Тетяна СЕБТА Українiка в Берлiнськiй державнiй бiблiотецi пруcської культурної спадщини та Федеральному архiвi в Берлiнi

19 квітня 2016

Серед численних берлінських бібліотек та архівів одне з перших місць за обсягом своїх фондів займають Берлінська державна бiблiотека пруcської культурної спадщини та Федеральний архів у Берліні, що належать до одних з найбільших книгозбірень та архівосховищ не лише у Нiмеччинi, а й у Європі. Для українських науковців, у першу чергу дослідників Нової та Новітньої історії, ці заклади становлять значний інтерес завдяки своїм збiркам українiки (книг, періодичних видань, карт, атласів, архівних документів тощо).

Метою даної публікації, крім загальної характеристики фондів, є ознайомлення зацікавлених дослідників з колекцією україніки, що знаходиться в Берлінській державній бiблiотеці пруcської культурної спадщини, та архівними фондами Федерального архіву в Берліні, документи яких висвітлюють окремі періоди історії України ХХ ст.

 

БЕРЛІНСЬКА ДЕРЖАВНА БІБЛІОТЕКА ПРУССЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

www.sbb.spk-berlin.de

Staatsbibliothek zu Berlin Preußischer Kulturbesitz (SBB-PK)

Unter den Linden Str. 8, D-10117 Berlin (будинок 1)

Potsdamer Str. 33, D-10785 Berlin (будинок 2)

 

Берлiнська державна бiблiотека прусcької культурної спадщини (далі – Бiблiотека) поряд з Баварською державною бiблiотекою у Мюнхенi належить до найвiдомiших наукових унiверсальних бiблiотек Європи і світу. Вона була заснована 1661 р. курфюрстом Фрiдрiхом Вiльгельмом Бранденбурзьким як Курфюрстська бібліотека у Кьольні-на-Шпреє (Churfürstliche Bibliothek zu Cölln an der Spree), отримала 1701 р. назву Королiвської бiблiотеки, а пiсля повалення монархiї у листопаді 1918 р. була перейменована на Пруcську державну бiблiотеку. На початку ХХ ст. спецiально для неї у центрi мiста на вулицi Унтер-ден-Лiнден 8 було збудовано новий будинок, куди вона переїхала 1914 р.

Напередоднi Другої свiтової вiйни Бiблiотека налiчувала майже 3 мiльйони книг, 70000 рукописiв, 500000 автографів та численнi спецiальнi збiрки. Протягом столiть вона формувалася як загальнодоступна дослiдницько-iнформацiйна бiблiотека з унiверсальними збiрками рукописних, друкованих видань рiзних країн, рiзними мовами у галузi гуманiтарних та соцiальних наук.

Під час війни у зв’язку з загрозою повiтряних бомбардувань Берлiна фонди Бiблiотеки з 1942 р. почали вивозити до спецiально органiзованих сховищ у рiзних кiнцях колишнього нацистського рейху[1]. Розкол Німеччини після війни призвів і до розколу Бібліотеки. На основi фондiв, що збереглися i перебували в рiзних евакуацiйних сховищах, розташованих як у захiдній, так i схiдній зонах окупацiї Нiмеччини, було утворено двi окремi бiблiотеки – Державну бiблiотеку пруcської культурної спадщини, яка з 1978 р. стала розмiщуватися у Захiдному Берлiнi (Потсдамерштрассе 33), та Нiмецьку державну бiблiотеку у Схiдному Берлiнi. Остання як наступниця колишньої Прусської державної бiблiотеки знаходилася у старому будинку за адресою Унтер-ден-Лiнден 8. Наслiдком об’єднання Нiмеччини стало й об’єднання у 1992 р. обох бiблiотек, що спричинило появу Берлiнської державної бiблiотеки прусcької культурної спадщини.

Сучасна Бібліотека має два будинки – будинок 1 на вулицi Унтер-ден-Лiнден 8, де розмiщується лiтература до 1945 р. видання, та будинок 2 на вулицi Потсдамерштрассе 33, у якому знаходиться лiтература з 1946 р. видання. Насправдi ж, розподiл лiтератури остаточно так i не вiдбувся, тому його можна назвати поки що умовним. Наприклад, вiддiл рукописiв, який у своєму сховищi має збiрку iнкунабул, грамот, середньовiчних рукописiв та рукописних видань XVII-XVIII ст., автографiв та iн., знаходиться також у будинку 2 на Потсдамерштрассе 33. А з вiддiлу картографiї тут зберiгаються сучаснi карти та картографiка з 1940 р. видання. Крiм того, в окремих будинках знаходяться газетний вiддiл та Фотоархiв (Більдархів).

Бiблiотека бере участь у численних проектах, серед яких система мiжрегiонального забезпечення лiтератури, що фiнансує Нiмецьке дослiдницьке товариство (Deutsche Forschungsgemeinschaft). В загальнобiблiотечнiй програмi Нiмеччини – „Повне зiбрання нiмецьких друкованих видань”, вона вiдповiдає за перiод 1871-1912 рр. видання. Бібліотека працює над створенням нацiональних бiблiографiчних перелiкiв нiмецьких друкованих видань XVI-XVII ст., мiжнародного загального каталогу iнкунабул, веде мiжрегiональну центральну картотеку автографiв, опiкує постiйне оновлення електронної бази даних німецьких та міжнародних перiодичних видань.

Фонди Бiблiотеки налiчують бiльш, нiж 10 мiльйонiв одиниць зберiгань, 4400 iнкунабул, 18300 захiдноєвропейських рукописiв, 40000 схiдних рукописiв, 250000 автографiв, 66350 музичних автографiв, 1400 особистих фондiв та архiвiв, 450000 нотних видань, 960000 карт та атласiв, 180000 томiв газет. Бібліотека отримує 38000 найменувань сучасних журналiв та перiодичних видань, 400 найменувань газет. У розпорядженні Бібліотеки є рiзноманiтнi електроннi бази даних (перiодики, iнкунабул, середньовічних рукописів та iн.), 2,3 мiльйона мiкрофiшiв та мiкрофiльмiв, у її Фотоархiвi зберігаються близько 12 мiльйонiв фотографiй.

Бiблiотека має 16 вiддiлiв, що охоплюють всі види діяльності бібліотеки – збирацьку, науково-дослідну, обслуговування читачів, технічно-реставраційну. З них за колекції відповідають наступні відділи:

  • вiддiл вiдомчих друкованих видань та мiжнародного вiдомчого книгообмiну,
  • вiддiл рукописiв,
  • вiддiл iсторичних друкованих видань,
  • картографiчний вiддiл,
  • музичний вiддiл,
  • вiддiл орiєнталiстики,
  • вiддiл Схiдної Азiї,
  • вiддiл Схiдної Європи,
  • вiддiл дитячої книги,
  • газетний вiддiл,
  • Фотоархiв.

Чисельність та різноманіття збірок відображені в низці каталогів. Система каталогів на перший погляд не проста, вона має досить розгалужену структуру, яка формувалася протягом останніх двох століть і відбиває всі історичні зломи, що відбувалися в Німеччині особливо протягом минулого століття. Отже, Бібліотека має:

  • алфавiтний каталог I – з 1501 року видання до 1908 р. придбання лiтератури (iснує також у виглядi мiкрофiшів);
  • алфавiтний каталог II – з 1909 року придбання лiтератури до 1974 року видання;
  • алфавiтний каталог III – 1975-1992 рокiв видання;
  • предметний каталог або так зв. старий Реальний каталог – 1501-1955 рокiв видання. Реальний каталог iснує у виглядi книг, що були заведенi ще у другiй половинi ХIХ ст., i до яких вносилися записи протягом ХIХ-ХХ ст. Пiд час вiйни деякi книги Реального каталогу загинули, тому пiсля вiйни було створено так звану Картотеку лакун (Lückenkartei), що мiстить лiтературу, яка є в бiблiотецi, але не вiдображена у Реальному каталозi у зв’язку з втратою частини книг цього каталогу.
  • каталог iнкунабул (iснує також i в електронному виглядi);
  • каталог рiдких видань;
  • електронний каталог StaBiKat (http://stabikat.de), до якого внесено лiтературу алфавiтних каталогiв II, III та частково алфавiтного каталогу I (в цiлому до електронного каталогу внесено бiльше 60% фондiв бiблiотеки);
  • каталоги спецiальних вiддiлiв, як то: музичного, картографiчного, газетного, рукописiв та iн.

Українiка в бiблiотецi представлена великим масивом друкованих та перiодичних видань, головним чином, ХIХ-ХХ ст. видавництв та друкарень не лише колишньої Росiйської та Австро-Угорської iмперiй, Радянського Союзу, а й польських, нiмецьких, англійських, французьких, американських, канадських та iн. видавництв. Однiєю з найцiннiших частин колекцiї українiки є емiгрантська перiодика та лiтература 20-80 рр. Взагалi, українiка розкидана мiж вiддiлами в залежностi вiд виду та тематики їх збiрок. Це, в першу чергу, вiддiл iсторичних друкованих видань, схiдноєвропейський, газетний, картографiчний вiддiли, Фотоархiв.

 

Вiддiл iсторичних друкованих видань

SBB-PK, Abteilung Historische Drucke,

Unter den Linden Str. 8, D-10117 Berlin

 

Це найбiльший i основний вiддiл у Бiблiотецi. В його завдання входить збирання друкованих видань 1501-1945 рокiв видання рiзними мовами i рiзних країн. Фонди цього вiддiлу налiчують близько 3 мiльйони книг. У своїй збiрцi вiддiл має окремi колекцiї як, наприклад, раритетiв (60.000 книг), художньо оформлених друкованих видань, колишнi приватнi збірки. Бiльшiсть книг цього вiддiлу внесена до електронного каталогу StaBiKat. Виключення складають книги, якi були придбанi Бiблiотекою до 1909 р., i тому їх потрiбно перевiряти в алфавiтних каталогах, що iснують також у виглядi мiкрофiшiв.

У цьому вiддiлi знаходиться багата збiрка українiки ХVIІ-ХХ ст. – книги, журнали, газети, що виходили не лише в Українi, а й за її межами. Вона значно доповнює збірку україніки Схiдноєвропейського вiддiлу, а в окремих випадках i дублює її. Тому, щоб уникнути повторів, україніка обох відділів буде розглядатися окремо у наступному розділі.

 

Схiдноєвропейський вiддiл

SBB-PK, Osteuropa-Abteilung,

Potsdamer Str. 33, D-10785 Berlin

 

Схiдноєвропейський вiддiл отримує та комплектує лiтературу з таких країн, як: Албанiя, Бiлорусiя, Болгарiя, Грецiя, Грузiя, прибалтiйськi країни, Словенiя, Боснiя та Герцеговина, Македонiя, Хорватiя, Сербiя та Монтенегро, Польща, Румунiя, Росiя, Угорщина, Україна, Фiнляндiя, Словакiя та Чехiя. Лiтература збирається, як мовою цих країн, так i захiдноєвропейськими мовами про цi країни. Центром тяжiння цих збiрок є гуманiтарнi та соцiальнi науки. Збiрка Східноєвропейського відділу, яка знаходиться на вул. Потсдамерштрассе 33 налiчує 550.000 томiв, а вся колекцiя схiдноєвропейської лiтератури, що знаходиться в обох будинках – близько 1 мiльйона книг. В даному вiддiлi (тобто в будинку на Потсдамерштрассе 33) знаходиться лiтература з 1946 р. видання. За допомогою комп’ютерiв, якi знаходяться у розпорядженнi читачiв, i якi мають вихiд в Iнтернет, можна вийти на сторiнку “Integrum World Wide”, а з неї до 4.000 росiйських банкiв даних (повнi тексти та бiблiографiчнi данi).

Книги вiддiлу вiдображенi у трьох каталогах – електронному, збірному, загальному. Найбільшою популярністю користується електронний каталог StaBiKat, проте книги видання до 1945 р. потрiбно перевiряти в Алфавiтному каталозi I. Книги, якi були отриманi Бiблiотекою до 1984 р. включно, вiдображенi у картотечному Збiрному каталозi Схiдноєвропейського вiддiлу (Osteuropa-Sammelkatalog – OSK). У цьому ж каталозi можна знайти схiдноєвропейськi книги, що знаходяться в iнших бiблiотеках Нiмеччини та закордоном. Цей каталог мiстить вiдомостi про бiльш нiж один мiльйон книг. Починаючи з 1985 р. нові надходження до Бібліотеки стали вносити до Загального каталогу i до електронного каталогу StaBiKat.

Збiрка друкованої українiки, зокрема неперiодичних видань (перiодика буде розглядатися окремо), в Бiблiотецi досить велика та рiзноманiтна як у часi, так i просторi. Її хронологiчнi межi охоплюють перiод вiд XVII столiття i до сучасностi. Але основу збiрки складають, звичайно, видання ХIХ-ХХ ст. Це – україномовнi або iншомовнi книги з української тематики, що виходили не тiльки на територiї сучасної України, а й у Росiї, Нiмеччинi, Англiї, Австрiї, Польщi, Францiї, США, Канадi, Аргентинi, Австралiї i т. д.

Українська збiрка Бiблiотеки має гуманiтарне спрямування. В нiй є видання з етнографiї, iсторiї, полiтики, права, економiки, географiї, культури України. Чiльне мiсце серед них займають рiзноманiтнi iсторичнi дослiдження. Для кращого висвiтлення збiрки українiки в берлiнськiй Бiблiотецi був обраний хронологiчно-тематичний метод дослiдження, що дозволяє уникнути простого перерахування лiтератури i, в той же час, дає гарне уявлення про її багатство та тематичне рiзноманiття. Радянську українiку, частка якої в Бiблiотецi досить велика, було вирiшено не висвiтлювати, оскiльки вона добре вiдома українським дослiдникам.

До найстарiших видань збiрки українiки вiдносяться публiкацiї XVII-XVIII ст. з iсторiї України та козаччини, що були надрукованi латинською, нiмецькою мовами:

  •             Joachim Pastorius. Bellum Scythico-Cosacicum, seu De conjuratione Tartarorum Cosacorum et plebis Russicae contra regnum Poloniae. – Dantisci, 1652;
  •             Johann Benedikt Scherer. Geschichte der ukrainischen und saporogischen Kosaken. – Leipzig, 1789;
  •             Johann Christian von Engel. Geschichte der Ukraine und der ukrainischen Cosaken, wie auch des Königreiches Halitsch und Wladimir. – Halle, 1796.

