Сергій БІЛОКІНЬ Втрати української культурної спадщини під час голоду 1922 року (Фрагмент)

8 серпня 2016

Грабування церковних коштовностей.

Документ перший – 23 березня 1922 року. Лист М.Серафімова [58] до А.Іванова [59]. Бланк НКВД.

„Дорогой Андрей Васильевич [!]

Мои дела подходят к блестящему концу[,] – как я и думал, ничего из ценностей не увезено[,] – в грубых цифрах ценности достигают 900 млн рублей золотом. Завтра по уговору с митрополитами обоих (sic) церквей произвожу совместно с Михайликом официальное из”ятие, по окончании ея (sic) все погружу в банковский вагон и перевезу в Харьков. В общем вся работа стоит по довоенным рублям 1000 р.[,] – а приобретение на 900 млн.

Податель сего тов. Черненко был взят мною как разведчик спешно без ведома ЦК, ввиду чего прошу не отказать в санкции его работы со мной. Он по моим заданиям провел большую разведывательную работу. О времени высылки банкового вагона сообщу.

Прошу не отказать в определении на работу в ВЦИК – тов. Черненко.

С тов.[арищеским] прив.[етом] М.Серафимов.

23 / ІІІ 1922 г.” [60]

Документ другий – [24 квітня] 1922 року. Телеграма М.Серафімова й М.Михайлика голові ГПУ та наркомові внутрішніх справі УСРР В.Манцеву.

„Телеграмма.

Из Киева 630 / ш 3 3 24 [апреля] 17 [час.] 45 [мин.] Харьков ГПУ Украины тов. Манцеву.

Дешифрант тов. Мануильскому и Скрыпнику.

Немедленно нужен ответ [для] вызова прямому проводу. При из”ятии ценностей лавры (sic) временно была оставлена Чудотворная икона Успения, золотая [с] бриллиантами, колоссальной ценности. По категорическому представлению верующих и духовенства комиссия повела разговор о возможности выкупа равным эквивалентом драгоценностей. Из разговоров с Лаврским духовенством выяснено, что за две недели агитация духовенства за выкуп иконы ими собрали (sic) всего 5 тысяч рублей золотом. Добровольная сдача иконы совершенно исключается[,] очевидно[,] эквивалента собрать не смогут, нами предположено [в] согласии с Губкомом, Исполкомом из”ятие иконы произвести. Но пользуясь случаем вторичного из”ятия полагаем нужным забрать Киевской Лавре (sic) все ценные металлы, в чем [бы] они не (sic) заключались. Из”ятие будет идти путем тщательного исчерпывающего обыска пещер и прочих мест, для чего разработан план с Нач.[альником] гарнизона и ГПУ. Ввиду важности операции и значения в глазах верующих лавры (sic) просим Вашей немедленной санкции, ответ нужен сегодня к 20 часам (sic) утра, полагаем приступить [к] операции, до настоящего дня из”ятие шло спокойно.

№ 201 / ш 24/4 – [192]2 г.

Серафимов. Михайлик [61].

Вх. ГПУ № 21113, СОЧ [секретно-оперативная часть] № 10488

Вх. Шифротд. № 2303. Расшифровал 25/4 – 22 г. 6 час. Шарапов.

Верно: Деж. по СОЧ ГПУ <підпис>” [62].

Документ третій – 26 квітня 1922 року. Звернення діячів української культури м. Києва до Раднаркому УСРР.

«У.С.С.Р.

Киевский Губернский

Комитет Охраны Памятников

Искусства и Старины

«ГУБКОПИС»

26 апреля 1922 г.

№ 117.

В СОВНАРКОМ У.С.С.Р.

Мы, нижеподписавшиеся деятели искусства и науки г. Киева, горячо приветствуем мобилизацию всех сил на помощь голодным. Мы приветствуем из»ятие лишних материальных ценностей и обращение их в хлеб для страдающаго (sic) народа. Но мы считаем своим нравственным долгом обратить внимание правительство У.С.С.Р. на то, что это из»ятие необходимо провести без существенного ущерба для другой стороны вопроса – чисто культурной.

