Наталія КОРНІЄНКО До родоводу Богдана Івановича Ханенко

30 січня 2017

У житті кожної людини озиваються впливи його родового древа. Династія – це не лише батьки, дідусі і бабусі, а й дядечки та тітоньки, племінники, двоюрідні та троюрідні брати і сестри. Традиційно, родоводи складаються за носієм прізвища, тобто – за чоловічою лінією.

Дослідник В.В.Ковалинський один з перших відстежив родовід Богдана Івановича Ханенка і ввів в історичну науку яскравих його  представників. Історія роду – це історія України.

В основі даної наукової розвідки лежить  бажання реконструювати біографію Б. І. Ханенка за принципом змішаного генеалогічного древа, включивши відомості по жіночій – материнській лінії.

Сучасні вчені вивчаючи сімейні зв’язки приходять до висновку, що жіноча лінія інколи грає в житті людини більше ніж чоловіча наводячи такі приклади: у Франції перами ставали лише за материнською лінією, а поет Байрон отримав місце лорда в англійському парламенті саме за таких умов.           

Вживання методу історичної реконструкції родоводу Б. І. Ханенка за материнською лінією ( мати Богдана Івановича – Катерина Богданівна Нілус), дозволить отримати більш  глибокі уявлення про духовні зв’язки поколінь, повагу до пращурів, генетичну здібність до певних людських діянь та вчинків.

Родоначальником цієї лінії був Іван Іванович Нілус, швед за походженням ( «ліфляндської нації»). Рід українських Нілусів – досить розгалужена гілка у родоводі Б.І. Ханенка. Представники перших трьох поколінь належали до військових вищих рангів та достоїнств, були гуманітарні освічені та заможні. Серед інших поколінь зустрічаємо юристів, художників, вчених, релігійних діячів, архітекторів і будівничих. Доля багатьох з них пов’язана з Південною Пальмірою.

Одним з перших одеських Нілусів був Богдан Богданович  (дідусь Богдана Ханенка). Надзвичайно цікавою виявилась започаткована лінія сімейних зв’язків Нілусів з Курісами, останні, як і Ханенки, належали до козацько-старшинського роду. Звертає увагу і отакий факт: першою дружиною  Івана Онуфрійовича Куріса була Уляна Іванівна Ханенко -  донька Івана Миколайовича Ханенка та Софії Григорівни Горленко. У шлюбі мали 5 дітей. Так поріднилися три славні родини – Ханенки – Нілуси – Куріси, серед нащадків яких були по материнській лінії – Богдан Іванович Ханенко, а по чоловічій – Іван Іраклійович Куріс. Обидва широко відомі в історії і культурі України,  завзяті бібліофіли, шанувальниками мистецтв, благодійники. Їхні приватні колекції малярства різних шкіл та часів, археологічні зібрання були окрасами Києва і Одеси, визнані в Російській імперії, проте мали різні долі (в Києві сьогодні існує  музей в назві якого присутні імена його засновників Ханенків).

Ми не маємо архівних даних, але можемо припустити, що Богдан Іванович міг спілкуватися з Іваном Іраклійовичем ще й  через спільність інтересів.

Про родинні зв’язки цих сімей свідчать і наступні факти, зокрема: хрещеним батьком Катерини Богданівни Нілус, матері Богдана Івановича, був її дідусь Іван Онуфрійович Куріс. В свою чергу, вона була хрещеною матір’ю племіннику Олександру Миколайовичу Нілусу, а сам Богдан Ханенко у заповіті, що склав 1917 р. наводить ім’я двоюрідної сестри Ольги Миколаївни Нілус.

Не дивлячись на фрагментарність історичних відомостей, робимо перший крок у реконструкції родоводу Б.І.Ханенка за материнською лінією. У розробці схеми були використані матеріали військово-історичних асоціацій,  біографічні словники , військові енциклопедії тощо . Особливу наукову цінність мають сучасні дослідження одеських краєзнавців та істориків опублікованих у Вісниках Одеського історико-краєзнавчого музею та в окремих виданнях.  Ретельно вивчені і опрацьовані ними архівні матеріали введено до наукового обігу.