Тему українського, тобто запорозького, козацтва продовжують видання ХIХ столiття, що побачили свiт як в колишнiй Росiйськiй iмперiї, так i за її межами. Серед публiкацiй добре вiдомi нашим дослiдникам роботи А. А. Скальковського[2], Дмитра Яворницького[3] (Еварницького), Володимира Антоновича[4], “Матерiали iсторiї козаччини”, виданi Науковим товариством iм. Шевченка у Львовi в серiї “Джерела до iсторiї України-Руси” в 1908-1911 рр.[5]. До них слiд додати численi дослiдження зарубiжних авторiв, як наприклад:

  •             Czajkowski M. Kozaczyzna w Turcyi. – Paryz, 1857;
  •             Mérimée P. Cosagues d’autrefois. – Paris, 1865;
  •             Roderich von Erckert. Ursprung der Kosaken. – Berlin, 1882;
  •             Poellmann H. Beitrag zur aeltesten Geschichte des Kosakentums. – 1888;
  •             Vimina A. Relazione dell’origine e dei costumi dei cosacchi. – 1890.

Видання ХIХ ст. представленi також добре вiдомими публiкацiями т. зв. “козацьких лiтописiв” кiнця ХVII – початку ХVIII столiть Григорiя Граб’янки[6] та Романа Ракушки-Романовського[7]. До них слiд також додати ще лiтопис Самiйла Величка[8] 1926 р. виданя, що знаходиться у Бiблiотецi.

Зi збiрки українiки ХIХ – початку ХХ ст. варто згадати роботи тогочасних дослiдникiв iсторiї України – Г. Конiського[9], Д. Бантиш-Каменського[10], I. Левицького[11], М. Володимирського-Буданова[12], Г. Максимовича[13], А. Лазаревського[14], П. Батюшкова[15], К. Бочкарьова[16], В. Полетики[17], О. Єфименко[18] та iн. В Бiблiотецi зiбрано повне прижиттєве видання “Iсторiї України-Руси” Михайла Грушевського, а також переклади на росiйську, нiмецьку мови вибраних його творiв[19].

В Бiблiотецi зберiгається багата збiрка путiвникiв, iсторичних нарисiв ХIХ ст. щодо мiст Києва, Харкова та їх iсторичних пам’яток[20]. Є також твори з iсторiї України польських та iноземних вчених ХIХ ст.[21]. Без посилань, хочеться вiдмiтити, що Бiблiотека має досить велику пiдбiрку рiзноманiтних наукових дослiджень, науково-популярних видань щодо iсторiї, природи та географiї Криму, iсторiї Кримського ханства, Кримської вiйни 1854-1856 рр., розкопок античного Херсонесу i т. д.

Якщо наукова лiтература ХIХ – початку ХХ столiття, котра виходила на теренах колишнiх Росiйської та Австро-Угорської iмперiй, досить добре вiдома українським вченим, то набагато менше вiдомi публiкацiї, що були виданi закордоном в перiод Першої свiтової вiйни, Великих змагань та 20-80 рр. минулого сторiччя. Берлiнська Бiблiотека має досить велику збiрку т. зв. емiгрантської української лiтератури. До сьогоднiшнього дня багато цих публiкацiї залишаються маловiдомими або й, навiть, невiдомими в Українi.

Видання з української тематики напередоднi Першої свiтової вiйни та пiд час самої вiйни, подальших Визвольних змагань позначенi вирiшенням питання майбутніх шляхів розвитку України, визначенням її мiсця серед європейських країн, її права на незалежнiсть та самостiйнiсть в рамках окремої держави. Як правило, ця лiтература виходила iноземними мовами, головним чином нiмецькою:

  •             Лозинський М. Польський i руський революцiйний рух i Україна. – Львiв, 1908;
  •             Wasilewski L. Ukraina i sprawa ukraińska. – Kraków, 1911;
  •             Kusnir V. Galizien und der ukrainische Anteil an der Völkerbefreiung. – Wien, 1915 (Галичина та участь України у визволеннi народiв – Авт.);
  •             Barwinskyj A. Österreich-Ungarn und das ukrainische Problem. – München-Leipzig, 1915 (Австро-Угорщина та українська проблема – Авт.);
  •             Noetzel K. Die Unabhängigkeit der Ukraine als einzige Rettung von der russischen Gefahr. – München-Leipzig, 1915 (Незалежнiсть України як єдиний порятунок вiд росiйської загрози – Авт.);
  •             Gruschewskij M. Die Ukrainische Frage in historischer Entwicklung. – Wien, 1915 (Українське питання в iсторичному розвитку – Авт.);
  •             Hermann J. Russlands Entwicklung und die kleinrussische Frage. – Cassel, 1916 (Розвиток Росiї та малоросiйське питання – Авт.);
  •             Lozinskij M. Die revolutionäre Ukraine: Ukrainische Bestrebungen und Errungenschaften inmitten der Revolution in Russland. – Wien, 1917 (Революцiйна Україна: Українськi змагання та здобутки на фоні революції в Росії – Авт.);
  •             Trotzkyj M. Die ukrainische nationalpolitische Bewegung. – Wien, 1917 (Український нацiонально-полiтичний рух – Авт.);
  •             Донцов Д. Українська державна думка i Європа. – Львiв, 1918;
  •             Gassenko von G. Ist Cholmland polnisch oder ukrainisch? – Lausanne, 1918 (Холмщина польська чи українська? – Авт.);
  •             Die Ukraine: Ein Problem oder ein Phantom? – Wien, 1918 (Україна: Проблема чи фантом? – Авт.).

Ризький мирний договiр (березень 1921 р.) мiж Польщею та радянською Україною i радянською Росiєю остаточно на той час визначив кордони мiж Польщею та Україною i пiдвiв риску пiд багаторiчними змаганнями, що вiдбувалися на теренi України в 1917-1920 рр. В перiод мiж двома свiтовими вiйнами (1918-1939 рр.) українiка вiдзначається надзвичайно широкою тематикою – вiд висвiтлення полiтико-правових, економiчних питань до суто наукових iсторичних дослiджень. Весь тематичний дiапазон знайшов своє вiдображення у збiрцi українiки в берлiнськiй Бiблiотецi.

Для публiкацiй з української тематики мiжвоєнного перiоду характерне пiдведення пiдсумкiв Визвольних змагань[22], критичне висвiтлення життя в Радянськiй Українi[23], звернення до питань полiтичної та економiчної незалежностi України[24], видання цiлої низки iсторичних дослiджень українських вчених – Д. Дорошенка[25], В. Липинського[26], I. Огiєнка[27], А. Яковліва[28], I. Калиновича[29], О. Лотоцького[30], I. Борщака[31] та iн.

З наближенням кiнця 30-х рокiв полiтичне становище стало настiльки напруженим, що передчуття неминучої близької вiйни знайшло своє вiдображення не лише в перiодичних виданнях тих рокiв, а й в наукових публiкацiях. Наприклад, передчуття вiйни ясно вiдчувається у книзi Iлька Борщака “Карпатська Україна у мiжнароднiй грi”, що вийшла з друку у Львовi 1938 р. Взагалi, тiльки за збiркою українiки, що зберiгається в Бiблiотецi, можна прослiдити розвиток iсторичних подiй, принаймні, у Європi за останні два століття завдяки тенденцiйностi, тематичному та iдейному спрямуванню багатьох публiкацiй.

Українiка перiоду Другої свiтової вiйни, що знаходиться у Бiблiотецi, у порiвняннi з мiжвоєнним часом у кiлькiсному вiдношеннi дуже бiдна. Але це i не дивно, оскiльки окупацiя нацистською Нiмеччиною багатьох країн Європи припинила з часом iснування українських наукових та культурних центрiв в таких мiстах як Прага, Вiдень, Варшава, Париж та iн., а також дiяльнiсть наукових закладiв у мiстах радянської України.

Українiка цього перiоду представлена в бiблiотецi пропагандистськими виданнями, що демонструють переможне просування нiмецьких вiйськ на схiдному фронтi[32], краєзнавчi працi[33] та тенденцiйнi iсторичнi дослiдження, що висвітлюють давнi зв’язки України та Нiмеччини[34]. Цiкавою з точки зору пiднятої проблеми – української незалежностi, є тогочасна робота нiмецького дослiдника Фердинанда Ланга[35], назва якої у перекладі звучить як  “Українцi Галичини у боротьбi за створення української держави”.

Українська збiрка рiзноманiтних публiкацiй та наукових дослiджень повоєнного перiоду почала складатися в Бiблiотецi приблизно з початку 50-х рокiв минулого столiття. Оскiльки тематика і географія її дуже широка, а чисельнiсть надто велика, ми наведемо лише декiлька прикладiв її рiзноманiття:

  • Reshetar J. S. The Ukrainian Revolution 1917-1920: A study in nationallism. – Princeton, 1952;
  • Heyer F. Die orthodoxe Kirche in der Ukraine von 1917 bis 1945. – Köln-Braunsfeld, 1953;
  • ОУН (Органiзацiя українських нацiоналiстiв) в свiтлi постанов великих зборiв, конференцiй та iнших документiв з боротьби 1929-1955 р.: Зб. док. / Вид. Закордонних частин Орг. укр. нацiоналiстiв. – Мюнхен, 1955;
  • Чикаленко Є. Х. Спогади. – Нью-Йорк, 1955;
  • Armstrong J. A. Ukrainian Nationalism 1939-1945. – New York, 1955;
  • Hornykiewycz T. Ereignisse in der Ukraine 1914-1922: Deren Bedeutung und historische Hintergründe. – Bd. 1-4. – Philadelphia-Horn, 1966-1969[36].

Збiрка українiки в Бiблiотецi продовжує поповнюватися i сьогоднi – не тiльки сучасною лiтературою, а й раннiми виданнями, яких бракує у фондах Бiблiотеки.

 

Газетний вiддiл

SBB-PK, Zeitungsabteilung,

Westhafen, D-13353 Berlin

 

Вiддiл був створений у 1993 р. Вiн охоплює газети загального, унiверсального змiсту – щоденнi, тижневi газети, починаючи з середини XVIII ст. i по сьогодення, з усiх країн i усiма мовами. Фаховi газети у вiддiлi не зберiгаються, вони знаходяться в журнальних фондах обох будинкiв Бiблiотеки. Газетний вiддiл налiчує 180.000 пiдшивок оригiнальних газет, бiльше 50.000 газет в мiкрофiльмах та 120.000 газет в мiкрофiшах. Одинадцять газет (8 нiмецьких та 3 зарубiжнi) надходять додатково в електронному виглядi на електронних носiях. Фонд газет внесено до електронного каталогу – StaBiKat та до міжрегіонального банку даних перiодики – ZDB (http://zdb-opac.de abo http://zeitschriftendatenbank.de).

До банку даних ZDB внесено назви перiодичних видань, що виходили та продовжують виходити, а також данi про те, в якiй бiблiотецi Нiмеччини вони зберiгаються. До нього також внесено данi про електроннi газети, журнали, серiї та бази даних перiодики усiх країн світу. В цiлому банк даних перiодики охоплює 1,1 мiльйон назв, серед них 405.000 журналiв, що виходять, 63.000 газет та бiльш ніж 23.000 електронних журналiв. Крiм банку даних перiодики ZDB та електронного каталогу StaBiKat, у вiддiлi є картотечний каталог та книги старого Реального каталогу, в яких вiдображено газетний фонд, починаючи з середини XVIII ст. Банк даних перiодики ZDB як i електронний каталог StaBiKat розташований на веб-сторiнцi Бiблiотеки в Iнтернетi.

Не дивлячись на те, що фаховi журнали та газети, як зазначалося вище, в газетному вiддiлi не зберiгаються, а розпорошенi мiж двома будинками, було вирiшено в цьому роздiлi дати загальний огляд перiодики, який би включав газети i журнали разом. Тим бiльше, що будь-який каталог дає вказiвку на те, у якому будинку те або iнше видання знаходиться.

У фондах Бiблiотеки збiрку українiки[37] серед перiодичних видань репрезентують численнi україномовнi, росiйськомовнi газети і журнали ХІХ-ХХ ст. та сучасна періодика, а також видання, що виходили німецькою, англійською, французькою, польською, угорською та ін. мовами в галузі української історії, політики, культури, науки або взагалі української тематики. Характерною рисою української збiрки перiодики в Бiблiотецi, так само як і літератури, є її рiзноманiття як у часi, просторi, так i тематики. При цьому часто окремi серiї або видання дуже неповнi, iнколи по одному номеру, з великими лакунами, без початку або кiнця, про що яскраво свiдчать наведенi нижче приклади.

Відділ має багату збірку періодики ХІХ – початку ХХ ст., що виходила на українській території в часи Російської та Австро-Угорської iмперiй. Основу цiєї збірки складають періодичні видання, які друкувалися в найбільших українських адміністративних, культурних центрах – Києвi, Харковi, Одесi, Львовi, Станiславi та iнших мiстах. Серед них численні вісники, праці, записки місцевих університетів, різноманітних наукових товариств тощо. Для прикладу наведемо ряд таких видань, без сумніву, добре відомих нашим дослідникам:

  • Записки Императорского Харьковского университета – Харьков, 1893-1917 (квартальний збірник, повне видання: 1874-1917 з перервою в 1884-1892 рр. – Авт.);
  • Университетские известия / Ун-т св. Владимира. – Киев, 1.1861 – 59.1918 (повне видання – Авт.);
  • Труды Императорской Киевской Духовной Академии. – Киев, 1.1860 – 58.1917 (щомісячник, виходив у 1860-1917 рр. – Авт.);
  • Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1.1844 – 33.1915 (в Бібліотеці повне зібрання – Авт.);
  • Записки Императорского Новороссийского Университета. – Одесса, 1.1867 – 113.1914

(повне зібрання: 1853-1914 рр., 113 томів, – Авт.);

  • Kronika Uniwersytetu Lwowskiego. – Lwów, 1.1894 – 1910;
  • Известия Киевского политехнического института императора Александра ІІ в Киеве. – Киев, 10.1910, 15.1915 (повне видання: 1.1901 – 17.1917 – Авт.).

Це лише невелика вибірка з наявних в берлінській Бібліотеці різноманітних серій наукових повідомлень та праць не тільки гуманітарного, а й природознавчого, технічного профілю, що виходили у світ на українській території в ХІХ – на початку ХХ ст. Крім них, варто також згадати такі історичні серії та журнали з фондів Бібліотеки, що стали вже класичними, як Записки Наукового товариства ім. Шевченка” (1.1892 – 1937, 1990 ), журнал “Киевская старина” (1.1882 – 25.1906 – мiкрофiльми), “Архив Юго-Западной России” Київської Археографічної комісії (1.1859/1914 – 8.1893/1911).

