Tum ГЕВРИК Дерев'яні синагоги України

12 березня 2016

Найстаріші східньоевропейські квадратні в пляні муровані синагоги та містечкові дерев’яні синагоги були розташовані на західніх землях України. Тому було б доречно тепер підсумувати історію єврейських поселень на Галичині, Волині та Поділлі.

Хоч історія єврейської громади на Україні хронологічно передує прийняттю християнства, іміграція західніх євреїв-ашкеназі (спочатку єврейських мешканців Рейнської провінції, потім усіх євреїв, що дотримувалися західньоевропейських літургійних і обрядових традицій) на Україну почалася під час правління короля Данила  (1201-1264) як частина його урбанізаційних зусиль. Ці зусилля продовжували його наступники та польські королі, а також і володарі Польсько-Литовської Держави.

Зріст господарства Галичини та Волині та прихильна настанова польських володарів привабили велику кількість єврейських іміґрантів з Німеччини та Богемії на землі України наприкінці 15 ст. Автономію єврейської громади в Польсько-Литовській Державі наприкінці 16 та на початку 17 ст. названо ’’золотим віком” єврейської культури в розсіянні.1 Єврейська наука процвітала на протязі цього періоду. Повстання Богдана Хмельницького та вторгнення шведського війська до Польщі поклали край цьому періодові.

В другій половині 17 ст. майже половина єврейського населення Польсько-Литовської Держави жила на сході — на українських, білоруських і литовських землях. Євреї становили коло 13-14% міського населення цих земель у порівнянні до 5-6% євреїв, що жили на західніх польських землях.2 Огляд єврейських поселень у так званій ’’історичній” Польщі або в Польсько-Литовській Державі показує, що центр тих громад був розташований на західніх землях України. Між 1640-1740 pp. кількість єврейського населення в Західній Україні збільшилася втричі.3  Єврейське населення звичайно тяжіло до міських центрів, а в українських містечках євреї часом були в більшості. В той самий час, наприкінці 18 ст., євреї емігрували з Галичини до Закарпаття та Буковини.

Єврейські поселення на Лівобережжі України (на схід від Дніпра) контролював російський імперський режим згідно з так званим законом про ’’Смугу осілости” , який не дозволяв євреям селитися на схід від Дніпра.

Сприятливі економічні та соціяльні умови 16 та 17 ст. створили тло для вислову єврейської віри в оригінальних і динамічних творах дерев’яної архітектури. Бідніші та новостворені релігійні громади будували свої храми з легкодоступного дерева, і дерев’яні синагоги часто були найпримітнішими спорудами українських міст.

Протягом наступних десятиріч поставали величні та захопливі будівлі; вони були рідкісним архітектурним явищем і специфічно єврейським висловом народного мистецтва та архітектури.

Так у 17-18 ст. над низькими будинками західньоукраїнських міст височіли понурі будівлі шляхетної простоти та оригинальности, дерев’яні синагоги. Ці дивовижні доми богослужіння були унікальні для цієї частини Европи. Історики мистецтва припускають, що архітектура цих будівель була переважно надхнена палацами місцевої шляхти.4 Казімєж Мокловський описав синагоги як ’’найвище досягнення культури містечок” , так само як дерев’яні церкви були виявом сільської архітектури.5

Григорій Павлуцький порівнює дахи дерев’яних синагог з дахами українських світських будинків і церков і робить висновок, що синагоги репрезентували зразки міської архітектури старої України, що відходили в минуле.6   Його студент Федір Ернст відмічає йому в тон, що ’’єврейські синагоги в Західній Україні та Польщі становлять доволі цікавий матеріял для реконструкції старих будинків шляхти” .7 Сучасні єврейські письменники визнають впливи місцевих метод будівництва дерев’яних споруд і місцевих секулярних архітектурних стилів.8 