Генеалогічна таблиця

 

І коліно

Іван Іванович Нілус (? – ?), з 1771 р. мав класний чин.  Прізвище Нілус, можливо, походить від давньогрецької назви річки Ніл. На івриті Ніл так само називався Нілус. За легендою наведеною графом А. дю Шайла, рід Нілусів на Україні походив від полоненого шведа за часів Петра І (1).

 

ІІ коліно

Богдан Іванович Нілус (1733 ? – 1800, Одеса), на військовій службі з 1757 р., капітан артилерії (1770), звання отримав  «За отличную твердость в храбрости и неутомимость в трудах во время продолжения Бендеровской осады, будучи без смены в траншее на батареях»; генерал-майор (1787), генерал-поручик (1795), генерал-лейтенант (1796), кавалер ордена св.. Георгія 4 кл. з наданням права на спадкове дворянство (2).

 

ІІІ коліно

Єлизавета Богданівна Нілус (? – ?) – Бурбон-Пармська. Чоловік граф де Парм. Можливо була старшою донькою Богдана Івановича Нілуса. За яких обставин стала графинею Бурбон-Пармською – не з’ясовано. А утім, є відомості про Пармів, діяльність яких пов’язана з Україною. Так у 1773 р. за наказом Катерини ІІ, губернатору Слобідсько-Української губернії Щербиніну доручалося створити умови для розведення шовкопрядів. Прикладом у цій справі слугувала північна Італія з її багатими традиціями виробництва шовкових тканин. Тому, князь Г. О. Потьомкін-Таврійський запросив у 1785 р. італійця графа Якова де Парма з Верони. У містечку Нова-Водолага (сучасна Харківська обл..) були засновані плантації шовкопрядів та казенний шовковичний завод. До України,згодом, приїхали і сини Якова де Парма — Іван (Іоан) Парма ІІ та Юрій. У 1800 р. шовкове виробництво було згорнуто. Яків де Парма помер у 1815 р. маючи чин надвірного радника. Син Іван (1776 – 1840) був помічником у свого батька та в чині колезького радника вийшов у відставку і оселився у Стародубівському повіті Чернігівської губернії.  Графи де Парм занесені до списку дворянських родів Чернігівщини. Питання, чи належала Єлизавета Богданівна Нілус до цієї родини де Пармів залишається відкритим. (3)

 

Петро Богданович Нілус (1768 – 1825?), у 1778 р. в якості каптенармуса перейшов в російське підданство, мешкав у Києві, брав уроки у Христиана Мута. На військовій службі з 1783 р., учасник війн з Францією, генерал-майор артилерії (1816), кавалер ордена Св. Георгія 4 кл. Згодом, оселився у Москві та 1819 р. вступив до московської масонської ложі «Александра Тройственного Спасения». (4)

Дружина Марія Павлівна Гурковська.

 

Богдан Богданович Нілус (1777 – 1841, Одеса), на військовій службі з 1793 р., учасник війн з Францією1805 – 1807 рр., Бородінської битви 1812 р., генерал-майор (1820), з 1834 р. – у відставці, нагороджений орденами Св. Георгія 4 кл., Св. Володимира 4 ст. з бантом, Св. Анни 2 кл. з алмазами, а також прусськими, баварським та австрійським орденами. Став заможним одеським землевласником та домовласником. (5)

Дружина Софія Іванівна Куріс (1798 – 1871, Одеса), була донькою Івана Онуфрійовича Куріса та Уляни Іванівни Ханенко.