Серед періодичних видань науково-популярного, громадсько-політичного спрямування можна назвати:

  • Украинский вестник[38]. – Харьков, 1.1816;
  • Киевлянин: Литературная и политическая газета Юго-Западного края. – Киев, 44.1907 – 1917 (повне видання: 1.1864 – 1918 – Авт.)
  • Украинский вестник[39]. – С.-Пб., 1906;
  • Вопросы политики, права, морали, общественной жизни. – Харьков, 1.1906

(у наявностi лише один номер – Авт.);

  • Вестник Юго-Западной и Западной России: Историко-литературный журнал. – Киев, 1.1862 – 3.1864;
  • Искусство в южной России: графика, живопись, художественная промышленность. – Киев, 5.1913 – 1914 (1915);
  • Руска Рада[40]: Газета для руського народу. – Чернівці, 9.1906 – 11.1908;
  • Landesgesetz- und Verordnungsblatt für das Königreich Galizien und Lodomerien samt dem Großherzogtume Krakau[41]. – Lemberg, 1869-1917 (не всі номери наявні – Авт.).

Період Першої світової війни та Визвольних змагань вiдображений у збiрцi українiки досить хаотично. При ознайомленнi з каталогами стає очевидною стихiйнiсть формування фондiв Бiблiотеки, особливо з тих країн, якi перебували у станi вiйни з Нiмеччиною. Тому в Бiблiотецi дуже мало перiодичних видань особливо за 1915-1916 рр.

Можливо внаслiдок окупацiї у березні-листопадi 1918 р. нiмецькими вiйськами України до Бiблiотеки потрапив цiлий ряд одеських газет: Одесские новости (1914-1918), Рабочая мысль: Орган Одесского комитета Объединенной европейской Социалистической рабочей партии (1918), щотижневий німецькомовний журнал Odessaer Rundschau (Одеський оглядач – Авт.) – номери за 22.03. – 4.04.1918, Вільне життя: Політично-громадський часопис[42] (1918, 5-23 квітня), журнал Южная мысль (1918), журнал Родная страна: Орган независимой политической и церковно-общественной национальной мысли (1918); а також київських: Последние новости (9.1915), Киев: Ежедневная газета (2.1915), Киевская мысль (1914 (№ 331) – 1918 (№ 31)).

Вся складнiсть та багатограннiсть перiоду Першої свiтової вiйни та Визвольних змагань вiдображена у збiрцi перiодики цього часу.

Тут є i нiмецькомовнi газети, що друкувалися для солдатiв австрійської та нiмецької армій:

  • Ostgalizische Feldzeitung. – Lemberg, 1.1917 – 20.1918;
  • Ukraine-Zeitung: Neuste Nachrichten für die Heeresgruppe Kiew. – Kiew, 1918 (газета, що видавалася для київської групи військ Німеччини – Авт.);

і періодичні видання для українських військовополонених з російської армії, які перебували в таборах Німеччини:

  • Селянин: Журнал полонених українцiв у Зальведелi[43] / Український секретарiат, табiр у Зальведелi. – Зальведель, сiчень-лютий 1918;
  • Розсвіт[44]: Часопис громади “Самостійна Україна”. – Раштат, 1.1916 (січень) – 3.1918 (травень).

Iдея української самостiйностi, яка на практицi почала втілюватися у життя пiсля розпаду Росiйської iмперiї 1917 р., висвiтлювали нiмецькомовнi та україномовні перiодичнi видання Союзу Визволення України[45], що виходили у Вiднi протягом 1914-1918 рр.:

  • Ukrainische Nachrichten[46]: Mitteilungen des Bundes zur Befreiung der Ukraine. – Wien, 1.1914 – 1918;
  • Вісник[47]. – Відень, 1.1914 – 4.1917 (№№ 1-183),

а також німецькомовні видання, що видавалися коштом інших українських видавців або організацій:

  • Ukrainische Blätter[48]: Zeitschrift für die politischen und kulturellen Bestrebungen des ukrainischen Volkes”. – Wien, Juni-Juli 1918;
  • Ukrainische Korrespondenz[49]: Organ des Ukrainischen Nationalausschusses in Galizien. – Wien, 4.1917 (січень) – 5.1918;
  • Ukrainische Rundschau[50]. – Wien, 4.1906 – 13.1915.

З 1918 р. з’являються перші емігрантські видання. У збірці Бібліотеки з таких видань можна назвати журнал “Око[51]: Iлюстрований український журнал (Київ-Берлiн, 1918 (№№ 1-18)). Взагалi емiгрантськi видання 20-30 рр., якi знаходяться в Бiблiотеці, слiд розглядати разом з емiгрантськими виданнями другої половини 40-80 рр., оскiльки останнi пiсля Другої свiтової вiйни продовжили традицiї, що були започаткованi емiгрантами “першої хвилi”. Огляд радянських періодичних видань 20-80 рр. з фондів Бібліотеки ми свідомо опускаємо, оскільки всі вони досить добре відомі з українських бібліотек.

Періодику 20-30 рр. української еміграції в фондах Бібліотеки репрезентують, в першу чергу, видання таких еміграційних центрів, як Берлін, Прага, Відень, Париж, Варшава. Це науково-літературні, громадсько-політичні періодичні видання, низка видань закордонних бюро української преси. В окремих випадках важко провести чітке розмежування між характерами періодичних видань. Деякі з них поєднували в собі риси наукової, літературної та громадсько-політичної періодики.

Громадсько-політичні видання:

  • Українське слово[52]. – Берлiн, 1.1921 – 38.1923;
  • Хліборобська Україна[53]. – Відень, 1.1920 – 5.1925;
  • Розбудова нації[54]: Орган Проводу українських націоналістів. – Прага, 1.1928-4.1931;
  • Український вісник: Орган Українського національного об’єднання[55]. – Берлін, 1937-1938 (виходив у 1936-1945 рр. неперіодично, з 1938 р. став щомісячником, потім двотижневиком і тижневиком – Авт.);
  • Тризуб[56]: Тижневик політики, культури, громадського життя та мистецтва. – Париж, 4.1928 – 8.1932, 13.1937 – 14.1938 (виходив: 1.1925 – 16.1940 – Авт.);
  • Далекосхідний націоналіст: Періодичний орган Української Далекосхідної Січі. – Сіньдао, серпень 1937;
  • Плуг та меч[57]. – Буенос Айрес, 1. 1936 – 9. 1940;
  • Ukrainische Nachrichten. – Berlin, 1.1922 – 56.1923;
  • Die Ukraine: Monatsschrift für deutsch-ukrainische Volks-, Wirtschafts- und Kulturpolitik / Organ der Deutsch-Ukrainischen Gesellschaft. – Berlin-Fridenau, 1.1918/1919 – 4.1922 (щомісячний часопис Німецько-українського товариства[58], виходив у 1918 – 1926 рр., всього 40 номерів – Авт.).

Закордонні бюро української преси:

  • Bureau ukrainian de presse. – Paris, 1919 (№№ 1-91);
  • Bulletins from the Ukrainian Press-Bureau. – Copenhagen, 1919 (№№ 1-10);
  • Ukrainischer Pressedienst. – Berlin, 133.1934 – 280.1940 (виходив з 1919 р. – Авт.).

Наукові видання:

  • Науковий збірник Українського вільного університету[59] в Празі. – Прага, 1.1923 – 2.1930 (повне видання 1.1923 – 3.1942 – Авт.);
  • Програма викладiв: Каталог курсiв / Український вiльний ун-т у Празi. – 1940-1942 (відсутні перші номери, повне видання: 1939-1942 рр. – Авт.);
  • Праці Українського наукового Інституту[60]. – Варшава, 1.1931 – 46.1938 (видання повне – Авт.);
  • Ukrainische Kulturberichte des Ukrainischen wissenschaftlichen Institutes in Berlin. – Berlin, 1.1933 – 7.1939 (Повідомлення Українського наукового інституту в Берліні[61]. Виходили у 1933-1940 рр. за ред. З. Кузелі, М. Масюкевича – Авт.).

Літературньо-художні журнали:

  • Нова Україна[62]: Місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя. – Прага, Берлін, 1.1922 – 7.1928;
  • Літературно-науковий вісник[63]. – Львів, 22.1923;
  • Вісник[64]: Місячник літератури, мови, науки й громадського життя. – Львів, 4.1936 – 6.1938;
  • Дзвони[65]: Літературно-науковий журнал: Трьохмісячник української Християнської літературної творчості / Український катол. ун-т. – Львів, Рим, 1932-1933, 1935-1937, 1939, 1977-1980 (виходив з 1931 р. до 1939 р. у Львові – Авт.).

Друга світова війна також знайшла своє вiдображення у збiрцi української перiодики. Це, в першу чергу, органи як нiмецької окупацiйної влади на території України, так i мiсцевих управлiнь:

  • Deutsche Ukraine-Zeitung. – Luzk, 1.1942 – 3.1944;
  • Український голос: Орган Кіровоградського обласного та міського управління. – Кіровоград, серпень 1941 р. – грудень 1941 р. (повне видання – Авт.);
  • Український православний вісник. – Холм, 1.1941;
  • Український державник: Альманах. – Берлін, 1.1942 – 2.1943;
  • Краківські вісті[66]: Народний часопис для Генерал-губернаторства[67]. – Відень, 1.1940 – 4.1943.

В Бiблiотецi є також окремi номери адміністративних бюлетенів з наказами та розпорядженнями нацистської окупацiйної влади на територiї Рейхскомiсарiату України[68] – бюлетені рейхскомiсара України, генарал-комiсарів Житомира, Миколаєва, Києва, проте ця збiрка дуже бiдна. Набагато більша збірка адміністративних бюлетенів окупаційної влади знаходиться у Федеральному архiвi в Берлiнi. Це майже повна збiрка розпоряджень та повiдомлень всiх генерал-комiсарiв та рейхскомiсара України. Мова про неї йтиме нижче.

Після Другої світової війни українські науково-культурні центри переміщуються на південь Німеччини (Мюнхен), Лондона, за океан – Америки, Канади, Австралії та ін. країн. Так сталося з Українським вільним університетом у Празі, що після війни заново відкрився у Мюнхені; до канадського міста Вінніпег з Аугсбурга (Німеччина) переїхала Українська вільна академія наук[69], Наукове товариство ім. Шевченка – до Нью-Йорку.

В Бібліотеці є лише один номер Наукових записок Українського вільного університету в Мюнхені (9/10.1967/68 (1969)) та німецькомовна серія студій з національних питань – Studien zu Nationalitätenfragen / Hrsg.: In-t zur Erforschung der Nationalen Probleme, Ukr. Freie Un-t. – München, 1.1985-9.1993, проте майже всі серії Української вільної академії наук у Вінніпезі:

  • Літопис. – Вінніпег, 2.1971–;
  • Series Ukrainian scholars. – Winnipeg, 10.1961 (виходила в 1949-1961 рр. – Авт.);
  • Збірник заходознавства. – Вінніпег, 4.1957 – 6.1959;
  • Series bibliography. – Winnipeg, 1.1954 – 20.1973;
  • Серія “Українські вчені”. – Вінніпег, 1.1949 – 16.1969;
  • Серія літератури. – Вінніпег, 5.1959 – 9.1964.

Серед видань українських наукових інституцій закордоном – Записки Наукового товариства ім. Шевченка, що виходили у Нью-Йорку (156.1948 – 207.1987), Хроніка Наукового товариства ім. Шевченка. – Париж, 60.1914 – 73.1937, 77.1949 – 53.1954 та Вісті із Сорелю / Наукове товариство ім. Шевченка в Європі. – Париж, 1.1963 – 32.1988. В Мельбурні коштом емігрантів “другої хвилі” виходив альманах Новий обрій: Література, мистецтво, культурне життя (1.1954 – 2.1960).

До Бiблiотеки продовжують надходити сучасні україномовнi газети з iнших країн – наприклад, Українське слово[70], що виходить у Парижi з 1933 р., однойменний часопис Українське слово, що видає з 1996 р. Товариство української мови, літератури та культури Воєводини у м. Новий Сад (Сербія).

Наприкінці 2003 р. Газетний вiддiл мав отримати велику збiрку газет кириличного шрифту з Праги першої половини ХХ ст. Якi саме газети, у якiй точно кiлькостi, повнотi номерiв і якою мовою – російською чи українською – невiдомо. Для розбору та каталогiзацiї цiєї збiрки планувалося органiзувати окремий проект.

Наведені приклади української періодики звичайно не охоплюють всі наявні в берлінській Бібліотеці видання, а лише дають уяву про різноманітність цієї збірки. До того ж, не дивлячись на багатство збірки української періодики, вона, за нашими оцінками, досить не повна. В Бібліотеці знаходиться приблизно 60% українських періодичних видань, що виходили в 20-80 рр. минулого сторіччя закордоном. У порівнянні з нею набагато повніше представлена українська періодика радянської України.

Завдяки електронному універсальному каталогу періодики ZDB можна завжди орієнтуватися, в якій бібліотеці Берліна, а також Німеччини знаходяться потрібні видання і наскільки вони повні. Таким чином, при роботі в Бібліотеці лакуни у збірці української періодики легко можна закрити за рахунок видань, що є в інших бібліотеках Берліна.

 

Вiддiл рукописiв

SBB-PK, Handschriftenabteilung,

Potsdamer Str. 33, D-10785 Berlin

 

Вiддiл має цiнну збiрку середньовiчних рукописiв та рукописних видань ХVII-XVIII ст.ст. (18.300), грамот (600), особових архiвiв (780), автографiв (250.000), iнкунабул (4.400), листiвок (25.000), портретiв (100.000), театральних програмок (300.000) та екслiбрисiв (50.000). Серед рукописних видань XVIII ст. є видання росiйською мовою так зв. розважальної лiтератури.

Цей вiддiл цiкавий також тим, що при ньому знаходиться архiв Бiблiотеки, у якому зберiгаються особовi справи колишнiх i сучасних спiвробiтникiв Бiблiотеки. Пiд час окупацiї Києва тодiшню Бiблiотеку АН УРСР (тепер Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського)[71] очолював д-р Йозеф Бенцiнг[72], який свого часу був спiвробiтником Прусської державної бiблiотеки. Його справа мiстить лише сухi бiографiчнi данi до кінця 1941 р., оскiльки з січня 1942 р. вiн був спiвробiтником Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга, а з березня 1942 р. – Генерал-комісаріату Києва. Його архiв зберiгається сьогоднi в архіві університету в Майнці[73], де він працював після війни.