В сполученні з місцевим способом зрубного будівництва та специфічними потребами єврейської спадщини на землях Польсько-Литовської Держави виник остаточний плян новаторської архітектури синагог ашкеназі. Традиції та потреби єврейської громади диктували вимоги (теологічні концепції, орієнтацію, ритуальні традиції тощо) секулярного характеру будинків, а не їхній стиль. Спочатку євреї не мали права належати до будівельних цехів, і єврейські громади, мабуть, були змушені винаймовувати християнських ремісників. Синагоги також будували позацехові ремісники, так звані ’’партачі” . З заснуванням єврейських будівельних цехів вони напевно були основними будівниками дерев’яних синагог. Хоч архітектурні деталі й форми певного району мали вплив на характер будинку синагоги, наявні документи наводять на думку, що багато, якщо не всі дерев’яні синагоги, були спроектовані єврейськими майстрами-будівничими.9 Єврейські будівники та їхні замовники явно хотіли вирізнити свої будинки богослужіння від відповідних навколишніх церковних будівель. Пляни і мурованих, і дерев’яних синагог вживають термінологію спорудження секулярних будинків і виминають церковний лексикон.

Одночасно можна знайти деякі паралелі між подібними рисами дерев’яних синагог і церков. Будівники обох типів споруд бажали ввести елемент височини в свої будинки. Вони добилися цього, використавши фактично подібні засоби. На відміну від польських синагог, де почали з’являтися каркасні конструкції, стіни українських дерев’яних синагог послідовно будували в зруб.

Інтер’єр українських дерев’яних синагог і церков підсилено багатобарвними малюнками. Так само як позолочені іконостаси були найважливішим місцем церковного інтер’єру, багато Гравіровані вівтарі (Арон-Гакодеш, де зберігаються сувої Тори) дерев’яних синагог були шедеврами єврейського народного мистецтва інтер’єрів.

Перші синагоги на Україні правдоподібно будували з місцевого дерев’яного матеріялу (муровані конструкції коштували дорого, і було тяжко дістати дозвіл на будову цегляних чи кам’яних споруд для синагог). Нам невідомо, як виглядали ранні ашкеназійські дерев’яні синагоги, бо найраніші відомі споруди датовано 17 ст. Ми можемо лише припускати, що єврейські іміґранти 14-15 ст. пристосували місцеві методи будови дерев’яних споруд і смаки відповідно до своїх релігійних вимог і літургійних потреб.

Виглядає, що найважливішою будівельною формою для наступного розвитку синагогальної архітектури була квадратна в пляні мурована споруда центрального типу. Квадратний тип синагоги розвинувся в 16 ст., мабуть, на Галичині.10 Найстарішим і найхарактеристичнішим будинком цього типу була синагога Нахмановича в Львові, закладена багатим купцем і філантропом Ісааком Нахмановичем (Ісаак бен Нахман) і збудована в 1580-их  pp. одним із багатьох італійських архітектів на Україні Павлом Римлянином чи Павльо Романо (який також побудував відому ренесансову Успенську Волоську церкву також у Львові). Славна синагога дістала свою назву на честь однієї з доньок її засновника Золота Роза чи ’’Турей Захав” . Інші синагоги подібного типу побудовані в Гусятині на Поділлі в 16 ст., в Перемишлі 1592-1595 pp., в Луцькому на Волині в 1628 p., в Жовкві в 1692 р. Архітектура тих синагог відбивала впливи горизонтальної обробки фасад, що тоді переважала на Галичині та на Волині. Висота тих споруд була обмежена. Всередині чотири колони чи стовпи, розташовані доволі близько між собою, в центрі квадратної залі, замикали найважливішу частину синагоги читацьку плятформу (біма), ділячи простір на 9 однакових частин. На таке центральне плянування можливо вплинула синагогальна архітектура Візантії. На основі мурованих будинків з квадратним плянуванням виник тип оригінальної дерев’яної будівлі, маєстатичної своєю простотою, плянуванням і красою. Дерев’яні споруди синагог поширилися на всі землі єврейського поселення в Східній Европі. Меєр Балабан відмічає, що на східніх землях Польсько-Литовської Держави на Україні та в Білорусі практично всі головні залі дерев’яних синагог були квадратні, одночасно в західній частині, тобто в Польщі, вони були здебільшого прямокутні.11 Сучасний дослідник східньо-европейської дерев’яної архітектури писав, що ці дерев’яні ’’синагоги репрезентують підхід, найближчий до національного архітектурного стилю, який євреї колинебудь виробили”.12

