Тетяна БОРЯК Концепт "україніки" у практичній діяльності з розшуку та повернення архівної україніки з Росії (1917 - сер. 1930-х рр.)

22 серпня 2016

Перші систематичні спроби акумулювання історичної та культурної спадщини України, яка перебувала за кордоном, відносяться до періоду Української революції 1917–1920 рр.

Діячі ЦР розуміли, що розбудова державності має спиратися на пам’ятки минулих століть, витворених на українських землях попередніми поколіннями, адже саме вони дадуть змогу скласти підмурок для національного розвою.
Уже у квітні 1917 р. ЦР доручила Комітету Української Національної Ради в Петрограді зібрати відомості про українські прапори і клейноди, вивезені за часів Російської імперії до Петербурга. 2 жовтня 1917 р. генеральний секретар народної освіти І. Стешенко та М. Біляшівський звернулися до О. Новицького, мистецтвознавця, який захоплювався українським мистецтвом і знав українську мову, з проханням укласти перелік «українських речей» в музеях та церквах Москви. О. Новицький пішов далі та регулярно інформував О.Грушевського про виявлені матеріали [8, 21–22]. Восени 1917 р. у Петрограді було створено Комісію зі складання реєстру українських культурних цінностей в церквах, музеях та приватних колекціях Петрограда. Подібна комісія, створена у Москві, під керівництвом Ф. Вовка до весни 1918 р. підготувала каталог «Україніка».

Джерело:  Боряк Т.Г. Концепт "україніки" у практичній діяльності з розшуку та повернення архівної україніки з Росії (1917 - сер. 1930-х рр.) // Спеціальні історичні дисципліни. - К.: Інститут історії України, 2011. - №18. - c.43

На фото:  Офорт Катерини Михальцевої (1880-ті)

 

Текст див. нижче  у  PDF:

Тетяна БОРЯК Концепт україніки [115 KB]