Наталія КРУТЕНКО Київський музей західного та східного мистецтва в період німецької окупації Києва 1941-1943 років

9 серпня 2016

В історії Київського музею західного та східного мистецтва (Музею Ханенків) – немало трагічних сторінок.

Це і злигодні, що випали на долю дружини фундатора художньої збірки Б.І.Ханенка після його смерті, пов'язані з буремними потрясіннями 1917– 1919 pp., і загибель сімейного архіву меценатів, і втрати творів на початку 20-х років, не повернуті з Москви після тимчасового їхнього схову там 1915 p., і реквізиції найцінніших музейних експонатів упродовж 1928–1931 pp. (Акинша К. Забытый меценат.//«Наше наследие».– 1989.– № 5. –С.28-38. Акинша К. Печальная история «Адама и Евы».//«Огонек».–1988. – № 51. – С.32-33; Бакуменко П., Кощій В. Ханенки.//«Україна».–1992.–№ 26. – С. 1-4; Білодід О.,Киркевич В. Довга дорога до храму мудрості.//«Україна».–1988. –№ 7. – C.I 1-14; Ковалинский В. Меценаты Киева.– К., 1995. – С.273-295; Крутенко Н. Варвара Ханенко.//«Жінка».– 1993.–№ 5. –С.12-ТЗ; Крутенко Н. Ханенки.//«Пам'ятки України».– 1997,–№ 1. –С.62-72; Крутенко Н. Дарунок, якому немає ціни.//«Київ».– 1997. –№ 5-6. – С. 185-190; Сак Л. Из истории возникновения и развития Киевского Государственного музея западного и восточного искусства (1883–1945 гг.).– В Сб.: «Очерки истории музейного дела в СССР».– М., 1963. – С.373-403; Солонська Н. У їхнім серці жила Україна.//«Голос України».–1992.–1 травня. – С.12; Тетерятніков В. Вінок на могилу Б.І.та В.М.Ханенків.//«Сучасність».–1977.–№ 12.)

Найтрагічнішим періодом в історії музею стала фашистська окупація Києва 1941 – 1943 pp. 19 вересня 1941 – 6 листопада 1943 року. Що знаємо ми про життя Києва упродовж тих 778 днів?
Звірства фашистів у київських концтаборах. Трагедії Бабиного Яру та Труханового острова. Понад 100 тисяч чоловік, запроторених до Німеччини у рабство – молодь, учені, інтелігенція і навіть 10–12-річні діти! Розстріляно й закатовано в душогубках 749 хворих психічної лікарні ім.І.Павлова. Кожний киянин віком 16–55 років зобов'язаний був щоденно відмічатися на Біржі праці; неявка на Біржу, інший найменший непослух чи підозра в ньому спричиняли негайний розстріл. За два роки поневолення чисельність жителів міста зменшилась майже утричі. Мирне населення перебувало у постійному страху. В місті лютували тиф, голод, холод, часті пожежі...
Та це лише частина правди про Київ тої доби. Бо ж був ще інший, менш відомий нам Київ. Для «переможців». Теплий, впорядкований, з частково відновленими комунікаціями. Обмежусь коротким оглядом лише культурного життя цього міста, аби змалювати, як жив і функціонував Музей Ханенків.
З кінця 1941 р. у місті почав видаватися друкований орган «Нове українське слово» («Нове українське слово».– 1941 –1943 pp). 14 травня 1942 р. за підписом штадткомісара Рогауша в газеті публікувалося звернення до всіх артистично-художніх сил Києва – живописців, графіків, граверів, скульпторів, музик, диригентів, артистів, поетів, декламаторів, хористів, танцівників тощо, – аби вони терміново з'явились до відділу культури та освіти міської Управи. Вже через кілька днів повідомлялося, що з'явилося понад тисяча людей. Після того, як було укладено на них картотеку, працівників творчих професій диференціювали за фахом. Так були укомплектовані трупи театрів – оперного, оперети, «Вар'єте», хорова капела, капела бандуристів, духовий та струнний оркестри, кіностудія «Українфільм». Силами київських артистів були сформовані 12 естрадно-концертних бригад – для обслуговування німецьких вояків на прилеглих до Києва прифронтових територіях. У місті діяли 8 кінотеатрів, працював Музей-архів переходової доби.