Синагоги забезпечували одночасно і релігійні, і світські потреби громади. Вони служили місцем, де збиралася місцева єврейська громада, були центром навчання та проповідей і, врешті, були домами молитви та розгляду релігійних законів. В будинку синагоги громада також скликала свої судові засідання. Іноді синагога також виконувала функції подорожнього двору для  проїжджих мандрівників. На відміну від інших земель Европи 17 ст. практично не було межі височині дерев’яних синагогальних споруд, будованих у єврейських кварталах українських містечок, подалі від пильного ока ієрархії польської Римо-Католицької Церкви. На протязі другої половини 16 та першої половини 17 ст. виникли приватні поселення міського типу польсько-литовських магнатів (наприклад, місто Жовква — 1603, Гусятин — 1599). У цих нових містах Подільської округи, центрах великих маетностей польських магнатів, можна було вільно будувати синагоги відповідно до релігійних потреб східньої орієнтації, або розташувавши їх на березі чи поблизу потоку чи річки. Багато перших дерев’яних синагог кінець-кінцем замінили кам’яними будівлями (наприклад, у Жовкві та в Бучачі в 1692 p., в Бродах — 1689 p.).

Дерев’яні синагоги можна поділити на категорії відповідно до типу пляну та конструкції даху. Плян був доволі простий. Типова дерев’яна синагога була фактично квадратною або прямокутньою будівлею, яка складалася з квадратної залі та суміжного павільйону.

Вся споруда була покрита високим заломаним дахом і карнизами, що виступали вперед — знайома риса давньоукраїнського міського пейзажу. Синагоги коло Львова в Ходорові (1642-1652), в Гвіздці (1640), коло Турки та в Янові Теребовлянському (кінець 17 ст.) спочатку побудували як однокімнатні будинки з головною залею. Одначе, синагогу в Яблонові (1670 роки) спочатку побудували як прямокутню споруду.

До головної залі входили з західнього боку через сіни, які могли побудувати як частину початкової споруди або добудувати пізніше. На відміну від виразного характеру бабинця дерев’яних церков вестибюль синагоги був звичайним додатком з простим односхилим чи двосхилим дахом. Підлогу вхідного передпокою підвищили, і головна заля була часто на один-два сходи нижче рівня підлоги вестибюля. В Гвіздецькій і Ходорівській синагогах підлога у вхідному передпокої та в головній залі були на тому самому рівні. Вестибюль служив не тільки входом, але також і місцем зборів для Ради старійшин. Коли над вестибюлем побудували жіночі приміщення, один дах покривав увесь комплекс.

Традиційні вимоги окремого входу для чоловіків і жінок викликали різні проектні розв’язки, які часто були сполучені з використанням ґалерій на західніх фасадах (Яблонів). У міру зростання потреб громади будинок синагоги збільшували, додаючи низькі крила з обох боків головної залі. Деякі з цих одноповерхових добудов служили жіночим приміщенням, інші — шкільною кімнатою чи місцем зборів старійшин. Прості муровані зимові добудови також додавали для дуже холодних днів. Часом ці бічні добудови були двоповерхові (Печиніжин, Яблонів).

Не зважаючи на добудови, головна заля й далі домінувала над усією спорудою. Однією з головних рис найліпших дерев’яних синагог були дивовижні наріжні павільйони на передніх фасадах, побудованих на західніх рогах головної залі. їх, мабуть, запозичили з дуже подібних рис сеньйоральних замків шляхти 15-16 ст. Будинки синагог з наріжними павільйонами були особливо популярні в Білорусі. Більш відома дерев’яна споруда, збудована на пограниччі між Україною та Білоруссю (Заблудів, середина 17 ст.). Подібну, дивовижно імпозантну споруду, одну з перших цього типу, побудували в Погребищі коло Бердичева в Житомирській області. Одначе, загалом, синагоги на Україні не мали таких наріжних павільйонів.

