752. Опис інших матеріалів Герцена та Огарьова з Праги у ЦДАЛМ (ф. 5770) див.: там само. - С. 752-792, 793-830, 831-854, 855-864. С. А. Макашин. "Софийская" коллекция рукописей из архива Герцена и Огарева // Известия Академии наук СССР. Отделение литературы и языка. - Т. 13 (1954). - Вып. 5. - С. 456-463.

33Багато передавань згадуються у А. Попова (Русское зарубежье и архивы. - С. 132-133). Попов мав доступ до списків надходжень і передавань ЦДАЖР СРСР, яких я не бачила. Я знайшла багато даних щодо транспортування документів у щорічних звітах і листуванні щодо передання; тут наведено лише окремі приклади.

34[Российский государственный военный архив:] Путеводитель по фондам Белой армии / Сост. Н. В. Пульченко, Н. Д. Егоров и Л. М. Чижова; Ред.: Н. Д. Егоров и л. В. Двойных. - М.: Русское библиографическое общество, 1998 [= "Academia ROSSICA". - T. 4]. Деякі із матеріалів, про які йдеться, були описані у путівнику ЦДАЖР СРСР 1952 р.

35Архівісти ДА РФ ознайомили мене зі списком передання та вхідним описом з Києва. Див. Фонды Русского заграничного исторического архива. - С. 371, 430, 463, 466, 481-189, 599-600.

 


РЗІА і трофейна Россіка та Україніка з інших джерел надходження у Москві

Більшість матеріалів РЗІА, що надійшли до Москви, були розміщені в "спеціальному відділі РЗІА" у ЦДАЖР СРСР. З того часу, як вони стали "подарунком" Академії наук СРСР і офіційно почали вважатися частиною Державного архівного фонду СРСР, вони мали більш "законний" статус, аніж трофейні фонди з інших джерел, які надійшли до Москви раніше чи після них. Навіть сьогодні більшість російських архівістів не вважають колекції РЗІА трофейними.

У ДА РФ зберігається також багато інших російських еміграційних фондів з різних країн, придбаних разом з трофейними архівами після Другої світової війни. Вони приєдналися до колекцій РЗІА і у деяких випадках перемішалися з ними. Для прикладу: ці фонди включали еміграційні матеріали, отримані з Болгарії, Німеччини та Югославії у 1948 р. Як зазначалося вище, вони містили значну кількість документів російських та українських "буржуазно-націоналістичних" організацій та еміграційних кіл, які зберігалися в дослідницьких центрах RSHA в Сілезії. Серед них - велика частина архіву Павла Мілюкова з Парижа, що надійшла до ЦДАЖР СРСР разом з матеріалами газети "Последние новости", яку Мілюков видавав у Парижі до 1940 р.36 Монографія Андрія Попова про архівну Россіку у московських архівах (1998) містить у додатку список фондів (частина з них - українські)37.

У лютому 1945 р. представники радянської архівної служби з'явилися в Румунії. Навесні вони повідомили про повернення з Будапешта архіву Міжнародного центру в справах біженців, який допомагав українцям та іншим біженцям після Жовтневого перевороту38. Найважливіші серед них - частини архіву колишнього імперського російського посольства і дві коробки паперів колишнього російського посла Олексія Савінова, захоплені румунською службою безпеки після його смерті39.

Двома роками пізніше, у травні 1947 р., інша спеціальна місія була відряджена до Югославії, на цей раз під протегуванням Міністерства закордонних справ. В результаті було знайдено: "1. Фонд государственной Комиссии Королевской Югославии по делам русской эмиграции с 1921 г. 2. Дела по эвакуации эмигрантов из Крыма за 1922-23 г. 3. Картотека на русских эмигрантов в Югославии за 1922-23"40 та інші документи, "которые имеют серьезное оперативное и научно-историческое значение для Советского Союза"41. До Москви на початку лютого прибуло 82 коробки. Більшість документів потрапили до ЦДАЖР СРСР, кілька папок літературних матеріалів - до ЦДАЛМ, деяка документація з воєнної історії - до ЦДВІА, інші документи - до архіву МЗС42. Матеріали зі спеціального музею, заснованого в Бєлграді російськими емігрантами для вшанування Миколи II, передані до Державного історичного музею у Москві у 1947 р.; інформацію про ці важливі документи було оприлюднено лише у 1998 р.43.