Щодо образотворчого мистецтва, то в музеях Українського мистецтва та Історичному проходили художні вернісажі (для уявлення розмаху, з яким їх влаштовували, може свідчити вже те, що друга художня виставка в Історичному музеї репрезентувала 216 митців). На вул.Короленка, 38 було відкрито художній салон, на Хрещатику, 50 діяла студія-майстерня «Мальовнича Україна», при Художньому інституті – виробничо-художні майстерні. Усі ці заклади надавали цілу низку послуг: будь-хто міг замовити свій живописний чи скульптурний портрет, придбати станковий твір живопису, скульптури чи графіки, витвір декоративно-ужиткового мистецтва, антикварну художню річ, отримати консультації з відповідних питань.
І все це – силами місцевої інтелігенції, людей творчих професій, вчених. Не пристосовані до побутових труднощів, частина з них у такий спосіб рятувалась від голодної смерті. Інші йшли на співпрацю з німцями свідомо, вбачаючи у них визволителів від сталінського режиму.
На початку війни за особливим наказом Гітлера було створено так звану «робочу групу (айнзацштаб) рейхсляйтера Розенберга» (ЦЦАВОВУ. - Ф.КМФ-8, оп.1, спр.265, арк.46-53), що складалася з 350 досвідчених істориків, архівістів, мистецтвознавців, бібліотекарів. У свою чергу, в Україні діяла Головна робоча група «Україна», а при ній – «Окремий штаб бібліотек» та спецштаб «Образотворче мистецтво». Усі ці групи мусили на практиці реалізовувати широкомасштабну мародерську операцію «Лінц», затверджену 24 серпня 1941 р. начальником фронтового оперативного тилу «Південь». Але ще до того німці вже мали дворічний досвід переможної ходи країнами Європи, під час якої було «обкатано» схему дій щодо культурологічних закладів підкорених ними народів.
Після вступу до того чи іншого культурного центру всі музеї, архіви, бібліотеки, вузи, академічні установи брались під контроль. До кожного з цих закладів призначався спеціальний куратор з «айнзацштабу Розенберга». Віднині він своїм життям відповідав за збереження майна цього закладу, бо воно вже вважалось власністю III Рейху. Це майно ретельно вивчалось, каталогізувалось, а все, що становило особливу зацікавленість, планомірно готувалось до відправки у Німеччину. Штат співробітників скорочувався до мінімуму. Ці люди зобов'язані були давати окупантам консультації, стати їхніми помічниками в реалізації задумів щодо подальшої долі майна цих установ, самі ж установи переходили на роботу в режимі консервації.
З січня 1942 p. основна частина культурологічних закладів Києва – 60 бібліотек, 7 музеїв, серед них і Київський музей західного та східного мистецтва (далі – КМЗСМ), перейшли у підпорядкування Генералкомісаріату, а згодом – до Управління архівами, музеями та бібліотеками при рейхскомісарі (ДАКО. - Ф.2412, оп.2, спр.244, арк.13). Куратором чотирьох музеїв (КМЗСМ, перейменованого окупантами на Музей західноєвропейського мистецтва, Музей російського мистецтва відповідно – Музей східноєвропейського мистецтва, Музей українського мистецтва, відтепер – Український музей та Історичний музей – Музей давньої історії) – було призначено мистецтвознавця «айнзацштабу Розенберга» доктора Дітріха Роскампа. На зламі 1941-1942 pp. над Музеєм західноєвропейського мистецтва нависла хмара.
