Віра ПАВЛОВА Козловська Валерія Євгеніївна (1889-1956)

17 вересня 2016

Сторінки життя та наукова діяльність однієї з перших жінок-археологів України Валерії Євгенівни Козловської відомі лише вузькому колу фахівців.

Вона є автором понад 50 наукових статей та повідомлень з археології України. Але в радянські часи багатьох вчених було оголошено ''ворогами народу", їх наукові праці забороняли, імена викреслювали. 

Валерія Козловська народилась 20 червня 1889 року. Після закінчення жіночої гімназії навчалася на історико-філологічному відділенні Вищих жіночих курсів у Києві. Викладачами тут були відомі київські професори: Ю.А. Кулаковський - член кореспондент Імператорської Академії наук по відділу класичної філології і археології, візантолог; В.Н.Перетц - дійсний член Українського Наукового Товариства у Києві, голова філологічної секції, філолог, історик української і російської літератури.

Курс „Руські старожитності" викладав професор В.Ю.Данилевич - доцент Університету св. Володимира, історик і археолог, учень В.Б.Антоновича. 

Вже під час навчання Валерія почала опановувати музейну справу. У 1911 році її було залучено до упорядкування фондів музею Волинської губернії в Городку, створеного на кошти барона Ф.Р. Штейнгеля. Будучи студенткою Валерія почала цікавитись і археологією. 

Великий вплив на формування ії наукових інтересів мав відомий київський археолог В.В.Хвойка. Саме у 1909-1911 роках В.В. Хвойка започаткував широкомасштабні дослідження стародавнього Бєлгорода (нині село Білогородка Києво-Святошинського району), які дозволили відтворити яскраву культуру давньоруського міста домонгольського часу. 

Двадцятирічна Валерія з захопленням працювала в експедиції, набуваючи досвіду польових робіт. Пізніше вона допомагала В.В.Хвойку в роботі над його рукописами і звітами, брала активну участь в археологічних розвідках. 

На слов'янському городищі поблизу озера Буромка Сосницького уезда Чернігівської губернії, молодою дослідницею було знайдено речі, серед яких увагу ії вчителя привернула одна з них - кістка тварини (ребро) з гравірованим малюнком фантастичного звіра. 

Кістка тварини з гравюрним малюнком.

Цім матеріалам Козловська присвятила свої перші наукові студії, що вийшли друком у 1912 році. У 1913 році, за ініціативою професора В.Ю.Данилевича, при історико-філологічному відділенні Вищих жіночих курсів відкрився Археологічний музей, зібрання якого формувалось завдяки пожертвуванням різних закладів і приватних осіб. Активну участь в комплектуванні збірки і бібліотеки нового музею брала Валерія Козловська. 

У жовтні 1914 року зборами історико-філологічного факультету ВЖК, ії одноголосно було обрано хранителем Археологічного музею. Дипломна робота Валерії Козловської «Славянские курганы и городища, как исторический источник» увійшла в збірку статей Археологічного музею ВЖК за 1914 р. 

Влітку 1914 року вже тяжко хворий В.В.Хвойка доручає Валерії самостійно проводити розкопки окремих ділянок у Білгородці. Після смерті В.В.Хвойка продовжила справу свого вчителя. 

З кінця 1914 року була призначена хранителем археологічного відділу Київського художньо-промислового і наукового музею, опрацьовувала музейні колекції, проводила екскурсії. У 1916 році, незважаючи на складнощі, пов’язані з війною, успішно здала державні іспити й була «удостоєна диплома первой степени со всеми предоставляемыми дипломи соответственныхъ мужскихъ учебныхъ заведеній правами...» . 


З самого початку свого професійного становлення В.Є. Козловська поєднувала музейництво з науковими дослідженнями в галузі археології. 

Перші самостійні археологічні розкопки В.Є. Козловська проводить у літку 1916 року поблизу села Сушківка на Черкащині. З цих розкопок поселення трипільської культури походить мальований глиняний посуд, антропоморфна пластика, особливу увагу привертає знахідка глиняної моделі „хатки”. 


В.Є. Козловська комплектувала колекцію міського музею не лише матеріалами своїх розкопок, а й шляхом придбання давніх речей власним коштом. З ії листа Петру Куринному: 

„Купила для музея у крестьянина сосуд латенского типа за 5 руб. Говорит, что нашел его около Трахтемирова. Бронзовый топорик – за 10 руб. Превосходную вислую печать – за 5 руб., а также несколько бронзових предметов, которые найдены у села Подгорцы...». 

Останні речі В.Е. Козловська датувала ІХ-Х ст., пов’язуючи їх з фінно-угорськими старожитностями, про що склала у 1927 році статтю „Бронзові прикраси з с. Підгірців на Київщині”. Проте треба зазначити, що сучасна наука відносять ці речі до підгірцівсько-милоградської культури раннього залізного віку. 