Високі дахи дерев’яних синагог, які, здавалося, були призначені для створення візуального ефекту, були рельєфною рисою містечок і сіл. Найхарактеристичнішою конструкцією даху був чотирисхилий дах, на який накладено другий, з причілками, на гуцульський зразок. Ефект від високих дахів з мансардами також підсилювали заломами на багатоярусних поверхнях; уцілілі приклади подібної архітектурної розв’язки дахів на мурованих бароккових будинках можна побачити в трапезній Михайлівського Золотоверхого манастиря в Києві (1713) чи в будинку Колеґіюму в Переяславі-Хмельницькому (1753-1757). Дахи дерев’яних синагог можна клясифікувати відповідно до кількости заломів. Синагога в Ляндскоруні (кінець 17 та початок 18 ст.) на Поділлі з квадратною в пляні головною залею, до якої пізніше додали з західнього боку двоповерхову добудову, була покрита чотирисхилим дахом, накладено високий дах з причілком, зі злегка похилими та вигнутими карнизами. Головна заля та жіночі приміщення над входом до синагоги в Жидачеві були покриті одним дахом тієї самої конструкції — чотирисхилий дах, на який накладено другий, з причілками. Один залом посередині розділяв дах Жидачівської синагоги на дві поверхні й створював типову форму даху однозаломного типу. Дах синагоги в Яришеві мав два заломи, виразно поділяючи його на три поверхні. Синагога в Хирові мала простий двосхилий дах з причілками.

В міру дальшого розвитку будівлі дерев’яної синагоги більше уваги приділили дахові; додали більше рядів, у наслідок чого дім молитви в містечках і селах ставав ще імпозантнішим. Дах синагоги в Погребищі мав два яруси. Як було зазначено вище, це було відбитком впливів білоруських синагог району Гродно—Бялисток.

Після того як синагога в Погребищі зазнала серйозних пошкоджень під час повстання Хмельницького і її повністю перебудували в 1690-их pp., цю чудову дубову споруду знову перебудували в 1898 р. й тоді вона втратила свій початковий зовнішній вигляд.

Розпис стелі дерев'яної синагоги (XVIII ст.) у Михалполі. Фото П.Жолтовського, 1930 р.

Інтер’єр збережено й, мабуть, реставровано перед Другою світовою війною.13 Цю синагогу, як і всі інші, повністю зруйнували німці під час окупації України. Ескіз Матіяса Берзона наприкінці 1890-их pp. показує початковий зовнішній вигляд синагоги в Погребищі.14 То був доволі великий будинок (16,7 м завдовжки і 20,4 м завширшки) з квадратною головною залею (12,4 * 12 м) і жіночими приміщеннями з обох боків. Її інтер’єр оздоблений у 17 ст. Юдою Лейбом, сином Баруха. Репродукції деяких деталів інтер’єру синагоги в Погребищі недавно з’явилися в польському журналі охорони пам’ятників.15

Інтер’єр дерев’яних синагог, як і сусідніх дерев’яних церков, був висловом генія місцевих теслярів та мистців. Спочатку стеля головної залі була або плоскою, або з циліндричним склепінням.

У 18 ст. ці стелі перебудували у вигляді розкішних бароккових куполів, самостійних від гострокінцевих вершин над ними.

Не всі синагоги, побудовані в 18 ст., мали такі стелі. Наприклад, найдавніша знана синагога в Ходорові (1642 чи 1652) та синагога в Хирові, що виглядала як величавий міський будинок (18 ст.), мала просте циліндричне склепіння, одночасно синагога в Яблоневі мала плоску стелю. Куполи часто вбудовували під час реконструкції старих дахів. Стелю з початковим циліндричним склепінням у Гвіздці згодом замінили примхливим куполом. Перехід від квадратного пляну головної залі до восьмибічного барабану досягнули за допомогою вигнутих дерев’яних парусів (Жидачів, перша половина 18 ст.). Розглядаючи конструкцію внутрішніх куполів східньоевропейських дерев’яних синагог, один із дослідників порівнює їх з інтер’єром куполу церкви Св. Миколая в Лебедині (1783) на лівобережній Україні.16 В обох випадках будівничі вживали ті самі принципи перспективи для створення ілюзії великих внутрішніх висот.17

Інтер’єр українських синагог часто щедро прикрашали багатобарвними фресками необмеженої фантазії. Цікаво відмітити, що кам’яні синагоги в Східній і Західній Европі звичайно не мають внутрішніх фресок чи розписів. Галицькі дерев’яні синагоги відомі своєю красою та виразним характером своїх фресок.18 Давньогебрайські написи, музичні інструменти, знаки зодіяка, легендарні фльора та фавна, різні види квітів служили популярними декоративними мотивами різнокольорових стінних фресок. Часом стелю також щедро прикрашали (Ходорів). На куполі синагоги в Михальполі коло Летичева на Поділлі (18 ст.) зображено сцени з життя міста Єрусалиму, з виноградними лозами та фавною. В Ходорівській синагозі ми бачимо зображення папуг, слонів, верблюдів та інших екзотичних тварин. Стінні фрески найвищої мистецької якости можна було побачити в простій синагозі в Мотилеві (виконані Хаїмом, сином Ісаака, зі Слуцьку), в синагогах у Фельштині, Яблоневі, Гвіздці. Мотиви з настінних фресок галицьких синагог також використали для розпису західньоевропейських синагог.