По-перше, з музею час від часу вилучалися живописні полотна для оздоблення резиденцій представників цивільної адміністрації, нібито у тимчасове користування – всього 67 творів. По-друге, особняк Ханенків уподобав собі обербургомістр Києва. У зв'язку з цим, прийняли рішення експонати перенести до Українського музею. А керівник Управління культури Рейнхард взагалі наполягав на терміновому відправленні колекції до Німеччини. Доповідаючи керівництву про чотири київські музеї, Роскамп обґрунтував свою стратегію щодо Музею західноєвропейського мистецтва. Він пояснював неможливість перетворення особняка Ханенків на резиденцію обербургомістра з тієї причини, що це призведе до пошкодження старовинних меблів, італійського каміну тощо. Стосовно ж рішення про відселення колекції в інше приміщення, Роскамп зауважував:
«...Колишній палац Ханенків спеціально будувався для демонстрування в ньому колекції, що там знаходилась». Не погоджуючись із вивезенням музейних цінностей до Німеччини, він доповідав: «Жваве відвідання музею нашими військовослужбовцями та солдатами з союзних армій показує, наскільки великий інтерес до цього зібрання творів (...). В майбутньому музей міг би стати важливим культурним центром для німців, які прибувають на Схід, і було б невірним закрити колекцію, яка репрезентує культуру Заходу німцям, що прибувають у Росію». І в іншому донесенні: «Велика кількість військовослужбовців отримали тут розрядку й насолоду». Підкреслюючи особливу привабливість для німців саме цього музею, Роскамп висував безпрограшні аргументи, зазначаючи, що колекція Ханенків «створювалась за сприяння й безпосередньої участі видатних німецьких і багатьох іноземних дослідників. Свої компетентні поради давали родині Ханенків В.фон Боде, Хуго фон Чуді й Гофштеде де Гроот (...). Чимало картин з колекції музею були придбані у Німеччині, наприклад, один з найкращих творів Веласкеса з колекції Вебера у Гамбурзі». Роскампу вдалося переконати керівництво й у поверненні тих 67 малярських робіт, які були взяті з музею «на прокат».
Таким чином, Дітріх Роскамп виборов для Музею західноєвропейського мистецтва особливий статус. Музей став для окупантів своєрідним клубом, таким собі «куточком Європи» на чужині. Директором музею було призначено професора С.О.Гілярова (Крутенко Н. Сергій Гіляров.//«Пам'ятки України».–1998.–№ 1. – С.98-115), який до війни був тут заступником директора з наукової роботи, співробітником музею з 1919 p., другом сім'ї Ханенків, блискучим знавцем колекції, авторитетом з питань зарубіжного мистецтва, засновником при музеї у 1926 р. аспірантури та незмінним її головою, автором двох каталогів музею – 1927 і 1931 pp. і цілої бібліотечки популярних ілюстрованих нарисів про найвидатніших зарубіжних митців. Крім С.Плярова, в музеї залишили працювати ще п'ятьох людей з колишніх співробітників: заступника директора (він же завідувач фондами), екскурсовода (він же бібліотекар і друкар), старшого наглядача, охоронця, двірника (він же опалювач). Усі отримували заробітну платню – від 700 (директор) до 200 крб. (ДАКО ф. Р-2356, оп.6, спр.173, арк.38.) На С.Гілярова було покладено обов'язок підготувати музей для функціонування у нових умовах. У з'язку з тим, що Сергій Олексійович щоквартально мусив подавати до міської Управи звіти про проведену роботу, ми сьогодні маємо можливість уявити, як жив Музей Ханенків за фашистського владарювання у нашому місті (ДАКО. - Ф. Р-2356, оп. 6, спр.1 73, арк. 1 8-20).
Насамперед, в музеї необхідно було провести ремонтні роботи, оскільки через артобстріл міста вночі з 18 на 19 вересня 1941 р. були вибиті шибки у вікнах, скло ліхтарів та експозиційних вітрин, пошкоджено віконні рами, двері, дах. Прибрано сміття – як у самому музеї, так і довкола його будівлі. Перевірено стан опалення, вичищено димарі. Встановлено цілодобове вартування співробітників. Після цього почалась робота по створенню експозиції. Тут слід зазначити, що, починаючи з 29 червня 1941 p., до Пензи й Саратова евакуювали більшу частину творів. На жаль, кілька ящиків з різних причин вивезти не змогли. Ці твори було піднято з підвалів, розпаковано і доповнено залишеними експонатами. Всі етикетки та підписи було перекладено німецькою мовою. Дотримувався температурно-вологісний режим. С.Гіляров провів інвентаризацію всіх наявних творів та книг.