У листопаді 1948 р. Ленінська бібліотека в Москві передала 170 коробок архівних матеріалів до відділу РЗІА ЦДАЖР СРСР. В акті передавання зазначено справи з фондів Українського націоналістичного комітету в Парижі, Православної церкви в Парижі, матеріали Тургенєвської бібліотеки, а також "материалы националистических организаций в Париже и др.", отримані Ленінською бібліотекою з Берліна у 1946-1947 рр.44 Очевидно, до цього надходження також були включені матеріали Бібліотеки Петлюри та архів часопису УНР "Тризуб", що зберігався у Бібліотеці до війни. Передані справи також містять деякі адміністративні матеріали та довоєнні каталоги Бібліотеки, а також архівні матеріали, зібрані Бібліотекою до 1940 р. Ці українські еміграційні матеріали з Парижа, знайдені в Сілезії, разом з головними бібліотечними зібраннями були частково відправлені до Москви, частково - до Мінська. Архівні матеріали з Бібліотеки Петлюри, що надійшли до Мінська, були пізніше, у 1955 р., передані до "особого" архіву в Москві (ЦДСА), тож і ця цілісна збірка була розпорошена і, відповідно до радянських архівних правил, поділена на шість чи вісім уламкових фондів45. Багато матеріалів з Бібліотеки Петлюри, що нині зберігаються в ДА РФ, раніше вважалися такими, що надійшли зі РЗІА.

Коли ДА РФ розпочав роботу над путівником по архівних колекціях РЗІА, переданих до Москви, і навіть ще кілька років тому - його працівники ще вважали, що матеріали з Бібліотеки Петлюри разом з документами УНР надійшли з Праги. Це випливає з попередньої версії анотацій путівника по фондах РЗІА46. Відтоді було визначено, що жодні з матеріалів Бібліотеки Петлюри ніколи не були в Празі, а, скоріше за все, були захоплені нацистами у Парижі разом з матеріалами Тургенєвської бібліотеки, які також тепер зберігаються у ДА РФ47. Можливо, деякі з цих справ у складі паризьких архівних фондів української еміграції у ДА РФ були додані з інших джерел. Частина з них включає документи, що не належать до цих фондів, або навіть ті, які могли надійти разом з матеріалами РЗІА з Праги. Через численні архівні міграції у післявоєнні десятиліття, а також з огляду на те, що всі отримані різноманітні колекції були розбиті на фонди без урахування архіву, в якому вони востаннє зберігалися, чи колекції, у складі якої або разом з якою вони були отримані, виникає потреба у проведенні серйозної роботи зі встановлення походження, складу і долі багатьох колекцій.

Ще два українські еміграційні фонди швейцарського походження в ДА РФ також раніше вважалися такими, що надійшли зі РЗІА: Українське пресове бюро в Лозанні та видавничі матеріали журналу "Україна" (також отримані з Лозанни). Подальше дослідження виявило, однак, що вони насправді надійшли з Ленінської бібліотеки у 1949 р., яка у свою чергу отримала їх з Женеви разом із паперами і бібліотекою російського бібліографа Миколи Олександровича Рибакіна48.

 


36Див. список зібрань, датований 21 вересня 1945 р.: ДА РФ, ф. 5325, оп. 10, спр. 2027, арк. 7-7 зв.

37А. В. Попов. Русское зарубежье и архивы- - М., 1998. Порівн. четвертий том путівника по ДА РФ, що подає анотації усіх еміграційних фондів архіву (Государственный архив Российской Федерации: Путеводитель. - Т. 4: Фонды Государственного архива Российской Федерации по истории белого движения и эмиграции / Сост. О. Маринин, А. Добровская, О. Копылова и др. Ред. С. Мироненко. - М., 2004).

38Сусайков до С. Круглова (Бухарест, 19 травня 1945 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 992, арк. 209-210. Як зазначено у розписці (арк. 207), матеріали були отримані офіційно у Москві 10 травня 1945 р.

39Істомін та Юр'єв до Є. Голубцова (19 травня 1945 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 992, арк. 205.

40Див. донесення заступника міністра закордонних справ А. Вишинського до С. Круглова (19 травня 1947 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 2172, арк. 1.

41Доповідна записка І. Нікітінського до С. Круглова (31 травня 1947): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 2172, арк. 2.

42Див. донесення Софінова та Голубцова до В. Рясного (21 жовтня 1947 р.): ДА РФ, ф. 5325, оп. 2, спр. 2172, арк. 14-17; список: там само, арк. 18-20; актом на документи, що прибули з Югославії (3 лютого 1948 р.): там само, арк. 24-26.

43М. Б. Фалалеева. Фонд Романовых в собрании ОПИ ГИМ // Археографический ежегодник за 1996 г. - М., 1998. - С. 270-281 (див. особливо с. 279-281).

44Офіційний акт у звітах ЦДАЖР СРСР був підписаний М. Рибинським, начальником відділу РЗІА цього архіву (18 листопада 1948 р.): ДА РФ, ф. 5142, оп. 1, спр. 423, арк. 141. Колега Ольга Копилова знайшла цей документ і люб'язно показала його мені, коли я піддала сумніву точність атрибуції надходження справ Бібліотеки Петлюри із РЗІА тa інших празьких джерел. Хоча Тургенєвська бібліотека та інші українські матеріали надійшли у транспорті з Берліна, насправді вони насправді були знайдені у Сілезії та привезені до Берліна для подальшого транспортування.