Ни одна страна в мире не пострадала в такой степени от империалистической и гражданской войны, как Украина. Ни в одной стране не погибло за короткое время такой массы культурных памятников, столько музеев, частных коллекций, библиотек, архивов, старинных усадеб и отдельных художественных предметов. Единственными сокровищницами старинного народного искусства, сравнительно мало пострадавшими, являлись до сих пор церкви и монастыри. Правда, и в них масса старины погибла в последние годы из-за нелепых эвакуаций 1915 года, из-за невежества духовенства, грабежей и бандитизма. И вот теперь мы видим, что при недостаточно осмотрительном проведении в жизнь дела из»ятия материальных ценностей – могут погибнуть редчайшие, невосстановимые памятники искусства, материальная ценность которых ничтожна по сравнению с ценностью художественной. Произведение искусства, раз погибнув, не может быть более восстановлено. Ясно, что крест Богдана Хмельницкого, из»ятый из Музея Культа и Быта Киево-Печерской Лавры, или подарок Мазепы – царские врата, из»ятые из Черниговского собора – не смогут быть сделаны наново. Ясно, что византийский браслет, взятый из Черниговского музея, в тысячу раз дороже того серебра, из которого он сделан [63]. Сплавить в слитки или продать эти вещи за-границу было бы тяжким преступлением перед народом, которое темным пятном ляжет на имена деятелей, допустивших подобный факт.

Мы просим Совнарком Украины обратить внимание на эту сторону из»ятия, просим возвратить музеям из»ятые из них художественные ценности.Мы просим распоряжения об обязательном привлечении в состав Губкомиссии компетентных в искусстве лиц и о непременном исключении из числа изымаемых предметов памятников, представляющих высокий художественный и исторический интерес. Ибо если подобные факты происходят в Киеве и Чернигове, то кто же поднимет голос за редчайшие памятники старины, заброшенные в провинцию. Мы просим также о том, чтобы в Харькове и во всех областных и губернских городах были образованы специальные комиссии, которые тщательно осмотрели бы все вывозимые предметы и выделили из их числа для будущаго (sic) грандиознаго (sic) Всеукраинскаго (sic) Музея Культа и Быта – все выдающееся, что характеризует собой прошлую жизнь и культурное творчество украинского народа.

Голова Губкописа

художн.[ик] Ю.Михайлів <печатка Київського сектора ВУКОПИС”у>.

Непременный Секретарь Академии Наук А.Крымский <печатка Української Академії Наук>.

Академик Сергій Ефремов.

Проф. А [нрзб.]

Председатель Археологического Комитета

Всеукраинской Академии Наук Феодор Шмит <печатка ВУАК”у>.

Проф. Ол.Грушевський.

Голова Комісії Енциклопедичного словника Академії Наук П.Стебницький

В.Кричевський <печатка Української державної Академії мистецтв>.

В.Меллер.

Директор Музея Мистецтв Українськ.[ої] Акад. [емії] Наук

Микола Макаренко.

Товариш Голови Археологічної Секциї Українського Наукового

Товариства К. [Катерина] Антонович.

Завдуючий музеем Мистецтв при Укр.[аїнській] Академії наук (б. Укр.[аїнського] Наук.[ового] т-[оварист]ва) і музеем собора св. Сохвії Г.Красицький.

Консерватор Першого Державного Музею В.Козловська <печатка Музею>.

Хранитель Перш.[ого] Держ.[авного] Музею Д.Щербаківський.

Заведывающий Музеем Украинской Академии Художеств Ф.Эрнст.

Профессор ВИНО им. Драгоманова Серг.[ей] Маслов.

Завед.[ующий] Муз.[еем] Культ.[а] и Быта Ф.Морозов.

Зав.[ідуючий] Губ.[ернським] Арх[ів]ом Київщини В.Міяковський.

Член бюро Изо [нрзб.]

Председ.[атель] Бюро Изо Прахов

Преподаватель ВИНО П.Филипович» [64].

Відповідь на цей документ, від 26 квітня 1922 року, прийшла наступного дня – 27 квітня.