Для уповноваженого у справах вивезеного більшовиками майна доктора Штренгера він склав список евакуйованого, до нього додавались відповідні фотоматеріали. Вільно володіючи німецькою, англійською та французькою мовами, С.Пляров особисто проводив екскурсії для поодиноких відвідувачів та груп. Зобов'язано його також консультувати тих військових чиновників, які вирішували долю скарбів на окупованих територіях. Німці жваво цікавилися й музейними фототекою та бібліотекою, залишеними частинами архіву та фонду – все це було у їхньому розпорядженні. На замовлення нових «хазяїв» відбулась виставка німецької гравюри – з творів музейного фонду.
30 червня 1942 р. до музею прибули з Рівного, від рейхскомісара України Еріха Коха, художник Тессін та архітектор Бар з метою відібрати твори для оздоблення рівненського осідку шефа. За кілька етапів було вилучено 39 малярських робіт, мармуровий бюст римської роботи, 17 виробів керамічного мистецтва – дельфтські фаянсові блюда та китайські фарфорові вази. А вже через три дні Кох відвідав «київський Ермітаж» особисто. Ознайомившись з колекцією і відібравши для себе ще кілька творів, він так прокоментував цей акт мародерства: «Буде невірним, якщо ми показуватимемо німцям, що ще до світової війни в Росії були люди, які мали художній смак і могли укласти такі значні зібрання мистецьких творів». До самих же киян через газету «Нове українське слово» доводилась думка, що засновниками їхнього музею зарубіжного мистецтва були «німецькі знавці мистецтва» Вінклер та Боде.
15 живописних творів та старовинний настільний годинник уподобав генерал-комісар Києва Магунія. Кох і Магунія «спеціалізувались» на голландському малярстві (Гіляров С. Німецькі грабіжництва в музеях Києва//«Київська правда»,– 1943.–14 грудня. – С.4). «Поживився» в колекції Ханенків і майор СС Альфенспебен, який 2 липня 1942 р. вилучив 10 багатоформатних живописних перлин для апартаментів начальника військ СС та поліції Півдня Росії. 1943 рік відзначився низкою великих військових перемог Червоної Армії. Наші війська повернули на Захід. Відчуваючи хисткість свого становища в столиці України, ворог почав спішно готувати матеріальні та культурні цінності міста до вивезення.
Музей Ханенків пережив два етапи грабіжництва. Перший етап датується серпнем-вереснем 1943 р. Він характеризується систематизованим відбором найбільш вартісних творів, їхнім описом та ретельним пакуванням. Інформація щодо кількості – понад 100 живописних полотен. Другий етап відноситься до часу, коли цей район міста було оголошено бойовою зоною. Його можна визначити як поспішний, хаотичний. Німці виламували шафи, вітрини, двері сховищ, хапаючи все підряд. Обидві акції відбулися під наглядом керівника крайового Управління архівами, бібліотеками і музеями доктора Георга Вінте-ра, його заступника культурфюрера Бенціга, членів «айнзацштабу Розенберга». Відповідальною з боку співробітників музею була призначена О.К.Гейбель. Всіх інших співробітників терміново звільнили і ніхто з них доступу до музею не мав.
3 10 вересня подібне переживав і Музей російського мистецтва (Каталог произведений Киевского музея русского искусства, утраченных в годы Великой Отечественной войны 1941–45 гг. (живопись, графика).–К., 1994. Кульженко П. Спомин.(Публікація Білоконя С).//«Пам'ятки України».– 1998.– 41(118). – С. 134–153). Там за виконання відповідала співробітник музею П.А.Гудалова-Кульженко (учениця, згодом – аспірантка С.Гілярова, співробітник музеїв російського та західного і східного мистецтв; як і С. Гіляров, викладала у кількох київських вузах, прекрасний фахівець. Під час німецької окупації Києва була призначена на посаду директора Музею російського мистецтва). Разом з художніми цінностями свого музею Поліна Аркадіївна супроводжувала вивезення й 11 ящиків з творами з КМЗСМ. З цим безцінним вантажем вона дісталася до Східної Прусії. Під час зупинки у Кам'янці-Подільському доктор Вінтер підвіз ще 46 ящиків з експонатами з двох вищеназваних музеїв. Говорити про долю цих творів досить складно. Відомо, що у Кеннігсберзі вони були прийняті на схов директором Прусського музею мистецтв доктором Альфредом Роде. Далі, за його свідченням, переправлені до замку Вільденгоф, де загинули під час пожежі. Сам А.Роде в останні дні війни був убитий за невідомих обставин.