 

Куріс Іван Онуфрійович (1764 – 1836, Покровське), грек за походженням, православний, представник козацько-старшинського роду з Полтавщини, дійсний статський радник, начальник канцелярії полководця О. В. Суворова, нагороджений орденом Св. Георгія 3 кл. Був першим представником поселенців у причорноморських краях України. На дарованих йому землях «в новоприобретенной от Порты Оттаманской области» зводив маєтки, мав будинок в Одесі та хутір біля моря. На честь першої православної церкви побудованої на землях бувшої Порти, свій маєток назвав Покровським (сучасне Курісове-Покровське, пам’ятка архітектури національного значення). Був «восприемником» (церк. – хрещений батько) онуків: Катерини Богданівни Нілус (26 лютого 1822), Марії Богданівни Нілус (30 липня 1831) та Богдана Богдановича Нілус (28 вересня 1834). Перша дружина – Уляна Іванівна Ханенко (1743 – 1810-і, похована під Харковом на кладовищі Куряжського монастиря) була донькою Івана Миколайовича Ханенка (ад’ютант графа Рум’янцева-Задунайського) та Софії Григорівни Горленко, яка належала до відомого українського дворянського роду маючи   спільні коріння у родоводах ,зокрема, гетьмана Данила Апостола , а також Святителя Іоасафа ( Горленко ) Бєлгородського , єпископа Бєлгородського .

Друга дружина – Катерина Іванівна Дуніна (1797 – 1846, похована в Харкові на Холодногорському цвинтарі), була «восприемницей» (церк. – хрещеною матір’ю) онука Миколи Богдановича Нілус.

Діти від першого шлюбу: Єгор (близько 1795 – 1801) Платон (близько 1798 – 1855), Софія (близько 1798 – 1871), Іраклій (1802 – 1849), Олександр (? – 1831).

Найбільш відомим в історії був син Іраклій. У 1837 р., як військовий, вийшов у відставку і оселився в маєтку «Покровське» впорядкуванню якого приділив багато уваги. З 1841 р. у шлюбі з Л. С. Голинською представницею стародавнього литовського дворянського роду. Його син Іван Іраклійович Куріс (1841 – 1898, Покровське) – відомий одеський колекціонер і мистецтвознавець, нумізмат, бібліофіл, благодійник, голова Одеського Товариства шанувальників історії та старожитностей (1886), Президент Імператорського Товариства сільського господарства Південної Росії, Шталмейстер Височайшого двору, Маршалок дворянства Херсонської губернії, кавалер багатьох орденів.

Після себе залишив унікальну багатотомну бібліотеку та винятково цінну багатопрофільну художню колекцію, до складу якої входили твори всесвітньовідомих малярів і граверів: Моленара, Терборга, Лампи, Бургиньона, Гольбейна, Буше, Ван Дейка, Дюрера та ін., а також Брюллова, Венеціанова, Айвазовського, Костанді. Археологічні зібрання репрезентували античні знахідки з Ольвії, Акермана, золоті прикраси з Пантікапеї, а також римський скульптурний портрет, грецькі амфори тощо. Багато творів було принесено в дар музею Одеського товариства історії та старожитностей. В радянські часи колекція зазнала великих втрат. З історією Одеси пов’язане життя п’яти поколінь Курісів. «Да будет правда» – девіз на родовому гербі Курісів. (6)

 

Марія Богданівна Нілус (1780 – 1822).

Чоловік Михайло Леонтійович Булатов (1760 – 1825, Омськ) на військовій службі з 1776 р., приймав участь у трьох розподілах Польщі, полковник Генерального штабу (1797), генерал-майор (1799), генерал-губернатор Сибірі.

Перша дружина княжна Софія Казимирівна Лещинська (? – 1796), онука польського короля Станіслава Лещинського. Мали сина Олександра (1793 – 1826) – полковник, декабрист.

Друга дружина Марія Богданівна Нілус (одружились в 1797 р. у Києві). Мали дітей: Михайло (? – 1837), камер-паж імператриці Марії Федорівни, загинув на дуелі; Олександр-молодший (1801 – 1874). (7)

 

IV коліно

Анна Петрівна Нілус (1804 – ?)