В архіві Бібліотеки вдалося переглянути книги нових надходжень в перiод 1941-1945 рр. Лише одна книга надiйшла з колишньої Бiблiотеки Академiї наук УРСР у червнi 1942 р. Вона була направлена д-ром Бенцiнгом. Це була книга: Шведов. Историки СССР.– Москва, 1941. Взагалi, крiм видавничих та книготоргових фiрм, книги надходили також вiд Головного імперського управлiння безпеки, Рейхсмiнiстерства зовнiшнiх справ, Рейхсмiнiстерства пропаганди, гестапо та iн. У липнi 1943 р. вiд Колонiальної бiблiотеки в Берлiнi надiйшло 4 книги харкiвських видавництв росiйською та українською мовами з народного господарства. Цiкаво, що в першi днi вiйни, розпочатої Нiмеччиною проти Радянського Союзу, як відгуки мирних днів, ще продовжували надходити книги з України, вiдправленi напередодні війни. Так, 26.06.1941 р. вiд Української академiї наук надiйшли 2 книги – “Вiстi Академiї наук УРСР”. З колишнiх радянських республiк помiтно велика кiлькiсть книг, в основному 1940-1941 рокiв видання, надiйшла у 1943 р. лише з Латвiї, а саме з Державної бiблiотеки у Ризi. Щодо надходжень лiтератури з українських бiблiотек в 1941-1944 рр., то окрiм згаданих вище, iнших виявлено не було.

 

Картографiчний вiддiл

SBB-PK, Каrtenabteilung,

Unter den Linden Str. 8, D-10117 Berlin

Potsdamer Str. 33, D-10785 Berlin (карти з 1940 р.)

 

Вiддiл володiє найчисленнiшою та найцiннiшою картографiчною колекцiєю в Нiмеччинi. Вона налiчує 960.000 карт, 29.000 атласiв, 170 глобусiв (найстарiший глобус 1572 р.), 154.000 топографiчних листiвок та бiльше нiж 1.200 картографiчних видань в електронному виглядi на компакт-дисках, а також картографiку у кiлькостi близько 34.000 томiв. Старi карти та атласи, видання до 1850 р., можна знайти в спецiальному мiжбiблiотечному електронному каталозi IKAR – http://ikar.staatsbibliothek-berlin.de. До цього каталогу внесена iнформацiя про картографiчнi колекцiї 6 нiмецьких бiблiотек – усього 230.000 карт, з них 125.000 карт знаходиться в Бiблiотецi.

В картографічній колекцiї Бiблiотеки є карти територiї України, окремих її областей – Галичини, Подiлля, Волині i т.д. XVIII -ХХ ст., публiкацiя 1935 р. перших карт України XVII ст. Цікавим є німецькомовне видання демографічно-економічних карт України XIV-XIX ст., підготовлене в 1936 р. Інститутом географії при Університеті ім. Фрідріха-Вільгельма та Українським науковим інститутом в Берліні[74].

 

Музичний вiддiл

SBB-PK, Musikabteilung,

Unter den Linden Str. 8, D-10117 Berlin

 

Музичний вiддiл опiкує всесвiтньо вiдоме та найбiльше у Нiмеччинi зiбрання нотних видань, автографiв музичних творiв, архiвiв вiдомих нiмецьких композиторiв, лiбрето, книг, звуконосiїв. Збiрку вiддiлу складають близько 67.000 музичних автографiв та копiй, 430 особових архiвiв, 90.000 книжок, 450.000 нотних видань, 14.000 лiбрето та 43.000 звуконосiїв.

Для нас цей вiддiл знаменний тим, що у ньому на зберiганнi знаходиться архiв Берлiнської академiї спiву(Archiv der Singakademie Berlin) (в iнших перекладах Академiя спiву в Берлiнi – Авт.), який до недавнього часу як трофейний фонд під умовною назвою “архів Баха” зберiгався в Центральному державному архiвi-музеї лiтератури та мистецтва (далi – ЦДАМЛМ) у Києвi.

У серпні 1943 р. 90 пакунків цього архіву було вивезено з Берліну в безпечне місце, до замку Уллерсдорф у Сілезіїї. Яким шляхом архів потрапив після війни до Києва – невідомо. Але, як свідчать документи, вже у листопаді 1945 р. цей архів було передано на зберігання Комітетом у справах мистецтв при РНК УРСР до Київської державної консерваторії, а звідти 1973 р. – до ЦДАМЛМ, де був оформлений як фонд № 441: Колекцiя рукописiв дiячiв захiдноєвропейської лiтератури i мистецтва ХVII-XIX ст. І тільки 2001 р. архів Берлінської академії співу було повернуто Нiмеччинi[75].

 

Фотоархiв

Bildarchiv

Märkisches Ufer 16-18, D-10179 Berlin

 

Колекцiя Фотоархiву за своїм складом унiверсальна. Вона охоплює всi сторони суспiльного та духовного життя людства – iсторiю, полiтику, культуру, науку, технiку, народне господарство, країни, населення i т.д. Колекцiя налiчує близько 12 мiльйонiв iлюстрацiйних оригiналiв, тобто негативiв, позитивiв, слайдiв, фотографiй.

Всi оригiнали зберiгаються по-фондово згiдно принципу походження (провiненцiї[76]), наприклад, фонди окремих фотокореспондентiв, фотографiв, видавництв i т.д., а їхнi вiдбитки зберiгаються у предметному каталозi. Наприклад, один з роздiлів предметного каталогу: Iсторiя/Друга свiтова вiйна/Радянський Союз/Нiмецький Вермахт/Головна квартира фюрера/Вiнниця або Iсторiя/Друга свiтова вiйна/Радянський Союз/1941/План ”Барбаросса”/Бої за Київ/Вересень 1941 р. Окремий пiдроздiл “Радянський Союз” у роздiлi каталогу “Iсторiя/Друга свiтова вiйна” повністю займає два великих ящики. Кожен з таких ящикiв може мiстити близько 1.000 фотографiй (проте ця цифра дуже умовна). Усередині йде розмежування за населеними пунктами та перiодами вiйни.

Були переглянутi фотографії періоду нацистської окупації мiст: Києва, Харкова, Полтави; ставки Гiтлера “Вервольф” бiля Вiнницi. Серед фотографiй зустрiчається дуже багато повторiв. Київськi фотографiї висвiтлюють, наприклад, вступ нiмцiв 19 вересня у Київ. Харкiвськi та Полтавськi фотографiї – це в основному побутовi сцени на вулицях окупованих міст. Умовно можна сказати, що в Фотоархiвi зберiгається десь приблизно 2-3 тисячi фотографiй перiоду Другої свiтової вiйни, якi висвiтлюють бойовi дiї та перебування нацистiв на територiї колишнього Радянського Союзу.

Цiкавим є роздiл “Види мiст”, в якому можна знайти фотографiї з видами, наприклад, Києва кiнця ХIХ - початку ХХ ст. та бiльш пiзнi фотознiмки. Взагалi, детальне ознайомлення з фондами Фотоархiву, безсумнiвно, може принести несподiванi та цiкавi знахiдки щодо української тематики.

Нижче до уваги читачів пропонуємо перелiк особових фондiв фотокореспондентiв перiоду Другої свiтової вiйни, якi перебували у складi Вермахту або на окупованій територiї колишнього Радянського Союзу:

  • Вінценц Енгель (Vinzenz Engel),
  • Артур Грімм (Arthur Grimm),
  • Ганс Губман (Hans Hubmann),
  • Бернд Лозе (Bernd Lohse),
  • Гільмар Пабель (Hilmar Pabel),
  • перiодичне видання “Фольк унд Вельт” (Volk und Welt),
  • Р. М. Валлісфурт (R.M. Wallisfurth),
  • Бенно Вундсхамер (Benno Wundshammer),
  • Зігфрід Лаутервасер (Siegfrid Lauterwasser),
  • Лейф Гейгес (Leif Geiges).

 

ФЕДЕРАЛЬНИЙ АРХІВ В БЕРЛІНІ

 

www.bundesarchiv.de

Bundesarchiv

Finckensteinallee 63,

D-12205 Berlin-Lichterfelde

 

Федеральний архів у Берліні є одним з відділень Федерального архіву Німеччини, центральний офiс якого знаходиться у м. Кобленцi. Федеральний архів було утворено у ФРН 1952 р. Його організатором та першим директором став д-р Георг Вінтер[77], який свого часу в роки Другої світової війни працював в Рейхскомісаріаті України, очолюючи у ньому Крайове управління архівів, бібліотек та музеїв[78].

Сьогодні Федеральний архів Німеччини має численні відділення, що розкидані по всій країні. Серед них найбільшими є Федеральний архів у Кобленці, Воєнний архів у Фрайбурзі, Фільмархів у Берліні та Федеральний архів у Берліні.

Федеральний архів у Кобленці містить документальнi матерiали періоду т. зв. Священної римської імперії німецької нації (1495-1806), документацію цивiльних центральних установ захiдної зони окупацiї Нiмеччини, ФРН, органiзацiй центрального пiдпорядкування ФРН, архіви партiй, союзiв та судових установ, особовi фонди, сучасні архiвнi колекцiї, публікації протоколів засідань федерального уряду, фотографiї, плакати, карти, фономатеріали та комп’ютернi банки даних.

Військовий архів у Фрайбурзі опікує військові документальні матеріали різних періодів історії Німеччини. Тут знаходяться документи Прусської армії, збройних сил Північно-Німецького Союзу (1866-1870), Імператорського флоту, охоронних військ (Schutztruppen) і підрозділів добровольців (Freikorps), Рейхсверу (1919-1935), Вермахта, Ваффен-СС, німецьких робочих підрозділів під командуванням союзників, Національної народної армії Німецької Демократичної Республіки (НДР), включаючи прикордонні війська, збройних сил ФРН – Бундесверу.

Під час Другої світової війни внаслідок бомбового удару багато документів Військового архіву загинуло 1945 р. у Потсдамі. Втрачено було велику частину документів Прусської армії, документацію центральних служб Вермахта, повітряних сил нацистської Німеччини – Люфтваффе, керівництва армії, військових армійських підрозділів на рівні дивізії. Проте збереглися у великій кількості воєнні щоденники командування армії та штабів дивізій до 1943 р., архів Військово-Морського флоту.

Фiльмархiв зберiгає та збирає фiльми всiх жанрiв (документальнi, iгровi, мультиплiкацiйнi фiльми, кiножурнали) лише нiмецького виробництва. На сьогоднi фонд Фiльмархiву складають 110.000 документальних, 20.000 iгрових фiльмiв та велика кiлькiсть супроводжуючих матерiалiв (фотографiї /456.000/, програмки, афiшi /23.000/, сценарiї та iнші документи щодо виробництва того чи iншого фiльму). При Фiльмархiвi iснує спецiальна фахова бiблiотека щодо iсторiї кiно (бiльш нiж 30.000 томiв). Для українських дослідників інтерес становлять хронiкальні та документально-пропагандистські фiльми перiоду Другої свiтової вiйни, що зберігаються у цьому архіві.

Адреси, номери телефонів і факсів названих архівів легко можна знайти на вказаній вище веб-сторінці Федерального архіву в Інтернеті.

Федеральний архiв у Берлiнi було утворено 1996 р. на основі Федерального архіву в Потсдамі (колишній Центральний державний архів НДР), Берлінського документального центру[79], а також фундацiї (утворена 1992 р.) “Архiв партiй та масових органiзацiй НДР у Федеральному архіві”, фонди яких були перевезені до нового місця зберігання за адресою Берлін-Ліхтерфельде, Фінкенштайналєє 63. Сюди ж, до нового берлінського відділення з Федерального архіву в Кобленці були передані документи німецького рейху (1867-1945 рр.).

Отже, у Федеральному архіві в Берліні зберігаються документи нiмецького рейху (1867-1945 рр.), що становлять окремий відділ “R“ (Reich). Фонди відділу “R“ складають документи: Північно-Німецького Союзу (1867-1871), кайзерівської імперії (1871-1918), Веймарської Республіки (1918-1933) та Третього рейху[80] (1933-1945). Крім документів німецького рейху в Федеральному архіві в Берліні знаходиться документація німецьких установ та організацій радянської зони окупацiї Нiмеччини, НДР, партiй і суспiльних органiзацiй НДР середнього рiвня, документальнi збiрки цивiльних центральних установ та партiй, а також особовi фонди i архiвнi колекцiї цього перiоду. Всі вони відносяться до компетенції відділу документів НДР. На правах окремого відділу при архіві знаходиться фундацiя “Архiв партiй та масових органiзацiй НДР у Федеральному архіві” та бібліотека цієї фундації.

За німецькою архівною традицією архівний фонд не має поділу на описи, а лише на справи. Причому досить багато справ не мають нумерації аркушів і також можуть бути не зшитими.

З точки зору україніки у цьому архіві важливими для нас є документи німецького рейху (1867-1945), зокрема нацистського рейху періоду Другої світової війни. Документальна збірка цього періоду торкається широкого спектру тем, безпосередньо пов’язаних з історією України в роки війни, а саме різноманітних сторін окупаційної політики та практики нацистів на окупованій території України – в Рейхскомісаріаті України[81], дистрикті “Галичина” Генерал-губернаторства Польщі[82] та областях військового управління.

У відділі німецького рейху зберігаються документи цілої низки німецьких консульств, що діяли у великих українських мiстах в першій половині ХХ ст. Документи цих установ відображають міграцію українського населення та політичне становище в Україні в кінці ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. Їх документи знаходиться у фондах:

  • R-9305 – Deutsches Generalkonsulat in Charkow (Генеральне консульство Німеччини у Харковi) – 1928-1937 рр. (15 од. зб.);
  • R-9308 – Deutsches Konsulat in Czernowitz (Консульство Німеччини у Чернівцях) – 1921-1938 рр. (49 од. зб.);
  • R-9313 – Deutsches Konsulat in Kiew (Консульство Німеччини у Києвi) – 1882-1914 рр., 1923-1940 рр. (24 од. зб.):

- у спр. 1 та 2 “Звiти про полiтичне становище в Росiї та Польщi – 1902-1913 рр.”;

  • R-9319 – Deutsches Konsulat in Lemberg (Консульство Німеччини у Львовi) – 1926 р. – серпень 1939 р. (36 од. зб.);
  • R-9327 – Deutsches Konsulat in Odessa (Консульство Німеччини в Одесi) – 1923-1939 рр. (37 од. зб.).

Питання міграції етнічних німців (фольксдойче) висвітлює фонд Імміграційного центру у Ліцманштадті[83] – R 69 (Einwandererzentralstelle Litzmannstadt) – документи за 1925-1945 рр. (1.262 од. зб.). Імміграційний центр (1939-1945 рр.) займався реєстрацією, оформленням німецького громадянства та розселенням етнічних німців, які прибували на постійне поселення до нацистського рейху, головним чином зі Східної та Південно-Західної Європи. Тут, наприклад, можна прослідити переселення до рейху в 1939-1944 рр. етнічних німців з Галичини, Волині, Буковини та території колишньої радянської України.

