Ольга РУТКОВСЬКА До питання міжнародної підтримки щодо захисту культурних цінностей Східної України в зоні збройного конфлікту

19 березня 2016

Сучасний стан справ щодо захисту нашою державою культурних цінностей в зоні збройного конфлікту на території Східної України, нажаль, можна характеризувати неготовністю.

В першу чергу необхідно наголосити про те, що на території Донецької та Луганської областей станом на 01.01.2014 р. міститься понад 470 нерухомих об‘єктів культурної спадщини, які перебувають на державному обліку як пам‘ятки архітектури та містобудування, історії та монументального мистецтва[1]. Вказані пам‘ятки репрезентують своєрідність українських міських та ландшафтних територій, історії, архітектури та культури Східної України періоду кінця XVIII – середини ХХ ст.  Тут згадана лише частина багатогранної спадщини Донбасу, до її числа не увійшли археологічні об‘єкти, пам‘ятки природо-заповідного фонду, музейні зібрання культурних цінностей.

Безпосередньо в зоні збройного конфлікту з квітня 2014 р. по кінець січня 2015 р. перебуває три чверті з числа згаданих об‘єктів нерухомої культурної спадщини, а саме:

  • на території Донецької області: пам‘ятки Донецька, Артемівська, Макіївки, Горлівки, Краматорська, Красноармійська, Слов‘янська, Зугресу, Іловайська, Харцизська, Ясинуватої, Тельманівського та Шахтарського районів;
  • в Луганській області: спадщина Луганська, Алчевська, Краснодонського району, Красного Луча, Лисичанська, Ровеньок, Олександрівська, Щастя, Антрацита, Папасної, Слов‘яносербського та Станично-Луганського району.

З часів завершення ІІ-ої Світової війни і до кінця 2013 року на території України не відбувалось жодного збройного конфлікту. За цей період нашою державою ратифіковані основні міжнародно-правові документи ЮНЕСКО щодо охорони культурної спадщини у випадку збройного конфлікту,  а саме: Гаазька конвенція із захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 року (ратифікована УРСР у 1957 році) та Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, прийнята 14 листопада 1970 року в Парижі Генеральною конференцією ООН з питань освіти, науки і культури (Конвенцію ратифіковано із заявою Указом Президії Верховної Ради України від 10 лютого 1988 р.)[2].

Після двох світових воєн проблема збереження культурних цінностей у випадку збройного конфлікту була першочерговою. Ці питання, власне, і були врегульовані Гаазькою Конвенцією та її Протоколами. Саме ці документи вперше визначили поняття культурних цінностей і задекларовали положення щодо їхнього захисту, що включає охорону і повагу. Подальший розвиток міжнародного законодавства з охорони культурних цінностей  і таке важливе питання як ввезення, вивезення та повернення культурних цінностей врегулювала Паризька конвенція.

Однак за часів незалежності українське правове поле, підзаконні акти та нормативні документи не сформували засад методичної та практичної діяльності щодо захисту національних культурних цінностей під час збройного конфлікту. Україною не обрана і та гілка державної влади, або система розподілу виконання функції забезпечення захисту культурних цінностей під час збройного конфлікту та створення відповідних запобіжних умов у мирний час, яка відповідала б вимогам ратифікованих міжнародних документів.

На сьогодні до переліку українських органів державної влади, які в тій чи іншій мірі опікуються культурною спадщиною входять: Міністерство культури України, Міністерство регіонального розвитку та будівництва та житлово-комунального законодавства України, Державний комітет архівів України, Державний комітет України у справах національностей та релігій, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Інститут археології НАН України. Однак, публічно доступні джерела цих відомств та органів управління не містять а ні національних, а ні міжнародних інструкцій, методик, пам‘яток щодо дій (процедур) спрямованих на захист культурних цінностей в кризових ситуаціях.