Документ четвертий – 28 квітня 1922 року. Доповідь члена Ради церковної громади Києво-Печерської Лаври до її Ради.

«К протоколу № 36 от 18/V – 22 г.

В Совет Церковной Общины Киево-Печерской Лавры

ДОКЛАД.

О состоявшемся 27/IV – 1922 г. – вторичном из»ятии церковных ценностей из Лаврских храмов:

Около полудня 27/IV Лавра была оцеплена со всех сторон Советскими войсками, не впускавшими и не выпускавшими через ворота ее никого, без особого разрешения Начальника охраны. Вскоре в Лавру прибыла Комиссия по из»ятию ценностей, во главе с Зам.[естителем] Н.К.В.Д., т.Серафимовым. Последний, по приезде, заявил, что он, получив категорическое предписание власти, прибыл взять ризу с иконы Успения, не входя в переговоры о выкупе ея, и предложил о.Наместнику добровольно снять ризу, прибавив, что в случае отказа, сама Комиссия снимет ее. Выслушав такое решительное требование, Совет Церковной Общины (собравшийся в достаточном (более 1/2) составе в покоях о. Наместника Лавры) обсудил его и нашел необходимым заявить письменно прибывшей Комиссии следующее: «Ввиду категорического требования Комиссии о немедленном снятии ризы с чудотворного образа Успения Божией Матери, Совет Церковной Общины сим заявляет, что снятие ризы с иконы возможно лишь самими членами Комиссии т.к. снятие ризы членами Совета Церковной Общины может оскорбить религиозные чувства верующих, тем более, что со стороны последних поступили пожертвования, покрывающие половину назначенного выкупа. Совет Церковной Общины, лишь уступая требованию власти, слагает с себя всякую ответственность за снятие ризы и его последствия». 27 апреля 1922 г. Следуют подписи: Председатель Совета Церковной Общины, Арх.[имандрит] Климент, А.Стефановский, Арх.[имандрит] Иадор, Арх.[имандрит] Антоний, Арх.[имандрит] Вонифатий, иер.[омонах] Иерон, иер.[омонах] Пантелеймон, иер.[омонах] Порфирий, П.Рудич. Три члена Совета иер.[омонах] Трифиллий, иер.[омонах] Гермоген и И.П.Мельников, не подписались, высказываясь за более решительный протест, оставшийся, впрочем, при них.

Комиссия, в ответ на это заявление, составила акт следующего содержания: «Комиссия по из»ятию ценностей, прибыв 27/IV в Киево-Печерскую Лавру, предложила Совету Лавры исполнить общее распоряжение В.У.Ц.И.К. от 8/ІІІ об из»ятии ценностей и вновь последовавшего специального распоряжения от ВУЦИК о немедленном и неукоснительном исполнении требования о сдаче всего золота, серебра и драгоценных камней, в каковых бы предметах это ни заключалось. Церковный Совет добровольно исполнить требование Комиссии отказался, в подтверждение чего подал письменное заявление, к настоящему акту приложенное. Комиссия постановила: о сем составить протокол и вместе с означенным заявлением передать Губ.[ернскому] Рев.[олюционному] Трибуналу». Зам.[еститель] Н.К.В.Д. М.Серафимов, Пред.[седатель] Губ.[ернской] Комиссии Михайлик, Секретарь (подпись). С подлинным верно. Секретарь (подпись). 27 апр. 1922 г.

Риза была с осторожностью снята с древней иконы Успения Божией Матери Ювелиром Комиссии [Хмелевским]. Икона же, прикрытая сверху слюдой, вставлена о. экклесиархом Лавры, по прежнему в металлический круг, в котором она помещалась и который оставлен Комиссиею, ввиду невысокой ценности его, признанной ювелиром; лишь за бриллиантовый нимб вокруг главы Бога-Саваофа на этом круге Комиссия потребовала выкуп в 17 кар.[ата] бриллиантов, каковые и выданы из доброхотных пожертвований верующих. Художественной работы золотая риза, сияющая многоцветными переливами драгоценных камней, была оценена ювелиром Комиссии в 62 550 руб. (золотом).