Петро Петрович Нілус (1805 – ?)

Василь Петрович Нілус (1809 – 1849), поручик

Олександр Петрович Нілус (1816 – 1873), колезький секретар (1847), титулярний радник (1851). Навчався у Московському кадетському корпусі, який залишив за станом здоров’я. З 1830 по 1850 р.р. на державній службі у Москві, Воронежі, Калузі, займав посаду наглядача Калузьких богодільних закладів. 1863 р. у Москві відкрив контору з питань працевлаштування колишніх кріпаків. Проте, разом із старшим братом Василем, мав дурну репутацію гравця.

Дружина Наталія Дмитрівна Карпова, походила з роду князів Скуратових, була кузиною І. С. Тургенєва. (8)

 

Катерина Богданівна Нілус (1822– 1891, Київ), хрещеним батьком був її дідусь Іван Онуфрійович Куріс; в свою чергу, вона була хрещеною матір’ю своєму племіннику Олександру Миколайовичу Нілусу.

Чоловік Іван Іванович Ханенко (1817 – 1891, Київ), представник відомого козацько-старшинського роду, дворянин, випускник школи гвардійських прапорщиків та юнкерів (1839), колезький секретар, почесний наглядач Новгород-Сіверського повітового училища, чиновник 10 класу. 1846 р. бере шлюб з Катериною Богданівною Нілус; деякий час подружжя мешкає у Санкт-Петербурзі «…на Васильевском острове, по 2-й линии, на углу Большого проспекта, в доме Иванова, на квартире генеральши Нилус».  Мали 4-х дітей : Богдана, Катерину, Софію та Івана.(9)

 

Марія Богданівна Нілус (1831 – ?), відомо лише, що хрещеним батьком був її дідусь Іван Онуфрійович Куріс. (10)

 

Михайло Богданович Нілус (1833 – ?), відомо, що його хрещеною матір’ю була Катерина Іванівна Куріс (Дуніна) , а також існує публікація де зазначено: «Для заведования постройкой здания “Павловское” в Одессе для малоимущих (по завещанию Павла Захаровича Ямчинского) был назначен Михаил Богданович Нилус». (11)

 

Богдан Богданович Нілус (1834 – ?), відомо лише, що хрещеним батьком був його дідусь Іван Онуфрійович Курс. (12)

 

Микола Богданович Нілус (? – 1902, Одеса), відставний підполковник, гласний Одеської міської Думи, чиновник з особливих доручень градоначальника, один з перших членів і засновник міського кредитного товариства. Разом з дружиною Марією Олександрівною був фігурантом судових процесів та виправданий. Автор книги «К 25-летию Одесского городского кредитного общества». Одеса, 1896. (13)

 

V коліно

Петро Олександрович Нілус (1869 – 1943, Париж), відомий одеський художник, член Товариства пересувних виставок, голова новоствореної в Одесі Спілки художників, скульпторів і архітекторів, приятелював з І. Буніним, О. Купріним, А. Чеховим, В. Кандинським. З 1920 р. – в еміграції, оселився в Парижі.  1933 р. стає членом секції художників Спілки російських діячів у Франції. Майстер невеликих камерних живописних творів. Роботи зберігаються у музеях України, Росії, Франції, Болгарії, Чехії та США.(14)

Дружина Берта Соломонівна Липовська (Голубовська) (1884 - 1973, Франція).