Наприкінці 2000-х років вітчизняними науковцями досліджувались можливості забезпечення захисту культурних цінностей органами внутрішніх справ України у співпраці із згаданими вище вітчизняними міністерствами та відомствами. В рамках цих наукових досліджень визначені напрями діяльності ОВС України з питань захисту культурної спадщини із забезпеченням результативності: попереджувальний, охоронний, адміністративний, виконавчий, оперативно-розшуковий, кримінально-процесуальний, міжнародного співробітництва[3]. Звичайно наслідком вказаних наукових досліджень є пропозиції щодо удосконалення законодавчої, нормативної, методичної вітчизняних баз (підготовлена до прийняття Інструкція «Про взаємодію правоохоронних органів України в розкритті та розслідуванні злочинів, пов’язаних із посяганням на культурні цінності», а також внесення змін та доповнень до Інструкції «Про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та майна органами дізнання, досудового слідства і суду). Однак, і на цьому етапі дослідження та пропозиції не торкались проблематика забезпечення практичних заходів щодо захисту культурних цінностей органами внутрішніх справ під час збройного конфлікту.

З останні шістдесят років країни-учасниці Гаазької конференції напрацювали широкий власний та міжнародний досвід конкретних заходів з виконання Протоколів 1954 та 1999 років, а саме: практики захисту цінностей; методики популяризації надбання серед громадян та військовослужбовців; фахового інструктажу з реагування на ситуацію військового конфлікту для керівного та обслуговуючого персоналу музейних закладів та екскурсійних об‘єктів; міжнародної практики позовної роботи щодо притягнення до кримінальної відповідальності за свідоме нищення культурних цінностей під час військового конфлікту[4].

Як не дивно це звучить сьогодні, однак однією з головних гуманітарних проблем збройного конфлікту на Сході України залишаються катастрофічні наслідки незворотної втрати нерухомих пам‘яток культурної спадщини (храмів кінця XVIII – початку ХХ ст.., комплексів навчальних закладів, кварталів житлової забудови, ін. громадських споруд), музейних колекцій, повного знищення ділянок унікального природного ландшафту Луганського заповідника та археологічних цінностей зосереджених на Донбасі.

Забезпечення збереження та/або підтвердження фактів свідомого нищення окупантами нерухомої культурної спадщини та природних пам‘яток Донбасу в зоні збройного конфлікту потребує негайної міжнародної фахової підтримки та громадського контролю. Сьогодні в України є низка причин та підстав звернутись до міжнародної спільноти та міжнародних організацій з питань правової, консультативної, посередницької підтримки щодо захисту на місці нерухомих пам‘яток та перевезення зі Східної України збірок культурних цінностей, безпека яких не гарантується в зоні конфлікту. Тут доречно згадати фахову думку щодо процедурно-правового погляду на збереження та юридично-фінансову сторону визначення власності щодо створених Україною музейних збірок окупованого у березні 2014 року Криму, опубліковану ще у квітні 2014 р. в інтернет-виданнях[5]. Адже, наша ситуація ускладнена також ставленням уряду Російської Федерації до ратифікації конкретних міжнародних правових норм (зокрема, таких як Римський Статут).

Нажаль, маємо відзначити, що Національний комітет Блакитного щита в Україні створений лише 21 лютого 2014 року (в той час, як Міжнародний комітет Блакитного Щита (ICBS) утворений у 1996 р. саме для виконання дорадчих функцій по відношенню до Комітету захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (ст..2 Гаазької конвенції) для роботи над захистом світової культурної спадщини, яка перебуває під загрозою у зв‘язку зі стихійними лихами і катастрофами, спричиненими діяльністю людини та збройними конфліктами). Протокол про створення Національного комітету Блакитного Щита підписаний на території Національного Заповідника «Софія Київська» в Києві від імені Української бібліотечної асоціації - члена Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ (IFLA), Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM) та Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS). За цей короткий період з моменту створення Український національний комітет Блакитного щита не встиг напрацювати та оприлюднити власної програми і тому для України напрочуд важливим є дієвий міжнародний досвід.

