Мацей МАТВІЮВ Евакуація польських зібрань зі Львова в 1944 р.

21 серпня 2016

Джерело: Матвіюв М. Евакуація польських зібрань зі Львова в 1944 р. / М. Матвіюв // Архіви України. - 2001. - № 4-5(247). - С. 149-163.

 

Від редколегії:

Дякуємо авторові за люб'язно наданий дозвіл видрукувати український переклад статті. Опублікована п'ять років тому у "Львівському щорічнику" (Rocznik Lwowski. - Warszawa, 1996. - S. 31-46), вона, природно, дещо застаріла. Між тим, автор продовжує працювати над проблемою, має багато нових матеріалів, зокрема з німецьких архівів. Водночас для українського читача стаття є надзвичайно інформативною з огляду на значний наведений і проаналізований фактичний матеріал.

Безперечно цікавою є також точка зору сучасного польського історика на долю львівських рукописних зібрань під час Другої світової війни, передусім на складну й делікатну проблему відтворення цілісності "розподіленого" між Україною і Польщею зібрання Оссолінеуму.

До 1939 р. Львів був однією з найбільших у Польщі скарбниць культурних надбань. Більшість із них своїм виникненням і розвитком завдячували ініціативі, а також зусиллям польської громади й були зібрані в численних спеціально створених для цього інституціях. Найвизначнішою з них була Бібліотека ім. Оссоліньських (Оssolineum), яка мала багатющі матеріали з історії Польщі. Поряд з нею найцінніші книгозбірні були в Університетській бібліотеці та двох приватних бібліотеках: Фундації Віктора Баворовського (т. зв. Бібліотека Баворовських) і Дзєдушицьких (т. зв. Потужицька). Значний внесок у справу розвитку культури і мистецтва загальнонаціонального значення робили музеї - як підпорядковані місту (Історичний музей м. Львова, Національний музей ім. короля Яна III, Національна галерея м. Львова, місцевий Музей мистецької промисловості), так і приватні (Музей ім. Любомирських, Музей Дзєдушицьких). Натомість місцевий характер, пов'язаний із Галичиною і з самим Львовом, мали архівні зібрання, зосереджені у двох архівах: Державному архіві (документи старопольського періоду й часів австрійського панування в Галичині 1772-1918 рр.) та Архіві міста Львова.

Варто додати, що власні культурні зібрання мали у Львові також українська (поміж іншого - Бібліотеку Наукового товариства ім. Шевченка, Український національний музей) та єврейська (Бібліотека ізраїльської гміни) громади1.

Вересень 1939 р. став трагічним для польських культурних зібрань у Львові, які стали здобиччю радянської України. Частину польських інституцій було або взагалі ліквідовано (Музей ім. Любомирських, Музей Дзєдушицьких, Історичний музей м. Львова, зібрання яких було розподілено поміж іншими музеями), або включено до нових організаційних структур під українським керівництвом. У результаті тогочасних реорганізацій Бібліотека ім. Оссоліньських перестала існувати, а її зібрання перейшли до львівської філії Бібліотеки Академії наук УРСР. Подібна доля спіткала й бібліотеки Баворовських та Дзєдушицьких. Стосовно ж Університетської бібліотеки - їй було призначено директора- українця, а з численних музеїв, які мали польський характер, залишилися тільки три: Історичний музей у Львові (створений на базі зібрань Національного музею ім. Яна III, Історичного музею м. Львова та музею ім. Любомирських та інших перерозподілених колекцій), Музей мистецької промисловості та Галерея ікон, керівниками яких також стали українці. Не уникли реорганізації й архіви, які належали до відомства внутрішніх справ (НКВД). Державний архів було перейменовано на Львівський обласний державний архів, а з частини його зібрань та зібрань Архіву м. Львова - утворено Державний архів стародавніх актів2.

Нову загрозу для архівів принесла із собою німецька окупація 1941-1944 рр., хоча на керівні посади в кількох мистецьких закладах змогли повернутися поляки. Відносно непогано склалася доля бібліотек. Бібліотеки Оссоліньських і Баворовських у липні 1941 р. було виокремлено із українських структур, вони отримали польський персонал і - в особі відомого історика мистецтва проф. Мєчислава Ґембаровича - директора-поляка. Ситуації не змінило й утворення німцями в листопаді 1941 р. зі всіх львівських наукових бібліотек єдиної Державної бібліотеки (Staatsbibliotek Lemberg), підпорядкованої Головному управлінню бібліотек центрального губернаторства. Німецьке керівництво Державної бібліотеки (др Ульріх Йохансен, з жовтня 1943 р. - др Александр Гімпель) давало бібліотекам, які входили до її складу, достатньо свободи в організації внутрішньої роботи. В Оssolineum і в Бібліотеці Баворовських керівництво залишилося в руках М. Ґембаровича, котрий поєднував свою посаду (надану йому окупаційною владою) з посадою "нелегального" директора Національного інституту ім. Оссоліньських, а також куратора Інституту кн. Анджея Любомирського. Під польським керуванням була також Бібліотека Університетська - директорську посаду тут після українця Богдана Барвинського обійняв у 1943 р. др Євстахій Ґаберле3.

Істотні зміни відбулися в організації архівів. Поруч із Державним архівом, було відкрито Архів м. Львова (Stadtarchiv). Перший із них був підпорядкований безпосередньо окупаційному архівному керівництву: дирекції архівів у Кракові й Архівному управлінню (Archivamt) у Львові. Більш складним був статус іншого архіву, котрий у справах фахових був частиною архівної структури, а відомчо належав структурі місцевого врядування (Stadthauptmannschaft). Під пильною увагою німців був Державний архів, очолюваний керівником львівського Архівного управління (німцем, др Отто Ґуґля, з жовтня 1943 р. - др Фіцем). Натомість на керівну посаду в Архів м. Львова повернувся його довоєнний директор, історик літератури др Кароль Бадецький (його заступником - др Антоній Кнот). Персонал обох архівів був змішаним - польсько-українським4.