20-ті роки ХХ ст., не дивлячись на складні умови політичного протистояння, стали періодом відродження української культури і науки. 

З притаманної молодості певністю, Валерія брала участь у різних справах. Вона активно працювала по заснуванню в Києві Археологічного інституту, брала участь у багатьох інституціях, що зосереджували та пам'яткоохоронні роботи.

Як член Археологічної секції Українського Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка (УНТ), Валерія бере участь у підготовці проекту Положення про археологічну секцію, який передбачав цілісну систему наукового дослідження пам'яток: опис, замальовки, фотографування, складання креслень, реставрацію, а також нагляд за тим, щоб вони не руйнувалися від самовільних розкопок та під час земляних чи господарських робіт. 

Не забуває про польову археологію, влітку 1919 року проводить археологічні розкопки слов’янського могильника поблизу села Віта-Поштова на Київщині.

В 1921році, В.Є. Козловська увійшла до ініціативної групи по заснуванню Археологічного Комітету при ВУАН, завданням якого була допомога місцевим музеям та товариствам охорони пам'яток старовини і мистецтва.

Розширення функцій Археологічного комітету привело до його перетворення в червні 1924 року у Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК) при ВУАН. 

Протягом всього часу діяльності ВУАК В.Є. Козловська була його дійсним членом, вченим секретарем археологічної і мистецтвознавчої секцій, поєднуючи при цьому велику організаційну роботу з активними польовими дослідженнями. Вона брала участь в організації щорічних виставок за результатами розкопок, формувала та редагувала періодичні видання та збірки статей, а також виконувала конкретні завдання щодо організації досліджень слов'янських старожитностей України.

Як досвідчений археолог вона брала участь в археологічних розкопках курганів епохи бронзи та раннього заліза (Горбаківка, Семківка, Пилипча), могильників та поселень черняхівської культури (Ромашки, Жуківці, Дідівщина), обстежила городища та могильники давньоруського часу (Київ, Ржищів, Ходорів, Білогородка, Буки, Шарки, Біла Церква).

У Трипільській комісі при ВУАК В.Є.Козловська багато років була науковим секретарем. У 1926 році комісія підготувала два томи з матеріалами досліджень трипільської культури. В.Є.Козловська досліджувала відомі пам'ятки поблизу Трипілля, Ржищева, Халепья, відновила розкопки у Сушківки, обстежила поселення біля Володимірівки, а також поселення Балики, Верем'я, Романівці, Черепин та інші.

Пізніше, у 1934 році, в складі Трипільської експедиції ПМК АН України В.Є. Козловська брала участь у розкопках трипільського поселення біля села Халепья в урочищі Коломійщина – І. 

Довелося їй працювати і в найбільших на той час в Україні археологічних експедиціях, якими керували Д.І.Яворницький (Дніпробуд, 1927-1932рр.) та Т.М.Мовчанівський (Райки, 1932р.). Результатом цих досліджень стали численні публікації та наукові звіти.

Для активізації роботи з краєзнавцями з ініціативи В.Є.Козловської була організована Бориспільська експедиція. Ії зусиллями було створено заповідну зону для охорони городища, селища та могильника давньоруського часу в селі Буки на Київщині. Чимало зусиль доклала вона й задля організації Білоцерківського музею, до фондів якого передала велику колекцію археологічних матеріалів, здобутих при розкопках місцевих пам'яток.

Діяльність В.Є. Козловської тісно була пов'язана і з пам'яткоохоронними роботами у Києві. З 1924 року вона тривалий час була секретарем спеціальної комісії при ВУАК по комплексному дослідженню та охороні Софійського собору у Києві. Вона працювала з справжніми фахівцям и ентузіастами своєї справи: акад. В. Шапошниковим, проф. Б.Лисіним, архітекторами І. Моргилевським, О.Кобелевим, П.Безсмертним, реставраторами О.Юкиним, М.Касперовичем, М.Сичовим.

Розуміючи необхідність комплексного підходу у вивченні і збереженості пам'яток історії і культури, члени комісії поставили питання щодо створення у Києві Всеукраїнської реставраційної майстерні, з відділами станкового и монументального живопису, архітектури, шиття, малярства, дерева, археології, рукопису тощо.

За дорученням ВУАК В. Є Козловська була уповноважена стежити за археологічними розкопками у Києві. Значну увагу комісії привертали дослідження 1926 р. під керівництвом С. Гамченка на колишній садибі Трубецького. У 1930 році В.Є. Козловською були проведені археологічні дослідження на горі Дитинка. У Києві В.Є.Козловська проводила також археологічні розкопки на горі Киселівці. За визначенням спеціалістів вони були найбільш результативними і методично-фаховими за всі, що проводились на Кіселівці у попередні часи.