Архів Імміграційного центру складають три групи документів. До першої групи належать особові справи етнічних німців, що систематизовані по країнам і регіонам, а усередині цих груп в алфавітному порядку за прізвищами. Кожна справа може містити декілька документів. Ця група налічує більш ніж 400.000 особових справ, з яких близько 110.000 тисяч складають справи етнічних німців-емігрантів з Радянського Союзу (за виключенням країн Прибалтики) – розділ EWZ-50. На другому місці за кількістю особових справ знаходяться емігранти з Польщі (близько 100.000 справ) – EWZ-52. А взагалі у першій групі документів зареєстровано етнічних німців з країн Прибалтики, Румунії, Югославії та Болгарії.

Другу групу документів архіву Імміграційного центру складає персональна картотека з основними даними осіб, які отримали німецьке громадянство. Картотека налічує близько 2,9 мільйонів карток. Цікаво, що в ній не значиться, звідки прибула та чи інша особа.

І, нарешті, третю групу документів репрезентують анкети походження, які упорядковані за номерами. Їх кількість сягає близько одного мільйона. Ці анкети за своєю інформативністю займають проміжне місце між особовими справами та персональною картотекою. В анкеті походження зафіксована інформація про близьких та дальніх родичів тієї особи, що заповнювала анкету.

Найбільша кількість особових справ належить етнічним німцям, які прибували з окупованих областей колишнього Радянського Союзу, більшість яких походила з України. Оскільки документи, головним чином, особових справ висвітлюють історію міграції сім’ї або окремої особи протягом великого проміжку часу, як правило кінця ХІХ – 30-40 рр. ХХ ст., тому архів Імміграційного центру є важливою джерельною базою для дослідження міграційних процесів в Україні в цей період.

Різноманітні сторони окупаційної політики нацистів на території Рейхскомісаріату України висвітлюють документи фондів рейхскомісара України – R-94 (Reichskommissar Ukraine) – 1941-1944 рр. (31 од. зб.) та Рейхсміністерства окупованих східних областей[84] – R-6[85] (Reichsministerium für die besetzten Ostgebiete) – 1941-1945 (701 од. зб.). Фонд R-94 (Рейхскомiсар України) за своїм обсягом, а звiдси й iнформативнiстю значно поступається подiбному фонду з Центрального державного архiву вищих органiв влади та управлiння (ЦДАВО) України – 3206: Рейхскомiсарiат України (близько 700 од. зб.). Його можна розглядати як виділену в окремий фонд частину документів з архіву Рейхсмiнiстерства окупованих схiдних областей (фонд R-6).

Документальну збірку фонду R-6 складають документи численних підрозділів, відділів, груп Рейхсміністерства окупованих східних областей, серед яких необхідно виділити чотири великі групи документів – канцелярії міністра, І головного відділу політики, ІІ головного відділу управління, ІІІ головного відділу господарства[86]. Тут знаходяться документи щодо військових та поліцейських заходів на підпорядкованій рейхсміністерству території; звіти про економічне, політичне становище, настрої населення; заходи щодо військовополонених та остарбайтерів; списки етнічних німців та переміщення їх до Німеччини.

Окремі групи Рейхсміністерства окупованих східних областей займалися питаннями права, церкви, школи, культури, юнацтва, жіноцтва і т.д. В архіві Рейхсміністерства відклалася документація зондеркоманди д-ра Карла Штумпа (Karl Stumpp), що діяла при ньому, проводячи за наказом рейхсмiнiстра А. Розенберга облiк та дослiдження нiмецьких поселень в Українi[87]. Частина документації зондеркоманди др. Штумпа зберігається в ЦДАВО України у фонді 3676: Штаб імперського керівника Розенберга для окупованих східних областей, 4-й опис. Ретельне опрацювання фонду R-6 (Рейхсміністерство окупованих східних областей) безперечно принесе чимало нових відкриттів.

Мало вивченим все ще залишається фонд рейхсархіву R-1506[88] (Reichsarchiv) 1914-1956 рр. (660 од. зб.), який мiстить документи імперського архiвного управлiння (Reichsarchivverwaltung), рейхсархіву та його керівника д-ра Ернста Цiпфеля[89], в руках якого була зосереджена велика архiвна влада, що поширювалася на всi окупованi нацистською Нiмеччиною країни. Він обіймав посади генерального директора державних архівів Пруссії, директора Потсдамського рейхсархiву та комісара із захисту архівів. Саме Е. Ціпфель та його вiдомство не тiльки втiлювали в життя, а й визначали архiвну полiтику на окупованих територiях. Доля багатьох архiвiв та їх фондiв вирiшувалася саме у його вiдомствi.

Численнi документи фонду R-1506 висвітлюють архiвну політику та практику нацистського архівного керівництва в окупованих країнах Європи, в тому числі дистрикті “Галичина” Генерал-губернаторства Польщі, Рейхскомісаріаті України та українських областях військового управління. У названому фонді знаходиться, наприклад, листування з архівним управлінням Рейхскомісаріату України, роль якого виконувало Крайове управління архівів, бібліотек та музеїв, та його керівником д-ром Георгом Вінтером[90]. Багато цих документів дублюються в архіві Крайового управління, що зберігається сьогодні в ЦДАВО України у Києві, фонді 3206: Рейхскомісаріат України, опис 5.

Сліди українських архiвів з Тернополя, Станiслава, Львова у цьому фондi просліджуються у справах:

  • № 67 – перелiк метричних книг єврейської громади в Державному архiвi Тернополя (арк. 54-67),
  • № 68 – звiт про поїздку до Тернополя (26.09.1941) та перелiк архiвних документiв Обласного архiву Тернополя (арк. 1-7),
  • № 69 – багато документiв щодо архiвів Станiслава та Тернополя,
  • № 73 – перелiк архiву Мiнiстерства зовнiшнiх справ Української Народної Республiки. 1918-1926 (арк. 1-18).

Документи стосовно архiвiв у Станiславi та Тернополi можуть дублювати документи з фонду № 755: Архiвне управлiння м. Львiв, 1940-1944 Центрального державного історичного архіву України у м. Львовi.

Наприкінці 90-х років минулого сторіччя в країнах, які постраждали від нацистської окупації, активно досліджувалася т. зв. тема “нацистського золота” –документальні свiдчення економiчного пограбування нацистами окупованих країн, вилучення ними у населення і військовополонених матерiальних цiнностей, використання підневільної праці. В Україні ця тема спричинила появу серії “«Нацистське золото» з України”, у рамках якої світ побачили два випуски[91]. Для нашої публікації цікавий перший випуск, оскільки у ньому подається аналіз джерельної бази з цієї проблеми. У 3-му розділі “Архіви окупаційної влади” першого випуску розглядаються, крім іншого, окремі фонди Федерального архіву в Берліні щодо цієї теми. Це, зокрема, згадуваний вже нами фонд R-6 (Рейхсмiнiстерство окупованих схiдних областей), а також фонди:

  • R-58[92] (Reichssicherheitshauptamt), ХVII ст. – 1960, 6.737 од. зб. – Головне імперське управління безпеки,
  • R-2 (Reichsfinanzministerium), (1849), 1879-1945, (1961), близько 45.000 од. зб. – Рейхсміністерство фінансів,
  • R-3901 (Reichsarbeitsministerium), 1879-1970, 24.803 од. зб. – Рейхсміністерство праці,
  • R-2104 (Reichshauptkasse – Beutestelle), 1940-1945, 88 од. зб. – Головна каса рейху – Пункт прийому трофеїв,
  • R-2501 (Deutsche Reichsbank), (1862), 1876-1954, близько 14.000 од. зб. – Німецький рейхсбанк,
  • R-70 (Polizeidienststellen in der Sowjetunion), 1941-1945, 67 од. зб. – Полiцейськi служби в Радянському Союзi.
  • NS-4 (Konzentrationslager), 1933-1945, 433 од. зб. – Концентрацiйнi табори[93].

Потрібно відзначити, що тематика документів таких фондів як R-58 (Головне імперське управління безпеки), R-70 (Поліцейські служби в Радянському Союзі), NS-4 (Концентраційні табори) далеко виходить за межі означеної теми “нацистського золота”. Це, в першу чергу, великі масиви документів щодо політики терору та гноблення, яку провадила нацистська Німеччина на окупованій території України.

Долю українських культурних цінностей[94] в роки Другої світової війни висвітлюють документи фондів Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга NS-30 (Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg) – 1940-1945 (199 од. зб.) та Навчально-дослідницького товариства “Спадщина” NS 21 (Lehr- und Forschungsgemeinschaft „Das Ahnenerbe”) – 1928-1945 (961 од. зб.). Оперативний штаб рейхсляйтера Розенберга[95] (далі Оперативний штаб) – одна з нацистських органiзацiй, яка дiяла на територiї Рейхскомiсарiату України та в українських областях вiйськового управлiння в 1941-1944 рр., дослiджуючи заклади культури та науки на предмет полiтичних та iдеологiчних матерiалiв. В Україні Оперативний штаб мав розгорнуту сітку своїх підрозділів – п’ять робочих груп (у Києві, Харкові, Херсоні, Дніпропетровську та Сімферополі). З відступом нацистів групи Оперативного штабу вивезли численні археологічні, етнографічні, бібліотечні колекції та збірки творів образотворчого мистецтва з різних музеїв, бібліотек України. У порiвняннi з документацiєю Оперативного штабу, що зберiгається в ЦДАВО України у фондi 3676: Штаб iмперського керiвника Розенберга для окупованих схiдних областей (описи, 1, 2, 3), берлiнський фонд NS-30 мiстить дуже мало документiв щодо дiяльностi Оперативного штабу в Українi. Якщо розглядати цi документи з точки зору “перемiщення культурних цiнностей”, то його документи допомагають встановити шляхи подальшого вивезення Оперативним штабом українських культурних цiнностей вглиб рейху наприкiнцi 1944 – початку 1945 рр.

Науково-дослiдне товариство “Спадщина” було засновано Гiммлером 1.07.1935 р. До кола його завдань належало дослiдження “пiвнiчної iндо-германської раси та її здобуткiв”. Товариство “Спадщина” нараховувало бiльше нiж 40 наукових вiддiлiв, якi працювали в галузi лiнгвiстики, етнологiї, географiї, астрологiї, давньої iсторiї, бiологiї, генетики, медицини i т.д.[96] В Україні від т-ва “Спадщина” з грудня 1941 р. діяла зондеркоманда Герберта Янкуна (Herbert Jankuhn), що мала дослiдити шляхом розкопок готських поселень та поховань на пiвдні України та Росiї слiди iндо-германського впливу. Їй вдалося це здiйснити лише влiтку 1943 р. в районi м. Днiпропетровська[97]. Архiвнi матерiали щодо дiяльностi зондеркоманди Янкуна крім фонду NS-21 знаходяться серед архівних документів колишнього Берлінського документального центру, що був інтегрований до Федерального архіву в Берліні. Це фонд “Research Ahnenerbe”.

Для дослідження означеної теми необхідно було б опрацювати вже згадуваний нами фонд Головного імперського управління безпеки – R-58 (Reichssicherheitshauptamt, далi – РСХА). У відомстві РСХА діяли дві організації, що також були причетні до вивезення культурних цінностей з України – Воєнiзованi геологiчнi групи СС (SS-Wehrgeologengruppe)[98] та VI-й вiддiл “G”[99]. Дiяльнiсть цих органiзацiй вiдома iсторикам з документiв, що знаходяться в Центрі зберiгання документiв ШТАЗI (Der Bundesbeauftragte für die STASI-Unterlagen), фонді “Колекцiя документiв про пограбування нiмецькими фашистами художнiх цiнностей на тимчасово окупованiй територiї СРСР”[100] (Dokumentensammlung über geraubte Kunstschätze auf dem zeitweilig okkupierten Territorium der UdSSR durch die deutschen Faschisten). В названому фонді документи розбиті за групами, що мають нумерацію від І до VIII. Кожна група документів (для нас це опис) – це збірка документації окремої організації або відомства нацистської Німеччини. В свою чергу, усередині кожної групи документи пронумеровані від № 1 до № n.

Воєнiзованi геологiчнi групи СС та VI-й вiддiл “G” активно діяли в областях вiйськового пiдпорядкування, оскiльки в зонi цивiльного управлiння були свої структури, що контролювали заклади науки i культури. Вивiз культурних цiнностей названими організаціями припадає на другу половину 1943 р. – 1944 р., оскiльки вони працювали в безпосереднiй наближеностi до зони бойових дiй, там, де вже цивiльного управлiння не iснувало, i всi культурнi цiнностi залишалися в цей перiод повнiстю беззахисними i легко доступними для безконтрольного грабiжництва.

Класичним прикладом такої поведiнки є дiяльнiсть VI-го вiддiлу “G” RSHA. На Українi дiяла оперативна команда цього вiддiлу пiд керiвництвом унтерштурмфюрера СС доктора фон Гена (von Hehn), яка мала завдання забезпечити економiчною, технiчною, краєзнавчою лiтературою та статистичними матерiалами дослiдницькi iнститути РСХА[101]. Команда дiяла за традицiйно єдиною схемою – незадовго до вiдступу нацистiв, головним чином, з великого мiста туди направлялась оперативна команда, яка опрацьовувала невивезенi iншими нацистськими органiзацiями науковi бiблiотеки, вiдбирала потрiбну лiтературу i направляла до Нiмеччини. Серед українських мiст, де працювала оперативна команда фон Гена слiд назвати Київ, Одесу, Львiв[102].

Групою унтерштурмфюрера СС Йордана (Jordan) Воєнiзованих геологiчних груп СС[103], яка дiяла приблизно за такою ж схемою, були вивезенi колекцiї викопних решток з київського Зоологiчного музею; фахова лiтература, цiнне лабораторне приладдя з деяких наукових iнститутiв Криму; археологiчнi колекцiї, окремi експонати та лiтература з Iсторичного музею Днiпропетровська[104]. Так само незадовго перед визволенням Харкова у серпнi 1943 р. зондеркомандою Науково-дослiдного товариства “Спадщина” пiд керiвництвом професора археологiї гауптштурмфюрера Г. Янкуна з трьох мiсцевих музеїв були вивезенi залишки археологiчних та етнографiчних колекцiй, найбiльш цiннi картини[105].