Кроме ризы, было снято паникадило (большое серебряное) Великой церкви Лавры в 10 1/2 пудов весом, серебряные доска с престола Трапезной церкви и рака с частицами мощей Св. кн. Иулиании, наход.[ящаяся] в Благовещенской церкви, в 2 1/2 пуда весом. То и другое серебро было взвешено.

Так как, по словам т.Серафимова, до намеченной Комиссиею цифры пудов серебра, недостает еще 8 пуд его, то Лавра должна дать их. Когда члены Совета – Цер.[ковной] Об.[щины] определенно заявили, что такового серебра не имеется, Комиссия решила взять ризы с икон и раки из Великой церкви; однако, после переговоров, Комиссия согласилась на выкуп намеченных вещей – золотом или бриллиантами из пожертвований на выкуп ризы Успения, всего на сумму стоимости 8 пуд серебра, т.е., 6 400 руб. (до воен.[ного] времени), каковые и предписано внести к 4 мая в Губкомиссию по из»ятию ценностей.

В 6 часов по солнцу, захватив взятые из храмов ценности, Комиссия уехала.

Совет Цер.[ковной] Общины, собравшись вновь, постановил:

1) Икону Успения Божией Матери оставить временно в таком виде, как есть.

2) Доброхотные пожертвования возвратить пожертвователям.

3) Внести к 4 мая в Губ.[ернскую] Комиссию по из"ятию ценностей требуемую сумму в 6 400 руб.

А.Стефановский.

28/IV- 22 г.

С подлин ВЕРНО: / Секретарь И.Михайловский» [65].

 

Доля захисників культури

 

Згодом на звернення діячів української культури м. Києва до Раднаркому УСРР прийшли дальші відповіді. Кожен одержав їх персонально.

Історик мистецтв Федір Людвігович Ернст як німецький підданий був арештований і засланий за Челябінськ ще за царя – 1914 року, большевики арештували його вдруге 23 жовтня 1933 року і втретє 16 липня 1941 року. Розстріляний в Уфі 28 жовтня 1942 року.

Мистецтвознавця та археолога Миколу Омеляновича Макаренка ув”язнено у грудні 1924 року, 26 квітня 1934 року, втретє 24 квітня 1936 в Уфі, востаннє 15 грудня 1937 у Томську, розстріляно в Новосибірську 4 січня 1938 року.

У липні 1929 року був ув”язнений Віце-Президент УАН, академік Сергій Олександрович Єфремов, він пройшов у процесі „СВУ”, помер в ув”язненні 10 березня 1939 року.

У зв”язку зі справою „СВУ” 21 серпня 1929 року був ув”язнений історик і культуролог Володимир Варлаамович Міяковський, його заслали на 5 років до Корелії.

У травні 1934 в маляра-символіста Юхима Спиридоновича Михайліва було вилучено паспорт. Його відправили на заслання до Котласа, де невдовзі він і помер.

Мистецтвознавця академіка Федора Івановича Шміта було ув”язнено у Ленінграді 26 листопада 1933 року, розстріляно у Ташкенті 3 грудня 1937 року.

Літературознавця Павла Петровича Филиповича арештували 5 вересня 1935 року, вивезли на Соловки й розстріляли в Сандормосі 3 листопада 1937 року.

Історика, професора Олександра Сергійовича Грушевського арештували у серпні 1938 року, заслали до Казахстану, де він помер 1942 чи 1943 року.

Сходознавець, академік Агатангел Євтимович Кримський після примусової евіакуації до Середньої Азії помер у Кустанайській тюрмі 25 січня 1942 року.

Дехто з „підписантів” помер на волі.

Так, громадський ліяч, письменник і публіцист Петро Януарійович Стебницький помер від голоду 14 березня 1923 року.

Внаслідок нестерпного психологічного терору мистецтвознавець Данило Михайлович Щербаківський покінчив із собою 6 червня 1927 року.

За німців троє душ виїхало закордон.

Археолог Валерія Євгенівна Козловська померла 6 травня 1956 в Ютіці, штат Нью Йорк.

Під час війни згаданий вище Володимир Міяковський виїхав, помер 22 березня 1972 року у Нью-Йорку.