Як досвідчений фахівець В.Є. Козловська увійшла в 1940-1941 роках до комісії по вивченню історії Києва, яку було створено при Інституті археології АН УРСР. За планом роботи ії було залучено до підготовки чотирьохтомної історії міста Києва, зокрема до написання розділу „Ранньослов'янські поселення на території Києва (VІ-ХІ ст.)." Нажаль, цей проект не був здійснений.

В період реорганізації ВУАК у СІМК (Секцію історії матеріальної культури) В.Є. Козловську було призначено завідуючою відділом феодалізму (1932-1933 рр.) Заслуговують на увагу теми її доповідей, що були зачитані на засіданні секції СІМК у 1933 році, які вказують на проблематику ії тодішніх досліджень: „Вивчення феодалізму на терені України за пам'ятками матеріальної культури" та "Селища та городища часів феодалізму на Україні".

У період, коли в музеях посилювалася ідеологізація навчального процесу, суворо контролювалася наукова діяльність, був звільнений з посади директора Всеукраїнського Історичного музею ім. Т.Шевченка М.Ф.Біляшівський, трагично загинув Д. Щербаківський.

Репресії проти інтелігенції провадились по всьому СРСР, але науковці в Україні обвинувачувались ще і в „буржуазному націоналізмі". Репресії почалися в зв'язку з так званою «справою Спілки Визволення України (СВУ)». Поштовхом до переслідувань археологів і музейних працівників було обвинувачення археології в СРСР, яка «ще не пережила своєї революції і досі залишається на дореволюційних, антисовєтських позиціях і є найбільш відсталою ділянкою серед історичних наук». Від цього часу саму назву „археологія", як дореволюційну, було заборонено і змінено „історією матеріальної культури".

Тоді ж почалася „реорганізація" археологічних установ і музеїв. Компартія висунула гасло - „музеї не для експозиції речей, а для експозиції ідей" і музеї перебудовували за новими принципами - походження людини з тваринного світу, основні соціально-економічні формації та класова боротьба в розвитку суспільства, соцбудівництво. В експозиціях з'явились численні гіпсові скульптури, діаграми, плакати з поясненнями та обов’язковими текстами „класиків марксизму-ленінізму". За ці роки „реорганізації загинуло не тільки багато речей, але й музейних працівників.

У травні 1933 року було надруковано статтю в газеті „За Радянську Україну” під назвою „Припинити ганебну бездіяльність Археологічного музею”, автори якої обвинувачували керівництво музею (директоркою була призначена В.Є. Козловська) у „браку пильності, невмінні притягти широку громадськість до праці в музею, загальну бездіяльність, відсталість від сучасної науки”.

Стаття мала наслідки. В 1933 році археологічний музей вже не існував. Ліквідація установ йшла поруч з звільненням їх співробітників, здебільшого без права працювати за фахом. Активна і плідна праця В.Є.Козловської була зупинена. В липні 1933 року вона була «з роботи директора археологічного музею негайно знята». Ії було заарештовано і звинувачено у належності до „контрреволюційної" організації „Спілка Визволення України".

У березні 1934 року кваліфікаційна комісія при Всеукраїнському історичному музеї не атестувала В.Є.Козловську. За висновком перевіряючих, науково-дослідна і теоретична робота "махрових націоналістів контрреволюціонерів" Ф.Ернста, Д.Щербаківського, В.Козловську, Я.Струхманчука, "була спрямована на розвиток націоналістичних тверджень, суть яких полягала у відриві від Радянського Союзу. Вихідним моментом їх виставкової діяльності було відірвати увагу робітничо-колгоспних мас від сучасного, прищепити їм сліпе схиляння перед культурою минулого...».

Далі зазначалось, "що відверто нахабної форми набрала ця націоналістична пропаганда в науково-видавничій діяльності". Як головні видання "цієї зграї", зокрема, наведено збірник "Український музей", а також низку робіт В.Є.Козловської.

Після ії звинувачування було конфісковано ії «Відомості про деякі городища південної частини київського Подніпровя XI - XIII ст.» , повідомлення «Виставка у Києві досягнень радянської археології за останні роки», що були підготовлені до друку в 4-5 випусках збірки ВУАК «Хроніка археології та мистецтва» за 1931 рік. Ії ім'я замовчувалось і значно пізніше. Так стаття В.Є. Козловської «Розкопки в Києві на горі Киселівці в 1940 р.» була надрукована в часопису Археологія, т.1, за 1947 рік без згадування прізвища авторки.

За відсутністю доказів В.Є. Козловську було звільнено з-під арешту, але, як зазначає М.Міллер, "кожна репресія, навіть найлегша, була вже драматичною для науковця, бо, крім важкої моральної образи, позбавляла його змоги працювати за улюбленим фахом". Як і інші репресовані, що залишились на волі, В.Є. Козловська деякий час не працювала, вона вимушена була стати „хатньою господаркою".