 

Дмитро Олександрович Нілус (1854 – 1916), юрист, працював в окружних судах Орла, Гродно, Нижнього Новгорода, Лієпаї, Риги. 1903 р. призначений помічником голови Московського окружного суду. У 1906 р. вів справу вбивці революціонера М. Баумана. 1908 – 1913 рр. – голова Московського окружного суду, Московського жіноцького тюремно-благодійного комітету. (15)

 

Андрій Олександрович Нілус (1858 – 1941, Сирія), випускник Михайлівської артилерійської Академії , професор математики, генерал-лейтенант, перший ректор Одеського політехнічного інституту (1918 – 1919), військовий письменник, автор кількох підручників з питань артилерії, нагороджений орденом Св. Станіслава 3 ст., срібною медаллю на Паризькій всесвітній виставці за розробку снарядів для мортир (1901), з 1918 р.  в гетьманській армії, 1920 р. емігрував до Салоників, помер у Сирії (за іншими даними у Белграді). (16)

Дружина Софія Павлівна.

 

Сергій Олександрович Нілус (1862 – 1929), російський релігійний діяч, мислитель, письменник, автор книги «Великое в малом» (1905), в якій опублікував т. зв. «Сионские протоколы». Праці С. О. Нілуса були звернені до національно-консервативної інтелігенції, духівництва та чернецтва. В радянській Росії зазнав переслідувань та неодноразових арештів.(17)

Дружина Єлизавета Олександрівна Озерова (1855 – 1938), фрейліна імператриці; за своїми поглядами та переконаннями була надзвичайно близька С. О. Нілусу.

 

Богдан Іванович Ханенко (1849 – 1917, Київ), походив з давнього українського дворянського роду, народився на Чернігівщині. Батько, Іван Іванович (1817 – 1891) з 1846 р. почесний наглядач Новгород-Сіверського повітового училища. Мати, Катерина Богданівна (1822 – 1891), дочка генерала Богдана Богдановича Нілуса.

Богдан Ханенко, юрист за фахом, працював по відомству Міністерства Юстиції у Петербурзі та Варшавському окружному суді, 1881 р. вийшов у відставку і оселився у Києві. Паралельно з активною громадською діяльністю займався колекціонуванням творів світового мистецтва та старожитностей, опікувався археологією України. За вагомі заслуги в царині культури і мистецтва обрано членом Петербурзької Академії мистецтв, Імператорського Московського археологічного товариства, Одеського товариства історії та старожитностей, членом-кореспондентом Антропологічного товариства в Парижі; отримав чин дійсного статського радника. Головним пріоритетом була колекціонерська діяльність та створення музею мистецтв у Києві. Художні твори (живопис, скульптура,графіка,археологія,зброя,кераміка,порцеляна,бронза та ін.),що представляли три континенти і майже всі історичні періоди,вражали як своєю кількістю,так і широтою художніх зацікавлень їхнього власника. Поповнював колекцію на найпрестижніших аукціонах Європи,а також від антикварів та колекціонерів Петербурга, Москви, Києва,Житомира та Одеси .  В радянські часи унікальне для України зібрання зазнало великих втрат у зв’язку із розподілом творів по «профільних» музеях та під час Другої Світової війни. У 2000 р. Київському музею західного та східного мистецтва повернуто ім’я його засновників. Відтепер – Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Дружина Варвара Николівна  (1852 – 1922) була старшою донькою в родині відомого підприємця,мецената та колекціонера Николи Артемійовича Терещенка. Успадкувала від батька потяг до благодійництва, шану до мистецтва та колекціонерську пристрасть. Понад усе прагнула виконати останню волю свого чоловіка – передати художнє зібрання громаді Києва та відкрити загальнодоступний музей . Після більшовицької націоналізації у 1919 р. зібрання вважалось Другим державним музеєм,  з 1921р. до 1924 р.- Музей мистецтв ВУАН імені Б.І. та В.Н.Ханенко. У наступні роки назва музею та його підпорядкування змінювались. З 1936 р. – Київський музей західного та східного мистецтва. У 2000р. музею повернуто імена його фундаторів.  ( 18)

Подружжя поховане на цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря.

 

Катерина Іванівна Ханенко (1851 – ?)