Повернулися на керівні посади поляки також і в музеях, які опинилися в місцевому підпорядкуванні. Директором Історичного музею став видатний історик мистецтва проф. Владислав Подляха, котрий на цій посаді доклав чимало зусиль, щоб належним чином зберегти музейні колекції в умовах окупації й по можливості їх упорядкувати. Поляк, також історик мистецтва, др Францішек Ксаверій-Півоцький очолив Музей мистецької промисловості, натомість у Галереї ікон при керівній посаді залишився українець - др Іван Іванець (щоправда, керівництво відділами Галереї було в польських руках: др Єжи Ґюттлера та др Збіґнєва Горнунґа). Музейні колекції під час окупації постраждали найбільше. Окупанти дивилися на музеї як на склади, з яких можна безкарно забирати стародавні предмети (зброю, килими, гобелени, годинники, ікони) для облаштування приватних та службових помешкань. Від такого грабунку музейні зібрання зазнали дуже відчутних втрат5.

ПЛАН ЕВАКУАЦІЇ

У зв'язку з наближенням до польських земель восени 1943 р. лінії фронту (відповідно - й реальної загрози того, що у Львові йтимуть бої) перед працівниками польських науково- мистецьких інституцій постала проблема збереження зібрань і їх порятунку від знищення. Одним із можливих заходів було вивезення принаймні частини найцінніших колекцій з міста в глиб Польщі. Принаймні так робили за часів польсько-більшовицької війни 1919-1920 рр., коли Бібліотека Ossolinеum на період воєнних дій вивезла свої найцінніші зібрання до Кракова6.

З такою ініціативою, здається, найпершим виступив директор Ossolinеum М. Ґембарович. Уже влітку 1943 р. він планував "вивезення таємним способом із небезпечного Львова найцінніших наших рукописів". Рукописи мали бути передані на зберігання Ягеллонській бібліотеці через її директора др Едварда Кунца і залишатися там до закінчення війни. Цей план не було реалізовано, але до концепції евакуації з Ossolinеum "цінностей загальнонаціонального значення" М. Ґембарович повернувся восени того ж року, намагаючись через Е. Кунца вплинути на німецьке бібліотечне керівництво і забезпечити місце для евакуаційних зібрань в Ягеллонській бібліотеці7. З подібною ініціативою виступили одночасно також і польські працівники Державного архіву, котрі почали вимагати від німецького архівного керівництва втрутитися у справу і взяти на себе ту місію, щоб "з небезпечного міста можна було вивезти найцінніші документи"8.

Проведення широкомасштабної евакуаційної акції, зрозуміло, не могло відбуватися без відповідної згоди німецької влади в Кракові. Однак директор Головного управління бібліотек генерального губернаторства др Густав Абб, котрого в доцільності вивезення зі Львова зібрань Ossolinеum намагався переконати Е. Кунц у жовтні 1943 р., поставився до такого плану - як і директор архівів генерального губернаторства др Еріх Рандт - негативно9. Останній обґрунтував це складнощами зв'язку і нестачею транспортних засобів10. Відмова, звісно, мала політично-пропагандистську мотивацію (евакуація була рівнозначною визнанню поразок на фронті); тому німці щонайбільше погоджувалися на переховування зібрань від бомбардувань у самому Львові.

Однак подальші воєнні поразки на східному фронті змусили окупаційну владу змінити попереднє рішення. Десь у листопаді 1943 р. Ґ. Абб у розмові з Е. Кунцем погодився на можливе перевезення найцінніших зібрань Ossolinеum до Кракова. Хоча в той же час Е. Кунц застерігав М. Ґембаровича, що сам він не буде наполягати на вивезенні, "якщо Пан Директор скаже, що можна вберегти зібрання від нальотів у Львові". Важливу роль у вирішенні питання евакуації, ймовірно, відіграв також керівник Державної бібліотеки А. Гімпель, котрий, будучи в дуже добрих стосунках з польським персоналом Ossolinеum, підтримував їхні намагання і вже 13 листопада 1943 р. просив у Абба посприяти порятунку львівських бібліотечних зібрань. Ці зібрання вже мали бути евакуйовані до Ягеллонської бібліотеки, бо пропозиція Е. Кунца щодо бібліотеки Тарновських у Дзікові не дістала схвалення М. ґембаровича11. В польському бібліотечному середовищі проект евакуації підтримував не тільки Е. Кунц, а й тогочасний директор Національної бібліотеки у Варшаві й близький соратник Чеслава Віцеха по підпільному Департаменту освіти і культури др. Юзеф Ґрич. Так, дещо пізніше проф. Стефан Інглот, керівник відділу рукописів бібліотеки Ossolinеum, пояснював: "наважилися ми на те важке для прийняття рішення і під сильним пресингом влади, і з огляду на останні політичні й воєнні події.

Вплинули на наше рішення й голоси наших колег із Кракова та Варшави"12. Варто також зазначити, що подібні плани евакуації з Варшави найціннішіх зібрань і їхнього розміщення "в місцевості, найбільш захищеній від воєнної загрози" (мало то бути Закопане або Вісла) розглядало на зламі 1943-1944 років і польське керівництво Національної бібліотеки13.

Ще більш рішуче взялося до справи німецьке архівне керівництво, котре вже заздалегідь проводило евакуацію українських архівів, вивозячи з Києва земські й гродські акти старопольського періоду, а з Кам'янця-Подільського - міські книги14. В середині листопада 1943 р. Генеральна дирекція архівів у Берліні видала розпорядження вберегти архіви від бомбардування, очевидно під впливом якого Е. Рандт прийняв рішення про вивезення зі Львова п'яти вагонів найцінніших архівних пам'яток Державного архіву. На початку січня 1944 р. до К. Бадецького звернувся керівник Архівного управління Фіц відносно найцінніших матеріалів Міського архіву, які заслуговували на те, щоб бути збереженими від бомбардувань і вивезеними зі Львова.