Український єврейський маляр Еліезер Зусман, син кантора Соломона з міста Броди, виконав стінні фрески для кількох синагог у південній Баварії в Німеччині (Бехгофен, Горб та інші).

Важливою частиною інтер’єру була біма, розташована в центрі на підвищенні плятформа під розкішним дерев’яним навісом, з якого громаді читали Тору й оголошували благословення. Біму вживали також для світських справ. На східньому боці головної залі був розташований тонко ґравіруваний вівтар (Арон-Гакодеш),  де зберігали сувої Закону. Вмілі майстрі та найкращі мистці тих  часів витрачали багато зусиль на прикрасу східньої стіни та біми.

Найдавніші відомі дерев’яні синагоги були зосереджені в південній Галичині (Гвіздець — 1640, Ходорів — 1642 чи 1652, Яблонів — друга половина 17 ст., Янів Теребовлянський і Яришів — кінець 17 ст.). З простих синагог, які, проте, цілком відповідали своєму призначенню, побудованих на Гуцульщині навколо міста Коломия, слід згадати будинок в Яблоневі, який мав цікаву зовнішню ґалерію та внутрішні фрески незвичайної якости та кольору.

Ця поважна споруда загинула від пожежі під час Першої світової війни, коли російсько-німецький фронт проходив крізь цю околицю.

Проект цього будинку складався з головної залі в квадратному пляні з жіночими приміщеннями над вестибюлем. Вся споруда була покрита одним дахом з одним заломом, який складався з чотирисхилого даху, на який накладено другий з причілками. Додаткові жіночі приміщення пізніше добудували з одного боку початкової будови. Всередині майже квадратна в пляні головна заля мала плоску стелю, а підлога залі була на одну сходинку нижче вестибюля. Біма, розташована на осі залі, знаходилася трохи ближче до вестибюля. Зовнішній вигляд простих синагог в Яблоневі та в сусідньому місті Печеніжині (друга половина 18 ст.) була багато в чому подібна до величних міських будинків Гуцульщини. їхні рублені стіни були, так само як стіни інших дерев’яних будинків округи, покриті захисними вертикальними дошками.

Одну з найзнаменитіших галицьких синагог побудували в Гвіздці (1640) коло Коломиї. Її також зруйновано під час Першої світової війни. Гвіздецька синагога була безладно збудована споруда з багатьма прибудовами та притулами. Підлога цієї одинадцятиметрової, квадратної в пляні головної залі була на одному рівні з підлогою вестибюля. Над залею височів покритий ґонтою чотирисхилий дах, на який накладено двосхилий дах з причілками. Один залом поділяв дах на дві горизонтальні секції.

Прості скісні дахи перекривали нижче розташовані прибудови — жіночі приміщення збоку і передпокій та муровану шкільну кімнату спереду. Як було зазначено раніше, первісне дерев’яне циліндричне склепіння стелі замінили наприкінці 17 та на початку 18 ст. барокковою стелею. Розкішно Гравірована восьмикутня біма з балдахином була розташована на подовжній осі всього комплексу, ближче до входу, ніж до вівтаря. 1652 р. інтер’єр оздоблено фресками, що виконали Мордехай Лісницький з Яришева та Ісаак Бер з сином. Ці прикрашені настінні фрески виняткового кольору та якости були поділені, так само як фрески сусідніх церков, на панелі. Давньогебрайські написи на червоному та зеленому тлі,  фльора та фавна були переважними мотивами.19 Стелі Гвіздецької синагоги розписані 1729 р. ще одним мистцем з Яришева Ісааком Лейбом, сином Єгуди Га-Коена.