45"Бібліотека С. Петлюри, Париж" складає ф. Р-7008 у ДА РФ з 141 одиницею зберігання (1909, 1914-1917, 1919-1920, 1922, 1924-1939 рр.). "Видавничі матеріали журналу "Тризуб", Париж" складають ф. 7498 (раніше - 3882с, 93 одиниці зберігання). Див. більш детально про ці й дотичні до них архівні матеріали з Бібліотеки та проблеми їхньої міграції у моїй праці "The Postwar Fate of the Petliura Library".

46Мені показували ці попередні анотації восени 1997 р., коли я почала досліджувати різні справи у цих фондах, намагаючися визначити їхнє походження. Я познаходила багато печаток і дарчих написів Бібліотеки ім. Петлюри у цих фондах і переконала архівістів ДА РФ, що Бібліотека була забрана як здобич нацистами з Парижа, відповідно, жодні з матеріалів не були в Празі. Ймовірно, деякі публікації (багато з них включені як справи до фонду) могли бути отримані чи надіслані до РЗІА/УІК на обмін. Я вдячна допомозі архівістів ДА РФ, які працювали зі мною, разом нам вдалося більш коректно атрибутувати походження багатьох матеріалів.

47Архівісти нинішнього ДА РФ вперше показали мені матеріали Тургенєвської бібліотеки у 1990 р., коли я поставила під сумнів їхнє походження. Згодом я переконалася, що що всі вони надійшли з Парижа, а не з Праги і продовжила дослідження, у результаті чого з'явилася моя публікація: Odyssey of the Turgenev Library from Paris, 1940-2002: Books as Victims and Trophies of War. Нині в Москві готується переклад російською мовою. Див також мою доповідь на конференції, проведеної у жовтні 2003 р. РДАЛМ та Росархівом: Тургеневская библиотека в Париже: книги как жертвы и трофеи войны // Культура русского зарубежья: Документальное наследие деятелей русской культуры в отечественных архивах и за рубежом (М., 2005) (у друці).

48Українське пресове бюро тепер складає ф. Р-7050 (2 описи, 2,011 одиниць зберігання, 1902-1944 рр.); матеріали часопису "Україна" - ф. Р-7063 (257 одиниць зберігання, 1911-1924 рр.). ЦДАЖР СРСР отримав їх 16 серпня 1949 р.: ДА РФ, ф. 5142, оп. 1, спр. 449, арк. 72. Колега Ольга Копилова люб'язно показала мені віднайдені нею відповідні документи.

 


Інтелектуальна реконструкція:
новий путівник за збірками РЗІА в колишньому СРСР

Після десяти років досліджень та збирання інформації про розпорошені колекції РЗІА архівісти ДА РФ завершили вичерпний путівник по колекціях РЗІА, переданих до Москви у 1945-1946 рр. Путівник включає всі фонди, щодо яких встановлено їхнє походження зі РЗІА, і після передавання колекцій РЗІА до Москви, розпорошених приблизно по тридцяти архівах СРСР. Видання побачило світ за фінансової підтримки західних фундацій та інституцій, яких турбувала доля цих колекцій49.

Підготовка вичерпного пофондового путівника розпочалася у 1989 р.50 Керівник проекту, Тетяна Федорівна Павлова, колишній заступник директора архіву, була першою, хто відкрито розповів у пресі про РЗІА, після розсекречення колекцій в епоху "гласності". Вона, фактично, в результаті реконструкції складу і встановлення сучасного місцезнаходження колекцій РЗІА звершила те, що мало б стати кандидатською дисертацією51. У 1995 р. вперше на міжнародній конференції в Празі було презентовано майбутній путівник52.

Новий путівник російських архівістів допомагає частково компенсувати проведене архівістами розпорошення колекцій і є спробою їхньої інтелектуальної реконструкції. Водночас він надає інформацію про справжній зміст колекцій, теперішнє місцезнаходження та сучасний поділ їх на фонди.

Російські спеціалісти подали приклад ідентифікації архівної Россіки, отриманої з Праги після Другої світової війни. Що ж в Україні? Аналогічний проект під назвою "Празькі архіви: Зведений каталог архівів української еміграції в міжвоєнний період" було розпочато з 2001 р.53, проте досі він реалізується досить кволо. Одна з причин, як мені пояснювали київські колеги, - брак спеціального фінансування і надмірна завантаженість архівістів іншими першочерговими проектами (передусім - підготовкою базових сучасних путівників у рамках галузевої програм "Архівні зібрання України", - їх досі мають не усі центральні архіви). Цілком імовірно, що з часом українським архівістам удасться знайти кошти на цей амбітний проект. Адже досі не досліджено історію формування та склад, скажімо, оригінальної збірки УІК, не проведено кореляцію між первісним складом і нинішнім станом колекцій, розпорошених по багатьох фондах, - ці питання українським колегам ще належить опрацювати.

 


49Див.: Фонды Русского заграничного исторического архива в Праге. - С. 659-661.