Невирішеним залишалося тільки питання визначення місця, куди мали бути перевезені зібрання, оскільки Е.Рандт пропонував розмістити їх на території Жеши, а польські архівісти - або у Тиньці, що під Краковом, або - як радив К. Бадецький - у Старому Сончі чи в Кракові. Вирішальними стали аргументи польської сторони, що територія Жеши щораз більше бомбардується літаками альянсу. І в другій половині січня 1944 р. місцем евакуаційного переховування архівних одиниць зі Львова Рандт визначив монастир Бенедиктинців у Тиньці. Іншою проблемою було підготувати зібрання належним чином до евакуації і забезпечити його безпечне перевезення. Польські архівісти домагалися, щоб документи перевозилися в скринях та в супроводі польських працівників і в жодному разі не на відкритих машинах15.

Найпізніше, аж у січні 1944 р., вирішувалося питання евакуації львівських музеїв. Їхні працівники не виявляли зацікавлення щодо можливого переїзду, оскільки добре знали "зажерливість" окупантів стосовно культурних цінностей і небезпідставно побоювалися, що без їхньої опіки музейні зібрання стануть ласим шматком для чужинців. Тому тут з ініціативою евакуації першою виступила німецька міська влада Львова, спочатку маючи на меті обмежитися переховуванням найцінніших музейних колекцій у цегельнях під містом, а решти - в самому місті. Цей проект було представлено директорам львівських музеїв на нараді в Amt für Raumordnung 6 січня 1944 р. Однак із цим абсолютно не погодився К. Бадецький, котрий брав участь у нараді як довоєнний керівник музеїв гміни міста Львова. Розміщення зібрань у цегельнях він назвав неприпустимим і, зі свого боку, запропонував сховати частину об'єктів в Арсеналі і в підземеллях костела Домініканців, а також перевезти зібрання колишнього Музею ім. Любомирських до Пшеворська, деяких - до Ланьцута, а Галерею ікон (образи без рам) - до Кракова. При цьому він вимагав, щоб перевозилися зібрання на машинах, а не залізницею. Як писав Бадецький у своєму щоденнику, ця концепція "знайшла підтримку [присутніх], і німці, приєднавшись до такої думки, обіцяли зробити певні кроки у цьому напрямку"16.

Справа евакуації музейних зібрань зі Львова остаточно не вирішилася, на конференції 6 січня жодних зобов'язуючих рішень прийнято не було. Відсутня була також узгодженість у поглядах і серед польських істориків мистецтва. В. Подляха, котрий, як і Бадецький, був проти німецького проекту розміщення найцінніших музейних зібрань у цегельнях, у листі від 15 січня 1944 р. до Amt für Raumordnung висловив думку, що краще було б забезпечити надійний сховок у Львові, а не вивозити зібрання з міста17. Негативно поставився до плану евакуації зібрань у глиб Польщі керівник львівських музеїв др Олександр Чоловський, а також М. Ґембарович, котрий радив К. Бадецькому зачекати з будь-яким переміщенням.

Планом евакуації музейних зібрань К. Бадецький зайнявся від 12 січня 1944 р., коли отримав відповідне розпорядження німецької влади міста19. На підставі цього розпорядження він підготував на початок лютого два проекти збереження зібрань: "мінімальний" - евакуація зібрань зі Львова, і "максимальний" - переховування їх у самому місті. Проект "мінімальний" стосувався п'яти музеїв із польськими національними культурними надбаннями. З Історичного музею К. Бадецький планував вивезти 49 скринь зібрань, серед іншого: колекцію зброї, портрети, цехові пам'ятки, монети, гроші, годинники, гобелени і хоругви. З Галереї ікон евакуації підлягали 250 ікон західноєвропейської роботи і стільки ж польської, на що перебачалося виділити 55 скринь.

Особиво цінними були чотири полотна Яна Матейки: "Люблінська Унія", "Ян Казімєж у Львові", "Рейтан", "Баторій під Псковом" (два останніх привезли до Львова з Луцька в грудні 1943 р. і вони були в дуже доброму стані). З Музею мистецької промисловості підготували до перевезення кераміку, різноманітні килими (у 58 скринях). Імовірно, з технічних причин К. Бадецький виключав можливість евакуації "Рацлавіцкої Панорами" і двох діарам Львова, вимагаючи від влади міста їх відповідного протипожежного зберігання на місці. Так само негативно поставився він до евакуації зібрань Етнографічного музею, мотивуючи відмову відсутністю в ньому особливо цінних експонатів. Усього для евакуації експонатів п'яти музеїв передбачалося використати 200 скринь. Місцем, куди мали вивозити музейні зібрання, пропонувалися монастирі в Тиньці, Старому Сончі чи Бєчі20. Цей план було затверджено на нараді у міського старости (Stadthauptmann) Гюллера 4 лютого 1944 р.21

Бадецький вважав, що насамперед слід евакуювати зібрання, що мали національний польський характер. Свою точку зору він виклав у розмові 9 лютого з В. Подляхою, котрому радив в Історичному музеї "запакувати насамперед полоніку: твори мистецтва, пам'ятки, вироби мистецької промисловості, дорогі нагородні пам'ятки (наприклад, з оборони Львова). До скринь, які залишаться, можна пакувати твори іноземного мистецтва". В такому дусі він, імовірно, намагався впливати і на інших музейних працівників, переконуючи їх водночас у невідворотності евакуації22. Особливо рішучо Бадецький вимагав від німецької влади забезпечення безпеки зібрань під час перевезення і приготування з цією метою дерев'яних скринь, а також - щоб уникнути подальших втрат із музейних зібрань - заборони видачі будь-яких предметів із них приватним особам. Використовуючи свої повноваження, він розпочав розмову навіть про повернення музейних експонатів, забраних раніше німцями з львівських музеїв23.

РЕАЛІЗАЦІЯ

До реалізації евакуаційних планів найраніше приступили архіви, де приготування документів до вивезення та їх пакування почали за розпорядженням німців у січні 1944 р. Не знаємо, як це відбувалося в Державному архіві під керівництвом німецького директора Фіца, але в Архіві м. Львова німці дали К. Бадецькому повну свободу дій щодо визначення цінності зібрань, обмеживши своє втручання лише технічними питаннями.