З точки зору українiки, крім вище названих, можуть бути також важливими фонди:

  • R-50 I (Organisation Todt / Органiзацiя “Тодт”[106]) – 1916, 1929, 1938-1946, 1950 (419 од. зб.). Її численні будівельні підрозділи діяли в усіх окупованих країнах Європи.
  • R-1509[107] (Reichssippenamt / Імперське управління генеалогії[108]) – 1835-1945 (1430 од. зб.). Відповідало за дослідження генеалогічних зв’язків, головним чином, етнічних німців. В центрі його уваги знаходилися церковні книги та інші генеалогічні документи.
  • Окремі фонди розділу R-52 (Regierung des Generalgouvernements / Уряд Генерал-губернаторства):
  • R-52 ІI (Kanzlei des Generalgouverneurs / Канцелярія генерал-губернатора) – 1939-1945 (264 од. зб.). Документи про різноманітні заходи (конфіскація, переміщення, евакуація) щодо художніх та культурних цінностей музеїв, бібліотек, архівів, приватних колекцій на території Генерал-губернаторства.
  • R-52 ІII (Hauptabteilung Innere Verwaltung des Generalgouvernements / Головний вiддiл Управління внутрішніми справами Генерал-губернаторства) – 1940-1944 (52 од. зб.). Серед документів звіти про економічне та політичне становище у Генерал-губернаторстві, поліцейські заходи та ін.
  • R-52 IV (Institut für deutsche Ostarbeit / Iн-т нiмецької дiяльностi на Сходi[109]) – 1940-1945 (67 од. зб.). Інститут досліджував питання т. зв. “східного простору” і мав тісні контакти  з Оперативним штабом рейхсляйтера Розенберга.
  • R-52 Х (Hauptverwaltung der Bibliotheken im Generalgouvernement / Головне управління бібліотек в Генерал-Губернаторстві) – 1940-1944 (26 од. зб.). Документи щодо Львівської державної бібліотеки (тепер Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України).

Окремий відділ Федерального архіву в Берліні становить фундацiя “Aрхiв партiй та масових органiзацiй НДР у Федеральному архiвi” (Stiftung “Archiv der Parteien und Massenorganisationen der DDR im Bundesarchiv), при якій знаходиться окрема Бібліотека. Це – колишня бібліотека Соціалістичної Єдиної партії Німеччини (СЄПД). Як і всі подібні бібліотеки країн колишнього соціалістичного блоку, бібліотека СЄПД мала свій секретний відділ, у якому зберігалася, зокрема, збірка адміністративних періодичних видань німецької окупаційної влади на Україні (1941-1944 рр.). Це центральні та місцеві офiцiйнi бюлетені рейхскомісара України, генерал-комісарів Києва, Житомира, Дніпропетровська, Криму, Миколаєва та Волинi, де публікувалися всі накази та розпорядження окупаційної цивільної влади, що регулювали всі сторони суспільно-економічного життя в цих областях.

Багато уваги в цих бюлетенях придiлялося регулюванню цiн на продукти харчування, оподаткуванню населення, правовим питанням. Деякі офiцiйні бюлетені виходили трьома мовами: німецькою, українською та російською. Тримовні видання були в генеральних округах Києва та Житомира. Причому бюлетень генерал-комісара Житомира почав виходити трьома мова лише з другої половини 1943 р. Не дивлячись на те, що збірка офіційних видань окупаційної влади має не всі номери, вона все ж таки є досить великою. Отже, в бiблiотеці Фундацiї знаходяться:

  • Amtsblatt des Generalkomissars Kiew – Kiew, 1942, 1943 (Офiцiйний бюлетень генерал-комiсара Києва);
  • Amtsblatt des Generalkomissars in Nikolajew – Nikolajew, 1943 (Офiцiйний бюлетень генерал-комiсара Миколаєва);
  • Amtsblatt des Generalkomissars in Shitomir – Shitomir, 1941/1942, 1943 (Офiцiйний бюлетень генерал-комiсара Житомира);
  • Amtsblatt des Generalkomissars für Wolhynien und Podolien in Luzk – Luzk, 1943 (Офiцiйний бюлетень генерал-комiсара Волинi та Подiлля у Луцьку);
  • Amtsblatt des Gebietskomissars in Rowno – Rowno, 1942 (Nr. 1-3, 5-17), 1943 (Nr. 1-9), (Офiцiйний бюлетень гебiтскомiсара Рiвне);
  • Amtliche Mitteilungen des Generalkomissars für die Krim. – Melitopol, 1943 (Nr. 1, 2), (Офiцiйнi повiдомлення генерал-комiсара Криму);
  • Amtsblatt des Generalkomissars in Dnjepropetrowsk – Dnjepropetrowsk, 1942 (Nr. 1), 1943 (Nr. 2-5), (Офiцiйний бюлетень генерал-комiсара Днiпропетровська);
  • Amtliche Mitteilungen des Reichskommissars für die Ukraine – Rowno, 1941 (Nr. 1-8); 1942 (Nr. 9-19), (Офiцiйнi повiдомлення рейхскомiсара України);
  • Verordnungsblatt des Reichskommissars für die Ukraine[110] – Rowno, 1942-1943 (Листок розпоряджень рейхскомiсара України);
  • Zentralblatt des Reichskommissars für die Ukraine – Rowno, 1942, 1943 (Nr. 1-42, 44-46, 49-52), (Центральний бюлетень рейхскомiсара України);
  • Mitteilungsblatt der deutschen landwirtschaftlichen Verwaltung in der Ukraine – 1942 (Nr. 1-3), 1943 (Nr. 1-24), 1944 (Nr. 1), (Iнформацiйний бюлетень Нiмецького сiльськогосподарського управлiння в Українi);
  • Agrarstatistisches Jahrbuch für die Ukraine – 1942 (Аграрно-статистичний щорiчник України);
  • Zentralwirtschaftsbank Ukraine: Geschäftsbericht – 1942 (Звiт Центрального господарського банку України);
  • Amtsblatt der Reichsverkehrsdirektion Kiew – 1943, 1944 (Офiцiйний бюлетень Імперської дирекцiї руху в Києві);
  • Amtsblatt der Reichsverkehrsdirektion Dnjepropetrowsk. – Dnjepropetrowsk, 1943 (Офiцiйний бюлетень Імперської дирекцiї руху у Днiпропетровську).

Офіційна періодика нацистської окупаційної влади все ще залишається мало дослідженою. Тому, на наш погляд, деякі з цих видань заслуговують майже на повну публiкацiю, оскiльки вони є прямим свiдченням окупацiйної полiтики нацистiв в Українi у її розвитку.

 


[1] Про долю фондiв Бiблiотеки пiд час вiйни див. Verlagert, Verschollen, Vernichtet: Das Schicksal der im 2. Weltkrieg ausgelagerten Bestände der Preußischen Staatsbibliothek / SBB-PK. – Berlin, 1995.

[2] Скальковский А. А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. – Изд. 2, исправ. – Ч. 1-3. – Одесса, 1846.

[3] Эварницкий Д. И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – Ч. 1. – С.-Птб., 1888; Эварницкий Д. И. История запорожских козаков. – Т. 1. – С.-Птб., 1892.

[4] Антонович В. Б. Исследование о козачестве по актам с 1500 по 1648 год. – Киев, 1863; Антонович В. Б., Иловайский Д. И. История Великого княжества Литовского от найдавнейших часов аж до упадку удельной системы в Литовской Руси. – Тернополь, 1887; Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии. – М., 1895.

[5] В Бiблiотецi наявнi томи 1 (т. 8 у названiй серiї) та 5 (т. 12).

[6] Летопись Григория Грабянки / Изд. Киевской временной комиссии для разбора древних актов. – Киев, 1854.

[7] “Летопись Самовидца” о войнах Богдана Хмельницкого и междоусобиях, бывших в Малой России по его смерти: Доведена продолжателями до 1734 года / Изд. Имп. о-вом истории и древностей российских. – Москва, 1846; “Летопись Самовидца” по новооткрытым спискам с приложением 3-х малороссийских хроник: Хмельницкой, “Краткого описания Малороссии” и “Собрания исторического” / Изд. Киевской временной комиссии для разбора древних актов. – Киев, 1878.

[8] Сказание Самийла Величка о войне казацкой с поляками / Археогр. комiсiя УАН. – Київ, 1926 (Пам’ятки українського письменства. – Т. 1).

[9] Конисский Г. История руссов и Малой России. – Москва, 1846.

[10] Бантыш-Каменский Д. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. – 4 изд. – С.-Птб., 1903. – (Репринтне вид. – Київ, 1993).

[11] Левицький I. С. Свiтогляд українського народу: Ескiз української мiфологiї. – Львiв, 1876.

[12] Владимировский-Буданов М. Ф. Население юго-западной России от половины ХIII до половины XVII века. – Киев, 1886.

[13] Максимович Г. А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссии. – Нежин, 1913.

[14] Лазаревский А. М. Указатель источников для изучения малороссийского края. – Вып. 1. – С.-Птб., 1858; Малороссийские посполитые крестьяне (1648-1783 гг.). – Киев, 1908.

[15] Батюшков П. Н. Волынь: Исторические судьбы юго-западного края. – С.-Птб., 1888.

[16] Бочкарев К. П. Очерки Лубенской старины. – Вып. 1. – Москва, 1900.

[17] Полетика В. Г. Записки о малороссийском дворянстве. – Киев, 1893.

[18] Ефименко А. Я. Южная Русь: Очерки, исследования и заметки / Изд. Общества им. Т. Г. Шевченка. – Т. 1, 2.– С.-Птб., 1905.

[19] Грушевский М. С. Киевская Русь: Извлечения из 2 украинского издания. – Т 1. – С.-Птб., 1911; Hruschewskyj M. Geschichte des ukrainischen Volkes: Autoris. Übersetzung aus der 2. ukr. Ausgabe. – Bd. 1: Urgeschichte des Landes und des Volkes: Anfänge des Kijewer Staates. – Leipzig, 1906 (переклад 1-го тому “Iсторiї України-Руси” – Авт.); Hruschewskyj M. Ein Überblick der Geschichte der Ukraine. – Wien, 1914 (Огляд iсторiї України – Авт.); Hruschewskyj M. Geschichte der Ukraine. – Wien, 1916 (переклад “Очерка истории украинского народа” – Авт.).

[20] Берлинский М. Ф. Краткое описание Киева, содержащее историческую перечень сего года, так же показание достопримечательностей и древностей онаго. – С.-Птб., 1820; Закревский Н. В. Описание Киева. – Т. 1, 2. – Москва, 1868; Сементовский Н. М. Указатель святынь и священных достопамятностей Киева. – Изд. 2. – Киев, 1853; Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей / Изд. Временной комиссии для разбора древних актов. – Киев, 1874; Ляскоронский В. Г. Киевский Вышгород в удельно-вечевое время. – Киев, 1913; Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655 по 1905 год). – Т. 1, 2. – Харьков, 1905-1912; Редин Е. К. Церкви города Харькова. – Харьков, 1905; Редин Е. К. И. Е. Бецкий и Музей изящных искусств и древностей Харьковского университета. – Харьков, 1901.

[21] The Ukraine. Reprint of a lucture delivered on Ukrainian history and present-day political problems / By Bedwin Sands. – London, 1914; Jabłonowskie A. Historya Rusi poludniowej do upadku Rzeczypospolitej Polskiej. – Kraków, 1912; Rawita-Gawroński F. Historya ruchów hajdamackich. – T. 1, 2. – Lwów, 1901.

[22] Маєвський В. А. Повстанцi України (1918-19 р.р.). – Новий Сад, 1938; Fedenko P. Der nationale und soziale Befreiungskampf der Ukraine. – Berlin, 1923 (Нацiональна та соцiальна визвольна боротьба України – Авт.); Дорошенко Д. Iсторiя України: 1917-1923. – Т. 1, 2. – Ужгород, 1930, 1932; Лотоцький О. Симон Петлюра. – Варшава, 1936; Эрнст фон Валь. Значение и роль Украины в вопросе освобождения России от большевиков на основании опыта 1918-20 г.г. – Таллин, 1937;

[23] Die Probleme der Sowjet-Ukraine. – Berlin, 1920 (Проблеми совєтської України – Авт.); Mazepa I. Der Bolschewismus und die russische Okkupation der Ukraine. – Berlin-Stuttgart, 1923 (Бiльшовизм та росiйська окупацiя України – Авт.); Die Ukraine unter Fremdherschaft. – Berlin, 1928 (України пiд ворожою владою – Авт.); Ковалевський М. Україна пiд червоним ярмом: Документи, факти. – Варшава, 1936.

[24] Masurenko W. Die Wirtschaftliche Selbstständigkeit der Ukraine in Zahlen. – Berlin-Wilmersdorf, 1921 (Економiчна самостiйнiсть України в цифрах – Авт.); Борщак I. Iдея соборної України в Європi в минулому: По невiдомих документах i стародавнiх працях. – Париж, 1923; Терлецький О. Iсторiя української держави. Т. 1. – Львiв, 1923; Evain E. Le Problème de l’indépendance de l’Ukraine et la France. – Paris, 1931.

[25] Дорошенко Д. Огляд української iсторiографiї. – Прага, 1923; Показчик нової української лiтератури в Росiї за 1798-1897 роки. – Чернiвцi, 1917; Курс iсторiї України для вищих класiв середнiх шкiл. – Вiдень-Київ, 1921; Мої спомини про недавнє минуле. – Львiв, 1923-1924.

[26] Липинський В. Україна на переломi: 1657-1659: Замiтки до iсторiї українського державного будiвництва в ХVII столiттi. – Вiдень, 1920.

[27] Огiєнко I. Українська культура: Коротка iсторiя культурного життя українського народу. – Катеринослав-Ляйпцiг, 1923.

[28] Яковлів А. Впливи старочеського права на право українське литовської доби XV-XVI в. – Прага, 1929.

[29]  Калинович I. Українська мемуристика 1914-1924. – Львiв, 1925.

[30] О. Лотоцький. Автокефалiя. – Варшава, 1935; На рiках Вавiлонських: Збiрник статей. – Львiв, 1938; Сторiнки минулого. – Варшава, 1932; Справа правосильностi анатемування гетьмана Iвана Мазепи. – Варшава, 1938.

[31] Борщак I. Наполеон i Україна. – Львiв, 1937.

[32] Bessarabien, Ukraine, Krim: Der Siegeszug deutscher und rumänischer Truppen / Hrsg. von der Abt. I c einer Ost-Armee. – Berlin, 1943 (Фотоальбом – Авт.), Höschen H. Zischen Weichsel und Wolga. – Gütersloh, 1943; Gaa J. Gebirgsjäger erleben Serbien und die Ukraine. – München, 1942.

[33] Kubijowytsch W. Landwirtschafts- und Waldgeographie der Ukraine. – Bd. 1. – Berlin, 1943 (Економiчна та природнича географiя України – Авт.).