50Див.: Методические рекомендации по составлению межархивного справочника по фондам бывшего Русского заграничного исторического архива в Праге (б. РЗИА). - М.: ЦДАЖР СССР, 1991; Тетяна Павлова надала мені копію рекомендацій для ознайомлення, коли вона була вперше опублікована як видання для внутрішнього обігу. Я вдячна за можливість співпраці p нею та іншими московськими колегами від самого початку проекту у 1989 р.

51Т. Павлова. Русский заграничный исторический архив (див. вин. 26). Адміністративні клопоти стали на перешкоді науковим інтересам Тетяни Федорівни і не дозволили їй захистити вчасно дисертацію.

52Л. И. Петрушева. Документы пражской коллекции в научно-справочном аппарате Государственного архива Российской Федерации // Русская, украинская и белорусская эмиграция. - 1995. - Т. 1. - С. 91-97.

53Див. інформацію та короткі рекомендації щодо проекту: http://www.archives.gov.ua/Publicat/Visnyk/v-2001-1.5-4.php#3

 


Нові мандри українських еміграційних документів:
з Києва - до Москви

Незважаючи на поширену думку, лише деякі українські еміграційні матеріали, що надійшли до Києва з-за кордону, було передано до Москви, хоча дані про "антирадянські" та "українські буржуазно-націоналістичні елементи" було, безумовно, надано секретним службам у радянській столиці. Насправді, лише декілька надходжень української еміграційної україніки з Києва до Москви підтверджено документально.

Найбільша партія документів надійшла до ЦДАЖР СРСР у Москві у 1954 р.: більше десяти фондів із 825 справами Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) та споріднених лівих політичних груп54. Більшість із них походять з колекцій УІК з Праги, тож із них був сформований фонд "Колекція матеріалів закордонних організацій Української партії соціалістів-революціонерів. Прага, 1919-1938" (359 справ). Кожен із десяти фондів відділу таємних фондів ЦДІА УРСР склав окремий опис у складі нового фонду у ЦДАЖР СРСР; українські описи досі є діючими55. Необхідні подальші дослідження, щоб визначити, чи зберігаються деінде серед фондів у ЦДАЖР.

У 1956 р. до Києва надійшов запит з Москви (з Центрального державного архіву Радянської армії) щодо передавання решти документів Українських січових стрільців, хоча більшість таких матеріалів, переважно західноукраїнського походження, було раніше відправлено до Львова56. Наприкінці 1955 р. із ЦДІАК до "Особого"архіву (ЦДСА) було передано 6 661 одиниць "друкованих видань"57.

Інше передавання, що охопило відносно малу групу українських "буржуазно-націоналістичних" справ, зокрема пов'язаних з українськими організаціями у Польщі, мало місце у 1957 р. Воно включало переважно справи з військової тематики іноземними мовами та деякі матеріали УНР. Їх також передали до ЦДСА58. Нині важко встановити документально місцезнаходження цих матеріалів. Слід нагадати, що певна частина еміграційної україніки надходила безпосередньо до Москви у рамках різних повоєнних операцій, а деякі було пізніше отримано ЦДАЖР СРСР з Білорусі. Цілком ймовірно, що матеріали з Києва були інтегровані до інших московських фондів. З іншого боку, важко тепер сказати, скільки цих матеріалів було отримано Києвом як частина колекцій УІК.

 


54Див. нотатки олівцем щодо передання документів на одній з копій списку фондів в Особливому секретному відділі ЦДІА УРСР: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 6. Серед матеріалів, реквізованих ЦДАЖР СРСР, були такі, що пов'язані з різноманітною локальною діяльністю Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) у Празі та в інших місцях за кордоном. Документи про передавання зберігаються в листуванні ЦДІАК за 1954 р. (ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 31), зокрема, 20 лютого та 10 березня 1954 р. до Москви відправлено 444 теки матеріалів українських есерів (разом з деякими документами єврейських комітетів) з Чехословаччини, Австрії та Польщі (там само, арк. 5-6); 18 жовтня 1954 р. - 381 теку матеріалів українських есерів. Тепер важко встановити, чи всі вони надійшли з УІК.

55Див.: ДА РФ, ф. Р-7744, "Коллекция материалов заграничных организаций Украинской партии социалистов-революционеров, Прага, 1919-1938 гг.". Фонди, про які йдеться, у ЦДІА УРСР мали такі номери: 129с, 210с, 86с, 228с, 208с, 213с, 211с, 212с, 229с, 209с. їхні назви корелюються з назвами фондів із списків відділу таємних фондів ЦДІА УРСР 1949 та 1952 рр.]
У першому опису фонду (спр. 3) зберігається один з оригінальних київських описів зі ЦДІАК - підготовлений 10 липня 1946 р., що охоплює 122 одиниці зберігання (1928-1938) під назвою "Головний політичний комітет УкрПСР (за кордоном) в Празі, Цен. ком." (з поміткою, що раніше це був фонд № 86с/3956с). Номер 86с відповідає фонду, включеному до списків ЦДІАК від квітня 1949 р. та квітня 1952 р., тоді у ньому було 116 одиниць зберігання: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 18, арк. 57 (1949); спр. 39, арк. 8 (1952). Номер 3956с - це номер, присвоєний фонду Дмитра Антоновича, члена УПСР. За списком фондів ЦДАЖР в Києві (1960) цей фонд містив лише 17 од. зб., отже, можемо припустити, що окремі справи з фонду Антоновича було відіслано до Москви разом з ф. 86с.
Останній путівник ДА РФ (Государственный архив Российской Федерации: Путеводитель. - Т. 4: Фонды Государственного архива Российской Федерации по истории белого движения и эмиграции / Сост. О. Маринин, А. Добровская, О. Копылова и др. Ред. С. Мироненко. - М. 2004. - С. 710-712) помилково кваліфікує ф. Р-7744 як такий, що складав частину РЗІА. Згодом архівісти ДА РФ визнали помилку; цей фонд був виключений з путівника по РЗІА 1999 р.