Виняток становили архівні описи та каталоги "підручної" бібліотеки архіву, вивезення яких зі Львова вимагав від Бадецького Е. Рандт24.

Із Державного архіву було призначено для евакуації ціле зібрання президіальних актів Губернаторства та Намісництва Галичини (разом з індексами й інвентарем) - близько 2 тис. фасцикулів і книг, усю Йозефінську метрику, весь т. зв. Бернардинський архів, де містилися львівські, перемишльські, сяноцькі, белзькі, галицькі, пшеворські, теребовлянські, буські гродські й земські книги з XV ст. до 1784 р. (усього близько 11 тис. книг), податкові та урбаріальні реєстри 1772-1819 рр., близько 500 пергаменних документів міст Східної Малопольщі від XIII ст. (серед них 230 із колишніх архівних колекцій, а 270 - із зібрань Дзєдушицьких, Лянцкоронських і Шептицьких), усі міські малопольські книги, повне зібрання т. зв. Нормаліїв і рішень надвірної канцелярії (Hofresolutionen) (близько 400 фасцикулів і книг), а також міські книги, забрані радянською владою з Дієцезіального архіву в Перемишлі25.

З архіву м. Львова приготували до вивезення майже весь старопольський відділ: пергаменні дипломи 1234-1796 рр. (814 штук), колекцію оригінальних листів і відпускних документів старопольського періоду, архів Ставропігії (20 пергаменних папок, книг і зшитків), міські середньовічні й новочасні книги (42 одиниці), 1 175 старопольських книг з індексами, зібрання планів і карт, а особливо документи, що стосувалися оборони Львова 1918 р. (117 фасцикулів)26.

Відповідно до розпорядження Дирекції архівів у Кракові та Архівного управління у Львові від 20 січня 1944 р. документи було доставлено до Тиньця за кілька перевезень. Документи Державного архіву загальною вагою близько 90 тонн перевозилися в скринях (пергаменні грамоти, міські книги), у паперових мішках (документи Йозефінської метрики), а також насипом (книги і в'язки документів). Більшу їх частину було перевезено в другій половині січня, ще частину - 4 лютого в п'яти вагонах, а решту (близько 4 тис. документів гродських і земських) - додатковим вагоном 15 березня. За два рази евакуювали й документи Архіву м. Львова, котрі вмістилися в 30 скринях і 197 паперових мішках. Їх було перевезено 1 лютого і 14 березня (решту старопольських книг і архівні інвентарі у двох тюках). Окрім того, 8 найдавніших середньовічних книг Львова забрав до Кракова і віддав до Міського архіву особисто др Фіц27.

Перевезення архівів тривало 10-14 днів. Завдяки старанному пакуванню польськими архівістами і перевезенню в замкнених вагонах, а також сумлінності німецьких архівних працівників усі документи дісталися місця призначення без втрат і особливих пошкоджень28. Після розпакування їх було розміщено в монастирі Бенедиктинців: найцінніші книги - на дерев'яних полицях, а решту - на підлозі. Охороняти евакуйовані зібрання залишилися троє львівських архівістів, делегованих із цією метою до Тиньця: др Войцех Гейнош, др Міхал Вонсович і др Мар'ян Тирович. Попри не найкращі умови зберігання, львівські документи дочекалися тут закінчення воєнних дій, а обстріл монастиря росіянами в січні 1945 р. не завдав зібранням жодної шкоди29.

На початку 1944 р. німецька влада почала евакуацію і бібліотечних зібрань. Згідно з виданими на початку лютого розпорядженнями евакуації підлягала вся Державна бібліотека у Львові, а також, окрім бібліотеки Оssolineum і бібліотеки Баворовських, Університетська бібліотека й бібліотека Політехнічного інституту. Це ж стосувалося українських бібліотек: НТШ і Народного дому. Відповідно до ухвалених німцями положень, схвалених генеральним губернатором Ґансом Франком, під час евакуації слід було не обмежуватися відбором матеріалів, "які стосуються польськості", а, в зв'язку із проблемами транспортування, відбирати для перевезення насамперед німецьку фахову літературу, особливо медичну й технічну, всі покажчики, бібліографічні посібники, а також каталоги головної читальні30.

Незалежно від цих розпоряджень, в Ossolineum уже в середині листопада 1943 р. було розпочато підготовку до перевезення цінних стародруків XV-XVIII ст., а також рукописів. Пакувати документи до скринь почали на початку лютого 1944 р. Робилося це без зайвого поспіху - з огляду на певні міркування працівники Ossolineum, серед них проф. С. Інглот, не підтримували ідеї евакуації, "беручи до уваги сумнівну доцільність цих починань"31. У тому ж місяці до збирання і пакування зібрань приступили й інші бібліотеки, наприклад Університетська32.

Підготовку зібрань у обох випадках було повністю покладено на працівників бібліотек (в Ossolineum цим займалися під керівництвом М. Ґембаровича Тадеуш Маньковський, Євгенія Куркова і Казімєж Ґєбултовський), і німецьке керівництво Державної бібліотеки не втручалося в процес тематичного підбору зібрань. Єдиний виняток стосувався сучасних німецьких видань з Університетської бібліотеки і радянської технічної літератури з Ossolineum, на перевезенні яких до Кракова (а потім далі - до Жеши) німці наполягали особливо. Але, всупереч німецьким настановам, М. Ґембарович і Є. Ґаберле (без сумніву, з відома і негласної підтримки А. Гімпля) серед документів, що підлягали вивезенню, значно збільшили кількість саме польських33.

Із зібрань Бібліотеки Ossolineum та бібліотек Павліковських і Дзєдушицьких, які входили до її складу, відібрали для перевезення 2 298 рукописів, 2 198 грамот (документів) XIII- XIX ст., близько 1 860 стародруків XV-XVIII ст. (майже 1 950 томів), а також 2 371 малюнок із зібрань Бібліотеки Павліковських і музею ім. Любомирських. Це були виключно польські матеріали, найстаріші і найдавніші, що стосувалися історії Польщі, та польська література. Окрім того, Ґембарович до кількох скринь із рукописами й стародруками поклав без опису - "аби не привертати зайвої уваги" на цінність схованого - пакети з давніми монетами. Із зібрань Бібліотеки Баворовських тут було 169 рукописів, 115 грамот і 410 стародруків34.