В умовах гібридної війни, що триває на Сході України з травня 2014 р., та непідготовленості України до практичних дій щодо збереження в ньому культурних цінностей, доцільно було б скористатись та/або взяти за основу прогресивний досвід  сусідніх країн та звертатись щодо практичної консультативної підтримки, зокрема до Польського національного комітету Блакитного Щита (створений у 2002 р.), місія якого складається з близьких до наших реалій напрямків діяльності:

 • поширення знань про захист пам'яток, які перебувають під загрозою серед спеціалістів, суб'єктів, які приймають рішення, молоді, студентів, суспільства загалом;

• ведення моніторингу культурної спадщини;

• профілактика і запобігання деградації історичних цінностей;

• розробка методів захисту спадщини, яка знаходиться під загрозою катастрофами, стихійними лихами і збройними конфліктами;

• навчання експертів в сфері захисту культурних цінностей, які знаходяться під загрозою;

• співпраця в сфері обміну інформацією а також обміну спеціалістами з іншими комітетами Блакитного Щита, інституціями і спорідненими організаціями;

• допомога урядовим і громадським установам в сфері захисту пам'яток, які перебувають під загрозою;

• інспірація і організація зустрічей, майстерень, курсів, конференцій, скерованих до широкого і диференційованого грона адресатів, пов'язаних з захистом пам'яток.[6]

Сьогодні, зважаючи на результати практичної діяльності країн-учасниць Гаазької конференції з питань збереження культурних цінностей в зоні збройного конфлікту для України, на нашу думку, важливо було б отримати методичну підтримку відповідних національних комітетів та інституцій Польщі, Італії, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Ватикану щодо:  

  • термінової організації курсів в сфері захисту культурної спадщини для збройних сил і військових працівників, відповідальних за утримання історичної військової нерухомості;
  • публікування інформаційних матеріалів і популяризації захисту культурної спадщини України (і в першу чергу щодо надбання розташованого на  Донбасі);
  • організації курсів, семінарів конференцій для широких верств населення та управлінців з проблематики захисту культурних цінностей на випадок особливих загроз;
  • підготовки та внесення від України пропозицій до Списку культурних цінностей охоплених посиленим захистом;
  • популяризації правових підстав захисту культурної спадщини у випадку збройного конфлікту і кризових ситуацій.

[1] За даними УДНДПІ «УкрНДІпроектреставрація», згідно розпорядчих документів державних органів влади за період з 1970-х по 2000-ні рр..

[2] Пам‘яткознавство: Правова охорона культурних надбань: зб.док./упоряд.:Л.В.Прибєга.-К.:Ін-т культурології Академії мистецтва України,2009.-с.220-247, с.253-261

[3] Каткова Т.Г. Діяльність ОВС України з питань захисту культурної спадщини: Адміністративно-правові аспекти: Дисертація на здобуття наук. ступеня кн.юр.н..-Х.,2008

[4] Защита культурных ценностей в случае вооруженного конфликта: Информация об осуществлении Гаагской конференции 1954 года о защите культурных ценностей в случае вооруженного конфликта и двух протоколов к ней от 1954 года и 1999 года.-Доклады о деятельности в 1995-2004 гг.-UNESCO,2005.-60с.

[5] Карпов В., кн..іст.н.Захист культурної спадщини України в умовах військового конфлікту у Криму: museum-ukraine | 3.04.2014 14:13.- http://narodna.pravda.com.ua/culture/533d4267d4864/

[6] Клюпш Л. Програма «Блакитного Щита» - реагування, допомоги, порадництва для культурної спадщини, яка знаходиться під загрозою.:Практичні аспекти.- http://195.78.68.75/mincult/doccatalog/document?id=375118

Автор:  Рутковська Ольга, директор Українського державного  Науково-дослідного та проектного Інституту «УкрНДІпрооектреставрація»