Наталія КОРНІЄНКО Микола Макаренко і Володимир Жевахов

1 лютого 2017

Гортаючи свої давні робочі нотатки, натрапила на виписки з архівних матеріалів музею Ханенків. Вони були пов’язані з іменами Миколи Омеляновича Макаренка, професора, директора музею  у 1921 – 1924 рр.. та Володимира Давидовича Жевахова, князя, єпископа Іоасафа.

Документи , що буду наводити, досі не знаходились у полі досліджень історії музею, зокрема, його унікальної бібліотеки.

Серед багатьох важливих починань Миколи Омеляновича, спрямованих на збереження історичних і культурних цінностей, вагоме місце займала книга як «творчий принцип пам’яті». Він не лише намагався збагатити музейну бібліотеку, а й уберігав  книгозбірні відомих  бібліофілів. Вивчаючи музейні документи, кожен з яких має свій голос і являє собою певний відламок часу, необхідно було  збагнути,  що криється за його змістом. Так, навіть з коротких повідомлень у робочому звіті за 1921р.,  М.Макаренко сприймається як справжній інтелектуал. Він орудував не лише словом у науці , а й власними ділами. Очоливши музей -  перевозить, тобто врятовує, залишки бібліотеки Ханенків з їх покинутого петроградського помешкання у кількості 208 книжок, а з Ермітажу – 20. Поповнює бібліотеку 303томами з приватної книгозбірні Леоніда Добровольського, історика, києвознавця, професора. До її складу входили каталоги музейних колекцій світу, приватних зібрань, виставок,  путівники, література з окремих питань мистецтва. Це було вагоме доповнення профільними виданнями ханенківської бібліотеки. А утім,  у протоколі засідання Комітету Музею від 11 квітня  занотовано виступ директора: « Обурений з приводу замовчування та нетактовного ставлення Академії Наук до Л.П.Добровольського». Неважко зрозуміти, відчути, що симпатії чи антипатії професора М.Макаренка до певних осіб чи установ визначалися їхнім ставленням до культурних цінностей та, зокрема, до музею, про що він відверто і прямо висловлювався. З документів дізнаємось, що у 1922р. каталогізатором музейної бібліотеки був саме Леонід Добровольський. Миколу Омеляновича , на підставі власних вражень, відзначала і Поліна Кульженко, як-от, його «…широкі знання, захоплення, з яким він віддавався бібліофільству».  

Інші події розгорнулися у 1924 р. Під загрозою потрапити у паленище груби опинилась унікальна бібліотека князя В.Д.Жевахова. Подаю зміст маловідомого документа. Так, 16 лютого на засіданні Комітету Музею директор доповідав: «…Живаховим подаровано Музею його бібліотеку, котра до цього часу зберігається в клубі Профспілки Металіст, де вона залишалася після того, як останній заволодів б. Покровським монастирем, де бібліотека Живахова тим часом містилася. Адміністрація музею вже отримала від відповідної інституції дозвіл на перевіз цієї бібліотеки до Музею». Без сумніву, Микола Омелянович доклав багато зусиль, щоб отримати той спецдозвіл на вивіз книжок з Покровського монастиря,  перетвореного на пролетарський клуб. А у річному звіті музею за 1924р. було зауважено, що склад бібліотеки поповнено книгами з історії, археології та мистецтва від колишнього князя В.Д.Жевахова.

Наша сучасна історична доба ще надто хитка у своїх оцінках,що стосуються певних подій та особистостей, які донедавна взагалі були викреслені з нашої пам’яті . Рід князів Жевахових за часів більшовизму практично весь був знищений за класовими та релігійними ознаками.

Володимир Давидович Жевахов (Джавахишвілі) - потомок  давніх грузинських князів, згодом – єпископ Іоасаф, народився на Полтавщині 1874р.  Мати Катерина Костянтинівна була нащадком Іоасафа святителя Белгородського – у миру Яким Андрійович  Горленко (1705 – 1754), -  уродженця Чернігівської губ.

Володимир Давидович отримав юридичну освіту у Київському університеті св. Володимира.  1911р. став ініціатором розкопок давніх Зверинецьких іночеських печер у Києві. До співпраці запросив фахових спеціалістів - А.Д.Ертелі та І.М.Камарина. Був донатором зведення надпечерного храму Різдва Богородиці та заснування чернечого  скита, в якому потім знайшов прихисток під час революційних подій у місті. Будинок князів  на вул. Стрітенській було потрощено і пограбовано. Напевно саме тоді, з метою порятунку домашньої бібліотеки, він перевіз її до діючого ще на той час Покровського монастиря. Це були часи страждань та зневіри.