Щоб зрозуміти вартість евакуйованих зібрань Ossolineum, можна додати, що там були всі середньовічні рукописи (серед них найдавніший - "Exameron beati Ambrosii" за XII ст., рахунки двору Владислава Ягелли XIV ст., а також одна з найдавніших пам'яток польської мови - т. зв. "Karta medycka" XV ст.), історичні документи і копії матеріалів, що стосувалися подій, які відбувалися в Польщі в XVI-XVIII ст., історіографічні твори (серед них Roczniki Яна Длугоша), щоденники сеймів, зібрання оригіналів королівського листування, колекція документів щодо прав і привілеїв польської і литовської шляхти, інвентарі маєтків, люстрації королівських староств, судові, цехові, майнові акти (міст Бєчі, Ґродзиська, Косьцєжини, Станіславова), архіви родин польських магнатів (Мнішків, Водзіцьких, Фредрів), папери львівських учених (Кароля Шайнохи, Войцеха Кентжиньського, Станіслава Закшевського, Освальда Бальцера, Людвіка Бернадського), матеріали до історії Галичини (Sownik geograficzno-histоryczny Францішка Сярчиньського, архів діячів народного руху Болеслава і Марії Вислоухів), матеріали, що стосувалися польської еміграції XIX ст., майже всі оригінали творів і паперів польських письменників і поетів XVIII ст., починаючи від Вацлава Потоцького, - Яна Анджея Морштина, Ігнація Красіцького, Адама Міцкевича (автограф "Пана Тадеуша"), Юліуша Словацького, Александра Фредри, Теофіла Ленартовича, Юзефа Конрада Коженьовського, Корнелія Уєйського, Адама Асника, Генрика Сенкевича, Юзефа Ігнатія Крашевського, Яна Каспровіча, Владислава Реймонта і Стефана Жеромського. Серед зібрань бібліотеки Баворовських були найцінніші середньовічні рукописи (Хроніка Вінсентія Кадлубки, статути Казимира Великого), а також листи й автографи Юліана Урсина-Нємцевіча, Яна Сьнядецького, Александра Фредри і Станіслава Конарського.

Подібні негласні правила діяли й в Університетській бібліотеці, де також готували до евакуації насамперед найціннішу полоніку, інкунабули (майже 300 томів), стародруки, частину рукописів і картографічних зібрань. Прислухаючись, однак, і до німецьких розпоряджень, з Ossolineum було вивезено майже 40-50 тис. радянських книг, праць у галузі техніки, сільського господарства, економіки, статистики та військової справи, а з Університетської бібліотеки - велику кількість німецьких документів, створених у 1941- 1944 рр.35

Намагання польського керівництва Ossolineum і бібліотеки Баворовських, щоб евакуація пройшла "якнайшвидше і якнайзлагодженіше", не були марними. Зібрання цих двох бібліотек (у 67 скринях) було вивезено зі Львова залізницею у два етапи - 18 березня і 2 квітня 1944 р. Так само за два рази було евакуйовано (припускаємо, що разом із зібраннями Ossolineum) і зібрання Університетської бібліотеки (в 72 скринях, з них 20 - із сучасними документами, які стосувалися 1941-1944 рр.). Після кількаденної подорожі вони дісталися до Кракова без жодних втрат та пошкоджень36.

Зберігалися ці зібрання в підвалах-складах Ягеллонської бібліотеки, де, за планами М. Ґембаровича й Е. Кунца, вони під доглядом краківських бібліотекарів мали дочекатися закінчення війни. З метою якнайліпшого їх зберігання Кунц планував перевезти їх згодом до замкових підземель на Вавелі37. Німецька бібліотечна влада вирішила, однак, інакше. Під впливом подальших поразок на східному фронті бібліотечні зібрання львівських бібліотек у липні 1944 р. було вивезено німцями з Кракова далі на захід і складено (в загальній кількості 181 скриня) в місцевості Аделін (Загродно) біля Злоториї, що в Нижній Сілезії38. В Аделіні зібрання дочекалися закінчення війни. Залишені там німцями без належного догляду, вони були пограбовані під час відступу військ з Нижньої Сілезії, але, на щастя, втрати виявилися незначними.

Найменше в справі евакуації було зроблено серед музеїв. По-перше, переміщення будь- куди не хотіли самі львівські музейні працівники, по-друге, так розпорядився К. Бадецький. Організацією евакуаційних приготувань від німецької влади займався Гюллер, який, у свою чергу, передоручив це міській німецькій владі: історикові мистецтва др Трошке та інспектору Культурного управління ґансу. Підготовлені на початку березня скрині для пакування музейних зібрань виявилися непридатними для використання - зробленими з мокрого дерева; їх ще треба було сушити39. Більші складнощі почалися, коли зайшла мова про місце переховування евакуаційних зібрань. Виявилося, що пропоновані для цього монастирі в Новому Сончі й Бєчі не готові прийняти зібрання на зберігання (перший уже зайняли під продуктові склади і Вермахт, другий був замалим для такої кількості зібрань). У зв'язку з цим Гюллер почав клопотатися, щоб зібрання львівських музеїв було перевезено до Ясної Гури в Ченстохові. У свою чергу, директор Галереї ікон І. Іванець на власний розсуд шукав відповідне місце для галерейних зібрань у Народному музеї м. Кракова і знайшов підтримку в його директора Фелікса Копери. За перевезення до Кракова галерейних зібрань відповідала тамтешня німецька музейна влада, плануючи розмістити їх у шахті соляної копальні у Вєлічці40.