[34] Doroschenko D. Die Ukraine und das Reich: 9 Jahrhunderte deutsch-ukrainischer Beziehungen. – Leipzig, 1941 (перевидано пiд назвою: Die Ukraine und Deutschland: 9 Jahrhunderte deutsch-ukrainischer Beziehungen. – München, 1994); Winter E. Byzanz und Rom im Kampf um die Ukraine 955-1939. – Leipzig, 1942; Antonowytsch D. Deutsche Einflüsse auf die ukrainische Kunst. – Leipzig, 1942; Jakowliw A. Das deutsche Recht in der Ukraine und sine Einflüsse auf das ukrainische Recht im 16.-18. Jahrhundert. – Leipzig, 1942.

[35] Lang F. Die Ukrainer Galiziens im Kampf um die Aufrichtung des ukrainischen Staates. – Berlin, 1943.

[36] Про чотирьохтомну публікацію документів Теофіла Горникевича див. Кураєв О. О. Маловідомий комплекс джерел Австрійського державного архіву у Відні про події в Україні 1914-1922 (за публікацією Т. Горникевича) // Архіви України. – 2000. – № 1-3. – С. 97-102.

[37] Про українську перiодику в нiмецьких бiблiотеках див. Bruhn P. Gesamtverzeichnis russischer und sowjetischer Periodika und Serienwerke. – in 3 Bd. – Berlin, 1973. У цьому довіднику українська періодика розглядається як частина російської та радянської періодики.

[38] “Украинский вестник” – перший на Українi лiтературньо-художнiй, науковий i громадсько полiтичний щомiсячний журнал. Виходив в 1816-1819 рр. у Харковi з iнiцiативи I. Срезневського пiд ред. Є. Фiломафiтського, Р. Гонорського, Г. Квiтки-Основ’яненка (Енциклопедія українознавства: Перевидання в Україні / Наук. Т-во ім. Т. Шевченка у Львові (далі ЕУ). – Т. 9. – Львiв, 2000. – С. 3305).

[39] “Украинский вестник” – орган Української думської громади, громадсько-полiтична, економiчна тижнева газета. Виходила 21.05. – 7.09.1906 р. (всього 14 номерiв) пiд редакцiєю М. Славинського (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, 2000. – С. 3305).

[40] “Руска Рада” (1898-1908) – двотижнева, потім тижнева газета, заснована Т-вом “Руська Рада”. Виходила в 1898-1908 рр. під ред. І. Созанського (ЕУ. – Т. 7. – Львів, 1998. – С. 2648).

[41] „Landesgesetz- und Verordnungsblatt für das Königreich Galizien…“ – Вісник державних законів та розпоряджень, що виходив у 1866-1917 рр. німецькою та польською мовами в Королівстві Галичини та Лодомерії, утвореному після першого поділу Польщі у 1772 р. на землях, що відійшли до Австрії. Це була територія Руського воєводства без Холмщини, Белзького та окраїни Подільського й Волинського воєводств, а також південні частини Краківського та Сандомирського воєводств і окраїни Люблінського. (ЕУ: Перевидання в Україні / Ін-т української археографії НАН України. – Т. 2. – Київ, 1995. – С. 484).

[42] “Вільне життя” – видання т-ва “ Просвіта” в Одесі 1918 р. під редакцією В. Чехівського (ЕУ. – Т. 1. – Львів, 1993. – С. 281).

[43] Зальведель – нім. місто Salzwedel (земля Саксонія-Ангальт).

[44] “Розсвіт” (1916-1918) – тижнева, згодом двотижнева газета полонених українців у таборі в німецькому місті Раштаті (Rastatt). Виходила в 1916-1918 рр.  під ред. В. Сімовича, Г. Петренка, П Мороза (ЕУ. – Т. 7. – Львів, 1998. – С. 2555).

[45] Союз визволення України (1914-1918) – полiтична органiзацiя українських емiгрантiв з Росiйської iмперiї в Австро-Угорщинi й Нiмеччинi, яка виступала за державну самостiйнiсть України. Короткий час місцеперебуванням Союзу Визволення України був Львів, а потім Вiдень. До складу президiї СВУ входили О. Скоропис-Йолтуховський, В. Дорошенко, А. Жук, А. Меленевський. Союз Визволення України був розпущений 1.05.1918 р. (ЕУ. – Т. 8. – Львiв, 2000. – С. 2971-2972).

[46] “Ukrainische Nachrichten” – німецькомовна двотижнева газета Союзу визволення України, виходила в 1914-1919 рр. під ред. О. Бачинського, з 1916 р. – В. Біберовича (ЕУ. – Т. 9. – Львів, 2000. – С. 3306).

[47] “Вiсник” – орган Союзу Визволення України, двотижнева, з 1915 тижнева газета. Виходила у Вiднi в 1914-1918 рр. пiд ред. В. Дорошенка, М. Возняка, А. Жука. З 1918 р. виходила пiд назвою “Вiсник полiтики, лiтератури й життя” (ЕУ. – Т. 1. – Львiв, 1993. – С. 288).

[48] “Ukrainische Blätter“ – німецькомовна газета під ред. О. Грицая, видавець В. Калинович. Виходила в 1916-1918 рр. (всього 42 номери). Підзаголовок перекладається як: „Часопис політичних та культурних змагань українського народу“ (ЕУ. – Т. 9. – Львів, 2000. – С. 3306).

[49] “Ukrainische Korrespondenz“ – орган Головної Української Ради, тижнева газета. Виходила в 1914-1918 рр., до 1916 р. під назвою „ Ukrainisches Korrespondenzblatt“. Редактори: В. Панейко, Р. Сінгалевич, з 1917 р. – В. Кушнір (ЕУ. – Т. 9. – Львів, 2000. – С. 3306).

[50] “Ukrainische Rundschau” – мiсячник, що висвiтлював полiтичнi та культурнi подiї в Українi. Виходив у 1903-1915 рр. пiд ред. В. Кушнiра, з 1909 р. – О. Турянського. До 1905 р. включно виходив пiд назвою “Ruthenische Revue” (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, 2000. – С. 3307).

[51] “Око” – iлюстрований щотижневий журнал пiд ред. Ф. Лiнденiв. З № 7 виходив паралельно двома мовами – українською та росiйською (ЕУ. – Т. 5. – Львiв, 1996. – С. 1836).

[52] “Українське слово” – газета однойменного видавництва (1921-1926) в Берлiнi. Виходила в 1921-1923 рр. (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, 2000. – С. 3413).

[53] “Хлiборобська Україна” – орган Українського союзу хлiборобiв-державникiв, неперiодичне видання. Виходив у Вiднi в 1920-1925 рр. (8 номерiв) пiд ред. В. Липинського (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, 2000. – С. 3590).

[54] “Розбудова нації” – щомісячний журнал під ред. В. Мартинця, заснований у січні 1928 р. у Празі, з 1931 р. – двомісячник. Припинив виходити восени 1934 р. (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, 2000. – С. 3413).

[55] Українське нацiональне об’єднання (УНО) – українська громадська органiзацiя в Нiмеччинi, заснована в 1933 р. у Берлiнi. Очолювали УНО до 1937 Ф. Королiв, I. Драбатий, в 1938-1945 рр. – Т. Омельченко. В 1942 р. УНО нараховувала 42.000 членiв (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, 2000. – С. 3411).

[56] “Тризуб” – орган УНР, заснований з iнiцiативи С. Петлюри. Гол. редактор В. Прокопович, у 1940 р. – О. Шульгин. Мав додатки: “Наша жiнка на чужинi”, “Трибуна молодих”, “Пласт на чужинi”, “Нашi дiти на чижинi” (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, 2000. – С. 3258).

[57] „Плуг та меч“ – періодичне видання союзу „Плуг та меч“.

[58] Нiмецько-українське товариство – (Deutsche-Ukrainische Gesellschaft) – утворено у березнi 1918 р. в Берлiнi П. Рорбахом (P. Rohrbach) та А. Шмiдтом (A. Schmidt) для розвитку нiмецько-українських вiдносин. Пiсля закiнчення Другої свiтової вiйни Нiмецько-українське товариство було вiдновлено у Мюнхенi в 1948 р. з iнiцiативи Г. Прокопчука. В 1960 р. об’єдналося з Нiмецько-українським товариством iм. Гердера (ЕУ. – Т. 5. – Львiв, 1996. – С. 1768).

[59] Український вiльний унiверситет (УВУ) заснований 17.01.1921 р. у Вiднi з iнiцiативи Товариства українських журналiстiв та письменникiв, Українського соцiологiчного iнституту та Товариства прихильникiв освiти. Першим ректором було обрано О. Колессу. Восени 1921 р. УВУ переїхав до Праги, де дiяв до 1945 р. Вiдновив свою дiяльнiсть у 1946 р. в Мюнхенi (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, 2000.– С. 3418-3420).

[60] Український науковий iнститут у Варшавi (1930-1939) заснований за сприянням екзильного уряду УНР при польському Мiнiстерствi вiросповiдань та освiти як автономна українська наукова установа. Директором Iнституту до 1938 р. був О. Лотоцький (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, 2000.– С. 3434).

[61] Український науковий iнститут у Берлiнi (1926-1945) заснований з iнiцiативи гетьмана П. Скоропадського для поширення серед нiмецького наукового свiту знань про Україну, дослiдження взаємин України з захiдними державами, зокрема Нiмеччиною. Директором Iнституту у 1926-1930 рр. був Д. Дорошенко. З 1931 р. Iнститут перейшов до Мiнiстерства освiти, але тематику своєї роботи не змiнив (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, 2000.– С. 3433-3434).

[62] “Нова Україна” – щомісячний журнал. Виходив у 1922-1928 рр. під ред. М. Шаповала (він же й засновник). В 1922 р. – тижневик (ЕУ. – Т. 5. – Львiв, 1996.– С. 1778).

[63] “Літературно-науковий вісник” – заснований за ініціативою М. Грушевського в 1898 р., виходив у Львові в 1898-1906 рр., у Києві – 1907-1914 рр., 1917-1919, у Львові – 1922-1932 рр., Мюнхені – 1948-1949 рр. (ЕУ. – Т. 4. – Львiв, 1994.– С. 1364-1365).

[64] “Вісник” – продовження Літературно-наукового вісника, виходив у 1933-1939 рр. під ред. Д. Донцова (ЕУ. – Т. 1. – Львiв, 1993.– С. 287).

[65] “Дзвони” – журнал католицького напрямку, виходив з 1931 р. за пiдтримкою митрополита А. Шептицького i ректора Й. Слiпого (ЕУ. – Т. 2. – Львiв, 1993. – С. 508).

[66] Повний випуск “Краківських вістей” (1.1940 – 29.03.1945 (№№ 1-1401)) знаходиться в Німецькій центральній бібліотеці економічних наук при Інституті світової економіки (Deutsche Zentralbibliothek für Wirtschaftswissenschaften des Institutes für Wirtschaft – www.zbw-kiel.de) в м. Кiль. Також тут зберiгаються повні випуски журналів Український хлібороб: Журнал українських селян. – Рівне, 1.1942– 3.1944; Волинь: Часопис для Волині. – Рівне, 1.1941 – 3.1943, які в iнших бiблiотеках Нiмеччини відсутні.

[67] Генерал-губернаторство (повна назва: Генерал-губернаторство Польщi) – було утворено за наказом Гітлера 12.10.1939 р. на територiї чотирьох колишнiх польських воєводств – Варшавського, Люблiнського, Кракiвського та Радомського, якi стали називатися дистриктами. Окремим п’ятим дистриктом до Генерал-губернаторства 1 серпня 1941 р. була приєднана Галичина. Резиденцiєю генерал-губернатора Польщi Ганса Франка (1900–1946) та столицею новоствореного Генерал-губернаторства став Кракiв (Werner Hilgemann. Atlas zur deutschen Zeitgeschichte 1918–1968. – München, 1984. – S. 104–105; Нiмецько-фашистський окупацiйний режим на Українi 1941–1944 рр.: Зб. документiв. – К., 1963. – С. 25–27).

[68] Рейхскомісаріат України (серпень 1941 – листопад 1944) – адміністративна одиниця, утворена 20.08.1941 р. на території України нацистською Німеччиною для цивільного управління окупованих українських областей. Рейхскомісаріат України мав у своєму складі шість генеральних округ: Волині та Поділля, Житомира, Києва, Дніпропетровська, Миколаєва та Криму, проте сам Крим до рейхскомісаріату не входив, він залишався під владою військового управління (Нiмецько-фашистський окупацiйний режим на Українi 1941–1944 рр.: Зб. документiв. – С. 34–36; Косик  В. Україна i Нiмеччина у Другiй свiтовiй вiйнi. – Львiв, 1993. – С. 175).

[69] Українська вiльна академiя наук (УВАН) утворена 15.11.1945 р. українськими вченими-емiгрантами в Аугсбурзi. Статут УВАН визначав її як спадкоємця традицiй i продовжувача дiяльностi ВУАН у Києвi 1920 – початку 1930 рр. Першим президентом було обрано Д. Дорошенка. В 1947 р. УВАН мала 17 фахових наукових груп та об’єднувала 150 науковцiв. 1949 р. президiю УВАН перенесено до Вiннiпегу (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, . – С. 3342-3343).

[70] Українське слово – тижнева газета, неофіційний орган Проводу ОУН (А. Мельника). Не виходила в 1941-1948 рр. (ЕУ. – Т. 9. – Львiв, 2000.– С. 3413).

[71] Про Національну бібліотеку України ім. В. І. Вернадського в роки Другої світової війни див. Дубровіна Л. А., Малолєтова Н. І. Нацистська бібліотечна політика у період окупації Києва у 1941-1943 рр. і доля книжкових фондів Бібліотеки Академії Наук УРСР // Рукописна та книжкова спадщина України. – Вип. 5. – К., 2000. – С. 139-172.

[72] Josef Benzing (4.02.1904, Neuses (Hessen) – 18.05.1981, Mainz) – бібліотекар, бібліограф, дослідник історії книгодрукування в Німеччині. В університеті вивчав романську філологію. В 1934-1941 рр. працював у Прусській державній бібліотеці. З січня 1942 р. до кінця лютого 1942 р.  – співробітник Головної робочої групи України Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга. Працював у Києві у складі робочої групи Західної України, відповідав за бібліотечний напрямок. З 1 березня 1942 р. перейшов працювати до Генерал-комісаріату Києва, у якому керував бібліотечним напрямком роботи. З 6.06.1942 р. очолив Центральну бібліотеку рейхскомісара України, створену на базі колишньої Бібліотеки АН УРСР у Києві та бібліотеки Київського університету. Після утворення 7.12.1942 р. Крайового управління архівів, бібліотек та музеїв при Рейхскомісаріаті України перейшов працювати до цього відомства, у якому з 1.03.1943 р. очолив Крайову бібліотеку (нова назва Центральної бібліотеки). Після війни у 1946-1966 рр. працював у бібліотеці університету в Майнці (ЦДАВО України, ф. 3676, оп. 1, спр. 52, арк. 62; там само, ф. 3206, оп. 5, спр. 4, арк. 57; Deutsche biographische Enzyklopädie. – Bd. 1. – München, 1995. – S. 432).