Митець, професор Василь Кричевський помер 15 листопада 1952 року у Каракасі [66].

 

Примітки

 

58. Серафімов Михаїл – чекіст. Рішенням оргбюро ЦК КПУ № 34 від 15 квітня 1921 призначений завідувати національним відділом НКВД УСРР (ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 6. № 21. Арк. 134). 4 червня 1921 зробив доповідь на Політбюро ЦК КП(б)У про Наркомнац. Було ухвалено:

«Подтвердить прежнее постановление Политбюро от 23/IV об организации Отдела по делам национальностей при НКВД. Предложить т.Серафимову приступить к исполнению обязанностей Завотделом» (Там само. № 13. Арк. 112).

Збереглась записка Наркома внутрішніх справ УСРР, написана перед 4 липня 1921, правдоподібно, другого липня:

«Тов. Серафимову. Ввиду моей болезни и отсутствия замнаркомвнудел прошу Вас вступить в должность заместителя до моего выздоровления или прибытия заместителя. Наркомвнудел П.Кин» (Там само. № 23. Арк. 112. Пор. с. 114).

Як цінувало його керівництво, видно з рішення політбюро ЦК КП(б)У від 16 серпня 1921 року «предоставить ему двухнедельный отпуск в Одессу и оказать ему содействие в вывозе семьи» (Там само. № 16. Арк. 46 зв.). 4 липня 1922 Політбюро сформувало Антирелігійну комісію, що мала стати «керівним центром з антирелігійної пропаганди». Очолив її Серафімов (Там само. № 30. Арк. 1 зв., 9). Для цього його звільнили від обов”язків члена колегії НКВД, – відпустка продовжувалася від 4 липня 1922 до 1 березня 1923 (Там само. Оп. 20. № 1757. Арк. 99, 186). Саме він керував брутальним вилученням коштовностей у Києво-Печерській Лаврі. З якої речі він, можливо, брав відпустку, можна бачити з постанови 15 вересня 1922 року:

«О Серафимове и Викторове (т.Лебедь). – Передать дело в К.[онтрольную] К.[омиссию.] Признать необходимым дать на места директиву о борьбе с пьянством. […] – Предложить СНК и ВУЦИК-у поставить вопрос о борьбе с пьянством» (Там само. Оп. 6. № 30. Арк. 68 зв. Протокол № 77).

На засіданні Політбюро 20 листопада 1922 року план роботи комісії у церковних справах доповідали Манцев і Діманштейн без Серафимова (Арк. 94 в. Протокол № 93).

59. Іванов Андрей Васільєвич (16 жовтня 1888, с. Кукшево, тепер Костромської обл. – 10 червня 1927, Москва, похований у Києві) – рад. парт. і держ. діяч. Член ком. картії з 1906. 1922 голова Київ. губвиконкому, секретар ВУЦВК.

60. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 6. № 34. Арк. 3-4. Штамп: „К прот.[околу] ПБ[Політбюра] № 33, пункт 1 от 31 / ІІІ”.