56 Див. московський звіт, за яким у Києві зберігалися сім фондів восьми з'єднань УСС, а також нотатку щодо відправлення їх з ЦДІА до ЦДАРА 5 квітня 1956 р.: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 1, спр. 192, арк. 36; 42.

57В акті передавання до ЦДАРА 4 січня 1956 р. згадується список, що додається, але його копія в архіві ЦДІАК відсутня (див.: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 33, арк. 1). Відповідно, ми можемо лише припускати, що йдеться про еміграційні або інші іншомовні матеріали.

58Див. звіт про передавання із ЦДІАК до ЦДАРА СРСР, що нараховує 16 справ польською та іншими мовами (29 лютого 1957 р.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 1, спр. 193, арк. 31. Кілька еміграційних справ також зазначені серед 5 ящиків матеріалів різного іноземного походження, згаданому в іншому звіті від 29 березня 1957 р.: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 1, спр. 193, арк. 39-51. Хоча більшість документів, згаданих вище, раніше зберігалися у ЦДІАК, окремі матеріали також передавалися з ЦДАЖР УРСР, але досі не було можливості підтвердити це документально.

 


Повернена архівна Україніка у Києві

"Реорганізована" Україніка в Києві

У 1960 р., коли з Праги надійшов додатковий транспорт, Спеціальний таємний відділ ЦДАЖР УРСР у Харкові підготував величезний список усіх українських еміграційних фондів, отриманих з Праги та інших джерел з Чехо-словаччини. З цього списку чітко проглядається, що практично всі матеріали, отримані з УІК та інших чеських джерел, були на той час сконцентровані у ЦДАЖР УРСР за тими самими номерами фондів, більшість із яких збереглася донині. Після отримання копії списку в Києві від Спеціального таємного відділу ЦДІАК вимагалося перевірити свої зібрання і повідомити про будь-які додаткові матеріали, що можуть бути частиною цих фондів1. Особливо важливо відзначити, що з цього списку архівісти могли довідатися про походження різних архівних еміграційних матеріалів з інших місць, таких як Відень, Берлін, різні міста Польщі, Париж (матеріали Петлюри), -жодні з матеріалів не включені до "чеського списку" ЦДАЖР.

На початку 1970-х рр. у Києві було збудоване нове приміщення для трьох центральних архівів, і ЦДАЖР УРСР переїхав з Харкова до Києва. Празькі та інші еміграційні колекції зі спеціальних таємних відділів як ЦДАЖР УРСР у Харкові, так і ЦДІА УРСР у Києві були сконцентровані у таємному відділі новопереміщеного ЦДАЖР УРСР. Там вони й далі залишалися закритими для публіки, навіть заперечувалося саме їхнє існування. Незважаючи на протести багатьох київських архівістів, окремі побіжні посилання на ці колекції, а також зауваження щодо їхньої закритості й недоступності вперше з'явилися в моєму українському архівному довіднику 1988 р. з бібліографічними посиланнями на інвентарі з Праги2.

 


1"Список фондов учреждений и организаций украинских буржуазных националистов на территории Чехословакии" (5 лютого 1960 р.): ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 39, арк. 9-23; див. док. № 35. Список та супровідний лист підписані директором ЦДАЖР УРСР Востріковою та начальником Відділу спеціальних таємних фондів Черновим.

2Patricia Kennedy Grimsted, Archives: Ukraine, pp. 244-245. Ще напередодні видання мого довідника у 1988 р. інформація про існування цих фондів, зрозуміло, постійно заперечувалася, зокрема, керівництвом Головархіву України. Проте багато колег в Україні і за кордоном активно сприяли автору у "віднайденні" цієї "прихованої" україніки.

 


Доступ до україніки після здобуття Україною незалежності

Лише у публікаціях 1994 р. було вперше публічно визнано, що більшість міжвоєнних українських колекцій з Праги насправді зберігаються в Києві. Одна стаття належить директору ЦДАВО Ларисі Яковлєвій, два інших огляди - Людмилі Лозенко3. Втім, жодна з цих статей не ідентифікує конкретні фонди, до того ж вони не були достатньо детальними, щоб серйозно прислужитися дослідникам. Не були проаналізовані інші українські еміграційні матеріали у Києві, що надійшли не з Праги, а з інших джерел.