Тарас Шевченко, Синагога (1846, сепія)

На закінчення можна сказати, що маєстатичні дерев’яні синагоги західніх земель України є винятковими та оригінальними досягненнями народної архітектури, що відбивають тло містечка 17 та 18 ст. В літературі вони, як правило, відомі як ’’польські синагоги”. Одначе, їхня система будівельних засобів свідчить про місцеве походження, в той час як їхній багатобарвний інтер’єр визнаний як шедевр єврейського народного мистецтва. Єврейське релігійне мистецтво Польщі, чи точніше старої Польсько-Литовської  Держави, описують як ’’набагато виразніше та цікавіше артистично та історично, ніж те, що залишалося в Центральній та Західній Европі” .20 З багатьох відомих українських дерев’яних синагог, на додачу до вищеописаних, слід згадати також синагоги в Ярмолинцях (17 ст.) і Шарівці (18 ст.) коло Проскурова, в Сниткові (18 ст.), Яришеві, Михалкові, Розділі, Острополі коло Житомира на Поділлі. Українські караїми будували подібні дерев’яні храми (наприклад, дерев’яний кнесет 17 ст. в Луцькому).

Друга світова війна мала величезний вплив на долю дерев’яних архітектурних пам’ятників українського села. Під час німецької окупації історичні дерев’яні споруди часто безглуздо підпалювали — без будь-якої причини чи стратегічної потреби.

Цікаво, що поза загальними заявами в зв’язку з нацистським варварством радянські післявоєнні публікації, присвячені німецьким жорстокостям, переважно описують і оплакують руйнування російських архітектурних пам’ятників. Російська література нічого не пише про цілковите знищення українських дерев’яних церков (за винятком церкви в Ромні) та синагог. Одначе німецька окупація була катастрофічною для дерев’яних синагог, які тоді ще існували.

Увійшовши на Україну, нацисти систематично руйнували всі ознаки єврейської культури, все, що робило єврейську історію доступною людям. Увесь єврейський музей у Львові, багато старовинних книжкових колекцій і бібліотек — все це було знищено.

Навіть єврейські цвинтарі в Бродах, Чернівцях, Кам’янці-Струмиловій, Львові були зруйновані, а надгробні пам’ятники використані для будівництва шляхів. Але перш за все методично знищували такі архітектурні пам’ятники, як дерев’яні синагоги з високими дахами та величавим інтер’єром — живі свідки та символи єврейського життя на старій Україні. Дерев’яні синагоги та їхні художні колекції, так само як люди, що молилися в них, знищували, зокрема в Галичині. Серед знищених пам’ятників була знаменита синагога Золотої Рози в Львові.

Одними з перших дослідників, які писали про дерев’яні синагоги, були Матіяс Берзон (1877-1943), Казімєж Мокловський (1869-1905) та інші. В наступні роки з’явилося кілька досліджень, переважно польських та німецьких учених. В десятиріччя після Другої світової війни майже нічого не друкували на радянській Україні з архітектури дерев’яних синагог. Двотомник Нарисів історії архітектури УРСР (1957), написаний колективом, що складався з семи членів Академії Будівництва та Архітектури Української РСР, навіть не згадує про дерев’яні синагоги або їхнє руйнування в 1930-их та 1940-их pp. П’ятитомна радянська Історія українського мистецтва базує свій дослідницький матеріял про дерев’яні синагоги на польських публікаціях. Те, що ми знаємо про дерев’яні синагоги, ми зобов’язані, головним чином, дослідженням періоду перед Першою світовою війною й таким ученим періоду перед Другою світовою війною як Шимон Зайчик (помер 1942 р.) та архітект і аматор збереження пам’ятників Жижко Богуш (1883-1943), а також післявоєнній невтомній діяльності та посвяті  Марії та Казімєжа Пєхотків. Чудом врятовані фотографії та ескізи будинків, що тепер уже не існують, періоду перед Другою світовою  війною, відтворені в монографії Пєхотків, дають нам неповне уявлення про їхній зовнішній вигляд.

Чотири десятиріччя пізніше руйнування історичних пам’ятників продовжується. Шостий випуск підпільної Хроніки Католицької Церкви на Україні повідомляє про те, що виконком депутатів трудящих Львівської обпасти вирішив зліквідувати міський історичний єврейський цвинтар (закладений на початку 15 ст., закритий  1855 p.), використавши стародавні надгробні пам’ятники для будівельних робіт. Одначе, жадне будівельне підприємство не прийняло нового ’’будівельного матеріялу” , в наслідок чого міська рада передала надгробні пам’ятники начальникові місцевої тюрми,  щоб вимостити тюремний двір.