61. Михайлик Михаїл Васильович (1889, с. Олександрівка, пізнішої Ворошиловградської обл. – 10 березня 1937, Москва). Член РСДРП (менш.) у 1905-18 (1905-09?), РКП(б) – з квітня 1919 до 26 серпня 1936. Освіта – вища, юр. фак. Харківського ун-ту. Зав. київ. губюстом. Присутній на засіданні колегії київ. губ. ЧК 26 лютого 1922, де було винесено вирок укр. отаманам Орликові, Смутенку й Ф.Нозі (Коваль Роман. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії. К.: Правда Ярославичів, 1998. С. 344). Прокурор Київ. губ. (на пропозицію Скрипника рішення ПБ ЦК КП(б) від 19 липня 1922; ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 6. № 30. Арк. 12), заст. наркома юстиції та генпрокурора у Харкові (1926). Брав участь у процесі „Центру дій” (1924; Полонська-Василенко Наталія. Процес «Центра дій» 1924 р. Мюнхен: УВАН, 1956. С. 10-12, 15; Усенко І.Б. Репресоване правознавство: трагічні сторінки історії ВУАН // Правова держава: Щорічник. Вип. 9. К., 1998. С. 300). Як заступник прокурора Найвищого суду УСРР підтримав державне винувачення на процесі СВУ (1930; Снєгірьов Г. Набої для розстрілу (1983). С. 75-78, 108, 190-191, 235, 268; Пристайко В., Шаповал Ю. Справа «Спілки Визволення України»: Невідомі документи і факти. К.: Інтел, 1995. С. 17). Гол. виконкому. Голова Вукоопспілки (ВУКС, Всеукр. спілки споживчих коопер. організацій; 1932). Нарком юстиції та ген. прокурор УСРР (з 1933). Звільнений 17 січня 1935, на його місце призначено Арк.Леонт.Кисельова (Комуніст. 1935. 18 січня. № 16 (4689). С. 4). Делегат XVI з”їзду ВКП(б), Х-ХІІ з”їздів, ІІI Всеукр. конференції КП(б)У. Володів укр. та нім. мовами. 3 вересня 1936 року ув”язнений. Рішенням закритого судового засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР від 10 березня 1937 розстріляний. (Суровцова Надія. Спогади. К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1996. С. 166-167, 186, 206, 249). – Тв.: Українські контрреволюціонери перед пролетарським судом: Промова на процесі СВУ. Х., 1930. 40 с. – Дж.: ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 1. № 355. Арк. 91; № 389. Арк. 17; № 441. Арк. 163; № 38485 ФП / кор. 414. Том 3. Арк. 50-51 (огляд); Наше минуле. Ч. 1. 1993. С. 123; Акт [про вилучення з київ. Музею культів та побуту предметів, що мали художню та історичну цінність, 3 квітня 1922] / [Документ ДАКО] виявила Ольга Біла // Старожитності. 1995. Ч. 3–4 (70–71). С.19; Білокінь С. Масовий терор. С. 150, 216, 274; Роженко Микола, Богацька Едіт. Сосни Биківні свідчать: Злочин проти людства. Кн. 1. К.: Укр. центр духовної культури, 1999. С. 296.

62. Там само. Ф. 1. Оп. 6. № 34. Арк. 116. Штамп: „К прот.[околу] ПБ[Політбюра] № 41, пункт 3 от 28 / ІV”. Вх. № 900 / с [секретно]. 3 / V. Завірений машинопис. Абревіатуру розкрито за джерелами: Архів СБУ, № 38183 ФП. Арк. 2, 5, 10, 13, 16; ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 55250 ФП / кор. 1264. Арк. 1; Антонов-Овсеенко Антон. Портрет тирана. Нью-Йорк, 1980. С. 152; Росси Жак. Справочник по ГУЛАГу. В двух частях. Изд. 2, доп. М.: Просвет, 1991: Ч.2. С. 354.

63. У липні 1984 року О.О.Петровський розповідав мені, що на орденах у торгсині відбивали емаль, після чого їх зважували.

64. Рукописний відділ Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського НАН України. Ф. 13-5 Ернста. Од. зб. 299. Арк. 10 – зв. Збережено правописні відмінності.

65. Заповідник "Києво-Печерська Лавра". Фонди. А-525/2. Арк. 2 – зв. На арк. 2 печатка: "Лаврський музей при Губполітосвіті м. Киів". Я виявив цей документ і зняв з нього копію під час роботи у відділі охорони пам"яток заповідника, у 1971-72 роках.

66. Публікацій про голод початку 1920-х років чимало. Див.: Голод 1921­1923 років в Україні: Збірник документів і матеріалів. К.: Наукова думка, 1993. 238 с.; Білокінь С. Вірний сталінець Ленін: Невідомі документи // Літ. Україна. 1995. 28 вересня. № 33-34 (4650-4651). С. 7; Мовчан Ольга Миколаївна (нар. 12 березня 1955). Голод 1921-1923 рр.: „генеральна репетиція” 1933-го // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. К.: Наукова думка, 2003. С. 220-245. Починаючи з часів перестройки, у друці з”являлись відомості про рахунки Леніна, Троцького та інших большевицьких вождів, що відкладались в американських банках.