Як ми бачили раніше, у руслі "оперативної" роботи з "повернутою" архівною українікою, українські архівісти підготували детальні списки фондів, що зберігалися й опрацьовувалися в спеціальних відділах ЦДІА УРСР та ЦДАЖР УРСР. У деяких з перших повоєнних списків фондів таємного відділу ЦДІА УРСР відсутні відомості, які саме матеріали були передані з Чехословаччини. У них також матеріали власне УІК не вирізняються від тих, що були захоплені нацистами в інших місцях. Деякі списки, однак, мають нотатки олівцем про походження документів з УІК. Інші свідчать, що їхнім походженням є Париж, Відень, Берлін чи Краків. Нотатки олівцем на деяких списках подають інформацію про архівні передавання та зміни номерів фондів. Навіть якщо вони неповні та потребують уточнення, такі списки та їхні примітки можуть стати солідною базою для складання попереднього довідника4. Ранні повоєнні списки все ще потребують узгодження з пізнішими переліками. Щоб встановити усі міграції фондів і колекцій та їхню подальшу долю, ці списки також треба порівняти з подібними переліками, що були, без сумніву, підготовлені ЦДАЖР у Харкові.

Більшість архівних матеріалів за цими списками нині зберігається у ЦДАВО, окремі були передані до інших архівів, зокрема, до ЦДАМЛМ у Києві. Багато номерів фондів, особливо з еміграційних матеріалів у ЦДІАК, пізніше об'єднаних з подібними документами у ЦДАЖР УРСР, було змінено. Без сумніву, є подібні документи щодо фондів, що зберігалися у Спеціальному таємному відділі ЦДАЖР УРСР у повоєнні десятиліття - як харківського, так і київського періоду існування архіву. Ці документи ще не були досліджені автором5. Архівістам ЦДАВО необхідно звірити ці списки і додати сучасні київські номери фондів, зазначити, які фонди було передано до Москви, а які - до Львова. В останньому опублікованому путівнику ЦДАЖР УРСР (1984), - згодом розсекреченому, - не згадано жодних еміграційних фондів6.

Списки ЦДІА УРСР та документи про передавання також підтверджують наявність у колишньому Спеціальному таємному відділі цього архіву багатьох фондів західноукраїнського походження - Організації українських націоналістів та Української греко-католицької церкви, переданих до Києва зі Львова та інших місць Західної України у перші повоєнні роки7. Майже всі ці західноукраїнські матеріали у 1950-х рр. було повернуто до Львова або до інших архівів. Але для науковців було б корисно знати про їхню долю і про їхню мандрівку до Києва і назад. Можливо, деякі "оперативні" картотеки та інші довідкові матеріали до них досі залишаються у Києві.

Зрозуміло, що різні списки фондів ЦДІА УРСР, що збереглися і були розсекречені, можуть стати базою для сучасної реконструкції складу фондів українських урядів та їхніх різних відомств (1917-1923), а фрагментарні архіви українських еміграційних інституцій та організацій разом із осбовими паперами багатьох українських політичних та культурних лідерів - яскравим подарунком тим дослідникам, що зацікавлені у дослідженні політичної, культурної та інтелектуальної історії України у ХХ ст. Серцевиною такого проекту, на нашу думку, має бути інтелектуальна реконструкція Українського історичного кабінету (УІК) у тому вигляді, у якому він існував у Празі, за аналогією із згадуваним уже путівником по РЗІА.

Починаючи від періоду "гласності", а особливо - після здобуття Україною незалежності - змінився політичний клімат, а це означає, що вивезені з Праги та інших місць еміграційні архіви стали доступними дослідникам фізично. Проте багато з цих фондів у київських архівах ще не можуть "відкритися" вповні для дослідників з огляду на їхнє недосконале опрацювання. У багатьох випадках описи мало відповідають справжньому змісту і складу документів фондів, оскільки замість серйозного наукового опрацювання вони похапцем готувалися для "оперативної розробки". Більшість описів підготовлено у Києві у повоєнні десятиліття російською мовою. Після здобуття Україною незалежності ЦДАВО почав перекладати російськомовні описи українською мовою. При перекладі траплялися випадкові помилки, що призвело до подальшої плутанини. Недіючі російськомовні описи приєднувалися як останні одиниці зберігання до відповідних фондів і є цілком доступними для дослідників8.

Дослідники всього світу мають знати про існування цих дуже важливих матеріалів, незважаючи на небажання окремих українських архівістів говорити про них9. Вирішальним тут є те, що більшість цих матеріалів стосується "білих плям" в українській історії; багато з них вважалися втраченими під час війни. Ці документальні масиви як "зарубіжна україніка", вже наявна в українських архівах, мають бути опрацьовані в першу чергу, перш ніж реалізувати подальші зусилля з локалізації, описування й реконструкції інших архівних колекцій за кордоном. Поки цього не буде зроблено, у середовищі української діаспори буде мало довіри до серйозності подальших пошукових, дескртиптивних та реституційних програм щодо зарубіжної україніки.