[73] Archiv an der Universität Mainz, NL 18 (Josef Benzing).

[74] Die Ukraine in Karten und Diagrammen: Ausstellung demographisch-wirtschaftlicher Karten und Diagramme / Veranst. vom Geogr. Inst. d. Friedrich-Wilhelms-Univ. und vom Ukrain. Wiss. Inst. – Berlin, 1936.

[75] Грiмстед П.К. Одiссея “Берлiн – Уллерсдорф – ? – Київ”: До iсторiї перемiщення архiву Академiї спiву в Берлiнi пiд час i пiля Другої свiтової вiйни // Архiви України. – 2001. – № 3. – С. 25-39; Одiссея архiву Академiї спiву в Берлiнi: Ланка, якої бракувало. – 2001. – № 4-5. – С. 133-135.

[76] Провiненцiя (лат.) – proveniens – народження, виникнення, походження. Один з двох принципiв фондоутворення в архівній справі. За принципом провiненціїпоходження фонди створювалися на основі вже сформованих архівів установ, закладів, приватних осіб тощо, не змінюючи при цьому структури цих архівів. Першим, більш раннім принципом фондоутворення був принцип пертіненції (відношення, приналежність) вiд pertineo (лат. – стосуватися, вiдноситися), за яким фонди формувалися як за територіальною, так і предметною приналежнiстю (ознакою).

[77] Georg Winter (1895, Neuruppin – 1961, Koblenz) – вiдомий нiмецький архiвiст. До Другої свiтової вiйни у 1921–1939 рр. був співробітником одного з найстарiших архiвiв Нiмеччини – Прусського державного таємного архiву. Пiд час вiйни у 1941–1944 рр. працював в Українi – з жовтня по грудень 1941 р. як вищий радник вiйськового управлiння при штабi командуючого тилу групи армiй “Пiвдень”; з травня по серпень 1942 р. – як держархiвдиректор при Головнiй робочiй групi України Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга; з другої половини серпня 1942 р. – у Рейхскомісаріаті України, де з 7 грудня 1942 р. до березня 1944 р. очолював Крайове управлiння архiвiв, бiблiотек та музеїв. Пiсля вiйни був органiзатором i першим директором (1952–1960 рр.) новоствореного Федерального архiву ФРН у Кобленцi. (Дубик М. Архiви Києва часiв нiмецької окупацiї (вересень 1941 – листопад 1943) // Наук. записки: Зб. праць молодих вчених та аспiрантiв / Iн-т укр. археографiї та джерелознавства iм. М. С. Грушевського НАН України. – Т. 2. – К., 1997. – С. 538–539; Rohr W. Georg Winter // Der Archivar. – 14. Jahrgang. – Heft 3. – München, 1961. – S. 179-190. ЦДАВО України, ф. 3676, оп. 1, спр. 221, арк. 205, 223).

[78] Про Крайове управління архівів, бібліотек та музеїв (7.12.1942 - 1944) див. Дубик М. Архiвна справа в окупованiй Українi (1941–1944 рр.): Дис. ... канд. iст. наук: 07. 00. 06 / НАН України. Iн-т укр. археографiї та джерелознавства iм. М. С. Грушевського. – К., 1997.

[79] Берлінський документальний центр (анг. – Berlin Dokument Center) – з кінця війни до 1994 р. перебував під управлінням Міністерства внутрішніх справ (Department of States) США. Тут зберігалися документи нацистської партії, партійної канцелярії, особові справи членів НСДАП, архів колишнього нацистського Імміграційного центру (1939-1945).

[80] Про документи нацистської Німеччини див. Inventar archivalischer Quellen des NS-Staates / Hrsg. von H. Boberach. – Teil I. – München, 1991. – Teil II. – München, 1995.

[81] Див. зноску 68.

[82] Див. зноску 67.

[83] Ліцманштадт – німецька назва польського міста Лодзь (Łódź).

[84] Рейхсмiнiстерство окупованих схiдних областей (липень 1941 – квітень 1945) утворено за наказом фюрера 17 липня 1941 р. як центральне цивiльне управлiння окупованими областями Радянського Союзу під керівництвом А. Розенберга. Рейхсміністерство мало у складi два рейхскомісаріати – Рейхскомісаріат Остланду та Рейхскомісаріат України (Нiмецько-фашистський окупацiйний режим на Українi 1941-1944 рр.: Зб. документiв. – К., 1963. ‑ С. 14–16).

[85] Опис фонду R-6 див. Hagner H. Reichsministerium für die besetzten Ostgebiete (Bestand R 6). – Bd. 26. – Koblenz 1987.

[86] Структура Рейхсміністерства окупованих східних областей за станом на 12.07.1943 р. (Російський державний військовий архів, ф. 1358-К, оп. 4, спр. 10, арк. 63-70).

[87] Наказ рейхсмiнiстра окупованих схiдних областей вiд 7.11.1941 р. згадується в “Пiдсумковому звiтi вiд 4.05.1943 р. про дiяльнiсть зондеркоманди д-ра Штумпа за час з грудня 1941 р. по 31 березня 1943 р.” (ЦДАВО України, ф. 3676, оп. 4, спр. 4, арк.134).

[88] Фонд R-1506 – це об’єднання двох фондів: R-146 (Reichsarchivverwaltung) з Федерального архіву в Кобленці та 15.06 (Reichsarchiv) з Федерального архіву в Потсдамі.

[89] Ernst Zipfel (23.03.1891, Dresden – 17.04.1966, Bad Pyrmont) – керівник архівного відомства у Третьому рейху. Розпочав свою кар’єру з вiйськової служби, на якiй перебував 10 рокiв. Пiсля листопадової революцiї 1918 р. у Нiмеччинi у ранзi капiтана пішов у вiдставку i розпочав навчання на архiварiуса, одночасно працюючи в новоствореному Рейхсархiвi у Потсдамi. Після навчання захистив докторську дисертацiю у Вюрцбурзi i у 1923 р. отримав посаду архiвного радника. Вступ у 1932 р. до Нацiонал-соцiалiстичної нiмецької робочої партiї значно посприяв його швидкій кар’єрі на архiвнiй службi. У 1935 р. вiн одержав посаду вищого державного радника, восени 1936 р. його призначили директором Рейхсархiву у Потсдамi, у жовтнi 1938 р. – генеральним директором державних архiвiв Пруcсiї, у травнi 1940 р. – комiсаром із захисту архiвiв. З сiчня 1944 р. вiн очолив новостворений пiдвiддiл архiвної справи та документознавства при I-му вiддiлi Рейхcмiнiстерства внутрiшнiх справ. Пiсля вiйни повернутися на архiвну службу Е. Цiпфелю не вдалося. Для багатьох вiн був занадто одiозною фiгурою. Хоча фахiвцi вважають, що завдяки його дiяльностi на посаді комiсара із захисту архiвiв пiдпорядкованi йому німецькі архiви майже повнiстю зберегли склад своїх фондiв. (Wilhelm Rohr. Nachruf: Ernst Zipfel // Der Archivar. – 20. Jahrgang, Heft 2. – München, 1967. – S. 206–210.)

[90] Див. зноску 77.

[91] Г. Боряк, М. Дубик, Н. Маковська. «Нацистське золото» з України: у пошуках архівних свідчень – Випуск 1. – К., 1998; Г. Боряк, М. Дубик, Н. Маковська. «Нацистське золото» з України: у пошуках архівних свідчень – Випуск 2: Матеріали до реєстру вилучених у населення коштовностей. – К., 2000.

[92] Опис фонду R-58 див. Boberach H. Reichssicherheitshauptamt (Bestand R 58). – Bd. 22. – Koblenz 1982 (Nachdruck 1992).

[93] Там само. – Вип. 1. – К., 1998. – С. 40-41, 44-45.

[94] Названу тему висвітлюють публікації: Грiмстед Патрицiя К. Доля українських культурних цiнностей пiд час Другої свiтової вiйни: Винищення архiвiв, бiблiотек, музеїв / За участю Боряка Г. – 2-е вид. – Львiв, 1992; Grimsted P.K. Trophies of War and Empire: The Archival Heritage of Ukraine, World War II, and the International Politics of Restitution / Harvard Ukrainian Research Institute etc. – Cambridge, 2001. – (Harvard Papers of Ukrainian Studies); Корпус магдебурзьких грамот українським мiстам: Два проекти видань. 20-х–40-х рокiв ХХ столiття / В. Андрейцев, В. Ульяновський, В. Короткий. – К., 2000; “Betr.: Sicherstellung”: NS-Kunstraub in der Sowjetunion / Hrsg. W. Eichwede, U. Hartung. – Bremen, 1998; Hartung U. Raubzüge in der Sowjetunion: Das Sonderkommando Künsberg 1941-1943. – Bremen, 1997.

[95] Про Оперативний штаб рейхсляйтера Розенберга див. Себта Т. Київська частина матерiалiв Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга // Арх. України. – 1997. – № 1–6. – С. 53–73; Себта Т. Архiвнi джерела про українськi культурнi цiнностi, вивезенi нацистами в роки II свiтової вiйни: Дис...канд. іст. наук: 07. 00. 06 / НАН України. Iн-т укр. археографiї та джерелознавства iм. М. С. Грушевського. – К., 2000.

[96] Freitag G., Grenzer A. Der deutsche Umgang mit sowjetischem Kulturgut während des Zweiten Weltkrieges: Ein Aspekt nationalsozialistischer Besatzungspolitik // Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. – 1997. – Bd.45 – Heft 2. – S. 249. Про Науково-дослідне т-во „Спадщина“ див. також Kater M. H. Das “Ahnenerbe” der SS 1935-1945: Ein Beitrag zur Kulturpolitik des Dritten Reiches”. – Stuttgart, 1974.

[97] Christian H. Gotenforschung und Denkmalpflege: Herbert Jankuhn und die Kommandounternehmen des “Ahnenerbe” der SS // “Betr.: Sicherstellung”: NS-Kunstraub in der Sowjetunion / Hrsg. W. Eichwede, U. Hartung. – Bremen, 1998. – S. 89-90.

[98] Щодо дiяльностi Воєнiзованих геологiчних груп СС в Українi див.: Der Bundesbeauftragte für die STASI-Unterlagen, фонд: Dokumentensammlung über geraubte Kunstschätze auf dem zeitweilig okkupierten Territorium der UdSSR durch die deutschen Faschisten, Gr.VI-c.

[99] Вiддiл VI ”G” був створений у 1943 р. на чолi з гауптштурмфюрером СС др. Краллертом (Krallert) (Bundesbeauftragte für die STASI-Unterlagen, „Dokumentensammlung über geraubte Kunstschätze …“, Findbuch, S. 24).

[100] Детально див. Себта Т. Колекція документів ШТАЗІ як джерело дослідження долі українських культурних цінностей під час Другої світової війни // Архіви України. – 1995. – № 1-3. – С. 69-76.

[101] Там само, Gr.VI-d, Nr. 1.

[102] Наприклад, з бiблiотеки Київського полiтехнiчного iнституту ними було вивезено до Берлiна близько 50.000 примiрникiв, з бiблiотеки Iнституту геологiї АН УРСР – майже 15.000. Все це було здiйснено з 28 жовтня по 5 листопада 1943 р., тобто перед самим визволенням мiста (Ibidem).

[103] Група Йордана, яка мала завдання “дослiджувати питання давньої iсторiї”, почала дiяти в Українi з грудня 1942 р. Використовуючи тяжке економiчне становище мiсцевого населення, група скуповувала або вимiнювала на продукти харчування у вчених, їх близьких античнi та давньоруськi археологiчнi знахiдки, напiвкоштовне камiння тощо. Вивезенi групою Йордана з України цiнностi зберiгалися в школi СС “Дiм Вевельсбург” (SS-Schule “Haus Wewelsburg”) пiд Падеборном (Padeborn) (Bundesbeauftragte für die STASI-Unterlagen, „Dokumentensammlung über geraubte Kunstschätze …“, Gr. VI-c, Nr. 3, 4, 10, 17).

[104] Bundesbeauftragte für die STASI-Unterlagen, „Dokumentensammlung über geraubte Kunstschätze …“, Gr. VI-c, Nr. 17, 20-22; Російський державний військовий архів, ф. 1275-К, оп. 6, арк, 3-7, 7зв.-9зв.

[105] Bundesbeauftragte für die STASI-Unterlagen, „Dokumentensammlung über geraubte Kunstschätze …“, Gr. VI-a, Nr. 19.

[106] Fritz Todt (Pforzheim, 1891 – Rastenburg, 1942) – iнженер, член НСДАП, з 1933 р. генеральний інспектор німецьких автошляхів, засновник військово-будівничої органiзацiї “Тодт” (1938), що широко використовувала на будівництві працю остарбайтерів, вiйськовополонених, в’язнів концентраційних таборів. У березні 1940 р. Фріц Тодт був призначений рейхсміністром озброєння та амуніції, липні 1941 р. – генеральним інспектором водних ресурсів та енергетики (Київ 1941-1943: Фотоальбом / Упор. Д. В. Малаков. – К., 2000. – С. 168, Brockhaus Enzyklopädie. – Bd. 22. – Mannheim, 1993. – S. 214).

[107] Старий номер R-39.

[108] Про Імперське управління генеалогії див. Schulle D. Das Reichssippenamt: Eine Institution nationalistischer Rassenpolitik. – Berlin, 2001.

[109] Iнститут нiмецької дiяльностi на Сходi (1940-1945) утворено 19.04.1940 р. у Кракові під керівництвом генерал-губернатора Ганса Франка (президент) для наукового дослідження “всіх принципових питань, пов’язаних зі східним простором, якщо вони мають відношення до Генерал-губернаторства”. Інститут мав у своєму складі мистецтвознавчу, етнографічну, правову, економічну, краєзнавчу, сільськосподарську, геологічну, хімічну, фізичну секції, а також секції з садівництва та лісничого господарства і дві історичні секції. BAB, R 52 IV, Findbuch.

[110] З 1-го травня 1943 р. “Листок розпоряджень рейхскомiсара України” почав виходити в двох частинах. Перша частина (І) – розпорядження рейхскомісара України. Вона продовжила послідовну нумерацію “Листка розпоряджень” і почала  виходити з № 9. Друга частина (ІІ) – повідомлення рейхскомісара України, почала виходити з № 1.

Джерело:  Себта Т.М. Україніка в Берлінській державній бібліотеці прусської культурної спадщини та Федеральному архіві в Берліні // Архіви України. – 2007. – № 1–3. – С. 215–249