Недавній інтерес до народної дерев’яної архітектури викликав також і на Заході аналогічне зацікавлення дерев’яними будинками  синагог. Наприклад, недавно запропонували відбудувати в Нью-Йорку одну зі знаменитих білоруських дерев’яних синагог,21 і студенти-аспіранти факультету архітектури Університету Юта в Солт-Лейк-Сіті недавно вивчали сучасні інтерпретації будинків традиційних дерев’яних синагог.22.

 

1. Maria and Kazimierz Piechotka, Wooden Synagogues (Варшава: Arkady, 1959), стор. 15; Maurycy Horn, Żydzi na Rusi Czerwonej w XVI i pierwszej połowie XVII wieku (Варшава:Państwowe wydawnictwo Naukowe, 1975).

2. Maria and K. Piechotka, стор. 18-19; M. Horn, стор. 64-75.

3. Brian Beffny, The Synagogue (Нью-Йорк: MacMillan Co., 1978), стор.

4. П. Юрченко, ’’Дерев’яна архітектура” , Історія українського мистецтва, том III (Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1968), стор. 24.

5. Kazimierz Moklowski, Sztuka ludowa w Polsce (Львів, 1903), стор. 431-433.

6. Г. Г. Павлуцкий, ’’Барокко Украины”, История русского искусства (Москва: И. Кнабель, 1909).

7. Ф. Ернст, ’’Архитектура Киева XVII в.” , Киев в фондах центральной научной библиотеки УССР (Київ: "Наукова думка” , 1984), стор. 125-147.

8. Rachel Wischnitzer, The Architecture of the European Synagogue (Філяделфія: The Jewish Publication Society of America, 1964), стор. 125-147.

9. Majer Balaban, Zabytki historyczne żydów w Polsce (Варшава, 1929), стор. 69; Maria and K.Piechotka, стор. 46; George К. Loukomski, Jewish Art in European Synagogues (Лондон: Hutchinson & Co., 1947), стор. 37.

10. Cecil Roth, Jewish Art (Нью-Йорк: McGraw-Hill Book Company, 1965), стор. 174-175, 282; G. К. Loukomski, стор. 35.

11. M. Balaban, стор. 69.

12. Dawid Buxton, The Wooden Churches of Eastern Europe (Кембрідж: Cambridge University Press, 1981).

13. George К. Loukomski, ’’The Wooden Synagogues of Eastern Europe”, The Burlington Magazine, січень 1935, стор. 21.

14. Mathias Bersohn, Kilka słów o dawniejszych bożnicach drewnianych w Polsce (Краків, 1900), стор. 5-16.

15. Eleonora Bergman, Ryszard Brykowski, ’’Drewniana synagoga — z problematyki badań nad drewnianą architekturą sakralną w Polsce” , Ochrona Zabytków 1983, 1-2, стор. 115.

16. Rachel Wischnitzer, стор. 138-139.

17. Maria and К. Piechotka, стор. 41-43.

18. Rachel Wischnitzer, стор. 128-132; M. Balaban, стор. 71-74.

19. G. К. Loukomski, Jewish Art in European Synagogues, стор. 41.

20. David Dawidowicz, Bate Keneset be-Polin ve-hurbanam (Synagogues in Poland and their Destruction [Єрусалим: Mosad Harav Kook and Yad Vashem, 1960]), стор. 6; Нариси з історії українського мистецтва (Київ: ’’Мистецтво” , 1966).

21. Paymond Sokolov, ” Rm. to Let. Landmark Bids. 77.000 sq. ft.” , The Wall Street Journal (Нью-Йорк), 3 жовтня 1984.

22. Stanley Ira Hal let, ’’Architectural Education: Temples and other Religious Themes — a Design Studio Case Study” , Architectural Record (Нью-Йорк: McGraw Hill Publishers), квітень 1985, стор. 67.

 Джерело: Tum Геврик: Дерев’яні синагоги України// «Сучасність», -  листопад 1985, ч. 11 (295).  С.44-56.