У підготовці реєстрів українських еміграційних фондів вкрай необхідна інформація (звичайно, наскільки це можливо) щодо їхнього походження та подальших міграцій, - це допоможе виявити споріднені справи в інших місцях. Требя мати на увазі, що і в Україні шлях до теперішньої відкритості раніше таємних фондів був нелегким10. Багато важливих джерел, як ми бачили, залишається у Москві, де дослідники можуть також зустрітися з перешкодами в доступі чи неповною документацією повоєнних років (або з обома факторами разом) - історія повоєнних масштабних мандрівок архівів десятиліттями замовчувалася.

Місцезнаходження списків-довідників та картотек до українських еміграційних колекцій у Києві, створених архівістами для "оперативного використання" органами безпеки, на сьогодні не встановлено. Сподіваюся, колись вони будуть виявлені. Принагідно зауважу, що значна кількість дублікатів подібних картотек відкрита для публіки у Державному архіві Російської Федерації.

* * *

Обговорення приховуваного упродовж десятиліть епізоду щодо долі архівної Україніки за кордоном, включаючи захоплену радянськими органами, є вирішальним у сучасному контексті. Ми не повинні забувати, що мотивацією для захоплення цих важливих колекцій було їх використання сталінськими спецслужбами проти "ворогів народу". Для старшого покоління емігрантів та їхніх родин важко забути цей факт. Ми все ще не знаємо, скільки цих родин та їхніх близьких було заарештовано, на скількох долях трагічно позначилася інформація, що містилася у цих документах. Ми все ще не знаємо, зрештою, до якого "оперативного використання" призвела ця інформація, - ми не бачили результатів "оперативної розробки" - картотек і списків-довідників.

Сьогодні пошук та ідентифікація Україніки за кордоном проводиться з різко протилежною мотивацією. Але ідентифікація та належний опис важливих матеріалів, захоплених після війни, крім, зрозуміло, їхнього політичного, культурологічного та історіографічного значення, є істотними у ширшій перспективі. Такий описовий проект продемонструє, що мета сучасної національної архівної програми з "повернення" зарубіжних матеріалів аж ніяк не пов'язана з післявоєнними сталінськими "оперативними" намірами. Водночас важливим є те, що громадськість як в Україні, так і в діаспорі потребує гарантії, що такі архівні документи і пов'язані з ними довідкові матеріали та "оперативні" картотеки будуть віднайдені і повністю відкриті для наукового дослідження для усіх, хто зацікавлений у реконструкції української історії, вільної від перекручувань та "білих плям" радянської історіографії. Публікація професійно підготовленого каталога "повернутої" еміграційної архівної Україніки в Україні сьогодні заохотить інших українців у діаспорі, що також зберігають важливі архівні матеріали, обміркувати питання передавання чи "повернення" їх на батьківщину.

Українська громадськість у Празі та її нащадки, розпорошені по цілому світу, можуть висловити претензії принаймні на частину вивезених по війні до СРСР матеріалів. Серед них є документи українських урядів в екзилі, але багато з них - це особові папери українських емігрантів чи матеріали українських товариств, створені за межами України. Там, за нашою типологією, вони не вважалися архівними документами, що походять з сучасної території України. Сьогодні, за незалежної України, можна вважати, що найбільш важливі матеріали залишаються в Києві, подібно до колекцій РЗІА, що залишилися у Москві та розпорошені по інших містах колишнього СРСР. Цілком очевидно, професійний каталог усіх матеріалів української частини умовного "Празького архіву", разом з їхніми копіями, крім забезпечення страхового фонду для київської збірки, удоступнить їх для широкого кола дослідників у світі. Не слід при цьому забувати, що мікрофотокопії зібрань УІК, обіцяні Чехословацькому урядові під час передавання у 1945 р., ще досі не надані.

Зведений реєстр має охопити усі споріднені частини празьких українських колекцій, розпорошених нині по різних сховищах у різних країнах - у Києві, Львові, Москві, Празі, Парижі.

Перша інформація про українські колекції, що залишилися у Празі й відкриті для дослідників, була оприлюднена на Першому конгресі МАУ у Києві (серпень 1990)11. У 1995 р. в Празі побачив світ вичерпний путівник по українських та російських еміграційних фондах Чеської Республіки12. На конференції у Празі у 1995 р. було продемонстровано багато прикладів сучасних досліджень щодо російської, української та білоруської еміграції у Чехо-Словаччині міжвоєнної доби. Учасниками форуму зроблено важливий крок і в подальшому дослідженні еміграційних архівів як у Празі, так і за кордоном13.