 

Софія Іванівна Ханенко (1853 – ?), особа романтична, залюбки мандрувала країнами Близького Сходу та Північної Африки.

Чоловік Микола Іванович Ашинов (1856 – 1902),особа авантюрна, здійснив сумнозвісні експедиції до Абіссінії (суч. Ефіопія) з метою заснування колонії «Нова Москва» та зазнав військової поразки від Франції, був, разом з дружиною, депортований до Одеси. Останні роки життя подружжя мешкало в родовому маєтку Ханенків «Кременчуківці» (теж саме Іванівка, Коночуковка) в Суразькому повіті на Чернігівщині  . Інтер’єри будинку були оформлені у турецькому стилі і прикрашені китайською та японською порцеляною. До головних реліквій Ашинових належали дві вишукано оздоблені східні шаблі. (19)

За тестаментом Богдана Івановича Ханенка, його племінниці Софія, Варвара, Катерина Ашинови мали успадкувати від нього маєток «Катеринівка» та по 20 тис. рублів кожна. (20)

 

Іван Іванович Ханенко (1861 – 1894, Київ)

Дружина Феодосія Костянтинівна Гундіус.

 

Богдан Михайлович Нілус (1866 – після 1912), у 1894 р. закінчив Інститут цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі, з 1907 р. – архітектор Московської міської контори Держбанку, був гласним Московської міської думи, працював лише з поважними державними, або приватними замовниками, зводив будівлі у стилі модерн, неокласицизм. (21)

 

Олександр Миколайович Нілус (1865 – ?), відомо лише, що його хрещеною матір’ю була Катерина Богданівна Ханенко (Нілус), він доводився їй племінником. (22)

 

Ольга Миколаївна Нілус (? – ?), відомо лише, що у тестаменті Богдана Івановича Ханенка значилось: «Из денежного капитала … выдать наличными деньги: двоюродной сестре Ольге Николаевне Нилус – 30 тыс. рублей».(23)

 

ПОСИЛАННЯ

 

1. www.imha.ru — Международная военно-историческая ассоциация.

Граф Арман Олександр дю Шайла (1885–1945, Франція) прийнявши православ’я переїхав до Російської імперії. Перебуваючи в Оптіній пустині спілкувався з релігійним діячем С. О. Нілусом зі слів якого записав легенду про походження роду Нілусів.

Літ.: А. Стрижев Сергей Нилус. Тайные маршруты. М., Алгоритм, 2007.

 

2. www.rusgeneral.ru/general_n1.html

 

Список В. К. Судровского в «Военном сборнике». 1910.

Военная энциклопедия / Под редакцией В. Ф. Новицкого и др. – СПб.; т-во
И. В. Сытина. 1911 – 1915. Т-14.

Русский биографический словарь под наблюдением Н. А. Половцева. 1896 – 1918.

 

3. Н. Безматерных, зав. отделом Художественно-мемориального музея
И. Е. Репина. Опыт разведения шелка на Слободской Украине.

Газета «Новости Чугуева». 15 марта 2013 г.

 

4. Михаэль фон Хагемейстер. Предки и родственники Сергея Александровича Нилуса.

Сергей Александрович Нилус. Полн. собр. соч. М., 2005. Т. 6. С. 243 – 244.

 

5. www.imha.ru — Международная военно-историческая ассоциация.

 

6. А. Пеший. К истории происхождения дворянского рода Курисов. Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею (вип. 11).

А. Пеший. Наследие Ивана Ираклиевича Куриса. Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею (вип. 2).

Н. Михайленко. Куріси в житті Одеси ХІХ ст. Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею (вип. 7).

С. Королева. Давно забытые имена – памяти Ивана Ираклиевича Куриса. Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею (вип. 7).

В. Хмарський. Куріси та Одеське товариство історії і старожитностей: грані співробітництва. Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею (вип. 7).

Биография И. О. Куриса // Записки Одесского общества истории и древности. 1872. Т. VIII.