У 1941 році В.Є. Козловська, залишилась в окупованому німцями Києві зі своєю старою і хворою матір'ю.

Вже 22 вересня нацистами було видано наказ про те, що всі хто працював в місті до окупації, повинні продовжити роботу. В.Є.Козловська почала працювати у новоствореному Крайовому музеї прадавньої та давньої історії, куди в січні 1942 року були перевезені археологічні матеріали з найдавніших часів до ХІІІ століття з Музейного містечка.

Науковими співробітниками музею розбирались речи, складались огляди з ретельними реєстрами, готувалась експозиція. Про зустріч з київською дослідницею в грудні 1941 року згадує в своєму щоденнику угорський археолог Нандор Феттіх: "Чисту археологію представляє Валерія Євгенівна Козловська. Вона в літах, авторитетна особистість. Ії цікавлять старовинні угорські об'єкти з періоду переселення народів. Вона нічого не показала нам зі своїх зібрань, сказавши, що у них незначна кількість матеріалів, по-перше, а по-друге, вони ось-ось мають переселитися з будинку академії, тому всі предмети спаковано. Вона є автором статті «Срібний скарб часів великого переселення народів з села Фатівиж на Чернігівщині".

Восени 1943 року, з наближенням лінії фронту, нацисти розробили плани вивезення культурних цінностей з України, в тому числі з Києва. Музейники, за наказом, пакували експонати і складали докладні списки речей, що німці готували до вивезення.

Безумовно, В.Є.Козловська розуміла, що одне лиш те, що вона перебувала на окупованої німцями території, не залишало їй шансів для подальшого безпечного перебування в Києві.

В березні 1943 року помирає ії 82-річна мати, а восени В.Є. Козловська назавжди покидає місто. За деякими даними, вона «вивезла на Захід архів В.В.Хвойки і частину речей з археологічних колекцій», проте ці відомості не підтверджуються фактичними доказами.

Пізніше, в своєму життєписі, В.Є. Козловська напише: „Емігрувавши, я мешкала деякий час в Здолбунові, Львові, Кракові. У Львові працювала в Археологічному музеї. Навесні 1944 року, під час евакуації Львівського музею, переїхала до Німеччини, до Гегштедту (на Дунаї), де працювала в Інституті праісторії, який скупчив в собі археологічні збірки, вивезені німцями з різних місць України».

Цей маршрут переміщення В.Є.Козловської після від’їзду з Києва, співпадає з маршрутом пересування колекцій з українських музеїв, що досліджено науковцями Комісії з питань повернення культурних цінностей, що було вивезено з України в часи Другої світової війни.

Відомо, що в жовтні 1943 року вагони з музейними колекціями супроводжував з Києва, разом з іншими особами, Петро Курінний. Кілька місяців вантаж перебував у Львові, потім у Кракові, де діяла Українська філія Айнзацштабу А.Розенберга.

Співробітники філії (три німецькі і три українські фахівці) мали приймати й обробляти матеріали, що надходили з України. Вони складали інвентарні картки, робили світлини. На початку 1944 року культурні цінності відправили до Німеччини. Переважна більшість музейних фондів з України була зосереджена в старовинному замку ХV століття баварського міста Хохштадті.

Після капітуляції нацистської Німеччини, В.Є. Козловська не повернулась до України. Спочатку вона переїхала до табору в Ашафенбурзі до свого брата, де в учбових роках 1945/46 і 1947/48 викладала на курсах українознавства.

Вся подальша діяльність В.Є. Козловської пов'язана з Українською Вільною Академією Наук на еміграції (УВАН). Наприкінці 1949 року вона стає дійсним членом УВАН в історико-філологічному відділі за спеціальністю археологія у Вінніпезі (Канада). З 1950 році мешкає в Нью-Йорку (США). 

В.Є.Козловська продовжувала підтримувати наукові зв'язки з колегами-фахівцями, була залучена до підготовки перших трьох томів „Енциклопедії Українознавства" за редакцією проф. В. Кубійовича, була співавтором статей в розділі „Археологія" (доба переселення народів та княжа доба). 

Останні роки життя вона мешкала в Ютиці (Нью-Йорк), де і завершила свій життєвий шлях 6 травня 1956 року. Ії особистий архів зберігається в архіві-бібліотеці Української Вільної Академії у Нью-Йорку (США).

В Україні зберігається значна колекція предметів з розкопок Валерії Євгенівни Козловської. Про діяльність однієї з перших жінок-археологів України нагадують археологічні збірки у краєзнавчому музеї міста Біла Церква Київської області і Національному музеї історії України.

Джерело