Труднощі з пошуком надійного місця зберігання спричинили, мабуть, хаотичність евакуації музейних експонатів; їх перевозили з великим часовим відривом і в різні місця. Спочатку перевозилися зібрання Галереї ікон, для яких знайшлося місце у в'язниці у Вішнічу. Під кінець березня 1944 р. під наглядом львів'янина Яна Марксена відправили 5 скринь із 98 менш цінними малими іконами. Більшість із них були західноєвропейської роботи, але були поміж ними і твори польських митців, як-от Станіслава Хлєбовського, Яцека Мальчевського, Яна Матейки (дві ікони) і Александра Котсіса. Велике значення мало додаткове відправлення до Вішніча на початку квітня трьох великих ікон Яна Матейки: "Люблінська Унія", "Рейтан" і "Баторій під Псковом". Аж на початку червня, після тривалих мандрів різним транспортом, вони дісталися місця призначення. Там після ретельного просушування "Люблінську Унію" було знову запаковано і сховано у в'язниці, для двох інших, після консультацій із проф. Станіславом Лоренцом, Марксен здійснив профілактику41.

Зібрання Історичного музею було евакуйовано до монастиря Камедулів у Бєлянах під Краковом. Приблизно 15 травня 1944 р. під наглядом працівника музею Стефана Станьковського було відправлено машинами 22 пакунки із старовинною зброєю, яка походила з колишніх колекцій Національного музею ім. Яна III, а наступного місяця - 2 пакунки з іншими пам'ятками42. Дальше перевезення було на стадії підготовки, але, на жаль, невідомо, чи відбулося воно. Невідомо також, коли було евакуйовано решту львівських музеїв. Щоправда, видається, що накреслений у лютому 1944 р. план К. Бадецького не реалізувався.

Евакуювали зібрання зі Львова і в обхід німецької влади. Так учинив М. Ґембарович, котрий побоювався довіряти німцям твори західноєвропейського мистецтва і за посередництва Марксена у квітні 1944 р. на власний розсуд вивіз у Національний музей у Кракові колекцію малюнків іноземного походження (наприклад, Рембрандта) з колишніх зібрань Музею ім. Любомирських43. На весну 1944 р. евакуаційна лихоманка охопила й приватних осіб. У березні з пропозицією вивезти зі Львова наукові зібрання Літературного товариства ім. Міцкевича до К. Бадецького звернувся секретар Головного товариства др Броніслав Надольський. Здається, однак, цього не сталося, оскільки Бадецький відмовив. Свої багаті архівні зібрання вивіз зі Львова відомий львівський історик і колекціонер Александр Чоловський, відправивши їх 23 травня в 33 пакунках до Тиньця44.

Незалежно від цих евакуаційних дій було розпочато акцію з урятування зібрань, які залишалися у Львові. Так, Ossolineum, яка залишала у Львові частину своїх зібрань (рукописи й стародруки), розмістила їх у підземеллях костела Домініканців. До подібних заходів безпеки вдалися й інші інституції, наприклад Галерея ікон. Згодом воєнні дії підтвердили правильність проведеної евакуаційної роботи. У квітні й травні 1944 р. радянські нальоти відчутно пошкодили Рацлавіцку Панораму, а також приміщення Ossolineum та Університетської бібліотеки, не завдавши, на щастя, надто відчутних втрат їхнім зібранням.

У зв'язку з наближенням до Львова лінії фронту в липні 1944 р. німці планували перевезти з Ossolineum ще дещо, але не встигли, оскільки фронт наближався надто швидко45.

 

ДОЛЯ ЕВАКУЙОВАНИХ ЗІБРАНЬ

На час закінчення війни всі евакуйовані зі Львова зібрання знаходилися на території Польщі. Однак їхній статус був незрозумілим. Як відомо, в результаті переміщення кордонів Львів опинився поза територією польської держави, що могло давати привід радянській стороні висувати претензії щодо "пограбованих" німцями "радянських" цінностей культури. Одночасно слід зазначити, що, перебуваючи в польських руках, деякі львівські зібрання (як, наприклад, архіви) могли стати в майбутньому сильною картою у спробах забрати зі Львова решту зібрань Ossolineum та інші культурні цінності.

Архівні документи стали першим об'єктом зацікавлення з боку радянських властей. У березні 1945 р. у Тиньці з'явився військовий підрозділ, котрий всі львівські зібрання, які там перебували, перевіз до Львова46. У контексті міжнародного права правомірність цього кроку можна було б заперечувати, адже це зачіпало права та інтереси польської сторони.

Серед вивезеного поза межі Польщі опинилися документи, які виникли і стосувалися її території до 1945 р. (наприклад, перемишльські й сяноцькі гродські й земські акти) і, згідно з архівним принципом територіальної приналежності, мали б залишитися в Польщі.

Значно кращою була доля польських бібліотечних зібрань, про місця переховування яких (після вивезення їх у липні 1944 р. з Кракова) радянські власті не мали інформації. Через побоювання, що й їх заберуть і вивезуть на схід, бібліотечні зібрання після доставлення в Аделін поспіхом і без розголосу були перевезені до Національної бібліотеки у Варшаві47.

Через два роки оссолінські зібрання перевезли до Вроцлава, де вони стали найціннішою частиною відновленої там Бібліотеки ім. Оссоліньських. Колекції бібліотек Баворовських і Дзєдушицьких залишилися в Національній бібліотеці, зібрання ж Університетської бібліотеки в 1949 р. на вимогу СРСР було повернуто Україні48.

Схоже склалася доля евакуйованих до Вішніца зібрань Галереї ікон. Вивезені німцями в Нижню Сілезію влітку 1945 р., вони були віднайдені польською пошуковою музейною групою в Пшесіці біля Зеленої Гури і повернулися згодом до польських музеїв("Люблінська Унія" - в Королівський замок у Любліні, "Рейтан" і "Баторій під Псковом" -у Королівський замок у Варшаві)49. Цілком імовірно, що в Польщі залишилися й зібрання, евакуйовані з Історичного музею.