В. А. Михальченко, О. Г. Сивирин. Да будет правда. История дворянского рода Курисов – возрождение из забвения. Одесса, 2005.

Иоасаф ( Горленко ) ru wikipedia org

 

7. К. А. Залесский. Наполеоновские войны 1799 – 1815. Биографический энциклопедический словар. М., 2003.

 

8. Михаэль фон Хагемейстер. Предки и родственники Сергея Александровича Нилуса.

Сергей Александрович Нилус. Полн. собр. соч. М., 2005. Т. 6. С. 244 – 245.

 

9. А. Пеший. К истории происхождения дворянського рода Курисов. Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею (вип. 7).

В. Ковалинський. До родоводу Богдана Ханенка. Матеріали наук.-практич. конференції Київського музею західного та східного мистецтва. К, 1999. С. 17–19.

В. Ковалинський. Рід Ханенків. Матеріали наук.-практич. конференції «Ханенківські читання». К., 2001. С. 48.

 

10. А. Пеший. К истории происхождения дворянського рода Курисов. Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею (вип. 11).

 

11. http//archodessa.com/tags/yamchiskogo/

 

12. А. Пеший. К истории происхождения дворянського рода Курисов. Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею (вип. 11).

 

13. Савелий Дудаков. Этюды любви и ненависти. М., С. 33.

 

14. Л. Еремина. Петр Нилус. 1869 – 1943. Жизнь и творчество. К., 2007.

В. Афанасьев. Петро Олександрович Нілус. К., 1963.

 

15. Михаэль фон Хагемейстер. Предки и родственники Сергея Александровича Нилуса.

Сергей Александрович Нилус. Полн. собр. соч. М., 2005. Т. 6. С. 245 – 246.

 

16. www.opu.ua — Одесский национальный политехнический университет.

Военная энциклопедия под редакцией В. Ф. Новицкого. СПб. Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911 – 1915. www.grwar.ru — Русская армия в Великой войне.

 

17. А. И. Рейтблат. Нилус Сергей Александрович(биографическая статья) // НЛО, 2006. № 78.

А. Стрижев. Сергей Нилус. Тайные маршруты. М., Алгоритм, 2007.

 

18. В. Ковалинский. Меценаты Киева. К., 1998; Семья Терещенко. К., 2003; До родоводу Б. І. Ханенка // Матеріали наук.-практич. конференції. Київський музей західного та східного мистецтва. К., 1999.

Н. Крутенко. Ханенки // Пам’ятки України. 1997. № 1; спецвипуск, 1998.

Г. Шовкопляс. Ханенки і музеї Києва // Матеріали наук.-практич. конференції до 100-річчя НМІУ. К., 1998.

Н. Корнієнко. Варвара Ханенко – життя, події, факти // Матеріали наук.-практич. конференції. Київський музей західного та східного мистецтва. К., 1999; Фундатор музею світового мистецтва // Пам’ятки України. 2009. № 3.

Е.Чуева. Коллекция древностей Б.И. и В.Н. Ханенко: К вопросу об одесских приобретениях // Н.К.Рерих и его современники. Коллекции и коллекционеры: Материалы науч.-практ. конференций 2005-2006 гг.- Одесса,2008.

19. А. Луночкин. «Атаман вольных казаков» Николай Ашинов и его деятельность». Волгоград, 1999.

Ж. «Русская старина». 1906. № 11. С. 437.

 

20. Заповіт Б. І. Ханенка. Наук. архів ММБВХ. Оп. 1.

 

21. Ж.» Зодчие Москвы». 1988. С. 186 – 187.

М. Нащекина. Архитекторы московского модерна. Творческие портреты. М., 2005.

 

22. А. Пеший. К истории происхождения дворянського рода Курисов. Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею (вип. 11).

 

23. Заповіт Б. І. Ханенка. Наук. архів ММБВХ. Оп. 1.