Поодиничний опис основної української колекції у фондах Національного архіву у Празі - збірки Українського музею в Празі, - підготовлений празькою архівісткою Раїсою Махатковою, опубліковано у Києві у 1996 р.14. Промовистим фактом є те, що каталог празької частини колекції з'явився раніше, ніж став доступним для дослідників простий список фондів київської збірки "Празького архіву". Сумно, але в Австралії книжка відомого українського вченого з Пряшівщини Миколи Мушинки про долю фондів Музею визвольної боротьби України в Празі побачила світ ще у 1996 р., в той час як у Києві досі немає опублікованого повного реєстру еміграційних фондів, що зберігаються у двох центральних архівах столиці.

Національний архів Канади подарував Україні частину архіву Українського уряду в екзилі. Іншу частину було передано членами Уряду УНР в екзилі у США; значний масив надійшов до України з Швейцарії. Інші такі збірки можуть бути знайдені у різних країнах Західної Європи, в Ізраїлі, Сполучених Штатах та Канаді. Важко буде переконати урядовців у цих країнах передати відповідні архіви на батьківщину, якщо уряд України фінансово не забезпечить їхнього опрацювання, збереження та публічного доступу.

 


3Л. Яковлєва. Празькі фонди в Києві // Пам'ятки України. - 1994. - Ч. 3-6. - С. 120-122; Л. Лозенко. Празький український архів: Історія і сьогодення // Архіви України. - 1994. - № 1-6. - С. 18-30; її ж: З історії Празького українського архіву // Міжнародні зв'язки України: Наукові пошуки і знахідки. - К., 1997. - С.85-94.

4Див.: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 6. Ця справа містить списки від 1945 до 1949 рр. Окремі списки опрацьованих фондів та тих, з якими працювали у 1949 р., дають певну можливість представити собі цілий тогочасний документальний масив еміграційної україніки у ЦДІА УРСР (ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 16, арк. 10-20, 54-59). Див. посилання на інші списки у примітках вище.

5 Діловодний архів ЦДАВО України зберігається у цьому самому архіві (ф. 3665). Ще влітку 1999 р. з документами цього фонду можна було ознайомитися лише з дозволу директора (оскільки директор тоді перебувала у відпустці, я не змогла отримати дозволу). Коли мої українські колеги отримали дозвіл переглянути описи, вони не знайшли там документів Спеціального таємного відділу.

6 Центральный государственный архив Октябрьской революции, высших органов государственной власти и органов государственного управления Украинской ССР: Краткий справочник / Сост. Р. И. Ткач, В. М. Брожек, В. В. Прокопчук, А. Л. Рыбалко. - Киев: ГАУ, 1984; [видання на мікрофішах = East View Publications].

7Це видно зі звітів Спеціального таємного відділу за 1947-1948 рр.: ЦДАВО, ф. 4703, оп. 2, спр. 9 (1947), спр. 6 (1948) арк. 76-95; спр. 13 (1948). Див. список переданих зі Львова документів (6 квітня 1947 р.): там само, спр. 6, арк. 34, 54-65.

8Раніше, зазвичай, для ознайомлення із старими ("справжніми") описами потрібен був спеціальний дозвіл. Багато з дослідників не знали про існування цих описів.

9Спеціально зазначу принципове небажання колишнього керівництва ЦДАВО говорити на цю тему, - з огляду нібито на неадекватне опрацювання цих фондів попередниками.

10Пригадую з власного досвіду: лише після неодноразових звернень, у березні 1994 р. мені нарешті показали документи з "архіву архіву" ЦДІАК щодо матеріалів колишнього секретного відділу цього архіву, - до того, як вони були об'єднані з подібними фондами ЦДАЖР. Йшлося, як вже пояснювалося, про фонд ЦДІАК, що зберігається у ЦДАВО (ф. 4703), один опис якого (оп. 2, з офіційною документацією щодо еміграційної україніки) і досі чомусь зберігається в самому ЦДІАК. Наявні списки фондів та офіційну документацію цього архіву необхідно порівняти аналогічними документами "архіву архіву" ЦДАВО (ЦДАВО, ф. 3665). Це стосується у розсекреченого лише у 2001 р. опису 7 фонду Головархіву України (ЦДАВО, ф. 14), у якому зберігається основна документація про повоєнні міграції архівів.

11Празький архівіст Богдан Зілінський зробив повідомлення "Україніка в Празьких архівах".

12Русская и украинская эмиграция в Чехословацкой республике, 1918-1938: Путеводитель по архивным фондам и собраниям в Чешской республике. - Прага, 1995.

13Див.: Русская, украинская и белорусская эмиграция. - 1995.

14Український музей в Празі. (1659) 1925-1948: Опис фонду / Укл. Раїса Махаткова. - Київ; Прага. - 1996. Див. також: Vбclav Peљбk, "Zprбva o иinnosti Ruskйho historickйho archivu", s. 218-219.

Джерело:   Ґрімстед Патриція Кеннеді "Празькі архіви" у Києві та Москві: Повоєнні розшуки і вивезення еміграційної архівної україніки //Державний комітет архівів України. Український науковий інститут Гарвардського університету / К., 2005. - 252 с.