Евакуація зібрань зі Львова, попри небезпеку, яку вона із собою несла, завершилася благополучно. Сам принцип вивезення з міста на час воєнних дій найцінніших колекцій навіть не підлягав обговоренню. Працівники львівських архівів і бібліотек мали повне право і були зобов'язані зробити все можливе, щоб уникнути - як це трапилося з архівами й бібліотеками Варшави - трагічних, непоправних втрат. Ці намагання, однак, мали і той аcпект, котрий з усією гостротою виник у 1945-1947 рр. у світлі української політики стосовно польських культурних надбань. Але для польської культури і науки завдяки цій евакуації було врятовано найцінніші зібрання Ossolineum і Бібліотеки Баворовських. І забувати про це не можна.

1.  M. Orowicz: Ilustrowany przewodnik po Lwowie. Lwów-Warszawa 1925, s. 196-227; E. Chwalewik: Zbiory polskie, t. 1, Warszawa-Kraków 1926, s. 367-429; L. Podhorodecki: Dzieje Lwowa, Warszawa 1993, s. 188-190.

2.  "Lwowskie biblioteki w czasie bolszewickiej okupacji", рукопис Бібліотеки Ossolineum (далі - Oss.) 161/58; "O archiwach państwowych na terenie Dystryktu Galicyjskiego 1939-1944", ibidem; M. Gębarowicz, Characterystyka polityki sowieckiej wobec lwowskich muzeów, ibidem; Lwowskie muzea i biblioteki w latach 1939-1945 i sprawa ich rewindykacij, іbidem 162/58/3.

3.  M. Matwijów: Mieczysław Gębarowich (1893-1984) ostatni dyrektor lwowskiegoOssolineum. "Czasopismo Zakadu Narodowego im. Ossolińskich", z. 2, 1993, s. 24-28; Lwowskie muzea i biblioteka w latach 1339-1945…, Oss. 162/58/3; Akta Biblioteki Państwowej we Lwowie (Staatsbibliothek Lemberg) dotyczące spraw pacowych i personalnych z lat 1941-1945, іbidem 17 122.

4.  "O archiwach państwowych…", Oss. 161/58; M. Wąsowicz: Ze wspomnień archiwisty 1929-1953. W: Miscellanea historіco-archivistica, t. I. Warszawa-Łódź 1985, s. 95-96.

5.  Lwowskie muzea i biblioteki w latach 1939-1945…, Oss. 162/58/3.

6.  K. Korzon: Ludwik Bernadski. Bibliolog i edytor. Wrocław 1974, s. 167-168.

7.  M. Matwijów: Lwowskie Ossolineum w listach Mieczysława Gębarowicza z lat 1943-1946. "Czasopismo Zakładu Narodowego im. Ossolińskich", z. 1, 1992, s. 157; M.Ґембарович до E. Кунца, 11 XII 1943, іbidem, s. 172-173.

8.  M. Wąsowicz: op. сit., s. 96-97.

9.  E. Кунц до M. Ґембаровича, 6 XII 1943, Oss. 16 395, s. 215-217.

10. M. Wąsowicz: op. сit., s. 97.11. M. Matwijów: Lwowskie Ossolineum… s. 157-158, 172-173.

12. Ibidem, s. 158-159.

13. A. Kawecka-Gryczkowa: Ochrona zbiorów Biblioteki Narodowej. W: Walka o dobra kultury. Warszawa 1939-1945. Pod. red. S. Lorentza, t. 1. Warszawa 1970, s. 214-215.

14. K. Badecki, Dziennik 1943-1944, rkps Biblioteki Jagiellońskiej, dalej: BJ 267/71, записи 11 X i 16 XI  1943.

15. Ibidem, записи 25 XI, 17 XII 1943, 7 I, 24 I 1944; M. Wąsowicz: op. сit., s. 97.

16. K. Badecki, op. сit., запис 6 i 1944; Sprawozdanie Wydziału Informacji i Prasy Okrogowej Delegatury Rządu we Lwowie, 12 I 1944, Oss. 16 599, k. 62.

17. BJ 7789, k. 169.

18. K. Badecki, op. сit., записи 16 I, 27 I 1944.

19. Ibidem, запис 12 I 1944.

20. Ibidem, записи 25 I, 26 2 II i 4 II 1944; Zestawienia zbiorów muzealnych sporządzone przez K. Badeckiego, 2-4 II 1944, Oss. 17 180, k. 136-137.

21. K. Badecki, op. сit., запис 4 II 1944.

22. Ibidem, записи 4 II i 9 II 1944.

23. Ibidem, записи 26 I i 4 II 1944.

24. Ibidem, запис 17-22 I 1944, 26-28 I 1944, 3 VI 1944; Sprawozdanie i meldunek tygodniowy Wydziału Informacji i Prasy Okręgowej Delegatury Rządu we Lwowie, 8-15 I i 16 III 1944, Oss. 16 599, k. 53, 130; Notatka dot. Archiwum Państwowego, іbidem, 17 073, k. 32.

25. "Krótki wykaz ksiąg i aktów Archiwum Państwowego we Lwowie, wywiezionych w lutym i marcu 1944 r. do Tyńca…", BJ 273/71; "O archiwach państwowych…", Oss. 161/58; M. Wąsowicz: op. сit., s. 97.

26. "Wykaz zbiorów biblioteczno-archiwalnych ewakuowanych ze Lwowa w lutym i marcu 1944r.", BJ 273/71; "Allgemeine Zusammenstellung der aus dem Stadtarchive Lemberg" […] nach Tyniec […] abstransportierten […] archivalischen BestКnde", Oss. 17 180, k. 128-133; K. Badecki, op. сit., zapisy 27 i 28 I 1944.

27. K. Badecki, op. сit., записи 1 ІІ, 16 II i 14 III 1944; "O archiwach państwowych…", Oss. 161/58; Meldunek tygodniowy Wydziau Informacji i Prasy Okręgowej Delegatury Rządu we Lwowie, 16 III 1944, ibidem 16 599, k. 130; M. Wąsowicz: op. сit., s. 97. Незалежно від цієї евакуаційної акції німці в середині травня 1944 вивезли з Державного архіву до Рабки всі метричні книги львівських парафій, а до Кракова (чи Тиньця) австрійські акти, що стосувалися кордонів Галичини (див. Meldunek tygodniowy Wydziału Informacji i Prasy Okręgowej Delegatury Rządu we Lwowie, від 23 VI 1944, Oss.16 600, k.134).