Відомо, що на поч. 1920-х років В.Д.Жевахов влаштувався на роботу до Української Академії Наук  аби мати можливість офіційно брати участь в археологічних розкопках. Миколу Макаренка та Володимира Жевахова, насамперед, єднали яскраві часи здобутків української археології поч. 20 ст., спільність інтересів у дослідженні стародавнього Києва, а також висока духовність як «дзеркало історії світу».

Після першого арешту у 1924р. Володимир Давидович приймає постриг у Зверинецькому скиті з іменем свого пращура Іоасафа. Отже, всі події збігаються, пояснюючи нам рішення «б.князя» додати свою бібліотеку до ханенківської книгозбірні, про що він сповістив Макаренка. Відвойовані у революційної молоді книги були перевезені до музею, проте, досить значної кількості недорахувались. У протоколі засідання Комітету Музею від 17травня 1924р. занотовано : « Слухали: Доклад директора про бібліотеку, що подаровано Музею Жеваховим. Отримано від профспілки Металіст тільки частину книжок, решту Металіст одмовився видавати. Губпрокуратура, до якої в цій справі звернувся музей не висловила певного погляду на право Музею вимагати цю решту. Справа припинилася з приводу втручання ВУАН». Отже, знову не зрозуміла позиція Академії Наук у питанні недостачі  книжок, що так і залишились безвісними. Склад бібліотеки Жевахова  був дещо іншим ніж Л.Добровольського: переважала історична література. Наведу лише декілька видань: В.Соловьев. Собрание сочинений ; П. Петров. История дворов русского дворянства. Пб., 1886г.; Беседы и частная переписка между императором Александром 1 и князем Адамом Чарторыйским. К., 1912г.; Ф. Титов. Русский царствующий дом Романовых в отношениях к Киево-Печерской Лавре. К.,1913г.;  А.Васильчиков. Семейство Разумовских. 1880-1894. Пб.;  Романович. Дворянство в России от начала 18 века до отмены крепостного права. К.,1912г.;  Ж. Губер. Иезуиты. Пб.,1898г.; Витте. Записки по крестьянскому делу. Пб.,1905г.;  И.  Камарин. Зверинецкие пещеры в Киеве. К.,1914г. та багато ін. Маємо  один нез’ясований факт. У протоколі засідання Комітету Музею від 16.12.1923р. є інформація про те, що Жевахов був кандидатом на посаду «доглядача» (?) музею. У цьому можемо вбачати намір Миколи Омеляновича Макаренка надати хоча б який захисток опальному вже на той час князеві. У 1924р., доведений у край, не сприймаючи тієї всепоглинаючої  бездуховності , войовничості та вандалізму химерного радянського життя , В.Д.Жевахов приймає рішення присвятити себе церкві, а втім - він пережив декілька  арештів та відбував заслання у т.зв. «СЛОН» (Соловецкий лагерь особого назначения). Підставою для його чергового і останнього арешту у 1937 р. було звинувачення у керівництві терористичною «троцькистсько-зиновєвською бандою». Проте, у протоколах допитів зафіксовано:»… участие в контрреволюционной деятельности отрицал». 4 грудня 1937р. – розстріляній у белгородській тюрмі. Його участь була типовою для багатьох тисяч представників дворянства, духівництва, інтелігенції; її розділив і Микола Омелянович Макаренко – репресований як « учасник Союза спасения России» та розстріляний 4 січня 1938р. у Томську.

Уже за часи директорства Івана Врони, згідно з актом від 18.11.1925р. на підставі його словесного розпорядження,  до Всенародної бібліотеки України були передані як «непрофільні» 3510 книжок, з яких 273 томи зі збірки Жевахова. В лічені дні спустіли музейні шафи та скрині у підсобних приміщеннях. Зненацька « ворожими, буржуазними» були визнані твори класиків світової художньої літератури,  придбані  подружжям Ханенків (на жаль, ця частина книжкового фонду свого часу взагалі не була взята на облік).

Маємо надію, що книгозбірні Ханенків, Добровольського, Жевахова сьогодні зберігаються у Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського, яка в минулому була тією самою Всенародною бібліотекою України.

Посилання

Архів НММБВХ. Спр. № 13, оп.№1, од. зб. № 34, №35 .

С.Білокінь. Поліна Кульженко. www. S-bilokin.name /Bio/ Memoirs htm/

Иоасаф (Жевахов): https //ru. Wikipedia.org /wiki /

Володимир Жевахов – Київський князь-мученик. Arhiv2. Orthodoxy. Org. ua/

Джерело: Н.Корнієнко. Музей Ханенків у 1920-ті роки (на матеріалах архіву музею). Матеріали наук.-прак. конференції «Ханенківські читання».№ 7.К..2005.