Таким чином, як і більшість київських музеїв, КМЗСМ було знекровлено. Ось що писав з цього приводу С.Гіляров у газеті «Київська правда» від 14 грудня 1943 p.: «Експозиційні зали спустошені, на стінах залишились тільки рами. Де-не-де збереглись поодинокі картини, вітрини всі порожні. Фондові приміщення також спустошені, а що залишено, – перебуває в хаотичному стані, речі розкидані, побиті, забруднені, пограбовано також бібліотеку, канцелярію та лабораторію.
(...) Залишилися переважно речі, що перебували поза експозицією, деякі великі полотна, що їх важко було зняти. Кілька цінних картин пощастило сховати, між ними – «Архангел» Перуджіно та «Мадонна з святим» Пальмецано.
З скульптури вивезли два мармурові бюсти римської роботи II ст. і чудовий витвір стародавнього єгипетського мистецтва – бронзовий інкрустований золотий сокіл. (...) Зникла вся збірка тканини і багата колекція античного і східного скла».
В ім'я історичної справедливості відзначимо, що Сергій Олексійович під час грабіжницьких дій влітку-восени 1943 р. переховувався у свого товариша, професора Головченка, і його ім'я не заплямоване сприянням у вивезенні музейних скарбів (ЦДАГОУ. - Ф.263, оп. 1, спр.34964, т.2, арк.58). З 9 листопада 1943 р. в художньо-історичних музеях Києва розпочалась робота по з'ясуванню розграбованих цінностей (т.зв. Київська музейна група).
В архівному фонді Управління у справах мистецтв при РНК УРСР зберігається «Акт збитку» (№ 401), датований 14 червня 1944 р. (ЦДАВОВУ. - Ф. 4763, оп.1, спр.15, арк. 65- 68.) Він фіксує цифру знищених або вивезених творів мистецтва – 24714. Зазначається відсоток руйнації будівлі відносно загальної його вартості – 26,8%, що у грошовому вираженні становило 316819 крб.; вартість реставраційних робіт було оцінено у 75000 крб., витрати на евакуацію творів становили 62000 крб. та на реевакуацію – 62000 крб. Усі ці розрахунки завізовані підписами членів Комісії: директора Овчинникова В.Ф., заступника директора Гілярова C.O., співробітників Демидчук-Демчука Ф.І. та Шерстюкової Є.М., а також голови Ленінського райвиконкому м.Києва та секретаря цього райвиконкому.
Співробітники музею ставлять кількість зазначених в «Акті збитку» втрачених творів під сумнів з тієї причини, що у наведеному документі розписано лише 3674 живописних (Голландія) та 23 твори декоративного мистецтв (інвентарний номер твору, автор, час створення, назва, техніка, розміри, вартість). У свою чергу, працюючи над ілюстрованим Каталогом реституцій, вони вийшли на такі цифри: 474 живописні роботи, 10 скульптурних творів, близько 25 тисяч гравюр, 1213 творів декоративного мистецтва. Му-зейники керувались логікою арифметичного підрахунку: кількість творів на момент початку війни та після повернення евакуйованих з початком війни на Схід творів.
Після того, як повернулися евакуйовані до Пензи-Саратова твори, проведення ремонту та створення тимчасової експозиції, 16 вересня 1944 p., Київський музей західного та східного мистецтва, перший серед усіх музеїв тих міст СРСР, що зазнали окупації, відчинив свої двері для відвідувачів. Це була визначна подія в культурному житті столиці України. Лише за три перші місяці музей відвідало понад 5300 людей. А після капітального ремонту 4 жовтня 1945 року була відкрита його постійнодіюча експозиція.

Джерело: Крутенко Н. Київський музей західного та східного мистецтва в період німецької окупації Києва 1941–1943 років  // Матеріали науково-практичної конференції з нагоди 150-річчя від дня народження Б.І. Ханенека, мецената, колекціонера, фундатора музею. – Київ: Кий, 1999. – С. 75–83.