28. K. Badecki, op. сit., записи 11 II i 14 II 1944; M. Tyrowicz: W poszukiwaniu siebie. Wspomnienia i refleksje, t. 2. Lublin 1988, s. 99-100. Він пригадує, що Е.Рандт особисто наглядав за перевезенням документів із палацу в Скавині до монастиря, "дбаючи про накриття возів брезентом і про уникнення найменших втрат при перевезенні", а однієї книги, загубленої при перевезенні, шукав в Кракові так довго, аж доки не знайшов і не відвіз особисто до Тиньця.

29. M. Wąsowicz: op. сit., s. 97-98; M. Tyrowicz, op. сit., s. 99-102; K. Badecki, op. сit., записи 16 II, 17 III, 24 IV 1944.

30. G. Abb: "Über die Bergungsaktione für die Staatsbibliotheken Krakau, Warschau, Lublin und Lemberg", 10 X 1955, Bundesarchiv Koblenz, Reichsministerium für Wissenschaft, Erziehung und Volksbildung R 21/221.

31. M. Matwijów: Lwowskie Ossolineum…, s. 158-161; Sprawozdania z czynności Oddziału Starych Druków Ossolineum 1943-1944, Oss. 17 055, k. 173-177.

32. Sprawozdania z dziaalności Oddziau III Biblioteki Państwowej we Lwowie, Oss. 17 130, t. 2, k. 128.

33. Після того, як скрині із львівськими зібраннями прибули до Кракова, Г. Абб твердив, що М. Ґембарович і Е. Габерле порушили його інструкцію, вивізши зі Львова частину рукописів. Докладніше про це див. M. Matwijow: Lwowskie Ossolineum…, s.159-161.

34. Wykazy zbiorów bibliotek Ossolineum i Baworowskich ewakuowanych do Krakowa w marcu i kwietniu 1944 r., Oss. 17 070, 17 071; M. Ґембарович до E. Кунца, 17 III 1944, [w:] M. Matwijów, Lwowskie Ossolineum…, s. 174.

35. "Wykazy zbiorów biblioteczno-archiwalnych…", BJ 273/71: Meldunek tygodniowy Wydziału Informacji i Prasy Okręgowej Delegatury Rządu we Lwowie, 31 III 1944, Oss. 16 599, k. 143; J. Grycz do Ministerstwa Spraw Zagranicznych w Warszawie, 4 VI 1948, Archiwum MSZ 7/142/16, k. 23; E. Wróbel-Lipowa, Rewindykacja archiwaliów polskich z ZSSR w latach 1945-1964, Lublin 1982, s. 77.

36. M. Matwijów: Lwowskie Ossolineum…, s. 159-160; Zestawienie ilości i zawartości skrzyń transportów ewakuacyjnych ze Lwowa, Biblioteka Narodowa, papiery J. Grycza.

37. M. Matwijów: Lwowskie Ossolineum…, s. 162.

38. Ibidem, s.162-163; G. Abb "Über die Bergungsaktion…". Причини вивезення львівських зібрань до Жеши не зовсім зрозумілі, особливо якщо брати до уваги той факт, що значно цінніші зібрання Ягеллонської бібліотеки і Бібліотеки Чарторийських німці залишили в Кракові, вивізши звідти тільки зібрання німецького відділу міської й каталог головної читальні Ягелонської бібліотек.

39. K. Badecki, op. сit., записи 4 II i 11 III 1944; Meldunek tygodniowy Wydziału Informacji i Prasy Okręgowej Delegatury Rządu we Lwowie, 16 III 1944, Oss. 16 599, k. 130.

40. K. Badecki, op. сit., записи 14 II i 23 II 1944.

41. Ibidem, запис 7 IV 1944; Ж. Марксен до M. Ґембаровича, 30 VI 1944, Oss. 16 398, s. 75; він же - до Лоренца, 24 IV, 17 V, 3 VI 1944, Archiwum Muzeju Narodowego w Warszawie 710 a; Spis zawartości skrzyń ze zbiorami Galerii Obrazów, 27 III 1944, Gabinet Dokumentacji Muzeum Narodowego we Wrocawiu, papiery J.Güttlera; Dokumentacja dotycząca konserwacji obrazow J. Matejki, Ibidem.

42. K. Badecki, op. сit., BJ 268/71, zapis 15 V 1944; "Spis eksponatów ewakuowanych z Muzeum Historycznego", ibidem 7789, k. 186-221; Meldunek tygodniowy Wydziau Informacji i Prasy Okręgowej Delegatury Rządu we Lwowie, 23 VI 1944, Oss. 16 600, k. 135.

43. M. Matwijów: Mieczysaw Gobarowich…, s. 35.

44. K. Badecki, op. сit., BJ 267/71 i 268/71, записи 17 III, 21 V i 23 V 1944.

45. Ibidem, записи 7 IV, 12-13 IV, 27 IV, 2-3 V 1944; Meldunek tygodniowy Wydziału Informacji i Prasy Okrogowej Delegatury Rządu we Lwowie, 23 VI 1944, Oss. 16 600, k. 134; M. Matwijów: Lwowskie Ossolineum…, s. 162-163.

46. M. Wąsowicz: op. сit., s. 98.

47. T. Манковський до M. Ґембаровича, 14 V, 21 V, 13 VI, 25 VII 1945, Oss. 16 399, s. 123, 126, 127, 131; Sprawozdanie B. Horodyńskiego z 12 XI 1945, ibidem 70/88.

48. E. Wróbel-Lipowa, op. cit., s. 77-78.

49. W. Wójcikowski: Wojenne losy dzie Matejki, Lublin 1974, s. 143; M. i A. Szypowscy, Warszawski Zamek Królewski, zamek Rzeczypospolitej, Warszawa 1989; R. Jarocki, Rozmowy z Lorentzem, Warszawa 1981, s. 345-346.